Ухвала

від 28.10.2021 по справі 910/12237/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/12237/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кібенко О. Р., Стратієнко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейд"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Яковлєва М. Л., Шаптали Є. Ю., Тищенко А. І.

від 16 червня 2021 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прінт Інжінірінг"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейд"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінансовий Партнер"

про визнання недійсною додаткової угоди до договору

за участю представників:

від позивача: не з`явилися

від відповідача-1: Григор`єва Н. В.

від відповідача-2: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Прінт Інжінірінг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінансовий Партнер" про визнання недійсною додаткової угоди від 20 вересня 2018 року до договору про відступлення права вимоги № 1 від 20 вересня 2018 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю Прінт Інжінірінг , Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінансовий Партнер" та Товариством з обмеженою відповідальністю Вог Трейд .

Як на підстави недійсності спірного правочину позивач послався на те, що додаткова угода від 20 вересня 2018 року укладена з недодержанням частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України, за відсутності волевиявлення позивача на її укладення, оскільки загальні збори учасників позивача згоди на укладення додаткової угоди не надавали, генерального директора на укладення додаткової угоди не уповноважували, додаткова угода була підписана генеральним директором з перевищенням його повноважень, не була схвалена позивачем. Також позивач зазначає про те, що спірна додаткова угода була підписана в день укладення договору, що є нерозумним, оскільки усі умови додаткової угоди сторони могли передбачити в основному договорі, договір та додаткова угода до нього були укладені в різних містах: договір - у місті Києві, а додаткова угода - у місті Луцьку, були підписані від імені відповідача-2 різними особами, що також є нерозумним.

2. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд міста Києва рішенням від 02 березня 2021 року відмовив у задоволенні позову.

Місцевий господарський суд виходив з того, що спірна додаткова угода є невід`ємною частиною договору про відступлення права вимоги № 1 від 20 вересня 2018 року, чинність якого не оспорюється та який передбачає можливість укладення додаткових угод та визнає їх частиною даного договору, спірна додаткова угода була укладена від імені позивача уповноваженою особою, яка укладала і основний договір. За висновком суду, уповноважуючи генерального директора на укладення основного договору, позивач тим самим надав йому повноваження і на укладення додаткових угод та додатків до нього. Крім того, за висновком суду, додаткова угода не спрямована на відчуження належних позивачу основних засобів, а лише передбачає домовленість сторін не застосовувати штрафні санкції і її укладення не суперечить положенням пункту 9.17 Статуту позивача.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 16 червня 2021 року скасував рішення Господарського суду міста Києва від 02 березня 2021 року у справі № 910/12237/19 та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив: визнав недійсною додаткову угоду від 20 вересня 2018 року до договору про відступлення права вимоги № 1 від 20 вересня 2018 року, укладену між відповідачами у справі. Судові витрати поклав пропорційно на обох відповідачів: стягнув з відповідачів на користь позивача по 960,50 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та по 1 440,75 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги з кожного.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна додаткова угода була укладена з порушенням частини другої статті 203 Цивільного кодексу України, була укладена від імені позивача особою, яка не була уповноважена належним чином відповідно до вимог статуту на її укладення, за відсутності рішення загальних зборів позивача, та не була схвалена позивачем.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю Вог Трейд просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 червня 2021 року, а рішення Господарського суду міста Києва від 02 березня 2021 року - залишити в силі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції відповідач-1 послався на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням відповідача-1 суд апеляційної інстанції:

- неправильно застосував статтю 514 Цивільного кодексу України, не врахував судову практику її застосування, викладену в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07 квітня 2008 року;

- неправильно застосував статтю 215, частину другу статті 203 Цивільного кодексу України, не врахував те, що спірна додаткова угода не стосується відчуження основних засобів чи майнових прав, а стосується прощення боргу за штрафними санкціями, що є відміннім відчуженню прав чи обов`язків та не потребує згоди учасників загальних зборів позивача на її укладення;

- неправильно застосував частину першу статті 241 Цивільного кодексу України щодо схвалення правочину, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми у контексті того, що схвалення правочину може відбутися також і в формі мовчазної згоди, викладені у постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 910/18812/17, від 08 липня 2019 року у справі № 910/19776/17, від 04 березня 2021 року у справі № 905/1132/20 з подібними правовідносинами.

- не дослідив та не встановив належним чином обставини щодо схвалення позивачем спірної додаткової угоди у формі мовчазної згоди;

- у тексті оскаржуваної постанови зазначив обставини щодо дати звільнення генерального директора позивача, що не відповідають наявним в матеріалах справи доказам.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1, а у разі відмови у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження - залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що висновки Верховного Суду, на які послався скаржник, є нерелевантними для цієї справи, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

6. Оцінка аргументів учасників справи.

Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені відповідачем-1 у касаційній скарзі та позивачем у відзиві на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою відповідачем-1 касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як уже зазначалося, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже відповідно до положень пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Критеріями визначення подібності правовідносин в іншій аналогічній справі є: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанов Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц).

Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 910/18812/17, від 08 липня 2019 року у справі № 910/19776/17, від 04 березня 2021 року у справі № 905/1132/20, на які послався відповідач-1 у касаційній скарзі як на висновки Верховного Суду, що не були враховані судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах є неподібними правовідносинам, які склалися між сторонами у цій справі № 910/12237/19, що переглядається, з огляду на таке.

Як вбачається предметом позовів (зустрічних позовних вимог) у зазначених справах, як і у цій справі № 910/12237/19, що переглядається, було визнання недійсними правочинів. Так само, як і у цій справі, оцінка надавалася обставинам схвалення спірних правочинів особою, від імені якої спірні правочини були укладені її представником .

Верховний Суд, ухвалюючи постанови у зазначених справах, зробив правові висновки щодо застосування частини першої статті 241 Цивільного кодексу України та зазначив про те, що наступне схвалення правочину не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення. Схвалення може відбутися у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

При цьому, надаючи оцінку обставинам, що свідчать про схвалення спірних правочинів особою, від імені якої вони були укладені, господарськими судами у зазначених справах були встановлені такі обставини:

1) у справі № 910/18812/17 господарські суди попередніх інстанцій встановили, що після підписання спірного у зазначеній справі договору, його сторони майже протягом трьох років поспіль до нього укладали додаткові угоди, на підставі чого суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився і Верховний Суд, про те, що сторони, зокрема і позивач, вчинили конклюдентні дії щодо схвалення спірного правочину;

2) у справі № 910/19776/17 господарські суди попередніх інстанцій встановили, що після укладення спірного у зазначеній справі договору оренди його сторони, зокрема і позивач у справі, на виконання договору здійснювали приймання-передачу техніки в оренду шляхом складання та підписання актів приймання-передачі основних засобів та актів приймання-передачі робіт (надання послуг), а також позивач включив до складу свого податкового кредиту з ПДВ податкові накладні, що стосуються спірного правочину. Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій у справі № 910/19776/17 дійшли висновку, з яким погодився і Верховний Суд, про те, що позивач своїми зазначеними діями підтвердив прийняття спірного договору до виконання та схвалив його;

3) у справі № 905/1132/20 господарські суди попередніх інстанцій встановили, що після укладення спірного у зазначеній справі договору купівлі-продажу природного газу між його сторонами укладалися додаткові угоди до зазначеного договору, які не оскаржувалися, та вчинили дії щодо повного виконання договору та додаткових угод до нього, на підставі чого суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився і Верховний Суд, про те, що дії сторін спірного договору, зокрема і позивача, свідчать про наявність у них реального наміру укладення спірного правочину і його виконання.

Отже у зазначених справах господарськими судами були встановлені обставини щодо вчинення позивачами певних конклюдентних дій, які свідчать про схвалення спірних правочинів. У зазначених справах № 910/18812/17, № 910/19776/17, № 905/1132/20 обставини щодо схвалення спірних правочинів у формі мовчазної згоди, на наявність якої у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у цій справі № 910/12237/19, посилається відповідач-1, не існували.

У цій справі № 910/12237/19, що переглядається, на відміну від обставин у справах № 910/18812/17, № 910/19776/17, № 905/1132/20, жодних обставин щодо вчинення позивачем конклюдентних дій, які б могли свідчити про прийняття позивачем спірної додаткової угоди до виконання та її схвалення, суди попередніх інстанцій не встановили. Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів вчинення позивачем дій, направлених на виконання спірної додаткової угоди, тобто відсутні докази наступного схвалення позивачем спірної додаткової угоди, а наступні дії позивача щодо подання позову про стягнення з відповідача-1 штрафних санкцій, трьох відсотків річних та інфляційних втрат додатково свідчать про те, що позивач не приймав спірну додаткову угоду до виконання. Ці наступні дії позивача спростовують посилання відповідача-1 на наявність у позивача мовчазної згоди з умовами спірної додаткової угоди.

Отже висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 241 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 910/18812/17, від 08 липня 2019 року у справі № 910/19776/17, від 04 березня 2021 року у справі № 905/1132/20, на які послався відповідач-1 у касаційній скарзі, були зроблені в інших, ніж у цій справі № 910/12237/19 правовідносинах, за інших фактичних обставин, зокрема щодо схвалення позивачем спірного правочину, встановлених судами попередніх інстанцій, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Верховний Суд не бере до уваги посилання відповідача-1 у касаційній скарзі на висновки Вищого господарського суду України, викладені в інформаційному листі № 01-8/211 від 07 квітня 2008 року, оскільки відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Тобто визначена у пункті 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава касаційного оскарження судових рішень передбачає таку умову, як неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного саме у постанові Верховного Суду.

Крім того частина четверта статті 236 Господарського процесуального кодексу України також передбачає врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин висновків щодо застосування норм права, викладених саме у постановах Верховного Суду.

Отже згідно з нормами чинного Господарського процесуального кодексу України висновки Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики та не є обов`язковими для врахування при застосуванні судами норм права.

Верховний Суд не бере до уваги посилання відповідача-1 у касаційній скарзі на неправильне застосування судом касаційної інстанції положень статті 215 та частини другої статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки в обґрунтування цих доводів скаржник не наводить жодної підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої статтею 287 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження. У зв`язку з цим Верховний Суд не бере до уваги і посилання скаржника на недослідження та невстановлення судом апеляційної інстанції обставин, що підтверджують схвалення позивачем спірної додаткової угоди у формі мовчазної згоди.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Вог Трейд на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 червня 2021 року у справі № 910/12237/19 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що зазначені судом апеляційної інстанції у тексті оскаржуваної постанови обставини щодо дати звільнення генерального директора позивача не відповідають наявним в матеріалах справи доказам, оскільки зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею- доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Вог Трейд на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 червня 2021 року у справі № 910/12237/19 закрити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кібенко

Л. Стратієнко