Постанова

від 01.10.2007 по справі 5/280

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5/280

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2007                                                                                   Справа № 5/280  

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:  Лотоцької Л.О.

суддів:    Бахмат Р.М. ( доповідач), Євстигнеєва О.С.

при секретарі  Ролдугіної Н.В.

за участю представників сторін, які були присутні у судовому засіданні 18.09.2007 р.:

від позивача: Животовський В.М., директор (паспорт ЕА № 076064 від 07.03.96 р.); Белослудцева М.І. (дов. б/н  від 11.06.07 р.); Хмеленко Ю.О. (дов. б/н  від 11.06.07 р.);

від відповідача-1: в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

від відповідача-2:  Звездун А.М. (дов. б/н  від 05.03.07 р.);

від третьої особи: в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми “Селянський дім” м.Новомиргород на рішення господарського суду Кіровоградської обл.  від 03.05.2007 р. у справі № 5/280

за позовом:  Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми “Селянський дім” м.Новомиргород

до  В-1: Приватного підприємства “Добробут” с.Коробчино, Новомиргородського р-ну, Кіровоградської обл.;

В-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Вентура” м.Київ;

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Маловисківська міжрайонна державна податкова інспекція від імені якої діє Новомиргородське відділення м. Новомиргород

про  визнання недійсним договору купівлі-продажу майна на суму 109 800 грн., зобов'язання повернути все отримане за угодою

                                                  В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Кіровоградської обл. від 03.05.2007 р. у справі № 5/280 (суддя Змеул О.А.) відмовлено у задоволенні позову ТОВ агрофірми “Селянський дім” м.Новомиргород до В-1: Приватного підприємства “Добробут” с.Коробчино, Новомиргородського р-ну, Кіровоградської обл.; В-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Вентура” м.Київ та 3-тої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Маловисківська міжрайонна державна податкова інспекція, від імені якої діє Новомиргородське відділення м. Новомиргород про  визнання недійсним договору купівлі-продажу майна № 2/06-03 від 17.06.2003 р. на суму 109 800 грн. та у  зобов'язанні повернути все отримане за вказаним договором.

Позивач не погодився з вказаним рішенням господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Скаржник подав клопотання про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги, посилаючись на поважність причини те, що вступна та резолютивна частини рішення були оголошені 03.05.2007 р., рішення підписано суддею 14.05.2007 р. і оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, а відправлено 15.05.2007 р.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, ухвалою про прийняття апеляційної скарги від 01.08.2007 р., визнав причину пропуску строку подання апеляційної скарги поважною і відновив строк подання апеляційної скарги.

Оскаржуючи рішення господарського суду  по даній справі скаржник вважає, що висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають обставинам справи, рішення винесено із порушенням норм матеріального права, а саме статей 48, 71 ЦК УРСР, ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України та норм процесуального права (ст. 53, 84 ГПК України). Ці порушення призвели до прийняття неправильного рішення.

Позивач в апеляційній скарзі вказує, що суд неправильно визначив який саме договір він просив визнати недійсним, а тому і не правильно визначив коли закінчився 3-річний термін для звернення до суду із позовом про визнання недійсним договору і не зазначив у резолютивній частині рішення у яких саме позовних вимогах відмовлено.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, зазначає в апеляційній скарзі, що суд у мотивувальній частині рішення неправильно визначив, що трирічний термін оскарження договору закінчився 10.06.2006 р., тим самим визнав, що договір комісії скінчився саме 10.06.2003 р., а тому не має поважних причин для поновлення цього строку.

В доповненні до апеляційної скарги скаржник вказує, що не згоден з висновком суду про те, що трирічний строк позовної давності розповсюджується, зокрема, і для звернення до суду з вимогою про визнання договору недійсним і є таким, що не відповідає закону і спростовується наступним.

Скаржник вважає, що в рішенні суд помилково дійшов висновку, що встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності застосовується, зокрема, і для визнання договору недійсним.

Позивач посилається на те, що на момент укладання оспорюваного договору від 17.06.2003 р. № 2/06-03 чинним був ЦК УРСР в редакції 1963 року, а тому при визнанні договору недійсним слід було керуватися положеннями ЦК УРСР в редакції 1963 р., оскільки, відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, його норми застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.

Скаржник вказує, що при укладанні договору купівлі-продажу від 17.06.2003 р. № 2/06-03 сторона, яка здійснювала  продаж (ПП “Добробут” –комісіонер), не мала  законних підстав для передачі майна у власність ТОВ “Вентура”, оскільки 17.03.2000 р. всі активи платника податків (ТОВ “Агрофірма “Селянський дім” –комітент) були передані в податкову заставу, що підтверджується витягом, наданим реєстратором Інформаційного центру міністерства Юстиції України про внесення запису про заставу, який залучений в матеріали справи.

В порушення вимог, встановлених статтею 8 Закону України від 20.12.2000 р. № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, письмового узгодження від податкового органу на відчуження сільськогосподарських агрегатів не отримано, а тому договір купівлі-продажу від 17.06.20003 р. № 2/06-03 не відповідає вимогам статті 8 Закону України від 20.12.2000 р. № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а отже, на підставі ст. 48 ЦК УРСР в редакції 1963 р., має бути визнаний недійсним.

Позивач 18.09.2007 р. подав клопотання  до Дніпропетровського апеляційного господарського суду про залучення до матеріалів справи копію довідки відділу Державної виконавчої служби Новомиргородського районного управління юстиції, яка свідчить про те, що директор ТОВ “Агрофірма “Селянський дім” Животовський В.М. був ознайомлений з договором купівлі-продажу від 17.06.2003 р. № 2/06-03  – 24.11.2005 р.

ТОВ “Вентура” 18.09.2007 р. просило залучити до матеріалів справи копії постанов Дніпропетровського апеляційного господарського суду по справам  між тими ж сторонами, які витікають із тих же правовідносин –договору комісії від 16.05.2005 р., на підставі якого був укладений оспорюваний договір купівлі-продажу.

Новомиргородське відділення Маловисківської МДПІ в Кіровоградській обл., листом від 17.09.07 р. за вих. № 1596/10/10-00, повідомило Дніпропетровський апеляційний господарський суд, що підтримує вимоги позивача та вимоги, викладені у апеляційній скарзі, і просило розглянути справу за його відсутністю.

В судовому засіданні оголошувалася перерва з 18.09.07 р. до 01.10.2007 р. до 14 год.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, які були присутні у судовому засіданні, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзивах на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

          Між ТОВ агрофірма “Селянський дім (комітент) та приватним підприємством “Добробут” (комісіонер) укладено договір комісії на продаж майна від 16.05.2003 р.

          Згідно з пунктом 1.1 договору комісіонер зобов'язався, за дорученням комітента, укласти в інтересах останнього від свого імені договір на продаж майна.

Конкретні умови договору, кількість, якість і мінімальна ціна продажу продукції, а також інші умови і вказівки Комітента наведені в Додатку № 1 до цього договору (п.1.2).

Відповідно до умов пункту 2.2 договору комітент (позивач) передав комісіонеру (відповідач) майно за приймально-передавальними актами: № 2 –сівалку С3-5,4; сівалку С3-3,6; сівалку ССТ-12Б; культиватор КПС-4,2 – 2 шт.; за актом № 3 –борона дискова БДТ-7; агрегат передпосівний АП-6; блок пункт “Тиса-17”; зерноочисна машина ОВС-25; зерновантажувач ЗМС-100; зчіпка С-11; причеп тракторний 2 ПТС-45 кількістю 2 шт.; за актом № 4 –каток КЗК-6.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що комісіонер зобов'язаний виконати доручення протягом 25-ти днів з моменту підписання цього договору. Договір, згідно з пунктом 8.2 договору, може бути пролонгований за згодою сторін.

Комісіонер отримане від комітента майно у строки, передбачені договором комісії, не реалізував і не повернув комітенту. Договір комісії не був пролонгований сторонами, а тому 10.06.2003 р. припинив свою дію.

В позовній заяві позивач стверджує, що 24.11.2005 р. від Державної виконавчої служби Новомиргородського району дізнався, що приватне підприємство “Добробут” за договором купівлі-продажу від 17.06.2003 р. за № 2/06-03 продало сільськогосподарські агрегати ТОВ “Вентура”, на підтвердження надав довідку Державної виконавчої служби Кіровоградського ГУЮ Відділу виконавчої служби Новомиргородського РУЮ від 16.06.2007 р. № 1952.

Позивач не давав згоду ПП “Добробут” на передачу ТОВ “Вентура” спірного майна по даній справі, а тому позивач  правомірно звернувся з позовом про зобов'язання повернути все отримане за угодою, укладеною між відповідачем-1 та відповідачем-2 за договором купівлі-продажу № 2/06-03 від  17.06.2003 р.

          Позивач вважає, що ПП “Добробут” (комісіонер) не мав права після закінчення  строку дії договору комісії, 17.06.2003 р. укладати договір купівлі-продажу № 2/06-03 з ТОВ “Вентура” і вказує, що 17.03.2000 р. всі активи ТОВ “Агрофірма “Селянський дім” були передані в податкову заставу, про що свідчить витяг, наданий реєстратором Інформаційним центром Міністерства юстиції м.Кіровоград про внесення запису до Державного реєстру застав рухомого майна. (а.с. 108).

Приписами підпункту 8.6 статті 8 Закону України від 20.12.2000 р. № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено, що операції купівлі чи продажу, інші види відчуження або оренди (лізингу)  нерухомого та рухомого майна платників податків, що перебувають в податковій заставі, підлягають письмовому узгодженню з податковим органом.

В матеріалах справи відсутні докази того, що при укладанні договору комісії на продаж майна від 31.05.2003 р. було отримано письмове узгодження з податковим органом.

Таким чином, договір купівлі-продажу сільськогосподарських агрегатів від 17.06.2003 р. № 2/06-03 був укладений між ПП “Добробут” та ТОВ “Вентура” в порушення вимог статті 8 Закону України від 20.12.2000 р. № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а тому,  на підставі статті 48 ЦК УРСР, повинен бути визнаний недійсним.

Відповідно до вимог статті 48 ЦК України недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

          Згідно з ч.1 статті 59 ЦК УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладання.

Угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду (волі сторін та їх вини в укладанні  протизаконної угоди). Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом. Це, зокрема, угоди, які підпадають під ознаки статей 48, 49, 50, 58 ЦК УРСР.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивач правомірно звернувся з позовом про визнання недійсним договір купівлі-продажу від 17.06.2003 р. № 2/06-03, який укладений між ПП “Добробут” та ТОВ “Вентура”.

Відповідач-2, не визнаючи позовні вимоги, посилається у відзиві на позовну заяву про сплив позовної давності і вважає, що строк позовної давності по даному судовому спору закінчився 24.06.06 р., що позивач знав про укладання договору купівлі-продажу ще з 17.06.2003 р., але підтвердити це документально не зміг. (а.с. 48).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вище вже зазначалося, позивач дізнався від відділу державної виконавчої служби Новомиргородського районного управління юстиції про те, що ПП “Добробут” продав його майно за договором купівлі-продажу № 2/06-03 від 17.06.2003 р. ТОВ “Вентура” через два з половиною роки, а саме 24.11.2005 р. Саме цей факт і став причиною для звернення з позовом до суду лише у грудні 2006 р.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено позовна давність, а тому господарський суд Кіровоградської обл. помилково зробив висновок, що позов подано позивачем після спливу позовної давності.

Колегія суддів вважає, що господарський суд помилково зробив висновок про те, що тільки податкові органи вправі звернутися до суду і обґрунтувати свої вимоги на підставі Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі якщо платник податків, майно якого перебуває в податковій заставі, не узгодив з ним операції, пов'язані з продажем чи іншим видом відчуження рухомого та нерухомого майна.

Так як, чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у таких справах, а тому слід керуватися ст. 2 ГПК України, відповідно до якої, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує угода.

Частиною другою ст. 48 ЦК УРСР встановлено, що по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні всі одержане за угодою.

Приймаючи рішення щодо застосування наслідків визнання спірної угоди недійсною, колегія суддів враховує наступне.

Згідно ст. 398 ЦК УРСР майно, що надійшло до комісіонера від комітента, є власністю комітента.

З матеріалів справи вбачається (а.с. 21-23), що покупець за договором купівлі-продажу від 17.06.2003 р. № 2/06-03 –ТОВ “Вентура” перерахував платіжними дорученнями №№ 32-34 від 17.06.2003 р. ПП “Добробут” (комісіонеру) –109 800 грн. в оплату за придбані сільгоспагрегати.

Але отримані кошти ПП “Добробут” не перерахував комітенту (ТОВ Агрофірма “Сільський дім”). Таким чином, позивач (комітент) не одержав за недійсною угодою грошових коштів. У зв'язку з чим у суду відсутні підстави для зобов'язання повернути покупцю одержаного за спірною угодою.

Відповідач-2 за недійсною угодою отримав сільгоспагрегати, які, враховуючи приписи ч.2 ст. 48 ЦК УРСР та ст. 398 ЦК УРСР, підлягають поверненню власнику майна –ТОВ “Агрофірмі “Селянський дім”.

Колегія суддів вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, а саме статтю 48 ЦК України і це порушення призвело до прийняття неправильного рішення, що відповідно до статті 104 ГПК України є підставою для його скасування.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України,  Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

                                                П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми “Селянський дім” м.Новомиргород задовольнити.

Рішення господарського суду Кіровоградської  обл. від 03.05.2007 р. у справі № 5/280 скасувати.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між Приватним підприємством “Добробут” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вентура” № 2/06-03 від 17.06.2003 р.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Вентура”(03038 м.Київ, вул. Федорова, 28;  Код ЄДРПОУ 32155508; р/р 26004325 в АКБ “ХФБ Банк Україна”; МФО 320724) в строк до 15.10.2007 р. повернути все отримане за угодою Товариству з обмеженою відповідальністю агрофірмі “Селянський дім” (26000 Кіровоградська обл., м.Новомиргород, вул. 40-річчя Перемоги, 39; ідентифікаційний код 24709105; р/р 260083262 в ТВБВ “Аваль” в м.Новомиргород; МФО 323538), а саме: агрегат передпосівний АП-6, блок пункт “Тиса-17”, зерноочисна машина ОВС-2.5 –1шт.; культиватор КПС-4,2 –2 шт.; сівалка С3-3,6; сівалка ССТ-12Б; сівалка С3-5,4; причепи тракторні 2 ПТС-45 у кількості дві штуки; культиватор КПСН-4,2; борона дискова БДТ-7; зчіпка С-11; зерновантажувач ЗМС-100; каток КЗК-6.

Стягнути з Приватного підприємства  “Добробут” с.Коробчино на  користь Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми “Селянський дім” м.Новомиргород 1 647 грн. витрати по сплаті державного мита, в тому числі за подання апеляційної скарги, 118 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Зобов'язати господарський суд Кіровоградської обл. видати накази відповідно до вимог статей 116-117 ГПК України.

Головуючий                                                                                 Л.О.Лотоцька

Судді:                                                                                          Р.М.Бахмат

                                                                                                    О.С. Євстигнєєв

З оригіналом згідно:

Пом. судді                                         І.Г.Логвиненко

01.10.2007 р.