Постанова

від 03.11.2021 по справі 198/53/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7156/21 Справа № 198/53/21 Суддя у 1-й інстанції - Гайдар І. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Пищиди М.М.

суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Бондаренка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном шляхом виселення з житлового приміщення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном шляхом виселення з житлового приміщення.

В обґрунтування позову зазначив, що їй на підставі договорів дарування від 11.12.2019 року належить житловий будинок та земельна ділянка з кадастровим номером 1225980500:03:001:0355, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1225980500:03:001:0353, розташована в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 отримала вказані житловий будинок та земельні ділянки в дар від свого батька ОСОБА_3 , який до 2014 року проживав в житловому будинку та користувався земельними ділянками.

У зв`язку з хворобою батько переїхав на постійне місце проживання в інший населений пункт, а в 2016 році в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , самовільно без згоди колишнього власника та без реєстрації місця проживання вселився відповідач ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_3 та братом ОСОБА_1 .

Батько позивачки ОСОБА_3 та сама позивачка неодноразово вимагали від відповідача звільнити житловий будинок та земельні ділянки, однак в добровільному порядку ОСОБА_2 відмовляється виселитись, чим створює позивачці перешкоди у реалізації права власності на нерухоме майно.

На підставі викладеного, позивачка, з урахуванням відмови у частині позовних вимог, просила суд усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй на праві приватної власності житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 із цього житлового будинку (а.с.1-4).

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном шляхом виселення з житлового приміщення - відмовлено (а.с.97-103).

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.

Зазначає, що оскільки ОСОБА_2 не належить до членів сім`ї нового власника житла, апелянт вважає, що з припиненням права власності на нерухоме майно її батька ОСОБА_3 припинилось і право відповідача на користування житлом як члена сім`ї попереднього власника, тому він підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з договором від 11.12.2019 року позивачка ОСОБА_1 прийняла в дар від свого батька ОСОБА_3 житловий будинок, з відповідними будівлями та земельну ділянку (кадастровий номер земельної ділянки - 1225980500:03:001:0355) при цьому житловому будинку, площею 0,2500 га у межах згідно плану, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 12-14).

Відповідно до договору дарування земельної ділянки позивачка ОСОБА_1 прийняла в дар від свого батька ОСОБА_3 земельну ділянку, розміром 0,1282 га, цільове призначення якої для для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 1225980500:03:001:0353. Розташовану за адресою Варварівська с/рада, с.Вербське, Юр`ївського району Дніпропетровської області. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.9-11).

У вказаному житловому будинку з 2014 року проживає відповідач ОСОБА_2 , який є рідним братом ОСОБА_1 .

Позивачка з 2016 року фактично проживає в житловому будинку АДРЕСА_1 , разом з тим зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_2 . Як повідомила сама ОСОБА_1 , вона в 1/3 частині є власницею квартири за місцем реєстрації (а.с. 7, 20).

Відповідач також зареєстрований за іншою адресою, ніж фактично проживає, а саме: АДРЕСА_3 , де йому на праві власності належить 1/2 частина житлової нерухомості.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності, оскільки ОСОБА_1 , прийнявши будинок у дар, тобто безоплатно набувши у власність майно, знала про проживання в ньому з 2014 року відповідача - члена сім`ї колишнього власника цього житла, тому її право на це майно не може бути захищено шляхом виселення ОСОБА_2 , адже таке не є співмірним та необхідним з урахуванням усіх обставин справи.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частиною 1 статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Положеннями частини 1 статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК УРСР встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною 1 статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника належать особи, зазначені в частині 2 статті 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

В силу ч. 1 ст. 157 ЖК УРСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Однак, колегією суддів встановлено, що відповідач не є членом сім`ї позивача і не був членом її сім`ї на час переходу до неї права власності на спірний будинок (11.12.2019 року).

Таким чином, відповідач вселився в спірний будинок як член сім`ї попереднього власника, а з часу переходу права власності на цей будинок до позивачки, він членом її сім`ї не був.

Судом встановлено, що відповідач проживає без реєстрації в житловому будинку, який на праві приватної власності належить позивачці.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

За змістом частини 1 статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 1 статті 402 ЦК України).

Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (частини 2, 5 статті 403 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Статтею 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту, зокрема відповідно до пункту 4 частини першої зазначеної норми, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач ОСОБА_2 вселився в спірний житловий будинок з дозволу колишнього власника цього будинку ОСОБА_3 , як член його сім`ї.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та положень частини 4 статті 406 ЦК України, після зміни власника будинку, право користування вказаним будинком в ОСОБА_2 припинилось.

Установивши, що позивач, як новий власник житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , категорично заперечує проти проживання у ньому відповідача, який вселився у спірне житлове приміщення за згодою попереднього власника, тоді як обставини, які надавали йому право на проживання у зазначеному житловому приміщенні припинилися, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість заявлених позивачкою вимог про усунення їй перешкод у користуванні житловим будинком, шляхом виселення відповідача без надання йому іншого житлового приміщення.

Внаслідок порівняльного аналізу статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 ЖК УРСР у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР можна зробити висновок про те, що положення вказаних норм статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення будинку, квартири тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї.

Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 21.08.2019 року в справі №167/407/17-ц.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач, як особа, яка не має жодних прав щодо спірного будинку проживає в ньому і перешкоджає позивачці, як власнику будинку у здійсненні її правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження власним майном. Наведене залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Крім того, ОСОБА_2 забезпечений житлом, оскільки він зареєстрований за іншою адресою, ніж фактично проживає, а саме: АДРЕСА_3 , де йому на праві власності належить 1/2 частина житлової нерухомості, а тому не можна вважати, що встановлення сервітуту на право користування спірним житловим будинком є єдиним можливим способом забезпечення його житлових потреб.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскільки висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що в силу пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 зазначеної статті встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 908 грн витрат по оплаті судового збору за подання позовної заяви та 1362 грн витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 2 270 грн витрат по оплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2021 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном шляхом виселення з житлового приміщення - задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй на праві приватної власності житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 із цього житлового будинку.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 270 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: