Постанова

від 04.11.2021 по справі 806/403/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року

м. Київ

справа №806/403/17

адміністративне провадження № К/9901/20679/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Жука А.В.,

суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про стягнення коштів, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - Невмержицького Павла Володимировича на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року (у складі судді Єфіменко О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року (у складі колегії: головуючого судді: Мацького Є.М., суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г.) у справі №806/403/17,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяв про зміну позовних вимог від 18.12.2019 та від 03.01.2020, просив стягнути на його користь:

недонараховану та невиплачену при звільненні винагороду за вислугу років в сумі 1171,30 грн, яка входить в структуру заробітної плати;

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 вересня 2016 року по день постановлення рішення у даній справі в сумі 211 075,68 грн.

2. В обґрунтування позову, позивач зазначав, що у період з 01 січня 2014 року до 09 квітня 2015 року роботи в податковій інспекції, відповідач нараховував та виплачував йому лише надбавку за вислугу років згідно зі статтею 33 Закону України "Про державну службу", яка є меншою ніж винагорода за вислугу років згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 12.09.1997, на яку, як вважав, що мав законне право.

3. Позивач зазначав, що чинне законодавство України не передбачає взаємозаліку між виплаченими та невиплаченими різними складовими заробітної плати, які є різними за юридичним змістом, рівнем правового регулювання, у зв`язку із цим просив стягнути на його користь лише різницю між нарахуваннями винагороди за вислугу років згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 12.09.1997 та надбавки за вислугу років згідно статті 33 Закону України "Про державну службу".

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.02.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

5. Постановою Верховного Суду від 27.11.2019 постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23.02.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 у справі №806/403/17 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.03.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2020 адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління ДФС у Житомирській області недонараховану та невиплачену ОСОБА_1 при звільненні винагороду за вислугу років в сумі 1171,30 грн, яка входить до структури заробітної плати.

Стягнуто з Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2016 по 17.03.2020 (по день постановлення рішення у даній справі) в сумі 3000 грн.

У решті позовні вимоги залишено без задоволення.

7. Суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.

8. Суд першої та апеляційної інстанцій вказували, що при розмірі невиплаченої винагороди за вислугу років при звільненні в сумі 1 171,30 грн. позивач просить стягнути компенсацію за затримку розрахунку в сумі 211 075,68 грн, що значно перевищує розмір невиплаченої суми; відповідно до довідки Овруцької ОДПІ ГУ ДФС України в Житомирській області №3520/06-16-05-10 від 26.12.2016 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на день звільнення становила 248,91 грн.; за період з 08 вересня 2016 року (з наступного дня після звільнення) по 17 березня 2020 року (по день постановлення рішення), середній заробіток за 880 робочих днів становить 219 040,80 грн (880 робочих днів згідно КЗпП х 248,91 = 219040,80 грн.).

9. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли до переконання, що сплаті на користь позивача в даній справі, підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, яка становить 3000 грн, та яка буде співмірною з урахуванням розміру спірної суми з компенсації та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

11. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2020 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

12. Як на підставу касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

13. В обґрунтування заявлених касаційних вимог скаржник зазначає, що, зокрема, постанова Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №440/819/19 була прийнята по справі, в якій позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати було задоволено частково, а тому, оскільки спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, як це встановлено статтею 117 КЗпП України, тому, у вказаній справі суд мав беззаперечне (законне) право застосувати принцип справедливості та співмірності .

14. Касатор вважає, що в випадку даної справи, позов позивача в частині стягнення заробітної плати задоволено в повному обсязі, а тому у суду були відсутні підстави для застосування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 440/819/19, зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку, встановленого статтею 117 КЗпП України та застосувати вказаний принцип справедливості та співмірності .

15. Касатор посилається на те, що підставами для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні є часткове задоволення вимог працівника, а іншої підстави для застосування такого принципу законодавством не встановлено.

16. Окрім того, як зазначає касатор, суди попередніх інстанцій, не з`ясували, чи була надмірною тривалість періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; який ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та інші обставини справи, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні тощо.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

17. Касаційна скарга представника позивача ОСОБА_1 - Невмержицького Павла Володимировича до Верховного Суду надійшла 17 серпня 2020 року.

18. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 17.08.2020 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Загороднюк А.Г., Калашнікова О.В.

19. Ухвалою Верховного Суду від 05.10.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою представника позивача ОСОБА_1 - Невмержицького Павла Володимировича на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року у справі №806/403/17 на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України.

20. Ухвалою судді Верховного Суду від 03.11.2021 дану справу призначено до письмового розгляду за наявними у ній матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 20 березня 1997 року по 11 грудня 1997 року та з 22 червня 1999 року по 07 вересень 2016 року працював на різних посадах у податковій інспекції.

22. Наказом Овруцької ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області від 31.12.2013 №50-0 ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання - радник податкової і митної справи ІІІ рангу з 01 січня 2014 року.

23. Відповідно до наказу начальника Овруцької ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області №45-0 від 07.09.2016 позивач звільнений з посади завідувача сектору погашення боргу, у зв`язку із скороченням штатної чисельності працівників на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

24. Позивач, вважаючи, що мав право на отримання винагороди за вислугу років у період з 01 січня 2014 року по 09 квітня 2015 року, однак на день звільнення таку не отримав, що у свою чергу свідчить про виплати заробітної плати не у повному обсязі, із чим звернувся до суду з вказаним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Дане касаційне провадження, відкрито на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України, оскільки, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №552/993/17, від 30 серпня 2018 року у справі №130/1665/17, від 05 грудня 2018 року у справі №757/28092/16ц, від 17 грудня 2018 року у справі№697/731/16-ц, від 17 січня 2019 року у справі №389/1299/17(2-а/389/73/17), а також невірно застосували до спірних правовідносин правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №440/819/19 тощо.

26. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

28. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

29. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. В силу частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

31. Частиною 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

32. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму (частина 2 статті 116 КЗпП України).

33. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

34. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті117 КЗпП України).

35. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (далі - Постанова) дійшла висновків, зокрема, що, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав; тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру; Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач (п. 86 Постанови).

36. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України (п. 87 Постанови)

37. Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати (п. 88 Постанови).

38. Велика Палата Верховного Суду у справі 761/9584/15-ц погодилась з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

39. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду у вказаній Постанові вважала, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований (п. 90 Постанови).

40. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і дійшла висновків, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати наступне: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні тощо (п. 91 Постанови).

41. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

42. Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України (п. 92 Постанови).

43. За обставин цієї справи колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

44. Виходячи із матеріалів даної справи, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 27 192,49 грн., з яких: нарахована на час звільнення заробітна плата 26 021,19 грн. (95,69%) та сума недонарахованої та невиплаченої при звільненні винагороди за вислугу років 1 171,30 грн. (4,31%).

45. Обчислена судом першої інстанції сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 08 вересня 2016 року (з наступного дня після звільнення) по 17 березня 2020 року (по день постановлення рішення) становить 219 040,80 грн. (880 робочих днів х 248,91 грн. = 219 040,80 грн.).

46. Колегія судді, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, стягнення на його користь 9 440,66 гривень як суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (4,31% від 219 040,80 грн.).

47. Аналогічний підхід при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні висловлений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

48. Відтак, Верховний Суд дійшов висновків, що суди попередніх інстанцій, встановлюючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, дійшли вірних висновків про необхідність застосування принципу співмірності та пропорційності, а застосування іншого підходу до обчислення такої суми, за умови вірно встановлених обставин справи, в даному випадку, не може бути в розумінні статті 353 КАС України, підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

49. Враховуючи вищенаведене, слід зазначити, що застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, яке реалізовується у кожній справі індивідуально на підставі обставин справи, які в кожній з них є різними.

50. Посилання касатора на неврахування висновків Верховного Суду, висловлених у перелічених вище постановах, колегія суддів відхиляє, оскільки:

У постанові Верховного Суду 25.07.2018 у справі № 552/993/17, попри посилання на висновки Верховного Суду України, від яких відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, суд касаційної інстанції, погодився із обчисленим судами попередніх інстанцій, розміром необхідної до стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу співмірності з сумою, яка не була виплачена особі при його звільненні.

У постанові Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 130/1665/17, попри посилання на висновки Верховного Суду України, від яких відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, предметом позову є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

У постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 757/28092/16-ц, попри посилання на висновки Верховного Суду України, від яких відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, суд касаційної інстанції, із врахуванням конкретних обставин та частковості задоволення вимог особи щодо розміру належних йому при звільненні сум, а також необхідності застосування вимог розумності і справедливості, принципу співмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром належних звільненому працівникові сум, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 697/731/16-ц при вирішення справи здійснюється посилання на висновки Верховного Суду України, від яких відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

У постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 389/1299/17(2-а/389/73/17) не встановлено чіткої суми, яка не була виплачена при звільненні особи, а питання щодо правомірності зменшення суми компенсації за час затримки розрахунку при звільненні не вирішувалось.

51. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

52. Пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення;

скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини 1 статті 349 КАС України).

53. Відповідно до частин 1 - 2 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

54. Частиною 4 статті 351 КАС України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

55. Із врахуванням наведеного, оцінивши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновків, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення - змінити в частині обчислення та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

56. За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

57. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 сплачено судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 4161,51 грн. згідно квитанції № 1014734116, та за перегляд у суді апеляційної інстанції - у розмірі 3240, 70 грн. згідно квитанції № 1012216664.

58. Оскільки обсяг задоволених вимог позивача становить 4,47% (9440,66 грн. / 211 075,68) х 100%), то сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за перегляд справи в суді касаційної інстанції становить 186,02 грн. (4161,51 грн. х 4,47%), та за перегляд у суді апеляційної інстанції - 144, 86 грн (3240, 70 х 4,47%).

59. Загальний розмір сплаченого позивачем судового збору, який, згідно з правилами, встановленими статті 139 КАС України, що підлягає стягненню з відповідача становить 330, 88 гривень.

Керуючись ст. 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Невмержицького Павла Володимировича задовольнити частково.

2. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року в мотивувальній частині щодо обчислення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - змінити , виклавши їх в редакції мотивувальної частини даної постанови.

3. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року в частині часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення з Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2016 по 17.03.2020 (по день постановлення рішення у даній справі) в сумі 3000 грн. - змінити , виклавши її в наступній редакції:

Стягнути з Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2016 по 17.03.2020 (по день постановлення рішення у даній справі) в сумі 9 440, 66 грн.

4. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

5. Стягнути з Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ: 43142501) на користь ОСОБА_1 (с. Заріччя, Овруцький район., Житомирська область, 11101; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір за розгляд справи у суді касаційної та апеляційної інстанцій інстанції в розмірі 330 (триста тридцять) гривень 88 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіА.В. Жук А.Г. Загороднюк О.В. Калашнікова