Постанова

від 02.07.2020 по справі 806/403/17

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 806/403/17 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач - Мацький Є.М.

02 липня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мацького Є.М.

суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Ткач В.В.,

предстанвика апелянта: Невмержицький П.В ОСОБА_1

представника відповідача: Дурава В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року (рішення прийнято у м. Житомирі, повний текст рішення складено 17.03.2020, час його прийняття не зазначено) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Житомирській області про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ

1. У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяв про зміну позовних вимог від 18.12.2019, від 03.01.2020 просив стягнути з Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на його користь:

- недонараховану та невиплачену при звільненні винагороду за вислугу років в сумі 1171,30 грн, яка входить в структуру заробітної плати;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2016 по день постановлення рішення у даній справі в сумі 211075,68 грн.

2. У обґрунтування позову, позивач зазначив, що у період 01.01.2014 до 09.04.2015 роботи в податковій інспекції відповідач нараховував та виплачував йому лише надбавку за вислугу років згідно зі ст.33 Закону України "Про державну службу", яка є меншою ніж винагорода за вислугу років згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 12.09.1997, на яку вважає, що мав законне право. Зазначає, що чинне законодавство України не передбачає взаємозаліку між виплаченими та невиплаченими різними складовими заробітної плати, які є різними за юридичним змістом, рівнем правового регулювання, у зв`язку із цим просить зменшити позовні вимоги та стягнути на його користь лише різницю між нарахуваннями винагороди за вислугу років згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 12.09.1997 та надбавки за вислугу років згідно ст.33 Закону України "Про державну службу".

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

3. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.02.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Постановою Верховного Суду від 27.11.2019 постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23.02.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 у справі №806/403/17 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.

5.1. Стягнуто з Головного управління ДФС у Житомирській області недонараховану та невиплачену ОСОБА_2 при звільненні винагороду за вислугу років в сумі 1171,30 грн, яка входить до структури заробітної плати.

5.2. Стягнуто з Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2016 по 17.03.2020 (по день постановлення рішення у даній справі) в сумі 3000 грн.

5.3. У решті позовні вимоги залишено без задоволення.

5.4. Стягнуто з Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 686 грн 92 коп.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ДОВОДІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

6. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині залишення без задоволення позовних вимог та в частині відмови представнику ОСОБА_3 в компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи, з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі (згідно заяви представника ОСОБА_3 . від 03.01.2020 про збільшення розміру позовних вимог, а якщо за період з 08.09.2016р. по 17.03.2020, то розрахунок наведено в апеляційній скарзі) та повною компенсацією витрат, пов`язаних з розглядом справи представника ОСОБА_3 (згідно заяви 18.12.2019 про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом адміністративної справи).

7. Скаржник апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати, не врахував, що підставами для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні є часткове задоволення вимог працівника, іншої підстави для застосування принципу співмірності зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні законодавством не встановлено.

8. Також суд без будь-якого законодавчого обґрунтування застосував до вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні період з 08.09.2016 по 17.03.2020 - 880 робочих днів, хоча у заяві від 03.01.2020 про збільшення розміру позовних вимог був заявлений період з 08.09.2016 по 29.01.2020 за 848 робочих днів. Крім того, судом неправильно розраховано кількість робочих днів за вказаний період, тобто замість 881 зазначено 880 робочих днів.

9. Не погодився скаржник і з висновками суду першої інстанції щодо часткової компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи, оскільки його представник з`являвся 23.02.2017 до Житомирського окружного адміністративного суду та 24.05.2017 до Житомирського апеляційного адміністративного суду у судові засідання у справі №806/403/17, а тому добові витрати в даній справі за два дні становлять 90 грн. (30+60=90), які суд мав був також стягнути з відповідача на користь представника, а не відмовляти в їх стягненні.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

10. Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 20.03.1997 по 11.12.1997 та з 22.06.1999 по 07.09.2016 працював на різних посадах у податковій інспекції, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.7-14).

11. Наказом Овруцької ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області від 31.12.2013 №50-0 ОСОБА_2 присвоєно спеціальне звання - радник податкової і митної справи ІІІ рангу з 01.01.2014, що підтверджується записом у трудовій книжці (а.с.13).

12. Як свідчать записи у трудовій книжці, відповідно до наказу начальника Овруцької ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області №45-0 від 07.09.2016 позивач звільнений з посади завідувача сектору погашення боргу, у зв`язку із скороченням штатної чисельності працівників на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (а.с.14).

13. Позивач, вважаючи, що мав право на отримання винагороди за вислугу років у період з 01.01.2014 по 09.04.2015, однак на день звільнення таку не отримав, що у свою чергу свідчить про виплати заробітної плати не у повному обсязі, у звернувся із чим звернувся до суду з вказаним позовом.

ІІІ. ДОВОДИ СТОРІН

14. Позивач вважає, що він мав право на виплату винагороди за вислугу років у розмірі 30% відповідно до Порядку про виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 № 1013. Однак у період з 01.01.2014 по 09.04.2015, як зазначає позивач, надбавка за вислугу років йому продовжувалась виплачуватись відповідно до статті 33 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ Про державну службу у розмірі 25%, що призвело до порушення його права на отримання доплати до заробітної плати у вигляді винагороди за вислугу років. Зазначає, що внаслідок порушень законодавства відповідачем сума недорахованої винагороди становить 1171,30 грн. На підставі зазначеного просить відшкодувати середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку за період з 08.09.2016 по день постановлення рішення у даній справі в сумі 211075,68 грн.

15. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

16. Конституція України.

17. Кодекс законів про працю України

V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

18. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

19. Оскільки судове рішення оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог та судових витрат, то перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог апеляційним судом не здійснюється.

20. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає таке.

21. У силу ч.1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

22. Відповідно до ч. 1 ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

23. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму (ч.2 ст.116 КЗпП України).

24. Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

25. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).

26. Відповідно до частини 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні плати, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

27. Частиною 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про застосування судами законодавства про оплату праці" розмір середньої заробітної плати визначається згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

28. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 20.03.1997 по 11.12.1997 та з 22.06.1999 по 07.09.2016 працював на різних посадах у податковій інспекції, що підтверджується копією трудової книжки та у зв`язку із скороченням штатної чисельності працівників, відповідно до ст.40 КЗпП України 07.09.2016 останнього звільнено з посади завідувача сектору погашення боргу.

29. Відповідно до ст.116 КЗпП України позивача повідомлено про нарахування та виплату коштів станом на дату звільнення, тобто 07.09.2016 (а.с.15).

30. 08.02.2017 позивач звернувся до суду із позовною заявою, щодо стягнення з відповідача недонарахованої та невиплаченої винагороди за вислугу років та середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 08.09.2016 по дату ухвалення рішення.

31. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.

32. Так при розмірі невиплаченої винагороди за вислугу років при звільненні ОСОБА_2 в сумі 1171,30 грн позивач просить стягнути компенсацію за затримку розрахунку 211075,68 грн, що значно перевищує розмір невиплаченої суми.

33. Відповідно до довідки Овруцької ОДПІ ГУ ДФС України в Житомирській області №3520/06-16-05-10 від 26.12.2016 середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 на день звільнення становила 248,91 грн (а.с.39).

34. За період з 08.09.2016 (з наступного дня після звільнення) по 17.03.2020 (по день постановлення рішення), середній заробіток за 880 робочих днів становить 219040,80 грн (880 робочих днів згідно КЗпП х 248,91 = 219040,80 грн.)

35. Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, яка становить 3000 грн, та яка буде співмірною з урахуванням розміру спірної суми з компенсації та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

36. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 440/819/19 (провадження № К/9901/27524/19).

37. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2016 по 17.03.2020 в розмірі 3000 грн, частково задовольнивши дану позовну вимогу.

38. Що стосується понесених представником позивача витрат, пов`язаних з прибуттям до суду, зокрема, компенсації за відрив від звичайних занять та компенсації витрат пов`язаних із прибуттям до іншого населеного пункту, колегія суддів зазначає наступне.

39. Статтею 91 КАС України передбачаються витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.

40. Витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони (ч.1 ст.91 КАС України).

41. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати (ч.2 ст.91 КАС України).

42. Частиною третьою статті 91 КАС України визначено, що граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

43. Постановою Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" №590 від 27.04.2006 (далі - Постанова №590) затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, згідно з додатком.

44. Додатком до вказаної постанови встановлені граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ.

45. Згідно з додатком до Постанови №590 компенсація в адміністративних справах може бути отримана стороною, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень та її представником, зокрема, за відрив від звичайних занять, у зв`язку з явкою до суду та за витрати пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла.

46. Таким чином, представник позивача Невмержицький П.В. має право на відшкодування судових витрат, а саме: витрат, що пов`язані із прибуттям до суду - компенсації за відрив від звичайних занять та витрат на проїзд до суду з м. Овруча Житомирської області до м.Житомира.

47. Згідно із заявою 18.12.2019 представник позивача просить стягнути з Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області 776,92 грн на його користь понесених ним витрати, що пов`язані із прибуттям 23.02.2017 до Житомирського окружного адміністративного суду та 24.05.2017 до Житомирського апеляційного адміністративного суду для участі у судовому засіданні, з яких: 320 грн - компенсація за відрив від звичайних занять та 456,92 грн - компенсація витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту.

48. Згідно з ст.8 Закону України "Про Державний бюджет на 2017 рік" встановлено з 1 січня 2017 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 грн.

49. Відповідно до додатку до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 №11535/0/14-16/13 лютий та травень місяць 2017 року мали кожен по 20 робочих дні.

50. Отже, у зв`язку із прибуттям 23.02.2017 представника позивача до у судові засідання 23.02.2017 та 24.05.2017 та враховуючи віддаленість його проживання, часу, необхідного для проїзду, а також часу розгляду справи, компенсація за відрив від звичайних занять становить 160 грн (3200 мінімальна заробітна плата/20 робочих дні/ кількість днів явки в судові засідання дорівнює 320 грн).

51. Витрати на проїзд до Житомирського окружного адміністративного суду та Житомирського апеляційного адміністративного суду (з м.Овруча, місця проживання представника позивача) до м.Житомира (місцезнаходження суду) становили 91,73 грн х 4, тому витрати представника позивача, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту, в загальній сумі становлять 366,92 грн.

52. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню з відповідача на користь представника позивача підлягає 686,92 грн, з яких: 320 грн - компенсація за відрив від звичайних занять; 366,92 грн - компенсація витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту.

53. Також правильним є висновок суду першої інстанції про неможливість стягнення на користь представника позивача добових витрат відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року №98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів", оскільки дія цієї постанови не поширюється на вказані правовідносини, адже представник позивача не відноситься до кола осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.

54. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

VІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

55. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

56. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

57. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

58. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

59. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

60. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 03 липня 2020 року.

Головуючий Мацький Є.М. Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.