Постанова

від 03.11.2021 по справі 420/6856/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/6856/19 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Цандура М.Р.,

позивача ОСОБА_1 , представниці відповідача Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - Рудь В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року (суддя Юхтенко Л.Р., м. Одеса, повний текст рішення складений 22.06.2020 ) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

18 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до ГУ МВС України в Одеській області та Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУМВС щодо невиплати вихідної допомоги, не проведення повного фактичного розрахунку при звільненні з 16.09.2019 року, та зобов`язати ГУМВС нарахувати та виплатити вихідну допомогу при звільненні в сумі 27 515,86 грн., середній заробіток за час затримки проведення фактичного розрахунку при звільненні з органів внутрішніх справ з 17.09.2019 року по 18.11.2019 року в сумі 10 888,36 грн., виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з органів внутрішніх справ 16.09.2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність Суворовського РВ щодо:

- не нарахування та не сплати грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки повної тривалості та матеріальної допомоги за оздоровлення, в разі вибуття у чергову відпустку повної тривалості за 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки;

- не нарахування та не сплати грошової компенсації за матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки при звільненні з 16.09.2019 року, та зобов`язати Суворовський РВ нарахувати та виплатити таку грошову компенсацію, а також грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як одинокому батьку, що виховує дитину без матері за період з 2006 року по 2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з органів внутрішніх справ 16.09.2019 року в сумі 19 128,2 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Визнано протиправною бездіяльність Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області щодо не нарахування та не виплати на користь позивача грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та зобов`язано нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позов повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач насамперед посилався на незаконне задоволення судом першої інстанції клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, що спричинило порушення розумного строку розгляду даної справи. Також апелянт указав, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам його позовної заяви щодо не проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні, що підтверджено матеріалами справи. Також апелянт наполягає, що для обчислення грошової допомоги при звільнені треба враховувати не тільки загальні складові виплат на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку з вислугою 17 років 9 днів, але і враховувати доплати, які нараховувались ОСОБА_1 протягом року, а саме: посадовий оклад, оклад за звання, надбавка за вислугу років, індексація заробітної плати, надбавка за виконання ВОВЗ, премія, компенсація податку на заробітну плату. Крім того, апелянт зауважив, що має право на додаткову відпустку як одинокий батько.

ГУ МВС України в Одеській області надіслало до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, пояснення позивача ОСОБА_1 та представниці відповідача Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - Рудь В.В., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 2006 року проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського ВМ Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області.

Наказом начальника ГУМВС України в Одеській області №1500 о/с від 04.11.2015 року, капітана міліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області було звільнено за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) (т. І а.с. 56).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 9 липня 2019 року у справі №815/6861/15 зазначений наказ про звільнення скасовано, ОСОБА_1 поновлено на посаді з 7 листопада 2015 року. З ГУ МВС України в Одеській області (ліквідаційна комісія) на користь ОСОБА_1 стягнуто грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року в розмірі 134 927,38 грн. (без урахування обов`язкових відрахувань та виплаченої вихідної допомоги).

Рішення суду у справі №815/6861/15 в частині поновлення позивача було виконано.

19 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з рапортами до голови Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області, в яких, у зв`язку з поновленням на посаді просив:

- надати чергову відпустку за 2018 рік з виїздами до м. Києва та Харкова з 09.07.2019 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення (т. І а.с. 24);

- надати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових проблем за час 2010, 2019, 2018, 2017, 2016, 2015, 2014, 2013, 2012, 2011 роки (т. І а.с. 26).

Відповіді на ці рапорти ГУ МВС України в Одеській області не надало.

19 вересня 2019 року головою ліквідаційної комісії видано наказ №15 о/с, яким, згідно з пунктами 10 та 11 розділу XІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з 6 вересня 2019 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в області. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні склала 17 років 09 днів, у пільговому обчисленні 18 років 03 місяці 09 днів (т. І а.с. 21).

25 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області із заявою, в якій просив у зв`язку з звільненням відповідно до наказу №15 о/с провести остаточний розрахунок при звільненні: грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та виплатити вихідну допомогу при звільненні (т. І а.с. 28).

Не отримавши відповідні розрахунки ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду, в обґрунтування якого посилався на те, що остаточний розрахунок при звільненні по теперішній час з ним не проведено. При цьому, на думку позивача, для обчислення грошової допомоги при звільненні треба враховувати не тільки загальні складові виплат на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку з вислугою 17 років 9 днів, але і враховувати доплати, які нараховувались протягом року: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, індексація заробітної плати, надбавка за виконання ВОВЗ, премія, компенсація податку. Також позивач стверджував, що має право на щорічну оплачувану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та оздоровлення, але Суворовський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області в порушення вимог трудового законодавства та статті 24 Закону України "Про відпустки" не виплатив таку компенсацію та допомогу. Позивач наголосив, що він надав рапорти на виплату матеріальної допомоги для оздоровлення, вирішення соціально-побутових питань за період 2010-2019 роки до канцелярії ГУМВС України в Одеській області, Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 19.07.2019 року, з відміткою про реєстрацію. Також позивач вважав, що має право на додаткову соціальну відпустку як одинокий батько, оскільки має на утриманні неповнолітніх дітей та виховує їх без матері. Тому, оскільки така відпустка не надавалась, він має право на відповідні компенсаційні виплати.

Судом першої інстанції під час розгляду даної справи також встановлено, що ОСОБА_1 у лютому 2016 року звертався до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ МВС України в Одеській області та Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в якому просив:

- визнати незаконними дії ГУ МВС України в Одеській області щодо не виплати вихідної допомоги при звільненні;

- стягнути з ГУ МВС України в Одеській області вихідну допомогу при звільненні в сумі 6 372,71 грн.;

- стягнути з ГУ МВС України в Одеській області середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку, з 07.11.2015 року по 30.05.2016 року при звільненні в сумі 26 229,75 грн.;

- стягнути з Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області матеріальну допомогу на оздоровлення під час вибуття в чергову відпустку за 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 роки в сумі 13 219,17 грн.;

- стягнути з Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 роки в сумі 14 181,67 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що не погоджується з розміром нарахованої при звільненні з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил через скорочення штатів згідно до наказу від 04.11.2015 року №1500 о/с грошової допомоги при звільненні, оскільки розрахунок грошового забезпечення проведений, виходячи із загальних складових виплат на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку з вислугою 13 років 01 місяць 29 днів, без врахування доплат, які нараховувались протягом року. Також ОСОБА_1 зазначив, що мав право на щорічну оплачувану відпустку, а також на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та матеріальну допомогу при наданні основної відпустки на оздоровлення, але Суворовський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в порушення вимог трудового законодавства, не надав матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 роки; матеріальну допомогу при наданні основної відпустки на оздоровлення за 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 роки.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2016 року по справі №815/714/16 адміністративний позов ОСОБА_1 був задоволений частково.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2016 року та ухвалено у справі нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУ МВС України в Одеській області щодо невиплати вихідної допомоги ОСОБА_1 при звільненні в повному обсязі.

Стягнуто з ГУ МВС в Одеській області вихідну допомогу при звільненні ОСОБА_1 в сумі - 6 372,71 грн.

Стягнуто з ГУ МВС в Одеській області середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 7 листопада 2015 року по 30 травня 2016 року в сумі 18 168,90 грн.

Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

Апеляційний суд, задовольняючи частково апеляційну скаргу ГУМВС, зазначив, що середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, що передували звільненню, з урахуванням вимог, викладених в Порядку №100. Отже, розмір одноразової грошової допомоги, що мала бути нарахована та сплачена позивачу під час його звільнення за скороченням штатів з урахуванням вказаних вимог, складає 18 296,98 грн. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджується проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні, відповідачем допущено порушення приписів статей 116, 117 КЗпП України в частині строків виплати одноразового грошового забезпечення при звільненні з органів внутрішніх справ. Оскільки на момент вирішення справи доказів проведення відповідного розрахунку не надано, суд дійшов висновку, що час затримки виплати слід обраховувати з 7 листопада 2015 року по 30 травня 2016 року, у межах поданої позовної заяви. В свою чергу, із зібраних матеріалів у справі неможливо встановити факт звернення позивача з рапортами про надання допомоги на оздоровлення в спірному періоді. При цьому, на відповідні запити суду відповідачами не надано рапортів позивача за спірний період, посилаючись на їх відсутність. Більш того, у судовому засіданні позивачем зазначено, що він не пам`ятає, чи звертався він з відповідними рапортами. Враховуючи викладене та згідно пункту 5 постанови КМУ №1294, апеляційний суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні заявлених позовних вимог у цій частині.

10 травня 2019 року Верховний Суд за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі №815/714/16 ухвалив постанову, якою скасував постанову Одеського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо невиплати вихідної допомоги, стягнення вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, і направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року залишив без змін.

Враховуючи висновки суду у справі №815/714/16 суд першої інстанції при вирішенні даної справи відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати вихідної допомоги та зобов`язання нарахувати та сплатити вихідну допомогу у розмірі 27 515,86 грн. з 16 вересня 2019 року, з огляду на те, що доводи позивача про те, що для обчислення грошової допомоги при звільненні треба враховувати не тільки загальні складові виплат на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку з вислугою років, але і враховувати доплати, які нараховувались протягом року, є ідентичними, що наведені ним у справі №815/714/16 та визнані судами помилковими, необґрунтованими та такими, що не відповідають приписам закону. При цьому, суд першої інстанції також виходив з того, що позивачу при звільненні згідно наказу ГУМВС України в Одеській області від 12.09.2019 року №15 о/с було виплачено одноразову грошову допомогу у належному розмірі.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання протиправною бездіяльності Суворовського РВ щодо не нарахування та не сплати матеріальної допомоги за оздоровлення, в разі вибуття у чергову відпустку повної тривалості за 2010-2019 роки; не нарахування та не сплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2010-2019 роки при звільненні з 16 вересня 2019 року; зобов`язання Суворовський РВ нарахувати та виплатити матеріальну допомогу за оздоровлення, в разі вибуття у чергову відпустку повної тривалості за 2010-2019 роки в розмірі 27 552,55 грн., виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з органів внутрішніх справ 16 вересня 2019 року; грошову компенсацію за матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2010-2019 роки в сумі 27 552,55 грн., виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з органів внутрішніх справ, суд першої інстанції також посилався на обставини, встановлені постановою Верховного Суду від 10 травня 2016 року по справі №815/714/16, а також на те, що матеріалами справи не підтверджено, що позивач подавав рапорти до Суворовського РВ на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань у вказані періоди.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області щодо не нарахування та не виплати на користь позивача грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та зобов`язання нарахувати та виплатити таку компенсацію з урахуванням виплачених сум, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем - Суворовським РВ не надано доказів виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання нарахувати та сплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки одинокому батьку, що виховує дитину без матері, суд першої інстанції виходив з недоведеності таких вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності ГУ МВС України в Одеській області щодо не проведення повного розрахунку та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки проведення повного розрахунку в сумі 10 888,36 грн., суд першої інстанції виходив з їх передчасності.

Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту четвертого частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

З аналізу наведеної норми процесуального законодавства випливає, що при вирішенні судом питання щодо закриття провадження у справі з підстав наявності таких, що набрали законної сили, постанови чи ухвали суду про закриття провадження у справі, необхідним є встановлення обставин ухвалення таких у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Предмет позову становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Характер позовної вимоги визначається характером спірних матеріальних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Ними будуть: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, тобто ті, що тісно пов`язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна дійти висновок про їх наявність чи відсутність.

Сторони є складовими поняття учасників справи, що охоплює позивача і відповідача - суб`єкта владних повноважень, до яких звернена вимога позивача.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, постановою Верховного Суду від 10 травня 2019 року у справі №815/714/16 залишено без змін постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року в частині залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення під час вибуття в чергову відпустку та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2010-2015 роки.

Вказані позовні вимоги ОСОБА_1 одночасно є і предметом спору у даній справі з аналогічних підстав.

При цьому, колегія суддів відхиляє твердження апелянта, заявлені у судовому засідання, що вказані вимоги він заявив з інших підстав, адже ним подані рапорти для надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за період 2010-2015 роки, оскільки, яв вірно зазначив суд першої інстанції, такі доводи не підтверджені матеріалами справи. Під час розгляду справи тільки встановлено, що позивач подав відповідні рапорти до голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області. Суду не надані докази подачі рапортів до безпосереднього керівника позивача - Суворовський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області.

При цьому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача про те, що обов`язковою передумовою надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є мотивований рапорт працівника органів внутрішніх справ, проте вважає помилковими твердження, що копія його рапорту від 19.07.2019 року підтверджує, що рапорти ОСОБА_1 на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових за період 2010-2019 роки надходили до канцелярій відповідачів.

Таким чином, враховуючи, що є така, що набрала законної сили постанова суду з того самого спору і між тими самим сторонами, колегія суддів вважає, що наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі №522/10140/17.

Частиною першою статті 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308 КАС України).

Відтак, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області матеріальної допомоги на оздоровлення під час вибуття в чергову відпустку та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2010-2015 роки підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі у цій частині вимог.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про стягнення з Суворовського РВ матеріальної допомоги за 2016-2019 роки, то чинним законодавством не передбачена можливість здійснення цих виплат поза межами періоду, в якому особа перебувала в щорічній основній відпустці та/або подавала рапорт.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, та не спростовується апелянтом, матеріалами справи не підтверджено, що позивач подавав рапорти до Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань та, оскільки відсутні докази надання відпустки позивачу у ці періоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині вимог.

Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності ГУМВС щодо невиплати вихідної допомоги та зобов`язання нарахувати та сплатити вихідну допомогу у розмірі в сумі 27 515,86 грн. з 16 вересня 2019 року, слід зазначити наступне.

Згідно частини першої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Верховний Суд у постанові від 10 травня 2019 року у справі №815/714/16 зазначив, що одноразова грошова допомога підлягає розрахунку в розмірі 50 відсотків саме місячного грошового забезпечення, що передувало події (звільненню), з якою пов`язана відповідна виплата, за кожний повний календарний рік служби.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року по справі №815/714/16, що набрало законної сили 05.12.2019 року, встановлено, що розмір грошового забезпечення позивача за вересень-жовтень 2015 року складало: посадовий оклад - 650 грн., оклад за спеціальним званням - 120 грн., 25 % надбавка за вислугу років - 192,50 грн., 50 % надбавка за ОВЗ - 481, 25 грн., премія - 418, 69 грн., разом 1862, 44 грн., плюс індексація - 952,48 грн., разом з індексацією 2 814, 92 грн., та одноразова допомога при звільненні у листопаді 205 році ОСОБА_1 була нарахована за 13 років календарної служби у збройних силах та органах внутрішніх справ у сумі 12 105,86 грн. (1 862,44 грн. грошове забезпечення у місяці звільнення (без індексації в сумі 952,48 грн.) х 50 % х 13 календарних років.

В силу приписів частини четвертої статті 78 КАС України встановлені у справі №815/714/16 обставини є преюдиційними та не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Слід додати, що представник ГУМВС у судовому засідання пояснив, що розмір грошового забезпечення позивача з листопада 2016 року до дня звільнення у вересні 2019 року не змінювався, що не заперечується позивачем.

Також позивач не заперечує, що йому згідно судового рішення було донараховано 6 372,71 грн. одноразової допомоги при звільненні, та у зв`язку зі звільненням відповідно до наказу від 12.09.2019 року №15 о/с донараховано одноразову допомогу за 4 роки календарної служби в розмірі 3 724,88 грн. (1 842,44 грн. грошового забезпечення х 50% х 4 роки у місяці звільнення).

Таким чином колегія суддів вважає, що ГУМВС України в Одеській області здійснено виплату одноразової грошової допомоги позивачу при звільненні відповідно до приписів статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи позивача про те, що для обчислення грошової допомоги при звільненні треба враховувати не тільки загальні складові виплат на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку з вислугою 17 років 9 днів, але і враховувати доплати, які нараховувались протягом року, оскільки такі складові не відносяться до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні.

З рахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність ГУМВС щодо невиплати вихідної допомоги, та зобов`язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу при звільненні в сумі 27 515,86 грн.

Щодо позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки одинокому батьку, то колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позову в цій частині, оскільки ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами, що він є одиноким батьком.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач стверджує, що має на утриманні неповнолітніх дітей та є одинокий батьком, так як виховує дітей без матері, що підтверджено:

- щодо неповнолітніх ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 - копією свідоцтв про народження, де він записаний як батько, та копією свідоцтв про розірвання шлюбу, що він розлучений і виховує дитину без матері;

- щодо неповнолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 - копією свідоцтва про народження.

Колегія суддів вважає вірним не прийняття судом першої інстанції зазначеного до уваги через неналежність, адже посилання на копії свідоцтв про розірвання шлюбу та копії свідоцтв про народження є безпідставними, оскільки на підтвердження статусу "одинокий батько" необхідно не лише не перебувати у шлюбі, а і довести факт виховання та утримання дитини без участі іншого з подружжя у житті дитини.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовується апелянтом, згідно листа Балтського районного відділу ДВС від 11.01.2020 року №1605/34-35, станом на 11.01.2020 в районному відділі ДВС на виконанні знаходиться одне виконавче провадження №3600189 на підставі виконавчого листа №2-834/2006, виданого Балтським районним судом Одеської області 14.06.2006 року, про стягнення з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 аліментів на користь ОСОБА_5 на утримання доньки ОСОБА_6 (т. І а.с. 173). Згідно листа Сичаківської сільської ради Лиманського району Одеської області від 11.02.2020 року №ср-12-91 на даний час в суді перебуває справа про позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_1 (т. І а.с. 174).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень опубліковане рішення Комінтерновського районного суду від 27 липня 2021 року у справі №504/3057/17, що набрало законної сили 27.08.2021 року, яким за позовом ОСОБА_7 позбавлено батьківських прав громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , по відношенню до його малолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі, починаючи з 11.09.2017 року.

На переконання суду наведені обставини повністю спростовують твердження позивача, що він виховує дітей без матері.

Ураховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача невиплаченої компенсації за невикористану додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, тривалістю 10 календарних днів за період з 2006 по 2019 роки.

Оскільки суд першої інстанції визнав за позивачем право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та зобов`язав ГУМВС нарахувати та виплатити її позивачу, з урахуванням виплачених сум, проте не визначив суми такої компенсації, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про зобов`язання ГУ МВС України в Одеській області нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки проведення повного розрахунку є передчасними.

При цьому, апеляційний суд не вбачає порушених прав позивача, оскільки після виплати нарахованих сум він не позбавлений права звернутися до суду з вимогами про стягнення відповідних компенсацій.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не містить належних, настільки вагомих і обґрунтованих міркувань, переконливих доводів та аргументів, які б спростовували вищевикладені висновки і давали підстави вважати інакше, а посилання апелянта на певні порушення судом першої інстанції норм процесуального права не свідчать про те, що ці порушення призвели до невірних висновків.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до часткового неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 292, 308, 310, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо: не нарахування та не сплати грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки повної тривалості та матеріальної допомоги за оздоровлення, в разі вибуття у чергову відпустку повної тривалості за 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 роки; не нарахування та не сплати грошової компенсації за матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 роки при звільненні з 16.09.2019 року - скасувати, провадження у цій частині закрити.

В інший частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя І.П.Косцова

Суддя Ю.В.Осіпов

Повне судове рішення складено 4 листопада 2021 року.