Постанова

від 10.11.2021 по справі 522/23618/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 522/23618/17

провадження № 61-22190св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління державного казначейства України в Одеській області, Прокуратура Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційні скарги Державної казначейської служби України та Прокуратури Одеської області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року в складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Головного управління Державного казначейства України в Одеській області (далі - ГУ ДКУ в Одеській області), Прокуратури Одеської області та з урахування уточнення позовних вимог просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на його користь майнову шкоду, завдану йому незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, в розмірі 368 091,80 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що він працював в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області на посаді начальника Приморського відділу територіального управління з контролю за будівництвом об`єктів м. Одеси з 07 липня 2011 року по 21 липня 2011 року; з 22 липня 2011 року по 31 січня 2012 року - на посаді заступника начальника інспекції - начальника територіального управління з контролю за будівництвом об`єктів Одеської області.

11 січня 2012 року слідчий в особливо важливих справах відділу з розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радник юстиції Купріянов А. О. порушив кримінальну справу щодо нього за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. У цей же день о 19:00 год він був затриманий в порядку статей 106, 115 КПК України, 12 січня 2012 року - притягнутий як обвинувачений та утримувався під вартою до 19 січня 2012 року з подальшим обранням міри запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання.

23 січня 2012 року слідчим винесена постанова про його відсторонення від посади, на підставі якої наказом голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України №17 ТО від 01 лютого 2012 року його відсторонено від виконання повноважень. 31 липня 2013 року його було звільнено з посади заступника начальника інспекції - начальника територіального управління з контролю за будівництвом об`єктів Одеської області у зв`язку зі зміною штатної чисельності, структури та штатного розпису.

24 листопада 2016 року прокурор Одеської місцевої прокуратури № 3 Косик В. В. виніс постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальній справі відносно нього та передав її до суду. 08 грудня 2016 року Приморський районний суд м. Одеси прийняв постанову про закриття кримінальної справи за його обвинуваченням за частиною третьою статті 368 КК України на підставі частини другої статті 282 КПК України (в редакції 1960 року) у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Вказана постанова набрала законної сили 15 грудня 2016 року.

Таким чином, він незаконно перебував під слідством та судом 58 місяців 27 днів, з яких безпосередньо під вартою 8 днів.

У результаті відсторонення від посади він втратив роботу, заробіток та можливість утримувати себе та свою сім`ю. Йому заподіяно майнову шкоду у вигляді втраченого середнього заробітку за час притягнення до кримінальної відповідальності, утримання під вартою та відсторонення від посади.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України через ДКСУ за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКСУ, призначеного для відшкодовування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 368 091, 80 грн.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з обґрунтованості позовних вимог з урахуванням тієї обставини, що позивач протягом 58 місяців та 27 днів незаконно перебував під слідством і судом, з яких безпосередньо під вартою 8 днів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У грудні 2019 року Прокуратура Одеської області звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що суди дійшли помилкового висновку про врахування при визначенні розміру заподіяної майнової шкоди індексу інфляції, а також наданої позивачем інформації про розмір середньої заробітної плати та розрахунок шкоди.

При розрахунку середньої заробітної плати використано розмір заробітної плати за листопад та грудень 2011 року, однак відсторонення від посади ОСОБА_1 відбулося 01 лютого 2021 року. Таким чином, при розрахунку суми майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати необхідно було використати розмір середньої заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто за грудень 2011 року та січень 2012 року.

У грудні 2019 року ДКСУ звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомості про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів. Вказані відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині судового рішення.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 199/6713/14-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16.

Суди ухвалили рішення з порушенням вимог законодавства щодо розрахунку середньомісячної заробітної плати, яка підлягає відшкодуванню. Середньомісячна заробітна плата відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Суди попередніх інстанцій, обраховуючи середньомісячну заробітну плату, виходили з розміру заробітної плати позивача, отриманої ним за листопад та грудень 2011 року, однак її необхідно було розраховувати з урахуванням заробітної плати за грудень 2011 року та січень 2012 року, оскільки ОСОБА_1 було відсторонено від посади у лютому 2012 року. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 522/1021/16-ц.

Закон України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду не передбачає відшкодування індексу інфляції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за скаргою ДКСУ та витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за скаргою Прокуратури Одеської області.

18 лютого 2020 року справа № 522/23618/17 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_1 направив відзиви на касаційні скарги, в яких просив залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 працював в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області на посаді начальника Приморського відділу територіального управління з контролю за будівництвом об`єктів м. Одеси з 07 липня 2011 року по 21 липня 2011 року та на посаді заступника начальника інспекції начальника територіального управління з контролю за будівництвом об`єктів Одеської області з 22 липня 2011 року по 31 січня 2012 року.

11 січня 2012 року слідчий в ОВС відділу з розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радник юстиції Купріянов А. О. порушив кримінальну справу № 0512201200003 щодо позивача за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

У цей же день, 11 січня 2012 року о 19:00 год позивач був затриманий слідчим у порядку статей 106, 115 КПК України, 12 січня 2012 року - притягнутий як обвинувачений.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 19 січня 2012 року щодо позивача була обрана міра запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

23 січня 2012 року слідчим в ОВС відділу з розслідування щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радником юстиції Купріяновим А. О. винесено постанову, якою позивача відсторонено від займаної посади на час провадження досудового та судового слідства.

Відповідно до вказаної постанови наказом голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України № 17 ТО від 01 лютого 2012 року позивач з 01 лютого 2012 року був відсторонений від виконання повноважень на час досудового слідства і розгляду справи в суді.

Наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України № 85 від 26 липня 2013 року позивач 31 липня 2013 року був звільнений з посади заступника начальника інспекції - начальника територіального управління з контролю за будівництвом об`єктів Одеської області у зв`язку зі зміною штатної чисельності, структури та штатного розпису.

Прокуратурою Одеської області 21 червня 2012 року затверджено обвинувальний висновок та кримінальну справу № 0512201200003 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, у порядку статті 232 КПК України (в редакції 1960 року) направлено до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду по суті.

24 листопада 2016 року прокурор Одеської місцевої прокуратури №3 Косик В. В. виніс постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальній справі відносно ОСОБА_1 та передав її на розгляд до суду.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2016 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною третьою статті 368 КК України закрито на підставі частини другої статті 282 КПК України (в редакції 1960 року) у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Вказана постанова набрала законної сили 15 грудня 2016 року.

Приморським районним судом м. Одеси 08 грудня 2016 року також було прийнято окрему постанову, якою звернуто увагу прокурора Одеської області на виявленні судом порушення прав громадян та інших порушень норм КПК України (в редакції 1960 року), допущених при проведені досудового слідства у кримінальній справі № 0512201200003 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

У зв`язку з погіршенням стану здоров`я ОСОБА_1 19 серпня 2013 року був визнаний інвалідом другої групи безстроково, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1 від 19 серпня 2013 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Статтею 1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України Про оперативно-розшукову діяльність , Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю та іншими актами законодавства.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Положеннями пункту 1 статті 3 Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом 58 місяців 27 днів, з яких безпосередньо під вартою 8 днів, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог про відшкодування на його користь майнової шкоди у вигляді втраченого середнього заробітку внаслідок незаконних дій.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з визначенням розміру суми грошових коштів, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України втрачений заробіток на підставі статті 3 Закону з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до статті 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, право на застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України (стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції), виникає у особи в разі порушення боржником грошового зобов`язання.

Оскільки на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом не існувало невиконаного грошового зобов`язання держави перед ним в частині відшкодування майнової шкоди на підставі Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду , відсутні правові підстави для стягнення на його користь майнової шкоди з урахуванням індексу інфляції.

Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкових висновків про задоволення вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно з пунктом 8 Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду , затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04 березня 1996 року, розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, неодержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (підпункт 1 пункту 9 Положення).

Відповідно до положень пункту 2 частини ІІ Період, за яким обчислюється середня заробітна плата Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи вбачається, що розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 до вчинення щодо нього незаконних дій становить 7 034, 71 грн, середньоденної заробітної плати - 360, 75 грн.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 був відсторонений від роботи протягом 374 робочих днів (з 01 лютого 2012 року по 31 липня 2013 року), на його користь підлягає стягненню 134 920, 50 грн на відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди з Державного бюджету України через ДКСУ за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКСУ, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак судами неправильно застосовано норми матеріального права, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року підлягають зміні в частині визначення суми грошових коштів, що підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування майнової шкоди. Окрім того, зміні підлягає резолютивна частина оскаржуваних судових рішень із зазначенням, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням часткового задоволення касаційних скарг ДКСУ та Прокуратури Одеської області та зміною судових рішень, сплачений відповідачами судовий збір за подання касаційної скарги підлягає стягненню з позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 2 698, 11 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та Прокуратури Одеської областізадовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року змінити, стягнувши з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 134 920 гривень 50 копійок у рахунок відшкодування майнової шкоди.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Державної казначейської служби України судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 2 698, 11 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Одеської області судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 2 698, 11 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов