Постанова

від 23.10.2019 по справі 522/23618/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3839/19

Номер справи місцевого суду: 522/23618/17

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Черевко П. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Черевка П.М.,

суддів - Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за апеляційною скаргою Прокуратури Одеської області на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 06 грудня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління державного казначейства України в Одеській області, Прокуратури Одеської області про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства, прокуратури та суду,

встановив:

14.12.2017 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області та прокуратури Одеської області, в подальшому уточнивши суму відшкодування в зв`язку з інфляцією, просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на його користь матеріальну шкоду, завдану йому незаконними діями органів дізнання попереднього слідства, прокуратури і суду, в розмірі 368091,80 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що він працював в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області на посаді з 07.07.2011р. по 21.07.2011р. - начальника Приморського відділу територіального управління з контролю за будівництвом об`єктів м.Одеси; з 22.07.2011р. по 31.01.2012р. - заступника начальника інспекції начальника територіального управління з контролю за будівництвом об`єктів Одеської області.

11.01.2012 року слідчий в ОВС відділу з розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радник юстиції Купріянов А.О. порушив кримінальну справу стосовно нього за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України - одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, у будь-якому вигляді хабара за виконання в інтересах третьої особи, будь-якої дії з використанням наданої влади, за попередньою змовою групою осіб. У цей же день, 11.01.2012 року в 19 годин він був затриманий у порядку ст.ст.106, 115 УПК України, 12.01.2012 р. притягнутий як обвинувачений та утримувався під вартою до 19.01.2012 року, з подальшим обранням міри запобіжного особистого зобов`язання. 23.01.2012 року слідчим винесена постанова про відсторонення ОСОБА_1 від посади. 24.01.2012 року постанова санкціонована заступником прокурора Одеської області. Відповідно до указаної постанови, наказом голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України №17 ТО від 01.02.2012 року ОСОБА_1 з 01.02.2012 року відсторонений від виконання повноважень. 31.07.2013 року позивач був звільнений з посади заступника начальника інспекції начальника територіального управління з контролю за будівництвом об`єктів Одеської області у зв`язку зі зміною штатної чисельності, структури та штатного розпису. 12.01.2012 року слідчий в ОВС відділу з розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радник юстиції Купріянов А.О. виніс постанову та притягнув ОСОБА_1 , як обвинуваченого у кримінальній справі №0512201200003, пред`явивши йому обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України. На попередньому слідстві та в суді позивач вину в здійсненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, не визнавав, більше того, вважав, що робітниками правоохоронних органів , відносно нього здійснена провокація хабара.

08.12.2016 року Приморський районний суд м.Одеси виніс окрему постанову, якою звернув увагу прокурора Одеської області на виявленні судом порушення прав громадян та інших порушень норм КПК України (в редакції 1960 року), допущених при проведені досудового слідства по кримінальній справі № 0512201200003 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. 24.11.2016 року державний обвинувач - прокурор Одеської місцевої прокуратури №3 Косик В.В. виніс постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальній справі відносно ОСОБА_1 та передав її до суду. Вказана постанова була розглянута в судовому засіданні і 08.12.2016 року Приморський районний суд м.Одеси виніс постанову, якою кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 по ст.368 ч.3 КК України закрито на підставі ч.2 ст.282 КПК України (в редакції 1960 року), в зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення за недоказанністю участі обвинуваченого в здійсненні злочину. Запобіжний захід відносно позивача особиста порука була скасована. Указана постанова вступила в силу 15.12.2016 року. Отже, позивач посилався на те, що він незаконно перебував під слідством та судом 58 місяців 27 днів, з яких безпосередньо під вартою 8 днів.

В результаті відсторонення від посади він втратив роботу, заробіток та можливість утримувати себе та свою сім`ю. Йому причинено матеріальну шкоду у вигляді втраченого середнього заробітку за час притягнення до кримінальної відповідальності, утримання під вартою та відсторонення від посади з 11.01.2012 року по 31.07.2013 року (по день звільнення).

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 06.12.2018 року позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління державного казначейства України в Одеській області, Прокуратури Одеської області про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства, прокуратури та суду - задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодовування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 368091,80 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, прокурора Одеської області звернулась до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 06.12.2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ст.27 Закону України Про оплату праці визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.2 Порядку у всіх інших випадках, крім перелічених у цьому пункті, збереження середньої заробітної плати, заробітна плата обчислюється з виплат за осанні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язання відповідна виплата.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області на посаді:

з 07.07.2011р. по 21.07.2011р. - начальника Приморського відділу територіального управління з контролю за будівництвом об`єктів м.Одеси;

з 22.07.2011р. по 31.01.2012р. - заступника начальника інспекції начальника територіального управління з контролю за будівництвом об`єктів Одеської області.

11.01.2012 року слідчий в ОВС відділу з розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радник юстиції Купріянов А.О. порушив кримінальну справу №0512201200003 стосовно позивача за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, у будь-якому вигляді хабара за виконання в інтересах третьої особи, будь-якої дії з використанням наданої влади, за попередньою змовою групою осіб .

У цей же день, 11.01.2012 року о 19 год. позивач був затриманий слідчим у порядку ст.ст.106, 115 КПК України, 12.01.2012 р. притягнутий як обвинувачений.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 19.01.2012 року відносно позивача була обрана міра запобіжного заходу підписка про невиїзд.

Також судом встановлено, що 23.01.2012 року слідчим в ОВС відділу з розслідування щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радником юстиції Купріяновим А.О. винесено постанову, якою позивача відсторонено від займаної посади на час провадження досудового та судового слідства.

24.01.2012 року постанова санкціонована заступником прокурора Одеської області. Відповідно до указаної постанови, наказом голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України №17 ТО від 01.02.2012 року позивач з 01.02.2012 року був відсторонений від виконання повноважень на час досудового слідства і розгляду справи у суді.

Суд вбачав, що наказом ДАБІ України №85 від 26.07.2013 року позивач 31.07.2013 року був звільнений з посади заступника начальника інспекції начальника територіального управління з контролю за будівництвом об`єктів Одеської області у зв`язку зі зміною штатної чисельності, структури та штатного розпису.

Підставами наказу зазначено заяву ОСОБА_1 від 09.07.2013 року, лист Одеської обласної державної адміністрації від 18.06.2013 року №3816/02-38/01/3591, попередження від 31.05.2013 року.

Прокуратурою Одеської області 21.06.2012 року затверджено обвинувальний висновок та кримінальну справу №0512201200003 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України у порядку ст.232 КПК України (в ред.1960 року) направлено до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду по суті.

У подальшому підтримання державного обвинувачення доручено прокуратурі Приморського району м.Одеси, а після реорганізації Одеській місцевій прокуратурі №3.

24.11.2016 року державний обвинувач прокурор Одеської місцевої прокуратури №3 Косик В.В. виніс постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальній справі відносно ОСОБА_1 та передав її на розгляд до суду.

Вказана постанова була розглянута в судовому засіданні і 08.12.2016 року Приморський районний суд м.Одеси виніс постанову, якою кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 по ст. 368 ч.3 КК України закрив на підставі ч.2 ст.282 КПК України (в редакції 1960 року) у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення за недоказаністю участі обвинуваченого в здійсненні злочину. Запобіжний захід відносно позивача особиста порука, була скасована.

Вказана постанова суду вступила в силу 15.12.2016 року.

Також, Приморським районним судом м.Одеси 08.12.2016 року було винесено окрему постанову, якою суд звернув увагу прокурора Одеської області на виявленні судом порушення прав громадян та інших порушень норм КПК України (в редакції 1960 року), допущених при проведені досудового слідства по кримінальній справі № 0512201200003 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України (зокрема, зазначено про те, що заяви потерпілих та підозрюваного ОСОБА_1 не були процесуально оформлені; не були зареєстровані в журналі реєстрації повідомлень про вчинення злочинів; не було отримано рішенням апеляційного суду на проведення оперативно-технічних мір відносно ОСОБА_1 ; оперативно-розшукова справа відносно ОСОБА_1 не заводилась; не було складено протокол огляду та вручення технічних засобів; відсутня інформація стосовно яких саме технічних засобів проводилась запис; та інші порушення).

При цьому Приморський районний суд м.Одеси в вказаній окремій постанові від 08.12.2016 року наголосив, що незважаючи на вищевказані порушення, 11.01.2012 року ОСОБА_1 був затриманий та утримувався в ізоляторі, де він знаходився під вартою на протязі 8 діб, крім того його відсторонили від займаної посади та наклали арешт на його майно.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано вбачав, що позивач незаконно перебував під слідством та судом 58 місяців 27 днів, з яких безпосередньо під вартою 8 днів.

У зв`язку з погіршенням стану здоров`я, ОСОБА_1 19.08.2013р. був визнаний інвалідом 2-ї групи безстроково, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1 від 19.08.2013 року.

Позивач вважав, що саме незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду привели до погіршення його стану здоров`я, в результаті чого він визнаний інвалідом 2-ї групи безстроково. У результаті відсторонення його від посади, він втратив роботу, заробіток та можливість утримувати себе та свою сім`ю. Йому причинено матеріальну шкоду у вигляді втраченого середнього заробітку за час притягнення до кримінальної відповідальності, утримання під вартою та відсторонення від посади з 11.01.2012 року по 31.07.2013 року.( по день звільнення).

Відповідно до статті 9 Конституції України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України (далі Конвенція). Конвенція та практика Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні.

За правилами статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський Суд з прав людини у справі Ротару (Rotaru) проти Румунії вказав, що ст. 13 Конвенції гарантує доступність засобів правового захисту на внутрішньодержавному рівні, що дозволяє забезпечувати конвенційні права та свободи незалежно від того, у якій формі вони можуть забезпечуватися у правовій системі держави. Ст. 13 Конвенції потребує наявності внутрішніх засобів правового захисту для розгляду компетентним органом по суті скарги щодо порушення Конвенції та надання відповідного відшкодування, незважаючи на те, що держави-учасники наділені певною дискрецією при встановленні засобу реалізації конвенційних обов`язків, передбачених цією статтею. Засіб правового захисту має бути ефективним як практично, так і на законодавчому рівні (п.67).

У справі Класс (Class) та інші проти Німеччини Європейський Суд з прав людини відмітив, що у статті 13 зазначено, що кожен, чиї права і свободи за Конвенцією "порушуються", має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть "якщо таке порушення було вчинене особами", що діяли як посадові особи.

Колегія суддів вважає, що згідно зі статтею 13 Конвенції, у випадку, коли особа вважає свої права порушеними внаслідок заходу, вжитого, як вона стверджує, на порушення Конвенції, вона повинна мати засіб правового захисту в національному органі як для вирішення її скарги, так і, якщо необхідно, для отримання відшкодування. У цій справі Суд констатував, що статтю 13 Конвенції необхідно тлумачити як положення, що гарантує "ефективний засіб правового захисту в національному органі" кожному, хто заявляє про факт порушення його прав і свобод за Конвенцією (п.64).

Розглядаючи питання щодо відшкодування матеріальної шкоди, яка заподіяна внаслідок неправомірних дій посадових осіб органів досудового слідства та прокуратури, з держави на користь позивача, кримінальне провадження за ст.368 ч.3 Кримінального кодексу України відносно якого закрито у зв`язку з недоказаністю складу злочину, суд вбачає, що відповідальність держави у такому випадку регулюється нормами ст.1176 Цивільного кодексу України, Законом України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду від 01.12.1994 року з наступними змінами (далі Закон 266/94-вр), Положенням про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду , затвердженого наказом Мінюсту України від 4 березня 1996 року №3 та Мінфіну України від 4 березня 1996 року №41 (далі Положення).

Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди виникає у випадках, передбачених законом .

Згідно з п.1 ч.ч.1, 2 ст.1 та п.2 ч.1 ст.2 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (в подальшому - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до ст.3 п.1 у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

У ч.1 ст.4 Закону зазначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Право на відшкодування шкоди гарантоване й ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006р. № 3477-ІУ є джерелом національного права.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що інституціональна ефективність потребує, щоб орган, який приймає рішення був достатньо незалежним від органу, який вважається відповідальним за порушення Конвенції (справи Сільвер (Silver) проти Сполученого Королівства , п. 116, ОСОБА_4 (Leander) проти Швеції , п. 81).

У справі Хан (Khan) проти Сполученого Королівства Європейський Суд зробив висновок, що засіб правового захисту у вигляді скарг на поліцію, які доступні заявнику, не відповідали потребам стандартів незалежності, необхідні для формування достатнього захисту проти зловживання владою .

Аналіз обставин справи Хан (Khan) проти Сполученого Королівства свідчить про те, що стандартна процедура щодо розгляду скарг на поліцію полягала у призначенні працівника цієї ж служби для проведення розслідування, та керівник органу відігравав важливу роль в призначенні, оплаті, звільненні його членів.

Відповідно до статті 12 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду позивач звернувся до прокуратури з заявою про визначення розміру втраченої заробітної плати за період з 11.01.12р. по 31.07.2013р., але отримав відповідь про те, що він має право звернутися до суду з позовом про відшкодування завданих збитків у порядку цивільного судочинства.

Беручи до уваги, що позивач оскаржив саме дії органів досудового розслідування про незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, які потягнули для нього негативні правові наслідки, суд обґрунтовано вбачав, що твердження представників відповідачів, що правовий захист порушених прав позивача внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування має бути здійснений цим органом з визначенням розміру шкоди, не відповідає потребам стандартів незалежності, що необхідні для формування достатнього захисту проти зловживання владою.

Суд правильно зазначив, що такий спосіб захисту не буде ефективним способом правового захисту в контексті статті 13 Конвенції.

Більш того, для такого способу захисту в національній практиці не існує достатнього підґрунтя - усталеної практики національних судів, якою підтверджується цей спосіб захисту порушеного права.

Також, із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на усі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб`єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб`єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб`єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги роз`яснення КСУ, наведені у рішенні N 15-рп/2002 від 09.07.2002 року у справі №1-2/2002, згідно яких обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, відповідно вищенаведених норм закону, суд вірно вбачав право вимоги ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди.

Згідно з Положенням про Державне казначейство України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року №1232, Державне казначейство України є юридичною особою.

Статтею 176 ЦК України передбачено, що юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов`язаннями держави.

Відповідно до ст.48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Проте, Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не уособлює державу в бюджетних відносинах.

Пунктом 8 ст.7 та п.п.1, 2 ст.29 БК України передбачено, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом України Про державний бюджет України .

Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратурою або суду, проводяться через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з відповідної бюджетної програми.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у рішенні суду повно відобразив обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судових засіданнях першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - немає.

Судова колегія, приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права в зв`язку з чим, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.374, ст.ст.375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Прокуратури Одеської області - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 06 грудня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 листопада 2019 року.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький