Ухвала

від 10.11.2021 по справі 755/12874/21

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/12874/21

Провадження №: 1-кс/755/4891/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" листопада 2021 р.

Дніпровський районний суд м. Києва (далі Суд) у складі слідчої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , особи, що подала скаргу адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві скаргу ОСОБА_4 ,в інтересах ОСОБА_5 на бездіяльність слідчого у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020100060000087, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кримінального процесуального Кодексу України, установив:

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається

ОСОБА_4 , в інтересах ОСОБА_5 , звернувся до слідчого судді цього місцевого суду, у порядкуст. 303 КПК України, з цією скаргою у рамках вказаного кримінального провадження, яка полягає у неповернення тимчасово вилученого майна згідно з вимогамистатті 169 Кримінально процесуального Кодексу України, та просить зобов`язати слідчого повернути вилучене під час обшуку майно.

Скарга умотивована в т.ч. тим, що 21.04.2021 слідчими під час проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді від 13.04.2021, у приміщенні, що орендоване ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 (3 поверх) вилучено значний перелік майна, яке не має жодного значення в кримінальному провадженні № 12020100060000087 від 19.01.2020.

Після проведення обшуку, на це майно не накладався арешт у порядку п. 1 ч. 2ст. 170 КПК України.

З огляду на наведене, заявник, у світлі норм ст.ст.169,171,236 КПК України, просить дану скаргу задовольнити та повернути вилучене під час обшуку майно, котре має статус «тимчасово вилученого майна», адже фактично досудовим слідством в порушення вказаних вимогКПК України, протиправно не повернуто тимчасово вилучене майно.

Позиція сторін

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_4 скаргу підтримав, просив задовольнити з огляду на не вжиття після обшуку слідством дій визначених ст. 170 КПК.

Прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, пославшись на проведення перевірки ймовірності віднесення даного майна до знаряддя вчинення злочину.

Встановлені обставини

Слідчими Державної фіскальної служби України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12020100060000087 від 19.01.2020.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.04.2021 у справі № 757/19246/21-к, надано дозвіл слідчим на обшук та виявлення, вилучення предметів та документів, пов`язаних з протиправною діяльністю щодо виготовлення, зберігання, та реалізації таблеток «Normaten», зокрема списків осіб, задіяних у даній діяльності; систем відео,- аудіоконтролю, що побудовані на основі відеокамер та мікрофонів, cерверів, на які передається та записується інформація; комп`ютерної техніки, cерверного обладнання, магнітних та електронних носіїів інформації; флеш-накопичувачів та інших носіїів інформації, що задіяні для здійснення протиправної діяльності, обліку клієнтів, листування з клієнтами.

21.04.2021 було проведено наведений обшук та під час цієї слідчої дії за адресою: Закарпатська область, Берегівський район, м. Берегово, площа Героїв, буд. 6 (3 поверх), було вилучено, окрім "майна до якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку" також і інше майно, до якого "прямий" доступ слідчим суддею не надавався, а тому воно має статус "тимчасового вилученого майна".

У ході розгляду скарги не установлено факту того, що після проведення обшуку, на це майно не накладався арешт у порядку п. 1 ч. 2ст. 170 КПК України.

Мотиви, з яких виходила слідча суддя при постановленні ухвали, і положення закону, яким вона керувалася

Слідча суддя, вивчивши скаргу, заслухавши доводи особи, яка її подала та прокурора, дослідивши матеріали провадження за скаргою, приходить до наступного.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положеньКонституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких наданаВерховною Радою України, цього Кодексута інших законів України (ст. 1 КПК України).

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Порядок, встановленийКПК(процесуальний порядок, форма, процедура), - це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (Верховний суд України постанова від 16.03.2017 у справі № 671/463/15-к).

Тож для того, аби урегулювати проблематику питання, яка порушена у даній скарзі у розрізі положень кримінального процесуального законодавство України в частині питання послідовності (кроків) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій, слід проаналізувати самі нормиКПК України, які регулюють цю проблему.

Так, відповідно дост. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду (ч. 2ст. 168 КПК України).

Згідност. 169 КПК України, тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті171, частиною шостою статті173цьогоКодексу; 4) у разі скасування арешту.

Відповідно до ч. 5ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченоїстаттею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Згідно ч. 7ст. 236 КПК Українипредмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю,крім випадків, передбаченихстаттями160-166,170-174цьогоКодексу(ч. 1ст. 100 КПК України).

Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті (ст. 98 КПК України).

Згідно ч. 3ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

Тобто, системний аналіз положеньКПК Українисвідчить, що вилучені при проведенні обшуку речі, документи (майно), мають одних з двох процесуальних статусів: 1) речі та документи, які входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на їх відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку; 2) речі та документи, які не входять до цього переліку, тобто, - тимчасово вилучене майно, яке перебуває в такому статусі відповідно до ч. 1ст. 167 КПК Українидо вирішення питання про його арешт або повернення (ч. 7 ст.236, ч. 1 ст.98, ч. 2 ст.168 КПК України).

Факт віднесення вилученого майна до першого випадку обумовлюється змістом резолютивної частини судового рішення, яким надано дозвіл на той чи інший обшук, який має містити чітке формулювання описку родових ознак того, що має бути відшукане.

Для прикладу, договір поставки між юридичною особою А та юридичною особою Б від 01.01.0001 (у цій ситуації таке майно є майном до якого надано прямий доступ).

Другий випадок має місце коли в конструкції судового рішення при описі майна вживаються формулювання типу надати дозвіл на відшукування документів, якімістять в собі відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Коли має місце такий випадок (2), то після проведення обшуку та прийняття процесуального рішення про визнання майна речовим доказом слідчий має, у силу норм ч. 1ст. 100 КПК України, накласти на нього арешт, у порядку ст. 170 указаного Кодексу, або повернути володільцю.

При цьому, ці дії слідство має вчинити у строк - протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Іншого, не дано. Так, як ст. 16. Недоторканність права власностіКПК Україниімперативно передбачає, щопозбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом,допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення.

Такий процесуальний порядок щодо тимчасово вилученого майна узгоджується і з вимогамиГлави 16 КПК Україниі ч. 7ст.236 КПК України.

Оскільки, в протилежному випадку втрачається сенс у вирішенні питання щодо припинення тимчасового вилучення майна згідност. 169 КПК України, оскільки в такому процесуальному статусі воно перебуває лише до моменту арешту.

Інше майно, що було вилучено, виходячи з даних протоколу обшуку та описаних у ньому речей, котрі було вилучено (найменування, характеристика, тип тощо), у відповідності до ч. 7ст. 236 КПК України, є майном, що має статус тимчасово вилученого майна.

Разом з тим за наслідками розгляду даної скарги установлено, що після проведення обшуку, на це майно не накладався арешт у порядку п. 1 ч. 2ст. 170 КПК України, тобто як на речовий доказ.

При цьому, слідчий не повернув тимчасово вилучене майно особі, у якої воно було вилучено. Ба навіть якщо слідство визнало наведене майно речовим доказом, то усе одно слід указати, що самого факту її (постанови) наявності (за умови прийняття) не достатньо, в цій ситуації, так як ч. 1ст. 100 КПКуказує, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями160-166,170-174цьогоКодексу, а такі випадки не установлені, в цій справі.

Згідно положень статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також, у відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

А, в ході судового розгляду даної скарги не було встановлено жодного доказу, який б підвереджував законність дій суб`єкта оскарження та випливав зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, а у відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II), а саме така вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року), адже будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, зокрема необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу, бо необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52), тобто іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98), оскільки у справі "Бакланов проти Росії" (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі "Фрізен проти Росії" (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним, а у справі "Ізмайлов проти Росії" (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар для особи".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц вказано, що «належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16».

За таких обставини, викладені у скарзі доводи в цій частині є обґрунтованими, у зв`язку з чим слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку вважає, що скарга з даного питання підлягає задоволенню, оскільки, у даному випадку, втручання державного органу у право на мирне володіння майном порушує "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав власника майна, тобто становить "особистий і надмірний тягар для особи" враховуючи його перебування у невизначеному стані, адже лише у даний спосіб, на цей час, є можливим усунути усі наслідки дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію, а саме шляхом застосування єдино можливого шляху виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до проведення такої дії, враховуючи, що ЄСПЛ у справі «П`єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) (Article 50), Series A № 85, C. 16, зазначив, що він «виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому він перебував», якби не було порушено його права, адже таким чином підкреслюється верховенство обов`язку відновлення status quo ante, а в рішенні від 31 жовтня 1995 року у справі «Папамічалопулос та інші проти Греції» (Papamichalopoulos and Others v. Greece) (стаття 50), Series A № 330-B, суд застосував принцип restitutio in integrum та вказав, що виправлення здійсненого порушення повинне, по можливості, усунути усі наслідки незаконної дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію та застосувати в цих цілях всі можливі шляхи такого виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до порушення (див. рішення у справах «Маестрі проти Італії» [ВП] (Maestri v. Italy [ВП]), заява № 39748/98, п. 47, ECHR 2004-І; «Ассанідзе проти Грузії» [ВПl] (Assanidze v. Georgia [ВП]), заява № 71503/01, п. 198, ECHR 2004-ІІ; «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» [ВП] (), заява № 48787/99, п. 487, ECHR 2004-VII), шляхом повернення майна, яке було вилучено безпосередньо володільцю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1-29,131-132,167-169,171,303-307,309,310,369-372,376,395 КПК України, Суд постановив:

скаргу - задовольнити.

Зобов`язати слідчого у кримінальному провадженні унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100060000087 від 19.01.2020, повернути ОСОБА_5 майно, що вилучене у нього 21.04.2021 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: системні блоки в комплекті з зарядними пристроями марки «ASUS»: 1) SN: HBMSAC 003222 24M; 2) SN: HBMSAC 003234 24M; 3) SN: HBMSAC 003218 24M; 4) SN: HBMSAC 003153 24M; 5) SN: HBMSAC 003076 24M; 6) SN: HBMSAC 003050 24M; 7) SN: HBMSAC 003226 24M; 8) SN: HBMSAC 003066 24M; 9) SN: HBMSAC 003217 24M; 10) SN: HBMSAC 003171 24M; 11) SN: HBMSAC 003205 24M; 12) SN: HBMSAC 003206 24M; 13) SN: HBMSAC 003119 24M; 14) SN: HBMSAC 003160 24M; 15) SN: HBMSAC 003193 24M; 16) SN: HBMSAC 003223 24M; 17) SN: HBMSAC 003208 24M; 18) SN: HBMSAC 003135 24M; рекламний буклет на 39 арк.; папка №41247850 під назвою «Табеля ТОВ «Меліус» проект 2017-2018-2019» на 39 арк; облік реалізованої продукції зазначеної мовою Венгерської Республіки на 4 арк.; папка з документацією працівника на 36 арк., текст зазначений венгерською мовою; відеорекордер марки «HIKVISION» модель DS7108HBHI1K1; свіч марки «TP-link» модель TL SH10160 серійний номер 2177443002742; свіч марки «TP-link» модель TL-SH10160 серійний номер 2177443002738; wifi роутер марки «MIKROTIK» серійний номер 845510782D62E734R2; wifi роутер марки «BDCOM» серійний номер 00211M11774; відеопрогравач марки «OPTIKUM» серійний номер SGK-405120232486483; моноблок марки «ASUS» серійний номер G4PTTSO21469 із кабелем живлення; моноблок марки «Lenovo» серійний номер CS02792156 з кабелем живлення; моноблок марки «ACER» серійний номер DQB4JME00163305EE43000 з кабелем живлення; моноблок марки «ACER» серійний номер DQB4JME00263305FA73000 з кабелем живлення; моноблок марки «ACER» серійний номер DQB4JME00263305E893000 з кабелем живлення; моноблок марки «ACER» серійний номер DQB4JME00263305EEF3000 з кабелем живлення; моноблок марки «ACER» серійний номер DQB4JME00263305EA83000 з кабелем живлення; моноблок марки «ACER» серійний номер DQB4JME001625065823000 з кабелем живлення; моноблок марки «ACER» серійний номер DQB4JME00263305EE13000 з кабелем живлення; моноблок марки «ACER» серійний номер DQB4JME001625065843000з кабелем живлення; моноблок марки «ACER» серійний номер DQB4JME00263305EAB3000 з кабелем живлення; моноблок марки «ACER» серійний номер DQB4JME001625065813000 з кабелем живлення; моноблок марки «ACER» серійний номер DQB4JME0026330558F3000 з кабелем живлення; моноблок марки «ACER» серійний номер DQB4JME00263305E9A3000 з кабелем живлення; моноблок марки «ACER» серійний номер DQB4JME00263305EA63000 з кабелем живлення; системний блок чорного кольору без маркування; роутер марки «Microtek Router BOARD» серійний номер CSS10B5E1S з кабелем живлення; роутер марки «HAPac» серійний номер BEE50A8F1859\930 з кабелем живлення; роутер марки «Atic» модель POF-1006-4P\250 M з кабелем живлення; роутер марки «ZtE» модель v6.0 серійний номер 2tEGC6FBB191 з кабелем живлення; свіч марки «D-link» серійний номер QXA01FA500090 з кабелем живлення; свіч марки «D-link» модель DES-10160 з кабелем живлення; блокнот з рукописними записами; 4 зошити з рукописними записами..

Ухвала оскарженню не підлягає та є обов`язковою до виконання на всій території України.

визначити час проголошення повного тексту ухвали - 17.45 год. 15.11.2021.

Слідча суддя Оксана БІРСА