Рішення

від 08.11.2021 по справі 495/1354/17

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/1354/17

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

08 листопада 2021 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі головуючого - судді Шевчук Ю.В.,

при секретарі Бучка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору дарування житлового будинку,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору дарування житлового будинку.

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

Свої позовні вимоги позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обґрунтовують тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 62 років помер їх батько, ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 13.12.2016 року, серії НОМЕР_1 , виданим Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий №1457. ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 44 років померла мати позивачів - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 15 лютого 2017 рроку, серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис №121.

Як зазначають позивачі, в 1992 році батьки на спільні кошти збудували житловий будинок АДРЕСА_1 .

На час смерті матері позивачів, вони разом з померлим батьком проживали у спірному будинку. Нещодавно позивачам стало відомо, що на підставі рішення виконавчого комітету Випасненської сільської ради Білгород- Дністровського району Одеської області від 14 вересня 2003 року №139 батькові позивачів було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

26 липня 2007 року зазначений житловий будинок було зареєстровано в КП Білгород- Дністровське БТІ та видано технічний паспорт на ім`я батька позивачів - ОСОБА_4 , на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 75,4 кв.м., житловою 43,2 кв.м., житловий будинок літ. А , літня кухня літ. Б , сарай-майстерня літ. В , сарай літ. Г , сарай літ. Д , вбиральня ліг. Є , споруди №1 -6.

31 жовтня 2006 року батько позивачів подарував спірний будинок своїй дружині - ОСОБА_3 , що підтверджується договором дарування будинку серії ВЕС №656692 від 31 жовтня 2006 року, що посвідчений державним нотаріусом Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Одеської області Базан Т.І., зареєстровано в реєстрі за №5478.

Спадкоємцями першої черги спадщини, що відкрилася після смерті матері позивачів, були: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , померлий батько позивачів - ОСОБА_4 .

За життя батьки позивачів не встигли оформити право власності на вищевказаний будинок, проте на даний час у них відсутнє власне житло, тому вони звертаються до суду з позовними вимогами, згідно яких просять:

-встановити факт прийняття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_3 спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

-встановити факт прийняття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_4 , спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

-визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 14 вересня 2003 року №139;

-визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 05.05.2015 року, а саме на: житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 75,4 кв.м.. житловою площею 43,2 кв.м., та надвірних споруд, зазначених літ. В , сараю-майстерні, Г,Д - сараїв, літ. Є - вбиральня, Б - літньої кухні, споруд №1-6;

-визнати недійсним договір дарування від 31 жовтня 2006 року серії ВЕС №656692, що посвідчений державним нотаріусом Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Одеської області Базан Т.І., зареєстрований в реєстрі за №5478.

Рух справи у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.02.2017 року справу було відкрито провадження по зазначеній вище справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.04.2017 року справу було задоволено заяву позивачів про забезпечення позову.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15.06.2017 року, ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.04.2017 року було залишено без змін.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.03.2018 року справу було призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.02.2019 року справу було залишено позовну заяву позивачів без руху.

Ухвалами Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2020 року справу було витребувано докази по даній справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.05.2020 року справу було витребувано докази по даній справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21.09.2020 року справу було відмовлено у задоволенні заяви відповідачки про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.09.2021 року справу було закрито підготовче провадження по даній справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

Короткий виклад позицій сторін по справі

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, однак адвокат Турута Є.І., який діє в його інтересах надав на адресу суду заяву, згідно якої просив розглядати справу за його відсутності, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з`явився, однак надав на адресу суду заяву, згідно якої просив розглядати справу за його відсутності, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судове засідання відповідачка ОСОБА_3 не з`явилась, однак адвокат Каланжов В.І., який діє в її інтересах надав на адресу суду заяву, згідно якої просив розглядати справу за його відсутності, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області не з`явилась, однак надала на адресу суду заяву, згідно якої просила розглядати справу за її відсутності, прийняти рішення згідно чинного законодавства.

Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що батько позивачів ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, виданим 13.12.2016 року Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №1457.

Мати позивачів - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданого Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №121.

Те, що позивач ОСОБА_1 є сином померлих підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , виданого 10.08.1978 року Випасненською сільською радою Білгород-Дністровського району, актовий запис №98.

Згідно копії спадкової справи №1245/2004 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 вбачається, що з заявою про прийняття спадщини звернувся чоловік померлої та батько позивачів - ОСОБА_4 та отримав Свідоцтво про право на спадщину за законом. Інші спадкоємці до нотаріальної контори не зверталися.

Відповідно до ст.67 Закону України Про нотаріат свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Як зазначено в п.п 4.18 п. 4 гл. 10 Розділу ІІ зазначеного у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за №282/20595 за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснено, що особа може звернутися до суду з вимогою про визнання права на спадщину за правилами позовного провадження у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Отже, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не зверталися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, не отримували відповідну постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а тому позовні вимоги щодо встановлення факту прийняття ними спадщини після померлої ОСОБА_5 задоволенню не підлягають.

Рішенням Випасненської сільської ради від 14.08.2003 року №139 було оформлено право власності на спірний будинок за померлим ОСОБА_4 .

Спірний будинок був закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію згідно Акту державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 11.03.2003 року.

Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 05.05.2005 року та зареєстрованого Білгород-Дністровським міжміським бюро технічної інвентаризації Одеської області, спірний будинок АДРЕСА_1 був зареєстрований за померлим ОСОБА_4 ..

Відповідно до ч.1 ст.73 Закону України Про місцеве самоврядування в України акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Як зазначено у п.70, 71 справи Рисовський проти України аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

Згідно ст.74 Закону України Про місцеве самоврядування , органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Суд наголошує, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу щодо того, що Рішення виконавчого комітету Випасненської сільської ради від 14.09.2003 року №139 чи дії щодо видачі зазначеного вище Свідоцтва про право власності на спірний будинок були прийняті з порушенням процедури чи норм діючого на той час законодавства, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, у зв`язку з їх недоведеністю.

Згідно копії спадкової справи №42/2017, щодо майна померлого ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що з заявою про прийняття спадщини після його смерті звернулись позивачі та відповідачка ОСОБА_3 , яка є його дружиною згідно Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_7 , виданого 29.04.2001 року.

Окрім того, з матеріалів зазначеної вище спадкової справи вбачається, що за життя померлим ОСОБА_4 був складений заповіт, згідно якого померлий заповів належну йому земельну ділянку площею 7,62 га на території Випасненської сільської ради, Білгород-Дністровського району, Одеської області, в масиві № НОМЕР_8 , ділянка № НОМЕР_9 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно Довідки №1912 від 28.12.2016 року, виданої Виконавчим комітетом Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, позивач ОСОБА_1 зареєстрований але не проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

31 жовтня 2006 року батько позивачів подарував спірний будинок своїй дружині - ОСОБА_3 , що підтверджується договором дарування будинку серії ВЕС №656692 від 31 жовтня 2006 року, що посвідчений державним нотаріусом Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Одеської області Базан Т.І., зареєстрованого в реєстрі за №5478. Даний факт підтверджується також Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №13560849 від 14.02.2007 року.

Згідно копій листків непрацездатності та довідки КЗ Білгород-Дністровська центральна районна лікарня вбачається, що померлий ОСОБА_4 мав захворювання - первинно-множинний рак: рак передміхурової залози, рак поперечно-ободової кишки.

Згідно ч.1 ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За загальним правилом, визначеним у ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

За положеннями статей 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторонами в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У Постанові від 16.11.2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18), Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У пунктах 4 та 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , судам роз`яснено, що відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У Постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.01.2019 року у справі №759/2328/16-ц зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсності не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою текстуальної недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позиції юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах нікчемний , є недійсним .

Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25.12.2013 року у справі №6-78цс13, постанова Верховного Суду України від 11.05.2016 року у справі №6-806цс16).

Згідно із роз`ясненнями, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

У відповідності до п.7 вказаної Постанови, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Однак, позивачами не було надано до суду належних та допустимих доказів, що оспорюваний договір дарування був вчинений під примусом, під час не усвідомлення померлим ОСОБА_4 значення своїх дій, оману. З матеріалів справи не вбачається підстав для визнання зазначеного вище договору дарування недійсним, а посилання позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на те, що батько часто хворів та відповідачка ОСОБА_3 приховала це від родичів померлого не заслуговують на увагу, а отже у цій частині позовних вимог теж слід відмовити.

За змістом ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд звертає увагу, що позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не надано до суду жодного належного та допустимого доказу на виконання ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2020 року щодо надання до суду доказів у вигляді медичної документації, оформленої у спосіб, передбачений чинним законодавством України, які свідчать, що батько позивачів ОСОБА_4 на момент укладання договору дарування житлового будинку 31 жовтня 2006 року знаходився у стані, за яким не усвідомлював своїх дій та не міг керувати ними та доказів звернення позивачів до правоохоронних органів до моменту подання позову (до 22.02.2017 року) із заявою про протиправні дії ОСОБА_3 щодо примушення батька позивачів укласти договір дарування житлового будинку, а також докази притягнення ОСОБА_3 до будь-якого виду юридичної відповідальності з цього приводу. Посилання позивачів на відсутність власного житла та многодітний статус родини як на підставу для задоволення позовних вимог не заслуговують на увагу.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

У справі Салов проти України (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland , заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain , заява серія A №303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду справи та розподіл судових витрат

Враховуючи вищезазначене, ретельно дослідивши надані сторонами докази, надавши правову оцінку доводам сторін та обґрунтуванню їх правової позиції щодо виниклих спірних правовідносин, суд приходить до обґрунтованого висновку щодо відмови у задовленні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору дарування житлового будинку у зв`язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачів було відмовлено та позивач ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору під час звернення з позовною заявою до суду, витрати зі сплати судового збору слід віднести на рахунок держави.

Відповідно до ч.9 ст.158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову, тобто вжиті ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.04.2017 року заходи забезпечення позову у вигляді арешту спірного будинку підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 328, 392, 1216, 1218, 1223, 1297 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 79, 81, 89, 141, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору дарування житлового будинку - відмовити у повному обсязі.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.04.2017 року щодо накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 09.11.2021 року.

Суддя