Постанова

від 21.02.2024 по справі 495/1354/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/600/24

Справа № 495/1354/17

Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В.

Доповідач Дришлюк А. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Сегеди С.М., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одеса справу за апеляційною скаргою адвоката Турути Євгенія Івановича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 листопада 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору дарування житлового будинку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору дарування житлового будинку. В обґрунтування позовних вимог зазначають, що в 1992 році батьки на спільні кошти збудували житловий будинок АДРЕСА_1 . На час смерті матері позивачів, вони разом з померлим батьком проживали у спірному будинку. Нещодавно позивачам стало відомо, що на підставі рішення виконавчого комітету Випасненської сільської ради Білгород- Дністровського району Одеської області від 14 вересня 2003 року №139 батькові позивачів було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно. 26 липня 2007 року зазначений житловий будинок було зареєстровано в КП «Білгород- Дністровське БТІ» та видано технічний паспорт на ім`я батька позивачів ОСОБА_4 . 31 жовтня 2006 року батько позивачів подарував спірний будинок своїй дружині ОСОБА_3 , що підтверджується договором дарування будинку серії ВЕС №656692 від 31 жовтня 2006 року, що посвідчений державним нотаріусом Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Одеської області Базан Т.І., зареєстровано в реєстрі за №5478. За життя батьки позивачів не встигли оформити право власності на вищевказаний будинок, проте на даний час у них відсутнє власне житло, тому вони звертаються до суду з позовними вимогами, згідно яких просять встановити факт прийняття ОСОБА_1 , спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 14 вересня 2003 року №139, визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 05.05.2015 року, а саме на: житловий будинок АДРЕСА_1 . Визнати недійсним договір дарування від 31 жовтня 2006 року серії ВЕС №656692, що посвідчений державним нотаріусом Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Одеської області Базан Т.І., зареєстрований в реєстрі за №5478 (т. 1, а.с. 2-41).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору дарування житлового будинку було залишено без задоволення. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.04.17 щодо накладення арешту на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2, а.с. 192-199).

Не погоджуючисьіз вказанимрішенням судупершої інстанції,адвокат ТурутаЄвгеній Івановичв інтересах ОСОБА_1 звернувсядо судуіз апеляційноюскаргою,в якійпросив оскаржуванерішення скасуватита ухвалитинове,яким позовнівимоги задовольнитиу повномуобсязі.В обґрунтуванняапеляційної скаргизазначав,що судбезпідставно відмовиву задоволенніпозову,через відсутністьповного тавсебічного дослідженняобставин,що маютьзначення длясправи.Разом зтим,апелянт вказує,що приухваленні оскаржуваногорішення булопорушено нормипроцесуального правата незастосовано нормиматеріального права,у результатічого,висновки судуне співпадаютьз обставинамисправи тає хибними,а саме,згідно висновківсуду першоїінстанції,визнання прававласності наспадкове майнов судовомупорядку євинятковим способомзахисту,що застосовуєтьсяу разінаявності перешкоддля оформленняспадкових праву нотаріальномупорядку,у томучислі йу випадкувизнання судомза позовомспадкоємця додатковогостроку дляприйняття спадщини.Однак,вимога провстановлення фактуприйняття спадщинита вимогипро визнанняправа власностіна спадковемайно усудовому порядкуне єтотожними,а оскількисудом невірновстановлено заявленівимоги,то всіподальші обґрунтуваннястосувалися самеврегулювання відносинпро визнанняправа власності,а невідносин провстановлення фактуприйняття спадщини.До тогож,Білгород-Дністровськимміськрайонним судомОдеської областіне булозастосовано відповіднінорми матеріальногоправа,а саме,згідно нормматеріального права,що діялина моментсмерті матеріпозивачі,задля прийняттяспадщини достатнімибули лишедії спадкоємцяпо управлінню,розпорядженні такористуванням майном.Проте судомпершої інстанціїне буловзято доуваги доводипозивачів відноснонадання доказівпро фактичнекористування заявлениммайном,що йпризвело доухвалення незаконногота необґрунтованогорішення (т. 2, а.с. 201-216).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року відкрито апеляційне провадження (т.2,а.с.223) та ухвалою призначено справу до розгляду (а.с.224) (головуючий суддя Князюк О.В.).

У зв`язку з поданням заяви про відставку судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_6 , згідно рішення Вищої ради правосуддя № 941/0/15/23 від 28 вересня 2023 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 24 жовтня 2023 року, цивільну справу було розподілено на колегію суддів: головуючого суддю Дришлюк А.І., суддів Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 03 листопада 2023 року склад суду було змінено на склад постійно діючої колегії суддів - головуючий суддя Дришлюка А.І., суддів Сегеди С.М., Громіка Р.Д. (т. 3, а.с. 4).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.12.2023 року справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду (т. 3, а.с. 5-7).

Учасники провадження своїм правом закріпленим положеннями ст. 360 ЦПК України не скористалися, відзив на адресу суду не надходив.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 10, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.

У зв`язку із перебуванням судді Громіка Р.Д. в період з 07 лютого 2024 року по 09 лютого 2024 року у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі п. 3.8 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, його було замінено на резервного суддю Драгомерецького М.М.

Сторони про дату, час та місце судового розгляду повідомленні належним чином в судове засіданні не з`явилися. Причини такої неявки суду не повідомлено, клопотання про відкладення та/або розгляду за їх відсутності не надходило.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши наявні матеріали справи, апеляційним судом встановлено наступні обставини справи.

Як вбачається з копії свідоцтва серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , про що складено актовий запис № 121 та Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області видано свідоцтво про смерть (т. 1, а.с. 17).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , складено відповідний актовий запис № 1457 та Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 18).

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 вбачається, що позивач ОСОБА_1 є сином померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 13).

31.10.2006 року ОСОБА_4 за життя було укладено з ОСОБА_3 договір дарування ВЕС № 656692, посвідчений державним нотаріусом Білгород-дністровської державної нотаріальної контори, згідно змісту якого остання прийняла в дар будинок, розташований в АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 29). На підставі даного договору, 14.02.2007 року було зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_3 . Також наявна копія довідка, згідно якої ОСОБА_1 зареєстрований за вказаною адрескою, однак проживає в с. Малога, СТ «Восход» (т. 1, а.с. 30).

Приймаючи оскаржуване рішення щодо відмови в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не зверталися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, не отримували відповідну постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а тому позовні вимоги щодо встановлення факту прийняття ними спадщини після померлої ОСОБА_5 задоволенню не підлягають. При цьому, суд першої інстанції вказав, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу щодо того, що рішення виконавчого комітету Випасненської сільської ради від 14.09.2003 року №139 чи дії щодо видачі зазначеного вище свідоцтва про право власності на спірний будинок були прийняті з порушенням процедури чи норм діючого на той час законодавства, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, у зв`язку з їх недоведеністю. Також суд першої інстанції посилався на те, що позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не надано до суду жодного належного та допустимого доказу на виконання ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2020 року щодо надання до суду доказів у вигляді медичної документації, оформленої у спосіб, передбачений чинним законодавством України, які свідчать, що батько позивачів ОСОБА_4 на момент укладання договору дарування житлового будинку 31 жовтня 2006 року знаходився у стані, за яким не усвідомлював своїх дій та не міг керувати ними та доказів звернення позивачів до правоохоронних органів до моменту подання позову (до 22.02.2017 року) із заявою про протиправні дії ОСОБА_3 щодо примушення батька позивачів укласти договір дарування житлового будинку, а також докази притягнення ОСОБА_3 до будь-якого виду юридичної відповідальності з цього приводу. Посилання позивачів на відсутність власного житла та многодітний статус родини як на підставу для задоволення позовних вимог не заслуговують на увагу.

Апеляційний суд частково не погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Спадщина після смерті матері ОСОБА_5 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця (ст. 525 ЦК УРСР). Положенням ст. 548 ЦК УРСР встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ст. 549 ЦК УРСР).

Тобто, в даному випадку, зважаючи на наведені положення ст. 549 ЦК УРСР, на які в свою чергу посилаються позивачі, обґрунтовуючи заявлений позов, необхідним є саме наявність в матеріалах справи відповідних доказів на підтвердження фактичного вступу в управління та володіння вищезазначеним житловим будинком під АДРЕСА_1 , в тому числі й підтвердження фактичного проживання позивачів на момент смерті матері за адресою місцезнаходження спадкового майна.

Згідно ст. 2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом. Місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги (ст. 3).

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплаті податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем (постанова ВС від 20.03.2020 року по справі № 305/235/17, постанова від 26.07.2023 року по справі № 641/3893/20).

Згідно копії відповіді голови Випасненської сільської ради від 07.03.2017 року, момент смерті ОСОБА_5 за вказаної адресою були зареєстровані: чоловік: ОСОБА_4 , син: ОСОБА_1 та невістка: ОСОБА_7 .

Звертаючись до суду із відповідними позовними вимогами щодо встановлення факту прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стверджують, що на момент її смерті постійно проживали за місцем реєстрації, що свідчить про прийняття спадщини, оскільки фактично продовжували користуватися вказаним майном. Зазначені обставини також було наведено апелянтом безпосередньо в апеляційній скарзі, які на його думку не враховано судом першої інстанції та відповідно є підставами для скасування оскаржуваного рішення та задоволення позовних вимог.

Натомість, матеріали справи в свою чергу містять відповідну копію акту від 15.03.2017 року, згідно якого ОСОБА_1 на момент смерті своїх батьків, матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та батька ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , не проживав за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 74). Гр. ОСОБА_8 , яка є дружиною ОСОБА_1 , в свою чергу, також жодного дня не проживала за вищезазначеною адресою згідно акту від 15.03.2017 року (т. 1, а.с. 73). Зазначені наявні в матеріалах справи копії відповідних актів, зважаючи на відсутність будь-яких інших доказів, які б підтверджували наведені ОСОБА_1 в позовній заяві обставини, а саме фактичного проживання на день смерті матері за місцем реєстрації і знаходження спадкового майна, та безпосередньо вступу у володіння та користування даним майном, посилання на які також вбачаються з апеляційної скарги, спростовують відповідні доводи апелянта в цій частині, оскільки сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в розумінні положень ст. 549 ЦК УРСР (на які посилається позивач, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги) не свідчить про своєчасність прийняття спадщини. Слід також зазначити, що зважаючи на вищенаведені встановлені фактичні обставини справи, які в свою чергу свідчать про правомірність прийняття померлим ОСОБА_4 спадщини, яка відкрилася після смерті його дружини ОСОБА_5 , в тому числі й правомірності отримання свідоцтва про право власності на вищезазначений житловий будинок АДРЕСА_1 , апеляційним судом критично оцінюються доводи апелянта в частині наявності, на його думку, відповідних підстав для визнання укладеного 31.10.2006 року між померлим ОСОБА_4 та його дружиною ОСОБА_3 договору дарування будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , при цьому як правильно було встановлено судом першої інстанції позивачами в свою чергу не було доведено в тому числі належним чином й факту перебування їх померлого батька на період укладення договору в стані, який впливав би на усвідомлення останнім своїй дій.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, враховуючи вищенаведене в своїй сукупності, оскільки наведені доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростували правильні по суті висновки суду першої інстанції щодо відмовлення в задоволені позовних вимог, будь-яких інших в апеляційній скарзі зазначено не було, однак зважаючи на положення ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та необхідності змінити і доповнити оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині мотивування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Турути Євгенія Івановича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 листопада 2021 року змінити та доповнити в частині мотивування. В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня постановлення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

С.М. Сегеда

М.М. Драгомерецький