Постанова

від 10.11.2021 по справі 543/253/16

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

місто Київ

справа № 543/253/16-ц

провадження № 61-18491св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Селецька ,

треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, Оржицька районна державна адміністрація Полтавської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_19 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальнкін С. А., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_19 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у березні 2016 року звернулися до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Селецька (далі - СТОВ Селецька , товариство), треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, Оржицька районна державна адміністрація Полтавської області, про визнання договорів оренди землі недійсними та скасування їх державної реєстрації.

Позивачі обґрунтовували свої вимоги тим, що уклали зі СТОВ Селецька договори оренди належних їм земельних ділянок з істотним порушенням норм чинного законодавства. Водночас стверджували, що не підписували спірні договори оренди належних їм земельних ділянок, а отже, відсутнє їх вільне волевиявлення на укладання правочинів.

Крім того, у кожному з договорів відсутні кілька істотних умов, передбачених частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі , що також є підставою для визнання таких договорів недійсними.

Стислий виклад заперечень відповідача

СТОВ Селецька заперечувало проти задоволення позову, пояснивши, що договори оренди товариство уклало з дотриманням вимог чинного законодавства, наголошувало, що позивачі підписували договори оренди землі особисто, просило застосувати позовну давність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 10 травня 2019 року позов задоволено.

Визнано укладені між позивачами та СТОВ Селецька договори оренди землі недійсними та скасовано державну реєстрацію зазначених правочинів. Здійснено розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що позивачі з СТОВ Селецька оскаржувані договори оренди землі не укладали, будь-яку особу не уповноважували на їх укладення, вільне волевиявлення позивачів на укладення спірних договорів відсутнє. Підписи позивачів в договорах оренди земельних ділянок їм не належать. Договори підписані невідомою особою без належних на те повноважень. Також судом встановлено, що в договорах оренди землі, укладених від імені позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з СТОВ Селецька , відсутня така істотна умова договору оренди, як визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що посилання частини позивачів на невиплату орендної плати не є підставою для визнання договорів оренди землі недійсними.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу СТОВ Селецька задоволено, рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 10 травня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , які обґрунтовують свої вимоги тим, що спірні договори оренди землі вони не підписували, обрали неефективний спосіб захисту їх прав, що є підставою для відмови у задоволенні їх позовних вимог про визнання договорів оренди недійсними. Зайняття земельних ділянок СТОВ Селецька як фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власників їх права володіння їхніми земельними ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивачі як власники земельних ділянок вважають порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їм майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких земельних ділянок.

Позовні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди є похідними від вимог про визнання договорів недійсними, про що зазначалося у позові. Відмова у задоволенні позовних вимог про визнання договорів недійсними за таких обставин виключає можливість задоволення вимог про скасування державної реєстрації права оренди. Вимога про скасування державної реєстрації права оренди в порядку усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України) не пред`являлася, у строки, визначені статтею 49 ЦПК України, позивачі не заявили про зміну підстав позову в частині вимог про скасування державної реєстрації права оренди.

В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_19 апеляційний суд зазначив, що ця позивач була вільна у праві укладення договору оренди землі та визначення його істотних умов. Позивач не обґрунтувала у своєму позові, яким саме чином порушено її права під час укладення оспорюваного нею договору оренди землі. Наявність заборгованості з виплати орендної плати за користування земельною ділянкою є підставою для звернення із позовом про стягнення суми такої заборгованості, проте таких позовних вимог ОСОБА_19 не пред`являла.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_19 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 10 грудня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просять скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимоги про скасування державної реєстрації оспорюваних договорів оренди земельних ділянок, ухвалити нове рішення, яким залишити в силі в цій частині позовних вимог рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 10 травня 2019 року.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявники визначили, що:

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах;

- Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками (постанови від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18));

- апеляційний суд мав врахувати, що на момент подання позову національною судовою практикою фактично встановлювалася можливість визнати недійсним правочину, в межах якого відсутнє реальне волевиявлення однієї із сторін;

- враховуючи, що відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), спірні договори є неукладеними, то реєстрація неукладених договорів оренди порушує права та законні інтереси позивачів на розпорядження власністю, а тому реєстрація права оренди СТОВ Селецька на підставах неукладеного договору оренди не відповідає вимогам закону, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02 вересня 2020 року у справі № 396/1858/16-ц (провадження № 61-38415св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 502/1817/15-ц (провадження № 61-9595св19), від 09 вересня 2020 року у справі № 153/1327/18 (провадження № 61-18896св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16-ц (провадження

№ 61-22149св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 387/709/18 (провадження № 61-6111св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 148/2484/16-ц (провадження № 61-14298св18). Відповідно до цих правових висновків обраний позивачами спосіб захисту свого права шляхом скасування державної реєстрації є ефективним та забезпечить реальне відновлення порушених прав;

- суд апеляційної інстанції мав самостійно кваліфікувати реальний зміст спірних правовідносин та застосувати спосіб вирішення спору, який найефективніше сприяє захисту інтересів сторін, що відповідає принципу jura novit curia, про який зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 17/1739/17 (провадження № 12-161гс19). Заявники наполягають, що не змінювали підстав позову про скасування державної реєстрації права оренди;

- апеляційний суд не врахував, що у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18) суд касаційної інстанції зазначив, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладення спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення;

- суд апеляційної інстанції констатував порушення прав та законних інтересів позивачів, однак не здійснив їх захисту;

- розгляд справи у суді апеляційної інстанції тривав один рік та чотири місяці, що свідчить про порушення розумності строків розгляду справи судом;

- під час розгляду справи апеляційний суд ігнорував пояснення позивачів;

- суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_19 , зазначив, що договір оренди землі укладено із позивачем на три роки, проте зазначений правочин укладено терміном на сім років.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відповідач не скористався своїм правом та не подав відзив на касаційну скаргу, не заявив про застосування позовної давності, а тому, здійснюючи касаційний перегляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд врахував, що відсутні правові підстави для перевірки застосування судами першої та апеляційної інстанцій правил про позовну давність.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_19 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , а ухвалою від 01 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 25 га, кадастровий номер 5323685900:00:004:0250.

Відповідно до договору оренди землі від 03 березня 2011 року від імені ОСОБА_1 надано цю земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на десять років.

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 25 га, кадастровий номер 5323685900:00:004:0248.

Згідно з договором оренди землі від 24 лютого 2013 року від імені ОСОБА_2 надано зазначену земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на вісім років.

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 25 га, кадастровий номер 5323685900:00:004:0249.

Відповідно до договору оренди землі від 03 березня 2011 року від імені ОСОБА_3 надано згадану земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на десять років.

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 6, 50 га, кадастровий номер 5323685900:00:004:0247.

Згідно з договором оренди землі від 24 лютого 2011 року від імені ОСОБА_4 надано зазначену земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на десять років.

ОСОБА_5 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 25 га, кадастровий номер 5323685900:00:004:0145.

За договором оренди землі від 28 березня 2013 року від імені ОСОБА_5 надано цю земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на вісім років.

ОСОБА_6 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 25 га, кадастровий номер 5323685900:00:004:0245.

Відповідно до договору оренди землі від 28 березня 2013 року від імені ОСОБА_6 надано згадану земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на сім років.

ОСОБА_7 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 25 га, кадастровий номер 5323685900:00:004:0144.

Згідно з договором оренди землі від 28 березня 2013 року від імені ОСОБА_7 надано зазначену земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на сім років.

ОСОБА_8 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького район, Полтавської області, площею 3, 24 га, кадастровий номер 5323685900:00:004:0196.

За договором оренди землі від 14 березня 2011 року від імені ОСОБА_8 надано цю земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на десять років.

ОСОБА_9 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 25 га, кадастровий номер 5323685900:00:004:0129.

Відповідно до договору оренди землі від 28 лютого 2011 року від імені ОСОБА_9 надано цю земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на десять років.

ОСОБА_10 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 25 га, кадастровий номер 5323685900:00:007:0019.

Згідно з договором оренди землі від 10 липня 2013 року від імені ОСОБА_10 надано згадану земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на вісім років.

ОСОБА_11 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 25 га, кадастровий номер 5323685900:00:007:0020.

Відповідно до договору оренди землі від 10 липня 2013 року від імені ОСОБА_11 надано цю земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на вісім років.

ОСОБА_12 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 24 га, кадастровий номер 5323685900:00:004:0118.

За договором оренди землі від 01 липня 2013 року від імені ОСОБА_12 надано зазначену земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на вісім років.

ОСОБА_12 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 24 га, кадастровий номер 5323685900:00:004:0119.

Згідно з договором оренди землі від 01 березня 2013 року від імені ОСОБА_12 надано цю земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на вісім років.

ОСОБА_13 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 25 га, кадастровий номер 5323685900:00:004:0127.

Відповідно до договору оренди землі від 23 липня 2013 року від імені ОСОБА_13 надано цю земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на вісім років.

ОСОБА_14 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 25 га, кадастровий номер 5323685900:00:004:0128.

За договором оренди землі від 23 червня 2013 року від імені ОСОБА_14 надано зазначену земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на вісім років.

ОСОБА_15 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 25 га, кадастровий номер 5323685900:00:006:0022.

Згідно з договором оренди землі від 14 липня 2013 року від імені ОСОБА_15 надано цю земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на вісім років.

ОСОБА_15 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 1, 09 га, кадастровий номер 5323685900:00:006:0037.

Відповідно до договору оренди землі від 14 липня 2013 року від імені ОСОБА_15 надано зазначену земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на вісім років.

ОСОБА_16 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 1, 08 га, кадастровий номер 5323685900:00:006:0034.

За договором оренди землі від 14 лютого 2013 року від імені ОСОБА_16 надано згадану земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на вісім років.

ОСОБА_17 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 1, 08 га, кадастровий номер 5323685900:00:006:0035.

Згідно з договором оренди землі від 14 лютого 2013 року від імені ОСОБА_17 надано цю земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на вісім років.

ОСОБА_18 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 3, 24 га, кадастровий номер 5323685900:00:003:0026.

Відповідно до договору оренди землі від 22 липня 2013 року від імені ОСОБА_18 надано зазначену земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на вісім років.

ОСОБА_19 є власником земельної ділянки, яка розташована на території Селецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, площею 2, 00 га, кадастровий номер 5323685900:00:001:0063.

Згідно з договором оренди землі від 01 вересня 2015 року ОСОБА_19 надала свою земельну ділянку СТОВ Селецька у платне користування строком на три роки, а 13 грудня 2018 року орендодавець уклала із СТОВ Селецька додаткову угоду, якою знову погоджено умову щодо строку дії договору оренди землі.

Висновками судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи від 15 лютого 2018 року № 882/883-904 встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 не підписували спірні договори оренди землі. Підписи від імені цих осіб були виконані невідомими особами.

Висновки судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи від 15 лютого 2018 року № 882/883-904 підтверджені висновком повторної судової почеркознавчої експертизи від 20 лютого 2020 року № 1156.

Доводи про непідписання позивачами актів прийому-передачі земельних ділянок, зазначені позивачами в позові, не знайшли свого підтвердження.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції, застосувавши правові висновки, викладені у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), відмовив у задоволенні позову заявників з тих підстав, що оскаржувані договори оренди земельних ділянок не підлягають визнанню недійсними, оскільки вони є неукладеними, а тому позивачі обрали неефективний спосіб захисту порушених прав. Позовні вимоги про скасування державної реєстрації цих договорів суд апеляційної інстанції вважав похідними, а тому також відмовив у їх задоволенні.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (стаття 19 ЦПК України).

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між позивачами та СТОВ Селецька спору про право оренди належних їм земельних ділянок, оскільки, на думку позивачів, оскаржувані договори оренди вони не підписували, а отже було відсутнє волевиявлення на передачу земельних ділянок в оренду, а державна реєстрація зазначених правочинів порушує їхні права на користування та розпорядження власністю.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У чинній редакції статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою (постанови Верховного Суду від 02 вересня 2020 року

у справі № 396/1858/16-ц (провадження № 61-38415св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 502/1817/15-ц (провадження № 61-9595св19), від 09 вересня 2020 року у справі № 153/1327/18 (провадження

№ 61-18896св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16-ц (провадження № 61-22149св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 387/709/18 (провадження № 61-6111св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 148/2484/16-ц (провадження № 61-14298св18)).

Отже, реєстрація права оренди СТОВ Селецька на підставі неукладених договорів оренди землі не відповідає вимогам закону.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Верховний Суд дійшов висновку, що обраний позивачами спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

На підставі викладеного, обґрунтованими є доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

З`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження

№ 61-18064св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Проте згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України

Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, правомірними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

З метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

Отже, Верховний Суд, враховуючи, що суди зробили висновки, що договори, оспорювані позивачами, ними не укладалися, відсутнє їх волевиявлення на досягнення такого правового результату, відповідно, певне речове право на спірні земельні ділянки у відповідача не виникло, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації речового права потрібно розуміти як скасування рішень про проведену державну реєстрацію речового права, а саме договорів оренди земельних ділянок, належних позивачам.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції не врахував наведеного Верховним Судом, дійшов помилкового висновку про те, що позовна вимога про скасування державної реєстрації є похідною від вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі, не врахувавши, що позивачі на обґрунтування своїх позовних вимог посилалися на правила частини другої статті 152 ЗК України про усунення порушень прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Верховний Суд, встановивши порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, зробив висновок про скасування оскаржуваного судового рішення в частині вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок. Водночас Верховний Суд вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні щодо підстав задоволення позову.

Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_19 .

В оцінці доводів касаційної скарги про необґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог, заявлених ОСОБА_19 , Верховний Суд врахував, що касаційна скарга в цій частині не містить підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, заявник не навела у чому полягало порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело б до неправильного вирішення спору, а тому Верховний Суд не встановив підстав для касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції у цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме невідповідність висновків суду апеляційної інстанції правовим висновкам Верховного Суду щодо обрання конкретного способу захисту порушених прав, який є правомірним з урахуванням природи правовідносин, що склалися між сторонами, за результатами перегляду справи у касаційному порядку Верховний Суд встановив, що під час постановлення оскаржуваного судового рішення апеляційним судом усупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України не враховано висновки Верховного Суду щодо обрання належного та правомірного способу захисту.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , то судові витати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають відшкодуванню відповідачем на користь цих позивачів.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу, подану ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , задовольнити.

Касаційну скаргу в частині вимог ОСОБА_19 , залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про скасування державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок скасувати.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 10 травня 2019 року змінити в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про скасування державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, виклавши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Селецька на користь ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 судові витрати, понесені заявниками у суді касаційної інстанції, у розмірі по 1 102, 40 грн кожному.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Селецька на користь ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , судові витрати, понесені заявниками у суді касаційної інстанції, у розмірі по 2 204, 80 грн кожному.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко