Постанова

від 04.11.2021 по справі 725/3303/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 725/3303/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй - головуючий, І. Д. Кондратова, В. І. Студенець

за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.06.2021

у складі колегії суддів: Г. В. Орищин- головуючий, Н. А. Галушко, М. Б. Желік

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.02.2021р.

суддя: О. В. Гончарук

за позовом малого приватного підприємства Боріс

до

1. ОСОБА_2 ;

2. ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Чернівецької міської ради

про скасування рішення державного реєстратора

за участю представників учасників:

позивача: О. Ю. Полонський

відповідача-1: не з`явились

відповідача-2: не з`явились

третьої особи: не з`явились

ВСТАНОВИВ:

1. Обставини, що передували прийняттю оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів

19 липня 2016 року мале приватне підприємство Боріс (далі - МПП Боріс ) звернулося до Першотравневого районного суду м. Чернівці з позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2) та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про:

1) застосування наслідків нікчемності правочину стосовно передачі у власність нежитлових приміщень (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А , загальною площею 181,4 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 27750765, серія та номер НОМЕР_1 , виданого 07.10.2014;

2) скасування державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Позов мотивовано тим, що договорів щодо переходу права власності від юридичної особи вказаним фізичним особам не укладалося та нотаріально не посвідчувалося, а тому свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 07.10.2014, не відповідає вимогам статей 220, 657, 719 Цивільного кодексу України.

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28.12.2016 у задоволенні позову МПП Боріс відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний правочин не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину та спрямований на реальне настання правових наслідків, а також відсутні передбачені статтями 203, 215, 220 Цивільного кодексу України підстави для визнання вказаного правочину недійсним.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 24.03.2017 апеляційну скаргу МПП Боріс задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов МПП Боріс задоволено.

Застосовано наслідки нікчемного правочину стосовно передачі фізичним особам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у власність нежилих приміщень (магазину) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А , загальною площею 181,40 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та є ізольованими, обладнані самостійним виходом та складаються з приміщень у підвалі: 2-5-2-13, на першому поверсі: 2-1-2-4 - у спосіб визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 2775065, серія та номер НОМЕР_1 , виданого 07.10.2014.

Скасовано державну реєстрацію права спільної сумісної власності на нерухоме майно від 07.10.2014 індексний номер 16294141 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 2775065, серія та номер НОМЕР_1 , виданого 07.10.2014, на нежилі приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А , загальною площею 181,40 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що власник спірного майна - юридична особа МПП Боріс не перебувала і не перебуває в стані ліквідації, а тому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як фізичні особи, могли набути майно юридичної особи у власність лише на підставі нотаріально посвідченого правочину, який за формою і змістом відповідає вимогам цивільного законодавства. Недотримання встановленої законом нотаріальної форми для укладення договору про відчуження спірних нежитлових будівель, оформленого актом прийому-передачі від 01.10.2014, за відсутності правових підстав для переходу права власності, тягне за собою нікчемність цього правочину.

Постановою Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 725/3303/16-ц скасовано рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 24.03.2017, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи наслідки нікчемності правочину, не врахував, що акт прийому-передачі від 01.10.2014 за своїм змістом не є правочином, а тому до нього не можна застосовувати наслідки нікчемності правочину.

Крім того, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не надав об`єктивної оцінки наявності порушеного права чи інтересу позивача на час звернення до суду, а також не визначив, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду, стосується його речового права на нерухоме майно та правомірності набуття відповідачами права власності на нежитлове приміщення.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, не врахував, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.10.2014 є чинним, а позивач вказане рішення в судовому порядку не оспорював і вимог до такого відповідача як відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради у цьому судовому провадженні не пред`являв.

Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, зокрема, ліквідаційному балансу МПП Боріс від 01.10.2014, а тому дійшов передчасного висновку про те, що юридична особа МПП Боріс не перебувала і не перебуває в стані ліквідації.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11.12.2018 апеляційну скаргу МПП Боріс задоволено частково, рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28.12.2016 змінено та вказано, що позов не підлягає задоволенню з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

Апеляційний суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним і не відповідає змісту порушеного права, оскільки акт прийому-передачі спірного нерухомого майна від 01.10.2014 за своїм змістом не є правочином, а тому до нього не можуть бути застосовані наслідки нікчемності правочину.

Чинним законодавством передбачене право оспорити в суді рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, пред`явивши позов до органу державної реєстрації. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне нерухоме майно від 07.10.2014 є чинним, і позивач вказане рішення в судовому порядку не оспорював.

Постановою Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 725/3303/16-ц скасовано рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28.12.2016 та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11.12.2018. Закрито провадження у справі №725/3303/16-ц. Повідомлено малому приватному підприємству Боріс , що розгляд даної справи належить до господарської юрисдикції.

Постанова мотивована тим, що даній справі спір виник між підприємством і його власниками (учасниками) щодо права власності на майно підприємства, такий спір є корпоративним і відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України України (в редакції від 11.06.2016) належить до юрисдикції господарських судів.

Ухвалою Верховного Суду від 16.09.2020 справу № 725/3303/16-ц за позовом малого приватного підприємства Боріс про застосування наслідків нікчемності правочину в спосіб визнання недійсним свідоцтва про право власності передано для продовження розгляду до Господарського суду Чернівецької області.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 02.10.2020 прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

23 листопада 2020 року від позивача надійшли: заява про зміну предмету позову, в якій позивач просив суд скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 07.10.2014 № 16294141 та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07.10.2014 індексний номер 16294141, та заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд визнати право власності МПП Боріс на нежилі приміщення (магазин).

Ухвалою суду від 14.12.2012 задоволено заяву позивача про зміну предмету позову, з урахуванням заяви (вх.№3134 від 14.12.2020), відмовлено у задоволенні заяви позивача про збільшення позовних вимог, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Виконавчий комітет Чернівецької міської ради.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.02.2021 у справі №725/3303/16-ц, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.06.2021, позов МПП Боріс задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Карвацької Галини Федорівни Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.10.2014 №16294141. Скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07.10.2014, індексний номер 16294141 про реєстрацію права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 27750765, серія та номер НОМЕР_2 , видане 07.10.2014 на нежилі приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літера А загальною площею 181,4 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Судові рішення мотивовані тим, що право власності МПП Боріс на спірне нерухоме майно не припинилось, оскільки не мало місця підстав передбачених ст. 346 Цивільного кодексу України для припинення права власності на це майно, та, приймаючи до складу нового учасника підприємства, здійснено розподіл часток - обом учасникам по 50 % корпоративних прав на частку в статутному фонді підприємства, а не саме майно цього підприємства.

Суди вказують на те, що державна реєстрація змін у частині учасників та розміру їх часток не відбулась, тому державним реєстратором помилково зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно за відповідачами, як за засновниками (учасниками) юридичної особи, що ліквідується, оскільки ОСОБА_1 на той час не набула статусу учасника підприємства, а ОСОБА_2 залишився одноосібним його учасником (власником).

Крім того, суди зазначають, що відповідно до ч. 1 ст. 150 Цивільного кодексу України, товариство може бути ліквідоване рішенням загальних зборів його учасників, проте матеріалами справи не підтверджено існування рішення зборів учасників МПП Боріс у складі відповідачів, як учасників підприємства, про ліквідацію підприємства та ними не затверджувався відповідний ліквідаційний баланс.

Суд апеляційної інстанції вказує, що наявний у матеріалах справи звіт суб`єкта малого підприємництва станом на 01.10.2014, заповнений із прочерками із дописаними зверху словами Ліквідаційний баланс , не є належним та вірогідним доказом у розумінні Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність перебування МПП Боріс в процедурі припинення.

Акт приймання-передачі від 01.10.2014 не є самостійним доказом припинення права власності у МПП Боріс на належне йому майно та виникнення такого права у відповідачів у розумінні ст. ст. 328 та 346 Цивільного кодексу України.

Суди попередніх інстанцій наголошують на тому, що існуюча на даний час державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за відповідачами порушує майнові права МПП Боріс .

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до спірних відносин, оскільки позивачем строк позовної давності не пропущено.

Судами встановлено, що позивач звернувся з позовом до відповідачів у 2016 році, а оскаржуване у цій справі рішення прийнято у жовтні 2014 року. Ухвалою Верховного Суду від 16.09.2020 справу №725/3303/16-ц передано для продовження розгляду до Господарського суду Чернівецької області.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ОСОБА_1 звернулась до Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.06.2021, рішення господарського суду Чернівецької області від 19.02.2021 у справі №725/3303/16-ц та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.

З касаційної скарги, в новій редакції, вбачається, що скарга подається на підставі п. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач-2 вказує на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 07.10.2019 у справі №914/1870/17 (щодо презумпції правомірності правочину), від 20.05.2020 у справі №911/1902/19 (щодо принципу реєстраційного підтвердження володіння), від 02.02.2021 у справі №909/1286/19 (щодо презумпції правомірності набуття права власності), від 28.10.2020 у справі № 477/2594/19 (щодо факту реєстрації змін в Єдиному державному реєстрі), від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19, від 02.04.2019 у справі №902/326/16, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, від 28.10.2020 у справі №05/5026/1940/2012, від 09.02.2021 у справі № 5023/5507/12 (щодо переривання позовної давності), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя).

Крім того, відповідач-2 вказує на необхідність застосування до даних правовідносин принцип non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Також ОСОБА_1 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 53 Порядку державної реєстрації права на нерухоме майно та їх обтяжень в поєднанні з положеннями ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (в редакції станом на жовтень 2014 року), аналогічні положення ст. 10 чинного Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , стосовно проведення державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею у власність фізичним особам об`єктів нерухомого майна у результаті припинення (ліквідації) юридичної особи за відсутності відомостей про припинення юридичної особи в Єдиному державному реєстрі (порушення процедури ліквідації) та передачі майна приватного підприємства особі, яка не є учасником цього приватного підприємства згідно з відомостями Єдиного державного реєстру.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить Суд відмовити в задоволенні касаційної скарги відповідача-2 та залишити без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, оскільки зазначені рішення є законними, обґрунтованими та прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

Мале приватне підприємство Боріс було зареєстроване 07.05.1998, учасником та директором є ОСОБА_2 із розміром внеску до статутного капіталу 700,00 грн.

17 грудня 2004 року між МПП Боріс (покупець) та Департаментом економіки Чернівецької міської ради (продавець) укладено договір купівлі-продажу приміщень, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив нежилі приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А, загальною площею 181,40 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.12.2004 за МПП Боріс було зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно, що підтверджується відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

01 жовтня 2014 року власником МПП Боріс прийнято рішення, в якому зазначено про прийняття до складу нового власника ОСОБА_1 з 01.10.2014 та про розподіл часток: ОСОБА_2 - 50 % та ОСОБА_1 - 50 %.

Відповідно до акта прийому-передачі від 01.10.2014 власник МПП Боріс ОСОБА_2 передав новим власникам в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : - Мале приватне підприємство Боріс ; - нежиле приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А , загальною площею 181,4 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

07 жовтня 2014 року ОСОБА_2 подав державному реєстратору Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області Карвацькій Галині Федорівні заяву про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , до якої долучив: а) ліквідаційний баланс МПП Боріс від 01.10.2014; б) акт приймання-передачі від 01.10.2014; в) рішення зборів від 01.10.2014; г) договір купівлі-продажу від 17.12.2004. Указані документи наявні у поданій реєстраційній справі. Зокрема, ліквідаційним балансом є фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва станом на 01.10.2014 (за формою згідно додатку №1 до ПСБО-25), до якого зверху вручну дописано слова ліквідаційний баланс .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно №16294141 від 07.10.2014 проведено державну реєстрацію права приватної спільної сумісної власності на нежилі приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А , загальною площею 181,4 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У матеріалах справи міститься свідоцтво про право власності від 07.10.2014, згідно з яким, вищезазначені нежитлові приміщення площею 181,4 кв.м. перебувають у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.10.2014, підставою виникнення права власності на спірне нерухоме майно, є свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 07.10.2014 згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.10.2014 за відповідачами.

Судами встановлено, що в матеріалах реєстраційної справи МПП Боріс , отриманих від Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридичного управління Чернівецької міської ради, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інформація про державну реєстрацію нової редакції статуту МПП Боріс , чи зміни у складі учасників вказаного підприємства. Також відсутня інформація про перебування вказаного підприємства у процесі припинення, чи про будь-які рішення, пов`язані з цим.

Позивач, вважаючи неправомірним набуття відповідачами права власності на спірне майно, звернувся з відповідним позовом до суду.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за ч. 1 ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові звернула увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Отже, звертатися з позовом може не будь-яка, а лише заінтересована особа.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що, установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, є скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 07.10.2014 № 16294141 та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно від 07.10.2014 індексний номер 16294141.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права на майно є спором, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на майно іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо цього ж майна.

Як встановлено судами попередніх інстанцій Мале приватне підприємство Боріс було зареєстроване 07.05.1998. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань МПП не перебуває в процесі припинення, а його єдиним учасником та директором є ОСОБА_2 з розміром внеску до статутного капіталу 700,00 грн.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з ч. 1 ст. 62 ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (ч. 1 ст. 113 ГК України).

Частиною 1 ст. 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі № 917/1338/18 погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

Приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 зазначила, що за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

Відповідно до статуту МПП Боріс створено з метою отримання прибутку шляхом виконання робіт і надання послуг у сферах, визначених предметом його діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України передбачено, що господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Щодо правового режиму майна приватного підприємства Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18, проаналізувавши рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2012 від 19.09.2012 у справі № 1-8/2012, зазначила, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю), а частка в статутному капіталі такої юридичної особи може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю. Якщо мова йде про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні статті 191 ЦК України, яке не передане як вклад юридичній особі, а використовується одним з подружжя без створення юридичної особи, зокрема, як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (але не частка в статутному капіталі майнового комплексу, бо майновий комплекс не може мати статутного капіталу), може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 17.12.2004 між МПП Боріс (покупець) та Департаментом економіки Чернівецької міської ради (продавець) укладено договір купівлі-продажу приміщень, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив нежилі приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А, загальною площею 181,40 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Також судами встановлено, що 28.12.2004 за МПП Боріс було зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно, що підтверджується відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , в редакції чинній на дату реєстрації права власності, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.10.2014 власником МПП Боріс прийнято рішення, в якому зазначено про прийняття до складу нового власника ОСОБА_1 з 01.10.2014 та розподіл часток: ОСОБА_2 - 50 % та ОСОБА_1 - 50 %.

Відповідно до акта прийому-передачі від 01.10.2014 власник МПП Боріс ОСОБА_2 передав новим власникам в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : - Мале приватне підприємство Боріс ; - нежиле приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А загальною площею 181,4 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 07.10.2014 подав державному реєстратору Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області заяву про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , до якої долучив: а) ліквідаційний баланс МПП Боріс від 01.10.2014 (фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва); б) акт приймання-передачі від 01.10.2014; в) рішення зборів від 01.10.2014; г) договір купівлі-продажу від 17.12.2004.

Позивач у заяві про зміну предмету позову вказує на відсутність рішення учасника про ліквідацію МПП Боріс , і з часу створення підприємство не перебувало у процедурі ліквідації.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється лише шляхом реорганізації або ліквідації. Згідно з ч. 2 вказаної статті юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі ст. 110 ЦК України встановлено, що юридична особа ліквідується, зокрема за рішенням її учасників.

Загальний порядок ліквідації юридичної особи визначений у ст. 111 ЦК України. Загальна процедура ліквідації юридичної особи також передбачає низку обов`язкових дій - погашення існуючої кредиторської заборгованості, відчуження активів, звільнення працівників, передання документів до архіву тощо.

Отже, ліквідація юридичної особи - це встановлена законом процедура, результатом якої є припинення діяльності юридичної особи, і першочерговою умовою ліквідації законодавство визначило саме рішення її учасників про ліквідацію.

Частиною 12 ст. 111 ЦК України передбачено, що майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Відповідно до п. 7.3, 7.9, 7.10, 7.12 статуту МПП Боріс ліквідація підприємства відбувається, зокрема за рішенням власника. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, що створюється власником або уповноваженим ним органом. Ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію підприємства розміщує в офіційній пресі за місцем знаходження підприємства публікацію про його ліквідацію, а також порядок і строки подання заяв кредиторами. Поряд з публікацією ліквідаційна комісія зобов`язана провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємства та виявити претензії кредиторів. Ліквідаційна комісія оцінює майно, що належить підприємству, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власникам або органу, що призначив ліквідаційну комісію. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника.

З огляду на зазначене, Верховний Суд констатує, що первинною дією ліквідації юридичної особи є рішення власника про ліквідацію, процедура ліквідації, затвердження ліквідаційного балансу і наслідком таких первинних дій може бути акт прийому-передачі майна, що залишилося.

Сторонами не надано доказів прийняття рішення власника про ліквідацію МПП Боріс , про створення ліквідаційної комісії, про розгляд заяв кредиторів, про прийняття рішення про затвердження ліквідаційного балансу, рішення власника про використання майна, що залишилося після задоволення претензій кредиторів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , в редакції чинній на час державної реєстрації права власності, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що ліквідується (реорганізується).

Згідно з п. 53 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (чинного на 01.10.2014) для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва у зв`язку з передачею у власність фізичним та юридичним особам об`єктів нерухомого майна у результаті припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи або виділу з неї нової юридичної особи заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: у разі ліквідації юридичної особи - ліквідаційний баланс, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, та письмову заяву таких осіб, яким передано нерухоме майно юридичної особи, що припиняється, про розподіл між ними такого майна або рішення відповідного органу щодо подальшого використання зазначеного майна.

Судами не прийнято до уваги ліквідаційний баланс, який знаходиться в матеріалах справи, а саме фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва, на якому зверху дописано ліквідаційний баланс .

Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва, який знаходиться в матеріалах справи, оформлений відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 Спрощена фінансова звітність (фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва), є документом бухгалтерської звітності, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Фінансова звітність подається підприємством відповідно до законодавства України.

Ліквідаційний баланс є підсумковим документом, який підтверджує належне проведення ліквідаційною комісією або іншим органом, що проводить ліквідацію підприємства, всіх необхідних заходів ліквідаційної процедури, вчинення дій щодо виявлення кредиторів та активів підприємства, задоволення вимог кредиторів, наявність майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, тощо.

Тобто фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва не є тотожним ліквідаційному балансу підприємства, що ліквідується.

Таким чином, судами попередніх інстанцій правомірно не взято до уваги фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва, в якості ліквідаційного балансу.

Судами попередніх інстанцій встановлено недоведеність існування рішення учасника МПП Боріс про ліквідацію підприємства, затвердження ліквідаційного балансу та перебування МПП Боріс в процедурі припинення, тому є недоведеною і наявність підстав, з якими відповідач-2 пов`язує виникнення у нього права власності на спірне майно.

Суди попередніх інстанцій однією з підстав для відмови в позові вказали на відсутність державної реєстрації змін в частині учасників та розподілу розміру їх часток, що свідчило б про набрання чинності таких змін.

Як встановлено судами попередніх інстанцій рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно №16294141 від 07.10.2014 проведено державну реєстрацію права приватної спільної сумісної власності на нежилі приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А загальною площею 181,4 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, за фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Тобто зареєстровано право приватної спільної сумісної власності за фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Тому розглядати питання щодо правомірності реєстрації лише в частині реєстрації за ОСОБА_1 права власності є помилковим.

Враховуючи встановлені судами обставини неперебування МПП Боріс в процедурі ліквідації, відсутні підстави для передання нерухомого майна юридичної особи, що не ліквідується, учаснику (учасникам) такого підприємства, прийняття рішення щодо подальшого використання зазначеного майна тощо.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено відсутність підстав, передбачених ст. 346 ЦК України для припинення права власності на спірне майно.

З метою захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій правомірно не застосовано позовну давність, з огляду на те, що позивач звернувся з позовом в межах позовної давності.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Запроваджений нормами ЦК України інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку для звернення до суду за захистом цього права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, МПП Боріс звернулося до суду з позовом 2016 році, тобто в межах позовної давності. Позовне провадження тривало з липня 2016 року. Постановою Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №725/3303/16-ц скасовано рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28.12.2016 та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11.12.2018, закрито провадження у справі №725/3303/16-ц. Повідомлено МПП Боріс , що розгляд даної справи належить до господарської юрисдикції.

Ухвалою Верховного Суду від 16.09.2020 справу № 725/3303/16-ц за позовом малого приватного підприємства Боріс про застосування наслідків нікчемності правочину в спосіб визнання недійсним свідоцтва про право власності передано для продовження розгляду до господарського суду Чернівецької області.

Тобто позивач з новим позовом не звертався, а звернувся до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

З касаційної скарги в новій редакції вбачається, що скарга подається на підставі п. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач-2 вказує на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 07.10.2019 у справі № 914/1870/17 (щодо презумпції правомірності правочину); від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19 (щодо принципу реєстраційного підтвердження володіння); від 02.02.2021 від 909/1286/19 (щодо презумпції правомірності набуття права власності); від 28.10.2020 у справі № 477/2594/19 (щодо факту реєстрації змін в Єдиному державному реєстрі); від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.10.2020 у справі № 05/5026/1940/2021, від 09.02.2021 у справі № 5023/5507/12 (щодо переривання позовної давності); у постанові Великої падати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя).

У справі №914/1870/17 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, якою відмовлено в позові про скасування запису про реєстрацію права власності, вказав на те, що положеннями ст. 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Враховуючи, що позивачем не підтверджено наявності підстав, що свідчать про нікчемність договору купівлі-продажу вказаного об`єкта, а також не оспорено договір купівлі-продажу в порядку ст. 215 ЦК України, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для скасування вчиненого на його підставі запису, оскарженого позивачем у даній справі.

У справі, що розглядається, матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договору купівлі-продажу, а Верховний Суд у постанові від 24.10.2018 у цій справі, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вказав на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що акт прийому-передачі від 01.10.2014 за своїм змістом не є правочином.

У справі №911/1902/19 Верховний Суд, змінюючи мотивувальні частини судових рішень, якими відмовлено в позові про скасування державної реєстрації права власності вказав, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в ч. 1 ст. 317 ЦК України, у тому числі й право володіння. У ст. 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У справі № 909/1286/19 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позову про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, вказав на те, що презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, як неправомірність передачі майна підприємства, так і неправомірність прийняття рішення про реєстрацію права власності.

У справі № 477/2594/19 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про скасування ухвали місцевого суду про прийняття відмови від позову про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та знесення самочинно збудованого нерухомого майна, вказав на те, що визначальним у призначенні та зміні керівника слід вважати рішення загальних зборів, а не факт реєстрації таких змін в Єдиному державному реєстрі - це пов`язано із порядком ведення реєстру.

У постановах по справах: № 922/1467/19, № 904/1080/19, № 902/326/16, №922/1151/18 Верховний Суд вказав на те, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову) не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. У зазначених справах після закриття провадження у справах, у зв`язку з порушенням юрисдикції, позивачі звернулися з новими позовами до суду.

У постанові від 28.10.2020 Верховний Суд, направляючи справу №05/5026/1940/2012 на новий розгляд, вказав на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено питання щодо переривання перебігу позовної давності.

У справі № 5023/5507/12 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, вказав, що судами попередніх інстанцій надано належну оцінку обставинам, які мали важливе значення у дослідженні судом питання причин пропуску позовної давності, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права та встановлено, що АТ КБ ПриватБанк не довів суду поважності пропущення строку позовної давності.

Як зазначалося вище, ухвалою Верховного Суду від 16.09.2020 справу №725/3303/16-ц за позовом малого приватного підприємства Боріс передано для продовження розгляду до господарського суду Чернівецької області. Тобто позивач з новим позовом не звертався, а звернувся до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

З огляду на викладене, судові рішення у зазначених справах прийняті за інших фактичних обставин справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 Великою Палатою викладено висновки щодо правової природи приватного підприємства, правового режиму майна такого підприємства.

Оспорювані судові рішення судів попередніх інстанцій у справі № 725/3303/16-ц не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18.

Крім того, відповідач-2 вказує на необхідність застосування до даних правовідносин принцип non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини неправомірності передачі майна підприємства, відсутні підстави для застосування зазначеного принципу до даних правовідносин.

Також ОСОБА_1 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 53 Порядку державної реєстрації права на нерухоме майно та їх обтяжень в поєднанні з положеннями ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (в редакції станом на жовтень 2014 року), аналогічні положення ст. 10 чинного Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , стосовно проведення державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею у власність фізичним особам об`єктів нерухомого майна у результаті припинення (ліквідації) юридичної особи за відсутності відомостей про припинення юридичної особи в Єдиному державному реєстрі (порушення процедури ліквідації) та передачі майна приватного підприємства особі, яка не є учасником цього приватного підприємства згідно з відомостями Єдиного державного реєстру.

Статтею 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , в редакції чинній на день реєстрації права власності, та чинною ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено спростовну презумпцію відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру.

Тобто, внесення відомостей до реєстру про перебування юридичної особи в стані припинення не є беззаперечним доказом перебування юридичної особи в стані припинення, як і не внесення таких відомостей не свідчить про те, що юридична особа не ліквідується.

Таким чином, отримавши від ОСОБА_2 заяву про державну реєстрацію права власності на спірне майно без належного ліквідаційного балансу, затвердженого засновниками (засновником) юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи у державного реєстратора були відсутні підстави для прийняття рішення про реєстрацію права спільної сумісної власності та реєстрації права власності.

Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому визначені законом підстави для зміни або скасування судових рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч.1 ст. 308 ГПК України).

Згідно зі ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

8. Судові витрати

Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові рішення, судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Чернівецької області від 19.02.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 у справі №725/3303/16-ц залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Суддя І. Д. Кондратова

Суддя В. І. Студенець