Постанова

від 17.06.2021 по справі 725/3303/16-ц

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2021 р. Справа №725/3303/16-ц

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Федорів Н.В.

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.02.2021 (повний текст рішення складено 01.03.2021, суддя Гончарук О.В.)

у справі № 725/3303/16-ц

за позовом Малого приватного підприємства "Боріс", м. Чернівці

до ОСОБА_2 , м. Чернівці

до ОСОБА_1 , м. Чернівці

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчого комітету Чернівецької міської ради

про скасування рішення державного реєстратора

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_3 ,

від відповідача-1 - ОСОБА_4 ,

від відповідача-2 - ОСОБА_5 ,

від третьої особи - не з`явились.

19.07.2016 Мале приватне підприємство (надалі - МПП) «Боріс» подало у Першотравневий районний суд м. Чернівці позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про:

1) застосування наслідків нікчемності правочину стосовно передачі у власність нежитлових приміщень (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. «А» , загальною площею 181,4 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 27750765, серія та номер СТА/159860, виданого 07.10.2014;

2) скасування державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Вказаний позов мотивований тим, що МПП «Боріс» було створене в 1998 році, а його єдиним засновником та учасником був ОСОБА_2 . Спірне нежитлове приміщення було придбане підприємством на підставі договору купівлі-продажу від 17 грудня 2004 року. Надалі, під час державної реєстрації права власності на нерухоме майно, право власності на вказаний об`єкт нерухомості було безпідставно зареєстроване як спільна сумісна власність фізичних осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що видано свідоцтво від 07 жовтня 2014 року та витяг з державного реєстру прав власності на нерухоме майно. Однак, жодних договорів щодо переходу права власності від юридичної особи вказаним фізичним особам не укладалося та нотаріально не посвідчувалося, а тому, на думку позивача, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 07 жовтня 2014 року, не відповідає вимогам статей 220, 657, 719 ЦК України.

Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 09.08.2016 було відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області.

Під час судового провадження у даній справі до участі у ній було залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору - Відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28.12.2016 в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 24.03.2017 вказане рішення було скасовано та ухвалено нове, яким позов у даній справі задоволено, застосовано наслідки нікчемності правочину та скасовано державну реєстрацію права приватної власності.

Постановою Верховного Суду від 24.10.2018 рішення суду апеляційної інстанції було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому, Верховний Суд зазначив, що судом апеляційної інстанції не було надано, зокрема, належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, а саме, ліквідаційному балансу МПП Боріс від 01 жовтня 2014 року, внаслідок чого суд дійшов передчасного висновку про те, що МПП Боріс не перебувала і не перебуває в стані ліквідації.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11.12.2018 рішення суду першої інстанції було змінено та вказано, що позов не підлягає задоволенню з тієї підстави, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним і не відповідає змісту порушеного права, оскільки акт прийому-передачі спірного нерухомого майна від 01 жовтня 2014 року, складений між ОСОБА_2 як попереднім власником МПП Боріс та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як новими власниками цього ж підприємства, за своїм змістом не є правочином, а тому до нього не можуть бути застосовані наслідки нікчемності правочину. При цьому, суд зазначив, що чинним законодавством передбачено можливість особи оспорити в суді рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, пред`явивши позов до органу державної реєстрації. Водночас, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне нерухоме майно від 07 жовтня 2014 року є чинним, і позивач вказане рішення в судовому порядку не оспорював.

Постановою Верховного Суду від 12.08.2020, рішення та постанову судів попередніх інстанцій було скасовано, а провадження в справі № 725/3303/16-ц було закрито, оскільки спір у справі є корпоративним та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд наголосив, що спір у даній справі виник між підприємством і його власниками (учасниками) щодо права власності на майно підприємства, а тому, відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України в редакції від 11 червня 2016 року, такий спір є корпоративним і належить до юрисдикції господарських судів.

Ухвалою Верховного Суду від 16.09.2020 справу №725/3303/16-ц передано для продовження розгляду до Господарського суду Чернівецької області.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 02.10.2020 прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

23.11.2020 до суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову (а.с. 114-123, т.2), відповідно до якої він просив (в редакції заяви від 14.12.2020, а.с. 154-155, т.2):

1) скасувати рішення державного реєстратора Карвацької Галини Федорівни Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 жовтня 2014 року №16294141;

2) скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07 жовтня 2014 року, індексний номер 16294141 про реєстрацію права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 27750765, серія та номер СТА/15860, видане 07 жовтня 2014 року на нежилі приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літера «А» загальною площею 181,4 кв. м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14.12.2012 вказану заяву було задоволено.

На підставі вказаної ухвали до участі у справі також було залучено Виконавчий комітет Чернівецької міської ради як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів. При цьому, у своїй ухвалі суд зазначив, що у зв`язку із зміною предмета позову, відпала необхідність у залученні до участі у справі Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради.

Водночас, у вказаній ухвалі суд відмовив позивачу у його заяві про збільшення позовних вимог (а.с. 105-107, т.2).

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.02.2021 позов у даній справі було задоволено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з наступного:

1) спір між сторонами даної справи виник з приводу того, чи можна вважати рішення засновника МПП «Боріс» від 01.10.2014 щодо передачі підприємства та майна цього підприємства відповідачам, таким, що припиняє право власності МПП «Боріс» на спірне нерухоме майно та є підставою для набуття та реєстрацію права власності на це нерухоме майно за відповідачами;

2) суд першої інстанції встановив, що відповідним рішенням від 01.10.2014 вирішено поділити статутний капітал МПП "Боріс" між двома учасниками на частки. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що на час прийняття оскаржуваного рішення, право власності МПП «Боріс» на спірне нерухоме майно не припинилось, оскільки, по-перше, не мало місця жодної з передбачених статтею 346 ЦК підстав для припинення права власності на це майно, та, по-друге, рішенням від 01.10.2014, приймаючи до складу нового учасника підприємства, позивач передав, у цілому, обом учасникам по 50 відсотків кожному корпоративних прав на частку в статутному фонді (у власності) підприємства, а не саме майно цього підприємства;

3) після прийняття рішення від 01.10.2014, відповідно до вимог чинного законодавства, повинна була відбутися державна реєстрація змін в частині учасників підприємства та розподілу розміру їх часток, що б свідчило про набрання чинності таких змін, проте, цього не відбулось;

4) вищенаведене в сукупності свідчить про те, що державним реєстратором помилково було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно за відповідачами як за засновниками (учасниками) юридичної особи, що ліквідується, оскільки ОСОБА_1 на той час не набула статусу учасника підприємства, а ОСОБА_2 залишився одноосібним його учасником (власником). Одночасно суд зазначив, що матеріалами справи не підтверджено існування рішення зборів учасників МПП «Боріс» у складі відповідачів як учасників підприємства про ліквідацію цього підприємства, а також не підтверджено факту затвердження ліквідаційного балансу підприємства.

Ухвалюючи рішення у даній справі суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви відповідача-2 про застосування позовної давності, оскільки позов у даній справі був поданий у 2016 році, тобто, до спливу такої.

Відповідач-2, не погодившись з вказаним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, у якій послався на те, що вирішуючи спір, місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

У своїй апеляційній скарзі відповідач-2 послався на наступне:

1) із покликанням на ч.1-3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та ч.5 ст. 89 ЦК України, апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що зміни в частині учасників та розподілу розміру їх часток, набирають чинності з моменту їх державної реєстрації, а відсутність такої - має наслідком нечинність відповідних змін;

2) правовими підставами набуття відповідачами права власності на спірне нерухоме майно були: а) ліквідаційний баланс МПП Боріс станом на 01.11.2014, затверджений засновником МПП Боріс Алсксандровичем Б.О.; б) рішення власника МПП Боріс Александровича Б.О. від 01.10.2014 про прийняття до складу учасників ОСОБА_1 з часткою в розмірі 50% статутного капіталу; в) акт прийому-передачі нежитлових приміщень від 01.10.2014 від МПП Боріс до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Ці правочини в судовому порядку не були визнані недійсними;

3) правомірність виникнення права власності на підставі вищезазначених правочинів випливає з: ст. 328 ЦК України; п. 7.3, 7.10 та 7.12 статуту МПП Боріс , відповідно до яких при здійсненні процедури ліквідації підприємства, майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника; ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно ; пункту 53 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. При цьому ні чинне законодавство, ні статут МПП Боріс не містить вимог щодо передачі майна приватного підприємства при його ліквідації виключно його учасникам. У даному випадку відсутність державної реєстрації змін до складу учасників, пов`язаних з включенням ОСОБА_6 до складу учасників МПП Боріс , не мас жодного правового значення;

4) суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 , будучи власником та директором МПП Боріс , добровільно 07.10.2014 звернувся до Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції із заявою про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно;

5) оскільки суд першої інстанції скасував право власності відповідача-2 на спірне майно у зв`язку із недодержанням встановлених процедур по внесенню відомостей в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про перебування підприємства в стані ліквідації, зміну складу учасників, а також не завершення процедури ліквідації, то тим самим безпідставно поклав відповідальність за вказані порушення на відповідача-2, чим втрутився у його право на мирне володіння майном;

6) передача Верховним Судом на підставі ухвали від 16.09.2020 позову МПП Боріс для продовження розгляду до Господарського суду Чернівецької області не змінює того, що у липні 2016 року МПП Боріс звернулося до суду з таким позовом з недодержанням правил підвідомчості/підсудності, і таке звернення не перервало перебіг позовної давності, хоча й могло бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності за умови звернення позивача до суду з відповідною заявою. Однак, відповідної заяви від позивача не надходило;

7) перебіг позовної давності у даній справі розпочався 07.10.2014 та, відповідно, сплив 07.10.2017. Із позовом у даній справі позивач звернувся у липні 2016 року, однак, до листопада 2020 року він не заявляв вимог про скасування рішення державного респіратора Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області від 07.10.2014. Таким чином, у суду першої інстанції не було підстав для незастосування позовної давності до вказаної позвної вимоги МПП Боріс , яка була заявлена тільки 23.11.2020, тобто зі спливом позовної давності.

Позивач подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначив наступне:

1) з положень ЦК України, зокрема, статті 11, випливає, що не будь-які дії осіб породжують правові наслідки з припинення права власності, переходу права власності до інших набувачів, набуття права власності, натомість, повинні існувати певні юридичні факти, за яких вчинені дії учасників правовідносин мають наслідком перехід права власності юридичної особи у власність фізичних осіб. У спірних правовідносинах таким юридичним фактом міг бути факт перебування юридичної особи у стані ліквідації товариства. Однак такого факту не існувало;

2) на час прийняття спірного рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 07.10.2014, МПП Боріс у стані ліквідації не перебувало. Так, рішення про ліквідацію товариства учасниками не приймалось, інформація про початок процедури ліквідації товариства державним органам не надсилалась, ліквідаційна комісія не утворювалась, ліквідаційний баланс не затверджувався учасниками товариства, рішення про перерозподіл майна юридичної особи у результаті ліквідації товариства учасниками товариства не приймалось;

3) апелянт помилково вважає акт приймання-передачі від 01.10.2014 актом приймання-передачі тільки нерухомого майна товариства. Слід звернути увагу, що цей акт іменований Актом прийому передачі МПП Боріс , відповідно до якого власник МПП Боріс передавав ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не тільки спірне нерухоме майно, але й власне саме товариство. Тому доводи апелянта про те, що за цим актом приймання передачі від 01.10.2014 вона набула право власності на нерухоме майно товариства у процесі ліквідації цього товариства як фізична особа - є помилковими;

4) безпідставними є доводи апелянта про неправильне застосування судом норм матеріального права у частині незастосування позовної давності до вимоги про визнання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Так, предметом спору у даній справі є оспорення правомірності вибуття нерухомого майна з власності юридичної особи МПП Боріс у власність фізичних осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оспорення державної реєстрації переходу права власності майна товариства у власність фізичних осіб. Зміна предмета позову та викладення матеріально-правової вимоги позивача до відповідачів у відповідності до способу захисту порушеного права власності, визначеного законом, не може трактуватись як збільшення позовних вимог і не є поданням нового позову. Строки позовної давності у спірній ситуації вважаються перерваними у день подання позову.

Третя особа не виконала вимог ухвали Західного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 та не подала відзиву на апеляційну скаргу. Крім того, третя особа не забезпечила явку свого представника у судове засідання.

Учасники даного судового процесу були повідомлені про нього згідно контактних даних, відомості про які містяться в матеріалах справи. Крім того, процесуальні документи апеляційного суду у порядку, встановленому Законом України Про доступ до судових рішень , були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Зважаючи на наведене, з огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а також на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо здійснити без представника третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:

Відповідно до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Мале приватне підприємство «Боріс» було зареєстровне 07 травня 1998 року, не перебуває в процесі припинення, а його єдиним учасником та директором є ОСОБА_2 із розміром внеску до статутного капіталу у розмірі 700,00 грн.

У матеріалах справи наявний статут вказаної юридичної особи у редакції станом на момент її створення (а.с. 4-8, т.1).

Водночас, ні у матеріалах реєстраційної справи МПП Боріс , отриманих від Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридичного управління Чернівецької міської ради (а.с. 120-131, т.1), ні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань немає інформації про державну реєстрацію нової редакції статуту МПП Боріс , чи змін у складі учасників вказаного підприємства. Також відсутня інформація про перебування вказаного підприємства у процесі припинення, чи будь-які рішення, пов`язані з цим.

На підставі договору купівлі-продажу приміщень від 17 грудня 2004 року, укладеного між МПП «Боріс» (покупцем) та Департаментом економіки Чернівецької міської ради (продавецм), МПП «Боріс» набуло у власність нежитлові приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. «А» загальною площею 181,40 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-11, т.1).

З матеріалів реєстраційної справи нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що була надана Відділом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради (а.с. 68-103, т.1) слідує наступне:

- 28.12.2004 за МПП Боріс було зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно, що підтверджується відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 78, т.1; зворот);

- 01 жовтня 2014 року власником МПП «Боріс» прийнято рішення, у якому зазначено про прийняття до складу зборів нового власника - ОСОБА_1 , починаючи з 01.10.2014 та про необхідність рахувати частки у власності підприємства рівними: ОСОБА_2 - 50 % та ОСОБА_1 - також 50 % (а.с. 96, т.1);

- відповідно до акта прийому-передачі від 01 жовтня 2014 року, власник Малого приватного підприємства «Боріс» Александрович Борис Оттович передав новим власникам в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 два об`єкти: 1) Мале приватне підприємство «Боріс» ; 2) нежиле приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. «А» загальною площею 181,4 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 95, т.1);

- 07 жовтня 2014 року ОСОБА_2 подав державному реєстратору Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області Карвацькій Галині Федорівні заяву про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 69-70, т.1), до якої, як вбачається з картки прийому заяви, долучив: а) ліквідаційний баланс МПП Боріс від 01.10.2014; б) акт приймання-передачі від 01.10.2014; в) рішення зборів від 01.10.2014; г) договір купівлі-продажу від 17.12.2004 (а.с. 73, т.1). Вказані документи наявні у поданій реєстраційній справі. Зокрема, ліквідаційним балансом (а.с. 93, т.1) є фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва станом на 01.10.2014 (за формою згідно додатку №1 до ПСБО-25), до якого зверху вручну дописано слова ліквідаційний баланс . Без винятку усі графи фінансового звіту заповнені з проставленням цифр 0 ;

- рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно за №16294141 від 07.10.2014 проведено державну реєстрацію права приватної спільної сумісної власності на нежилі приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. «А» загальною площею 181,4 м2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (спірне майно), за фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 100, т.1);

В матеріалах справи також міститься свідоцтво про право власності від 07 жовтня 2014 року, згідно з яким, вищезазначені нежитлові приміщення площею 181,4 кв.м. перебувають у спільній сумісній власності ОСОБА_7 та ОСОБА_1 . Державну реєстрацію прав, згідно з свідоцтвом від 07 жовтня 2014 року здійснено державним реєстратором Карвацькою Галиною Федорівною (а.с. 101, т.1).

Згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.10.2014, підставою виникнення права власності на спірне нерухоме майно, є свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 07.10.2014 згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.10.2014 за відповідачами (а.с. 102, т.1).

Відповідно до частини 1 статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 63 Господарського кодексу України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти, зокрема, приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи).

Статтею 113 Господарського кодексу України встановлено, що приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Порядок формування складу учасників, розподілу часток та інші питання не врегульовані ані Цивільним кодексом України, ані Господарським кодексом України, ані іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, при наданні правової оцінки обставин даної справи в першу чергу підлягають застосуванню положення статуту МПП Боріс . Крім того, на переконання суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування у спірній ситуації правових норм цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) відповідно до положень статті 8 ЦК України, а саме, положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а також інших законів, які регулюють правовідносини, що виникають з діяльності товариства з обмеженою відповідальністю.

Можливість застосування аналогії закону у аналогічних випадках підтверджується правовими позиціями Верховного Суду, зокрема, від 06 березня 2018 року у справі №907/167/17 та від 13 листопада 2019 року у справі №904/242/19.

За змістом статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України та статті 12 Закону України «Про господарські товариства» (у редакція на час виникнення спірних правовідносин) власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Згідно зі статтею 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Враховуючи те, що порядок формування статутного капіталу приватного підприємства такий, як і у товариства з обмеженою відповідальністю, приватне підприємство як юридична особа є власником майна, переданого йому у власність засновником, тоді як власник (власники) приватного підприємства відповідно до ст. 167 ГК України володіє лише корпоративними правами заснованого ним підприємства.

Відповідно до частини першої та третьої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові або місця проживання фізичної особи - підприємця підлягають обов`язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 89 ЦК України зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до Єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Відповідно до частини 3 статті 62 Господарського кодексу України підприємство, якщо інше не встановлено законом, діє на підставі статуту.

Частинами першою та третьою статті 83 Господарського кодексу України встановлено, що державна реєстрація господарського товариства здійснюється відповідно до закону. Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Згідно з частиною четвертою статті 83 Господарського кодексу України зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.

Право участі у товаристві з обмеженою відповідальністю є особистим немайновим правом, а отже, автоматичного набуття статусу учасника товариства у зв`язку з набуттям третьою особою права власності на частку в статутному капіталі не відбувається. Право безпосередньої участі у товаристві з обмеженою відповідальністю третя особа набуває тільки з моменту вступу до товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/605/18, від 20.02.2019 у справі №910/4476/18, від 27.05.2020 у справі № 908/1616/19).

У матеріалах справи наявне рішення зборів у складі власника МПП Боріс ОСОБА_2 про прийняття в склад зборів нового власника ОСОБА_1 з 01.10.2014 з рівним розподілом часток.

У матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких правочинів між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стосовно права власності на частку в статутному капіталі МПП Боріс . Також в матеріалах справи відсутні докази того, що у 2014 році розроблялась нова редакція статуту товариства, чи товариством вчинялись будь-які інші дії щодо оформлення участі у товаристві іншої особи.

Як зазначалося вище, з матеріалів даної справи та з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що державна реєстрація вступу нового учасника МПП Боріс ОСОБА_1 не відбувалася. Також у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 після 01.10.2014 вчиняла будь-які дії, спрямовані на вступ у товариство, на її реєстрацію як учасника товариства, чи на участь в управлінні товариством.

В той же час, у акті від 01.10.2014 (а.с. 95, т.1) сторони зафіксували факт передачі та прийняття як товариства в цілому, так і спірного майна.

З огляду на наведені факти, а також на предмет та підстави позову у даній справі, а також на доводи, викладені апелянтом у своїй апеляційній скарзі (а саме, про те, що ні чинне законодавство, ні статут МПП Боріс не містить вимог, що майно приватного підприємства при його ліквідації може передаватися виключно його учасникам), колегія суддів зазначає про те, що спір у даній справі стосується, законності підстав для набуття фізичними особами майна товариства (у зв`язку із ліквідацією товариства) на підставі наявних у справі доказів, незалежно від наявності у них статусу учасників (але не виключаючи такого).

Зважаючи на підстави та предмет позову у даній справі, колегія суддів зазначає про неможливість вирішення в даному судовому провадженні питання про наявність чи відсутність у ОСОБА_1 статусу учасника МПП Боріс .

Згідно з частиною 1 статті 2 та частиною 1 статті 15 ЦК України юридична особа є учасником цивільних відносин та має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 статі 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 7) виключено; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (ч.1). Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом (ч.2).

Відповідно до частини 3 статті 347 цього Кодексу у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Як правильно було встановлено місцевим господарським судом, з матеріалів справи вбачається, що на час прийняття оскаржуваного рішення, право власності МПП «Боріс» на спірне нерухоме майно не припинилось, оскільки, по-перше, не мало місця жодної з передбачених статтею 346 ЦК підстав для припинення права власності на це майно, а, по-друге, рішенням від 01.10.2014, яким було прийнято до складу нового учасника підприємства, вирішувалось питання про передачу корпоративних прав на частку в статутному фонді підприємства, а не самого майно цього підприємства.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази припинення у МПП «Боріс» права власності на спірне нерухоме майно з підстав, передбачених статтею 346 ЦК України.

У відповідності до статей 328, 329 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з вимогами статей 202, 204 ЦК України, частини першої статті 215 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника, наведені ним із покликанням на п. 7.3, 7.10 та 7.12 статуту МПП Боріс , відповідно до яких при здійсненні процедури ліквідації підприємства, майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника, а також на ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та пункт 53 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Так, зокрема, відповідно до пункту 53 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, який був чинний на час здійснення державної реєстрації, для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва у зв`язку з передачею у власність фізичним та юридичним особам об`єктів нерухомого майна у результаті припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи або виділу з неї нової юридичної особи заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: у разі ліквідації юридичної особи - ліквідаційний баланс, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, та письмову заяву таких осіб, яким передано нерухоме майно юридичної особи, що припиняється, про розподіл між ними такого майна або рішення відповідного органу щодо подальшого використання зазначеного майна.

Відповідно до частини першої статті 150 Цивільного кодексу України, товариство може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників, проте матеріалами справи не підтверджено існування рішення учасника (учасників) МПП «Боріс» про ліквідацію підприємства та учасником (учасниками) не затверджувався відповідний ліквідацій баланс.

Наявний у матеріалах справи звіт суб`єкта малого підприємництва станом на 01.10.2014, заповнений із прочерками (незважаючи на те, що підприємство було власником нерухомого майна) із дописаними зверху словами Ліквідаційний баланс не є належним та вірогідним доказом в розумінні ГПК України.

З огляду на це, а також на відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд констатує той факт, що перебування МПП Боріс в процедурі припинення є недоведеним, а, отже, недоведеною є наявність підстав, з якими відповідач пов`язує виникнення у нього права власності на спірне майно у розумінні ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та пункт 53 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

При цьому, колегія суддів наголошує, що акт приймання-передачі від 01.10.2014 не є та й не може бути самостійним доказом припинення права власності у МПП Боріс на належне йому майно та виникнення такого права у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у розумінні статтей 328 та 346 ЦК України.

Додатково колегія суддів звертає увагу на наявність самостійних підстав для ствердження про незаконність рішення державного реєстратора про державну реєстрацію спірного майна за відповідачами-1 та -2. Так, як було зазначено вище, після прийняття рішення зборів МПП Боріс від 01.10.2014 та підписання між відповідачами акта від 01.10.2014, у відповідності до вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, повинна була відбутися державна реєстрація змін в частині учасників та розподілу розміру їх часток, що б свідчило про набрання чинності таких змін, проте, цього не відбулось.

На підставі ч.1-3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та ч.5 ст. 89 ЦК України державний реєстратор у своїх діях повинен був керуватись саме відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Натомість, державним реєстратором помилково було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно за відповідачами як за засновниками (учасниками) юридичної особи, що ліквідується, хоча ОСОБА_1 на той час не була зареєстрована у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як учасник товариства, а самостійно встановлювати такий факт реєстратор не мав повноважень та підстав.

Колегія суддів відхиляє покликання скаржника на порушення судом його права на мирне володіння майном, оскільки неодмінною передумовою для цього є законність підстав та дотримання встановленої законом процедури для виникнення відповідного права власності на таке майно. При цьому, як було зазначено вище, при оформленні права власності на спірне майно за двома фізичними особами відповідних процедур не було дотримано, про що, останні, повинні були знати.

Щодо позовної давності, слід зазначити наступне:

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Хід судового розгляду у даній справі було детально описано у тексті даної постанови вище. Так, вказане провадження тривало безперервно починаючи з липня 2016 року. При цьому, у вину позивачу не можна поставити той факт, що лише у серпні 2020 року Верховним Судом було встановлено порушення судами правил підсудності у даній справі та визначено, що ця справа підлягає розгляду саме в порядку господарського судочинства.

Таким чином, на підставі ч. 2 ст. 264 ЦК України колегія суддів констатує факт переривання позовної давності у липні 2016 року. Як було зазначено вище, позивач з новим позовом до суду не звертався, а скористався своїм, передбаченим пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України правом на звернення до суду (до касаційної інстанції) із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. З огляду на це, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача-2 про застосування позовної давності.

В контексті ч.2 ст. 264 ЦК України, уточнення позивачем своїх позовних вимог, не є порушенням норм глави 19 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.02.2021 у справі №725/3303/16-ц залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20-ти днів відповідно до ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.06.2021.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік