Постанова

від 18.11.2021 по справі 752/3582/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 752/3582/14-ц

провадження № 61-11271св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю Файненс Компані ,

стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Локо ,

боржник - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Локо на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю Файненс Компані (далі - ТОВ Файненс Компані ) звернулося до суду із заявою про заміну позивача в цивільній справі з Публічного акціонерного товариства Омега Банк (далі - ПАТ Омега Банк ) на ТОВ Файненс Компані та стягувача у виконавчому провадженні з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Локо (далі - ТОВ ФК Локо ) на ТОВ Файненс Компані .

Заяву мотивувало тим, що заочним рішенням від 28 травня 2014 року Голосіївський районний суд м. Києва задовольнив позов ПАТ Омега Банк (правонаступника Закритого акціонерного товариства Сведбанк Інвест , далі - ЗАТ Сведбанк Інвест ) про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 на користь банку, в тому числі: нараховані відсотки у розмірі 1 425 332,01 дол. США, еквівалент 11 392 678,76 грн, пеню за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 182 402,28 дол. США, еквівалент 1 457 941,22 грн та судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

16 липня 2014 року Голосіївський районний суд м. Києва видав виконавчий лист № 752/3582/14-ц і постановою від 04 серпня 2014 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України Артемчука Т. В. відкрив виконавче провадження № 44251132.

Між ПАТ Омега Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Іпотека кредит (далі - ТОВ ФК Іпотека кредит ) 31 грудня 2014 року, між ТОВ ФК Іпотека кредит та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами Скай Кепітал Менеджмент (далі - ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент ) 04 липня 2015 року та між ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент та ТОВ ФК Локо 23 серпня 2016 року укладені договори купівлі-продажу, відступлення та передачу права вимоги за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 1140-Ф, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ Сведбанк Інвест (правонаступником якого був ПАТ Омега Банк ).

Ухвалою від 07 березня 2017 року Голосіївський районний суд міста Києва задовольнив заяву ТОВ ФК Локо про заміну сторони виконавчого провадження зі стягувача ПАТ Омега Банк на ТОВ ФК Локо .

У подальшому рішеннями господарських судів визнано недійсним договір купівлі-продажу права вимоги від 31 грудня 2014 року, укладений між ПАТ Омега Банк та ТОВ ФК Іпотека Кредит , та підтверджено недійсність договору купівлі-продажу права вимоги від 04 липня 2015 року, укладеного між ТОВ ФК Іпотека Кредит та ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент . Застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину та недійсного правочину.

Постановою від 24 липня 2019 року Касаційний господарський суд Верховного Суду рішення Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 квітня 2019 року скасував в частині задоволення позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги від 31 грудня 2014 року, який укладений між ПАТ Омега Банк та ТОВ ФК Іпотека Кредит та ухвалив у відповідній частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги від 31 грудня 2014 року, який укладений між ПАТ Омега Банк та ТОВ Фінансова компанія Іпотека Кредит та підтвердив факт його нікчемності. У решті постанову апеляційної інстанції залишив без змін.

Заявник зазначав, що у мотивувальній частині постанови від 24 липня 2019 року Верховний Суд визначив, що суди обох інстанцій правильно встановили ознаки нікчемності договору купівлі-продажу права вимоги від 31 грудня 2014 року відповідно до пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та відповідно до частини першої статті 215, частини першої статті 216 ЦК України такий правочин не створює для сторін чи інших осіб юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Між ПАТ Омега Банк та ТОВ Файненс Компані 07 березня 2019 року укладений договір № 1 відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О. І., відповідно до додатку № 1 та додатку № 2 до договору про відступлення банк передав новому кредитору право вимоги за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 1140-Ф, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ Сведбанк Інвест .

Посилаючись на законність набуття товариством права вимоги за кредитним договором від 21 березня 2008року № 1140-Ф, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ Сведбанк Інвест (правонаступником якого був ПАТ Омега Банк ), ТОВ Файненс Компані просило задовольнити його заяву та замінити позивача в цивільній справі з ПАТ Омега Банк на ТОВ Файненс Компані та стягувача у виконавчому провадженні з ТОВ ФК Локо на ТОВ Файненс Компані .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалоювід 15 лютого 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва в задоволені заяви ТОВ Файненс Компані відмовив.

Ухвалу суд першої інстанції мотивував тим, що в матеріалах цивільної справи немає відомостей про наявність судових рішень про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 23 серпня 2016 року між ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент та останнім стягувачем - ТОВ ФК Локо , а тому вимоги ТОВ Файненс Компані є передчасними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 02 червня 2021 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу директора ТОВ Файненс Компані задовольнив частково. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року скасував та постановив нову наступного змісту.

Заяву ТОВ Файненс Компані про заміну сторони задовольнив частково.

Замінив стягувача у виконавчому провадженні № 4425132 з ТОВ Фінансова компанія Локо на ТОВ Файненс Компані .

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що первісний договір купівлі-продажу права вимоги від 31 грудня 2014 року є нікчемним, а договір купівлі-продажу права вимоги від 04 липня 2015 року суд визнав недійсним з моменту його вчинення, а тому ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент не набуло права вимоги та відповідно, не мало законних підстав для відступлення права вимоги на користь ТОВ ФК Локо , що свідчить про те, що право вимоги за кредитним договором не перейшло і не могло перейти ані до ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент , ані до ТОВ ФК Локо .

Вимоги ТОВ Файненс Компані про заміну його в виконавчому провадженні на стягувача, замість ТОВ ФК Локо підлягають задоволенню, однак вимоги щодо заміни товариства як позивача в цивільній справі за позовом ПАТ Омега Банк до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду,ТОВ ФК Локо , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 13 липня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ТОВ ФК Локо зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивувало тим, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування статті 204, частини третьої статті 215 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 10 серпня 2020 року у справі № 917/1339/16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19);

заміна сторони у виконавчому провадженні у 2017 році відбулася саме на підставі договору купівлі-продажу права вимоги від 23 серпня 2016 року між ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент та ТОВ ФК Локо , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А., зареєстрований в реєстрі за № 568, який не визнаний судом недійсним та не підпадає під ознаки нікчемності, таким чином він підпадає під дію статті 204 ЦК України та є правомірним;

статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, па підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (висновок у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010, провадження № 14-308цс18, від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19);

вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом з урахуванням положень статей 74-79, 86 ГПК України, тобто за перевірки та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону. При цьому встановлення обставин, за яких оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним, за відсутності визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови/задоволення у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеній статтею 204 ЦК України (аналогічний висновок викладено у пункті 10.25 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 у справі № 916/2286/16);

суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки не взяв до уваги статтю 204, частину третю статті 215 ЦК України та не врахував, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду, що не входить у межі дослідження під час розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні.

У серпні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ТОВ Файненс Компані просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суд апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 21 березня 2008 року ЗАТ Сведбанк Інвест та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1140-Ф, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 000 000,00 дол. США (т. 1 а. с. 9-16).

Заочним рішенням від 28 травня 2014 року Голосіївський районний суд м. Києва задовольнив позов ПАТ Омега Банк (правонаступник ЗАТ Сведбанк Інвест ) про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 на користь банку, яка складалась з нарахованих відсотків у розмірі 1 425 332,01 дол. США (еквівалент 11 392 678,76 грн), пені за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 182 402,28 дол. США, еквівалент 1 457 941,22 грн (т. 1 а. с. 42-44).

16 липня 2014 року Голосіївський районний суд м. Києва видав виконавчий лист № 752/3582/14-ц і постановою від 04 серпня 2014 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України Артемчука Т. В. відкрив виконавче провадження № 44251132 (т. 1 а. с. 125-126).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 березня 2014 року № 52 Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ Омега Банк з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ Омега Банк з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначення ОСОБА_2 уповноваженою особою Фонду в ПАТ Омега Банк і постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 152 Про віднесення ПАТ Омега Банк до категорії неплатоспроможних , ПАТ Омега Банк віднесено до неплатоспроможних банків.

Між ПАТ Омега Банк та ТОВ ФК Іпотека кредит 31 грудня 2014 року, між ТОВ ФК Іпотека кредит та ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент 04 липня 2015 року та між ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент та ТОВ ФК Локо 23 серпня 2016 року були укладені були укладені договори купівлі-продажу, відступлення та передачу права вимоги за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 1140-Ф, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ Сведбанк Інвест , правонаступником якого був ПАТ Омега Банк (т. 1 а. с.130-157).

Ухвалою від 07 березня 2017 року Голосіївський районний суд міста Києва задовольнив заяву ТОВ ФК Локо про заміну сторони виконавчого провадження зі стягувача ПАТ Омега Банк на ТОВ ФК Локо (т. 1 а. с.174-176).

Під час здійснення процедури ліквідації ПАТ Омега Банк Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняв рішення від 17 січня 2019 року № 82 про затвердження умов продажу активів ПАТ Омега Банк та Акціонерного товариства Дельта Банк .

Пул активів складався з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з суб`єктами господарювання та фізичними особами, дебіторської заборгованості та майнових прав за дебіторською заборгованістю, в тому числі активи ПАТ Омега Банк права вимоги за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 1140-Ф, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ Сведбанк Інвест та договорами, які були укладені на забезпечення кредитного договору.

18 лютого 2019 року відбувся аукціон, за результатами проведення якого сформований протокол електронного аукціону UA-EA-2019-02-12-000004-b, відповідно до якого переможцем аукціону визнано ТОВ Файненс Компані , який 19 лютого 2019 року підписано директором ТОВ Файненс Компані .

Рішеннямвід 04 вересня 2018 року Господарський суд м. Києва у справі № 910/10364/16 визнав недійсним договір купівлі-продажу права вимоги від 31 грудня 2014 року, укладений між ПАТ Омега Банк та ТОВ ФК Іпотека Кредит , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В., визнав недійсним договір купівлі-продажу права вимоги від 04 липня 2015 року, укладений між ТОВ ФК Іпотека Кредит та ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В., застосував наслідки недійсності нікчемного правочину та недійсного правочину, зобов`язав ТОВ ФК Іпотека Кредит та ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент повернути ПАТ Омега банк всі документи, які засвідчували права, що передавались, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а саме, що були ними отримані на виконання: договору купівлі-продажу права вимоги від 31 грудня 2014 року, укладеного між ПАТ Омега банк та ТОВ ФК Іпотека Кредит , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1898 із змінами та доповненнями, договору купівлі-продажу права вимоги від 04 липня 2015 року, укладеного між ТОВ ФК Іпотека Кредит та ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В. та зареєстрованого за № 912 із змінами та доповненнями.

Застосував наслідки нікчемного та недійсного правочину.

Постановоювід 23 квітня 2019 року Північний апеляційний господарський суд в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу права вимоги від 31 грудня 2014 року та 04 липня 2015 року залишив без змін рішення Господарського суду м. Києва від 04 вересня 2018 року.

Між ПАТ Омега Банк та ТОВ Файненс Компані 07 березня 2019 року укладений договір № 1 відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. Відповідно до додатку № 1 та додатку № 2 до договору про відступлення банк передав новому кредитору право вимоги за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 1140-Ф, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ Сведбанк Інвест .

Відповідно до пункту 1 договору відступлення за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників, боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до який перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами надання кредиту (овердрафту) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатках № 1 та № 2 до цього договору.

Права вимоги означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні так і умовні) банку в якості кредитора до боржників (як позичальників, так і майнових/фінансових поручителів) за кредитними договорами, а також всі права вимоги банку до осіб, які надали забезпечення (згідно реєстру у додатках № 1 та №2 до цього договору), за всіма договорами забезпечення, включаючи будь-які права та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні банку щодо виконання позичальниками та особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов`язків за кредитними договорами та договорами забезпечення згідно реєстру у додатках № 1 та № 2 до цього договору.

Згідно з пунктом 2 договору відступлення, за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у мірах, вказаних у додатках № 1 та № 2 до цього договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань, тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, ані у додатках № 1 та № 2 до цього договору. Права кредитора за основними договорами відходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів.

Відповідно до додатку № 1 та додатку № 2 до договору про відступлення, банк передав новому кредитору право вимоги за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 1140-Ф, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ Сведбанк Інвест (правонаступником якого був ПАТ Омега Банк ) та іншими договорами, які були укладені на забезпечення кредитного договору.

Постановою від 24 липня 2019 року Касаційний господарський суд Верховного Суду скасував рішення Господарського суду м. Києва від 04 вересня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 квітня 2019 року в частині задоволення позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 31 грудня 2014 року, укладеного між ПАТ Омега Банк та ТОВ ФК Іпотека Кредит . Ухвалив у відповідній частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 31 грудня 2014 року, укладеного між ПАТ Омега Банк та ТОВ ФК Іпотека Кредит . Ухвалив у відповідній частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимог від 31 грудня 2014 року, укладеного між ПАТ Омега Банк та ТОВ ФК Іпотека Кредит та підтвердив факт його нікчемності. У решті постанову апеляційної інстанції залишив без змін.

У мотивувальній частині постанови від 24 липня 2019 року у справі № 910/10364/16 Верховний Суд встановив, що суди обох інстанцій правильно встановили ознаки нікчемності договору купівлі-продажу права вимоги від 31 грудня 2014 року відповідно до пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , а відповідно до частини першої статті 215, частини першої статті 216 ЦК України такий правочин не створює для сторін чи інших осіб юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Верховний Суд погодився з висновками судів, що наступний договір купівлі- продажу права вимоги від 04 липня 2015 року слід визнати недійсним відповідно до частини п`ятої статті 216, статті 658 ЦК України, як такий, що укладений у процесі виконання нікчемного правочину особою, що не є власником активів і не має права продажу цих активів.

Таким чином, рішеннями господарських судів підтверджено нікчемність (недійсність) договору купівлі-продажу прав вимоги від 31 грудня 2014 року та визнано його таким, що не створює будь-яких юридичних наслідків як для його сторін, так і для інших осіб, у зв`язку з цим, всі наступні договори купівлі-продажу права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними з ОСОБА_1 а також інші правочини, що укладені внаслідок укладення нікчемного правочину, предметом яких є передача або відчуження активів, не несуть жодних правових наслідків.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 травня 2014 року у справі за позовом ПАТ Омега Банк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21 березня 2008 року № 1140-Ф не виконане, а виконавче провадження не завершене.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як і поняття цивільних прав і обов`язків , концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному праві: певні інші права та інтереси, які становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном . Отже, при з`ясуванні змісту поняття майно недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи Суд повинен з`ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, який захищається цією статтею.

Аналізуючи практику розгляду Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) справ щодо порушення права володіння майном, можна зробити висновок, що поняття майно , як і власність , має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних.

Отже, якщо особа володіє певним правом, яке має економічну цінність і є цивільним за природою, то таке право, безсумнівно, становить майно у тому сенсі, якого надає цьому термінові ЄСПЛ. Майно охоплює а) права на речі (права in rem) і б) права вимоги (права in personam). Причому до складу майна входять також і ті права на речі, які походять із договорів. Щодо прав in personam, то такі права становлять майно незалежно від того чи є ці права правами вимоги до держави, чи до приватних осіб; і незалежно від того, з якої підстави вони виникли - з делікту або з договору. З приводу договірних прав ЄСПЛ зазначив у справі Ґуставсон проти Швеції: Загальновизнано, що держава може бути відповідальною за статтею 1 (Р1-1) за втручання у мирне володіння майном, котре виникає з угод між приватними особами

Питання недійсності первісного договору та відсутності необхідності визнання недійсними наступних правочинів неодноразово було предметом розгляду як Верховного Суду України так і Верховного Суду.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18) зазначено, що слід розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна. Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, провадження № 14-208цс18, Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У постанові Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі № 01/5026/1159/2011 суд дійшов висновку про те, що частиною першою статті 216 та статтею 236 ЦК України передбачено наслідки, які виникають у випадку визнання правочину недійсним. Зокрема, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Отже, первісний кредитор, який вчинив правочин відступлення прав вимоги новому кредитору, який визнано в подальшому недійсним, не може обґрунтовувати процесуальну можливість переходу прав вимоги до нового кредитора з посиланням на недійсний правочин. Аналогічно, новий кредитор не може відступити третій особі права, яких він не набув у передбаченому нормами цивільного законодавства порядку, оскільки такі права не існують в силу недійсності первісного відступлення.

Задовольняючи заяву ТОВ Файненс Компані в частині заміни стягувача у виконавчому провадженні, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що первісний договір купівлі-продажу прав вимоги від 31 грудня 2014 року є нікчемним, а договір купівлі-продажу права вимоги від 04 липня 2015 року судом визнано недійсним з моменту його вчинення, ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент не набуло права вимоги та відповідно, не мало законних підстав для відступлення права вимоги на користь ТОВ ФК Локо , що свідчить про те, що право вимоги за кредитним договором не перейшло і не могло перейти ані до ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент , ані до ТОВ ФК Локо , а тому вимоги ТОВ Файненс Компані , яке придбало право вимоги та інші майнові права за кредитним договором під час здійснення процедури ліквідації ПАТ Омега Банк та продажу активів на аукціоні, про заміну його в виконавчому провадженні на стягувача замість ТОВ ФК Локо є обґрунтованими.

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, на яку посилався заявник, об`єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку про те, що вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом з урахуванням положень статей 74-79, 86 ГПК України, тобто за перевірки та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 10 серпня 2020 року у справі № 917/1339/16, про яку зазначив заявник у скарзі, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвестохіллс Веста про заміну сторони виконавчого провадження (стягувача) у справі його правонаступником, оскільки передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договором цесії) є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу стягувача. Суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду ухвали місцевого господарського суду врахував положення статті 204 ЦК України, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18), на яку посилалося ТОВ ФК Локо у скарзі, дійшла висновку про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) на яку посилалося ТОВ ФК Локо у скарзі, Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення; у разі скасування незаконного судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду; це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек; договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. Таким чином, обставини, встановлені судом в цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у справі, на судове

Таким чином, доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам щодо застосування норм права, а саме - статті 204, частини третьої статті 215 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 10 серпня 2020 року у справі № 917/1339/16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18).

Доводи касаційної скарги про те, що заміна сторони у виконавчому провадженні у 2017 році відбулася саме на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 23 серпня 2016 року між ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент та ТОВ ФК Локо , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А., зареєстрований в реєстрі за № 568, який не визнаний судом недійсним та не підпадає під ознаки нікчемності, таким чином він підпадає під дію статті 204 ЦК України та є правомочним, є неприйнятними, оскільки право вимоги за кредитним договором не перейшло і не могло перейти до ТОВ КУА Скай Кепітал Менеджмент , та відповідно і до ТОВ ФК Локо .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмежено відповідальністю Фінансова компанія Локо залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська