Постанова

від 15.11.2021 по справі 388/1298/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15листопада 2021 року

м. Київ

справа № 388/1298/16-ц

провадження № 61-18257св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фермерське господарство Вершино-Власівське ,

третя особа - відділ Держгеокадастру у Долинському районі Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2020 року в складі судді Годованець І. А., додаткове рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Дьомич Л. М., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фермерського господарства Вершино-Власівське (далі - ФГ Вершино-Власівське ), третя особа - відділ Держгеокадастру у Долинському районі Кіровоградської області, про визнання недійсними правочинів та скасування державної реєстрації.

В обґрунтування позову вказав, що між ним, його померлим батьком та відповідачем існували відносини оренди землі, які виникли на підставі договорів, що були укладені у 2006 році. Згодом у ці договори сторонами на підставі додаткових угод внесені зміни щодо розміру орендної плати.

Однак, у 2016 році він випадково дізнався, що поряд з орендною платою додатковими угодами (шляхом підміни їх перших аркушів) внесено зміни до договорів оренди землі в частині збільшення строку дії договору з десяти років на двадцять п`ять років.

Крім того, оспорювані правочини мають й інші вади, а саме: відсутні кадастрові номери земельних ділянок, плутанина в кадастрових номерах, помилки у зазначенні площ земельних ділянок, відсутня технічна документація із землеустрою на земельні ділянки, не зазначено про наявність обмежень у використанні, неправильно зазначені дати укладення основних договорів оренди.

Вказане на переконання позивача є підставою для визнання недійсними правочинів, які перешкоджають йому укласти договори з іншим орендарем.

З урахуванням заяв про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог позивач просив суд визнати недійсними та скасувати державну реєстрацію:

1) укладеної між ОСОБА_1 і ФГ Вершино-Власівське додаткової угоди № 1 від 30 липня 2010 року до договору оренди землі від 12 грудня 2006 року, яка зареєстрована 16 грудня 2010 року Кіровоградською регіональною філією ДП Центр ДЗК при Держкомземі України за № 041037000113;

2) укладеної між ОСОБА_2 і ФГ Вершино-Власівське додаткової угоди № 1 від 10 червня 2010 року до договору оренди землі від 05 жовтня 2006 року, яка зареєстрована 16 грудня 2010 року Кіровоградською регіональною філією ДП Центр ДЗК при Держкомземі України за № 041037000096.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Устинівського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані відсутністю доказів подвійної державної реєстрації додаткових угод до договорів оренди землі, а також внесення несанкціонованих змін в тексти додаткових угод до договорів оренди землі після їх укладення.

Крім того, суди вказали, що під час укладення та підписання сторонами додаткової угоди до договору оренди землі не встановлено обставин, при яких, представником орендаря навмисно введено в оману ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо умов правочину та строку дії договору оренди землі.

Додатковим рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2020 року заяву ФГ Вершино-Власівське про стягнення витрат на правову допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ Вершино-Власівське відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

З урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, тривалого судового розгляду, виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, а також з урахуванням поданого представником позивача заперечення щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та його доводів, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правову допомогу підлягає зменшенню з 10 000 грн до 7 000 грн.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року задоволено апеляційну скаргу ФГ Вершино-Власівське , скасовано додаткове рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2020 року та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ Вершино-Власівське компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Скасовуючи додаткове рішення місцевого суду, апеляційний суд вказав на те, що суд першої інстанції вирішив питання про витрати відповідача на професійну правничу допомогу 29 квітня 2020 року без присутності сторін. До моменту розгляду цього питання від позивача до суду не надійшла заява з обґрунтуванням неспівмірності заявленої суми компенсації, за відсутності якої суд першої інстанції не міг на власний розсуд ухвалити рішення про зменшення компенсації витрат сторони на адвоката, а отже порушив принцип змагальності цивільного судочинства. Крім того, наведені судом мотиви зменшення компенсації не є переконливими з огляду на тривалість розгляду цієї справи, її складність, кількість судових засідань за участю адвоката Чуприни С. П., характер та кількість виконаної адвокатом роботи, витрачений на це час, багаторазові зміни та уточнення позивачем своєї заяви.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 05 грудня 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2020 року, додаткове рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року у справі № 802/37191.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні цієї справи суди не врахували обставини подвійної реєстрації укладених у 2006 році договорів оренди спірних земельних ділянок, з огляду на те, що державний реєстратор зареєстрував право оренди на ці ділянки за ФГ Вершино-Власівське , не узявши до уваги чинний на той момент договір оренди цієї ж землі, укладений із сільськогосподарським кооперативом Січ . Разом із тим під час державної реєстрації договорів оренди землі та додаткових договорів у 2006 та 2010 роках відповідно державний реєстратор не звернув уваги на відсутність у цих договорах усіх істотних умов, що є підставою для відмови у проведенні реєстраційних дій.

В обґрунтування доводів касаційної скарги на додаткові рішення судів, заявник вказав, що суд безпідставно долучив до матеріалів справи та урахував надані представником ФГ Вершино-Власівське - адвокатом Чуприною С. П. договір про надання правничої допомоги та додаткову угоду до нього. При цьому представник відповідача не надав детального опису робіт, виконаних адвокатом.

Оскільки додаткове рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2020 року скасовано постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, тому законність і обґрунтованість цього судового рішення не переглядається судом касаційної інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 08 грудня 2020року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії КР № 3521984400:04:00:230, виданим 19 жовтня 2000 року Кіровською сільською радою Долинського району Кіровоградської області, ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 6,07 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Кіровської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

05 жовтня 2006 року орендодавцем ОСОБА_1 і орендарем ФГ Вершино-Власівське укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передав в тимчасове, строком на десять років, платне володіння та користування земельну ділянку площею 6,07 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Кіровської сільської ради Долинського району Кіровоградської області. Державна реєстрація договору оренди землі проведена 12 грудня 2006 року ДП Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру за № 183.

Згідно з додатковою угодою № 1 від 30 липня 2010 року ОСОБА_1 та ФГ Вершино-Власівське дійшли згоди про внесення змін до договору оренди землі, зареєстрованого 12 грудня 2006 року ДП Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру за № 183. Зокрема, цією додатковою угодою внесено зміни в умови договору про строк його дії, визначено що термін дії договору становить 25 років з моменту державної реєстрації договору. Крім того, змінено умови про розмір орендної плати, умови використання земельної ділянки та відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Державна реєстрація цієї додаткової угоди здійснена 16 грудня 2010 року Кіровоградською регіональною філією ДП Центр ДЗК при Держкомземі України за № 041037000113.

05 жовтня 2006 року орендодавцем ОСОБА_2 (спадкоємцем і правонаступником якого є позивач ОСОБА_1 ) і ФГ Вершино-Власівське укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передав в тимчасове, строком на десять років, платне володіння та користування земельну ділянку площею 6,07 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Кіровської сільської ради Долинського району Кіровоградської області. Державна реєстрація договору оренди землі здійснена 12 грудня 2006 року ДП Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру за № 196.

Згідно з додатковою угодою № 1 від 10 червня 2010 року ОСОБА_2 та ФГ Вершино-Власівське дійшли згоди про внесення змін до договору оренди землі, зареєстрованого 12 грудня 2006 року ДП Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру за № 196. Зокрема, цією додатковою угодою внесено зміни в умови договору про строк його дії, визначено що термін дії договору становить 25 років з моменту державної реєстрації договору. Крім того, змінено умови про розмір орендної плати, умови використання земельної ділянки та відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Державна реєстрація цієї додаткової угоди здійснена 16 грудня 2010 року Кіровоградською регіональною філією ДП Центр ДЗК при Держкомземі України за № 041037000096.

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ЯК № 921334, виданого 08 червня 2012 року Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 вересня 2011 року за №1315 Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області, ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить на праві власності земельна ділянка, площею 6,0702 га, кадастровий номер: 3521984400:02:000:0257, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кіровської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

Згідно з висновком експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз за №17-3522-3523 від 27 червня 2018 року підписи від імені ОСОБА_1 у наданих на експертизу документах, зокрема примірнику додаткової угоди №1 від 30 липня 2010 року та додаткової угоди №1 від 10 червня 2010 року до договорів оренди землі від 12 грудня 2006 року, виконані самим ОСОБА_1 у звичних для ОСОБА_1 умовах (стані).

Досліджені підписи у наданих на експертизу документах виконані однією особою.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо визнання недійсними правочинів та скасування державної реєстрації

Відповідно до частини першої статті 15, частини першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваний договір не містить усіх передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі істотних умов: у договорі не зазначено якісні показники продукції, місце, умови, порядок строки поставки натуральної орендної плати, а також не вказані способи внесення грошової орендної плати за земельну ділянку.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, і 1, 17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору оренди недійсним відповідно до закону.

У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16 у подібній справі зазначено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.

Враховуючи зазначені висновки Верховного Суду України, від яких не відступила Велика Палата Верховного Суду, а також конкретні обставини справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність у договорі однієї чи більше з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували їх умови, отже незгода позивача з умовами виконання договорів не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договорів та визнання їх недійсним з цих підстав.

У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої пунктом першим частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі , - об`єкта оренди суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі таких умов, визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилався на те, що додаткові договори до договорів оренди земельних ділянок не містять усіх передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі істотних умов.

Ураховуючи, що орендодавець та орендар врегулювали у договорах свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договорів узгодженим способом, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач не довів обставин, що свідчили б про недійсність спірних додаткових договорів до договорів оренди землі та порушення його прав при укладанні оспорюваних правочинів.

Позивач належними доказами не підтвердив порушення його прав з підстав відсутності у спірних договорах істотних умов, передбачених пунктом першим частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі .

При цьому суди правильно звернули увагу на те, що позивач не оскаржував самі укладені у 2006 році договори оренди землі, а лише просив визнати недійсними додаткові угоди до них, укладені у 2010 році.

Звертаючись до суду з позовом, позивач спершу стверджував, що ні він, ні його батько не укладали оспорювані ним додаткові угоди до договорів оренди землі.

Згодом, після отримання висновку судово-почеркознавчої експертизи про те, що підписи на оспорюваних договорах виконані самим ОСОБА_1 , він змінив підстави свого позову, вказавши, що додаткові угоди ним і його батьком з відповідачем укладалися, але на інших умовах, зокрема, на час укладання в текстах цих угод не було умов про двадцятип`ятирічний строк дії договору.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Верховний Суд погоджується із судом першої інстанції щодо надання оцінки поведінці ОСОБА_1 як недобросовісній, оскільки останній, уклавши угоду до договору оренди землі та отримуючи орендну плату за цим договором, у подальшому всупереч попередній поведінці подав позов про визнання цього правочину недійсним.

За таких обставин правильними висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваних договорів недійсними з підстав відсутності волевиявлення на їх укладення, зокрема і в частині строків їх дії, оскільки позивачем не доведено, що підпис на оспорюваних договорах виконаний не ним чи його батьком як сторонами цих правочинів.

Зробивши обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання додаткових договорів до договорів оренди землі недійсними, суди попередніх інстанцій також дійшли правильного висновку про те, що вимоги про визнання рішення про державну реєстрацію договорів оренди землі незаконними є похідними від задоволення вимог про недійсність вказаних додаткових договорів, тому не підлягають задоволенню.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 506/826/15-ц (провадження № 61-10364св19).

З огляду на диспозитивність цивільного судочинства, яка передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог, Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо проведеної державним реєстратором всупереч вимогам законодавства подвійної реєстрації договорів оренди землі одночасно за ФГ Вершино-Власівське та СВК Січ , оскільки позивач не заявляв позов з цих підстав, а рішення судів попередніх інстанції не містять висновків з приводу вирішення цього аргументу.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не застосували до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, згідно з якими відсутність у договорі однієї істотної умови є підставою для відмови у реєстрації такого договору оренди землі не заслуговують на увагу, оскільки Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи спір у справі № 145/2047/16, у постанові від 16 червня 2020 року дійшла висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), тобто укладений без волевиявлення позивача, не підлягає визнанню недійсним.

Разом із тим, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, ОСОБА_1 не доведено факт укладення оспорюваних договорів поза його волею та волею його батька.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Щодо додаткової постанови апеляційного суду

Згідно з пунктом 3 частиною першою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

17 березня 2020 року представник відповідача - адвокат Чуприна С. П. до закінчення судових дебатів у справі заявив про розподіл судових витрат (а. с. 174, т.2) та повідомив про напір подати до суду відповідні документи в п`ятиденний строк після ухвалення рішення.

20 березня 2020 року він надіслав до суду відповідні докази, а саме: договір про надання правничої допомоги від 07 листопада 2017 року (а. с. 201, т. 2) з додатковою угодою до нього від 07 листопада 2017 року (а.с. 202, т. 2), які укладено між адвокатом Чуприною С. П. і ФГ Вершино-Власівське та згідно з якими адвокат зобов`язався надати клієнту правничу допомогу у справі № 388/1696/16-ц, а клієнт зобов`язався сплатити адвокату гонорар та компенсувати його витрати; акт здачі-приймання виконаних робіт від 19 березня 2020 року з детальним переліком виконаних адвокатом дій (а. с. 203, т. 2); платіжне доручення за № 68 від 20 березня 2020 року, відповідно до якого ФГ Вершино-Власівське сплатило адвокату Чуприні С. П. за договором про надання правничої допомоги та актом здачі-приймання виконаних робіт від 19 березня 2020 року 10 000 грн.

Крім того, в матеріалах справи міститься довіреність ФГ Вершино-Власівське (а. с. 221, т. 1) згідно з якою адвокат Чуприна С. П. уповноважений представляти інтереси фермерського господарства, зокрема, в судах України правами наданими законом позивачу або відповідачу.

Врахувавши положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, та узявши до уваги конкретні обставини цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню у заявленому відповідачем обсязі.

При цьому апеляційний суд правильно виходив із того, що наведені місцевим судом мотиви зменшення вказаної компенсації не є переконливими з огляду на тривалість розгляду цієї справи, її складність, кількість судових засідань за участю адвоката Чуприни С. П., характер та кількість виконаної адвокатом роботи, витрачений на це час, багаторазові зміни та уточнення позивачем своєї заяви.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара