Постанова

від 16.11.2021 по справі 337/2370/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 16.11.2021 Справа № 337/2370/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №337/2370/19 Головуючий у 1 інстанції: Бредун Д.С.

Провадження № 22-ц/807/3027/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, Координаційного центру з надання правової допомоги, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, вимоги за яким неодноразово уточнювала, до Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 11 січня 2017 року по 11 травня 2019 року працювала в Другому Запорізькому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

11 травня 2019 року у зв`язку з реорганізацією Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги шляхом приєднання до Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги була звільнена з посади начальника відділу представництва.

Вважала звільнення незаконним, оскільки на дату ознайомлення з повідомленням про реорганізацію та пропозицією посади головного спеціаліста відділу Запорізьке бюро з надання безоплатної вторинної правової допомоги була вільна посада начальника відділу та інші посади, яким вона відповідала згідно кваліфікаційним вимогам та стажу роботи.

Роботодавцем не враховано її право на залишення на роботі як одинокої матері дитини віком до 14 років.

Звільнення у зв`язку з реорганізацією відбулось з грубим порушенням п. 6 ст. 36, 40, 42, 49-2, 184 КЗпП України, а тому вважала, що наказ про звільнення від 10 травня 2019 року за №14-к підлягає скасуванню, а вона - поновленню в новоствореному Запорізькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги на посаді начальника відділу Запорізьке бюро правової допомоги шляхом переведення.

Також вважала, що має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12 травня 2019 року по день винесення рішення суду з урахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів на загальну суму в розмірі 275 286,47 грн.

На підставі зазначеного просила: визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення №14-к від 10 травня 2019 року у зв`язку зі скороченням штатів (п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП); поновити її на посаді начальника відділу представництва Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги; зобов`язати Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги запропонувати чи призначити на рівнозначну посаду в новоствореній установі - Запорізькому місцевому центрові з надання безоплатної вторинної правової допомоги, враховуючи переважне право шляхом переводу; стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто з 12 травня 2019 року по день винесення рішення суду з урахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2019 року залучено до участі у справі в якості співвідповідачів Координаційний центр з надання правової допомоги, Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій та Запорізьких областях.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2020 року прийнято відмову позивача від позовних вимог до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій та Запорізьких областях.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2021 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що: в період з 04 березня 2019 року по 15 жовтня 2020 року змін в організації виробництва і праці Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, скорочення чисельності або штату не було, її було звільнено до припинення Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, відповідачем було порушено вимоги щодо порядку вивільнення працівників ч.2 ст. 49-2 КЗпП України щодо не врахування її переважного права на залишення на роботі, їй було запропоновано лише одну посаду при наявності рівнозначної посади, відповідачем було порушено вимоги ч.ч. 1, 2 та ст. 184 КЗпП України щодо заборони звільнення жінок, які мають дітей; суд першої інстанції помилково виходив з особливого призначення на посади, Положення про Запорізький центр не має юридичної сили, вона не відмовлялась від запропонованих посад, головою комісії з реорганізації ОСОБА_2 під час проведення реорганізації було допущено суттєві порушення, зокрема, не створено комісію, до подання Координаційному центру щодо призначення позивача на посаду начальника відділу додано характеристику, яка не входить до переліку документів, обов`язкових для здійснення певної процедури при реорганізації, її звільнили раніше, ніж прийшов лист з Координаційного центру, при звільненні мала місце дискримінація, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги та вирішити питання про судові витрати.

Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що позивачем помилково оцінюється процедура припинення Другого запорізького місцевого центру з надання безплатної вторинної правової допомоги, твердження позивача про відсутність зміни в організації виробництва і праці у березні 2019 року спростовується матеріалами справи, від посади головного спеціаліста відділу, а також інших вакантних посад позивач відмовилась, призначення на посаду начальника відділу не було погоджено установою вищого рівня - Координаційним центром відповідно до вимог Положення про Місцевий центр, призначення на посаду заступника директора центру належить до компетенції Координаційного центру з надання правової допомоги, Запорізьким місцевим центром надавалася відповідь з роз`ясненнями на заяву від 25.04.2019 року про призначення на посаду заступника директора, положення статті 184 КЗпП України регулює питання працевлаштування одинокої матері, а не переведення на іншу посаду, порушення, допущені ОСОБА_2 як головою ліквідаційної комісії з реорганізації, не були предметом розгляду справи, при цьому зазначили, що характеристика на ОСОБА_1 була направлена за запитом директора Запорізького місцевого центру безпосереднім керівником ОСОБА_1 - директором Другого запорізького місцевого центру Вітько С.Г., оскільки позивач не була працівником Запорізького місцевого центру, про її особисті досягнення, моральні і ділові якості центру не було відомо, а тому оформити подання із зазначенням такої інформації (як у випадку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) Запорізький місцевий центр не мав об`єктивної можливості, а супровідний лист був долучений до матеріалів справи у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 поставила під сумнів надходження даної характеристики від Другого запорізького місцевого центру; твердження ОСОБА_1 про відсутність особливого порядку призначення працівників на визначені посади спростовується змістом Положення про Запорізькій місцевий центр, чинність якого не була предметом розгляду справи; законодавство України не передбачає можливості відкликати підпис під повідомленням про скорочення: ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя у справі № 337/2370/19 від 18.06.2021 року задоволено зауваження ОСОБА_1 на протокол лише в частині наявності шуму з 16:46 год. по 30:10 год. в технічному записі судового засідання 21.07.2020 року (файл 20200721-155312), в посвідченні правильності іншої частини зауважень ОСОБА_1 щодо неповноти технічного запису судових засідань відмовлено.

Координаційний центру з надання правової допомоги подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що позивач безпідставно визначила відповідачем Координаційний центр з надання правової допомоги, ОСОБА_1 не перебувала та не перебуває з Координаційним центром з надання правової допомоги ні в цивільно-правових, ні в трудових відносинах, діяльність юридичної особи Другого місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги припинено з 16.10.2020 року, судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що процедуру щодо звільнення позивача з займаної посади, визначену КЗпП України, Запорізьким місцевим центром було дотримано.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем порушень відповідачами положень Кодексу законів про працю України, зокрема вимог п.6 ст.36 КЗпП України щодо відсутності змін в організації виробництва і праці Другого запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, ст.ст. 49-2, 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі, ст.184КЗпП України в частині заборони звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, під час звільнення позивачки з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 11 січня 2017 року по 11 травня 2019 року працювала в Другому Запорізькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - Другий Запорізькій місцевий центр), зокрема, з 11 січня 2017 року по 02 квітня 2017 року на посаді головного спеціаліста відділу правопредставництва, з 03 квітня 2017 року по 11 березня 2019 року - на посаді начальника відділу представництва Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (т.1, а.с.10-11).

11 березня 2019 року головою комісії з реорганізації Другого Запорізького місцевого центру ОСОБА_2 було повідомлено ОСОБА_1 про реорганізацію центру, майбутнє звільнення з займаної посади та запропоновано посаду головного спеціаліста відділу Запорізького бюро правової допомоги Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - Запорізький місцевий центр) (т.1, а.с.13).

У заяві від 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 зазначила про незгоду із запропонованою посадою головного спеціаліста та просила запропонувати їй посаду начальника відділу Запорізького бюро правової допомоги або іншу посаду, рівнозначну займаній нею на той час, а також - провести конкурс у разі декількох претендентів на посаду (т.1, а.с.15).

За погодженням Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій та Запорізькій областях (далі - Регіональний центр) від 10.05.2019 року №956/01.2, згідно з наказом від 10 травня 2019 року №14-к ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу представництва Другого Запорізького місцевого центру у зв`язку зі скороченням штату працівників відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (т.1, а.с.96).

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч.1,3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Довід апеляційної скарги про те, що в період з 04 березня 2019 року по 15 жовтня 2020 року змін в організації виробництва і праці Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, скорочення чисельності або штату не було, колегія суддів вважає неприйнятним з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказів: Міністерства юстиції України від 11.02.2019 року №391/6 Про питання оптимізації системи надання безоплатної правової допомоги у Запорізькій області (т.1, а.с.58-59); Координаційного центру з надання правової допомоги від 22 лютого 2019 року №8 Про перейменування Першого запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (т.1, а.с.60-61); Координаційного центру з надання правової допомоги від 22 лютого 2019 року № 25 Про питання реорганізації Другого запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (т.1, а.с.63-65) Другий запорізький місцевий центр реорганізовано шляхом приєднання до Запорізького місцевого центру ; утворено комісію з реорганізації Другого Запорізького місцевого центру, головою якої визначено Бородіну О.Й. (т.1, а.с.63).

Судом першої інстанції на підставі порівняльного аналізу нового штатного розпису Запорізького місцевого центру, введеного в дію з 01.03.2019 року (т.1, а.с.14,68) та попередніх штатних розписів Першого й Другого запорізьких місцевих центрів, діючих з 01.03.2017 року (т.2, а.с.214,216), встановлено, що нововведений штатний розпис Запорізького місцевого центру не містить відділу представництва, в якому позивач обіймала посаду начальника відділу, ані відділу правової інформації та консультацій, в якому посаду заступника начальника відділу обіймала особа, яка на думку позивача, незаконно була призначена на посаду, на яку також претендувала ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу Координаційного центру з надання правової допомоги (далі - Координаційний центр) №29 від 22 лютого 2019 року Про затвердження типової структури місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (т.1, а.с.66) та штатного розкладу, введеного в дію наказом Запорізького місцевого центру №10-о від 06 березня 2019 року Про введення в дію штатного розпису Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (т.1, а.с.67), затверджено нову структуру Запорізького місцевого центру .

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що посада, яку займала позивачка, а саме - начальника відділу представництва була виключена зі штатного розпису у зв`язку з приєднанням Другого місцевого центру до Запорізького місцевого центру, що свідчить як про реорганізацію центрів з надання правової допомоги у Запорізькій області, так і про пов`язане з нею скорочення штату.

Твердження апеляційної скарги щодо відсутності змін в організації виробництва і праці Другого Запорізького місцевого центру в період з 04 березня 2019 року по 15 жовтня 2020 року та про безпідставне звільнення позивачки до припинення Другого Запорізького місцевого центру спростовується матеріалами справи.

Так, процес перейменування Першого запорізького місцевого центру у Запорізький місцевий центр позивачкою помилково оцінюється як перший етап реорганізації Другого запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги , у той час як зазначена реєстраційна дія є окремою та здійснювалась на підставі наказу Координаційного центру Про перейменування Першого запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 22.02.2019 року № 8.

Процес реорганізації Другого запорізького місцевого центру розпочато на підставі наказу Координаційного центру Про питання реорганізації Другого запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 22.02.2019 року №26.

Отже, процедура припинення Другого запорізького місцевого центру розпочата 05.03.2019 року шляхом внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про перебування юридичної особи у процесі припинення та припинена 16.10.2019 року, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення Другого запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, доданою до матеріалів справи та не заперечувалось сторонами в суді першої інстанції.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що головою комісії з реорганізації ОСОБА_2 було допущено суттєві порушення порядку вивільнення працівників в частині переважного права залишення на роботі, зокрема, їй було запропоновано лише одну нерівнозначну посаду при наявності рівнозначної посади.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогійний висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-41цс15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Матеріалами справи підтверджено, що 11 березня 2019 року ОСОБА_1 було повідомлено про реорганізацію центру, майбутнє звільнення з займаної посади та запропоновано посаду головного спеціаліста відділу Запорізького бюро правової допомоги Запорізького місцевого центру (т.1, а.с.13), на яку позивач не погодилась, як вбачається з її заяви від 01 квітня 2019 року (т.1, а.с.15).

Судом першої інстанції встановлено, що листом директора Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 24 квітня 2019 року №01-29/272 директору Другого місцевого центру було повідомлено про наявність вакантних посад у Запорізькому місцевому центрі для подальшого ознайомлення з цим переліком підпорядкованих йому працівників . Згідно наявного на листі підпису ОСОБА_1 позивачка була ознайомлена з ним 25.04.2019 року (т.1, а.с.17).

Матеріалами справи підтверджено, що 25.04.2019 року ОСОБА_1 звернулась до директора Запорізького місцевого центру одночасно з двома заявами, в яких просила призначити її на посади: заступника директора Запорізького місцевого центру, начальника відділу Запорізьке бюро правової допомоги Запорізького місцевого центру (т.1, а.с.18,19).

Право на безоплатну правову допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України , згідно з якою кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги, визначені Законом України Про безоплатну правову допомогу від 2 червня 2011 року №3460-VI (далі - Закон №3460-VI ).

Положеннями статті 15 Закону №3460-VI визначено, що суб`єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є, зокрема, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону №3460-VI повноваження та порядок діяльності центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги встановлюються Положенням про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що затверджується Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2012 року №967/5 затверджено Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до пункту 1 Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2012 року №967/5, Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - центри) утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Міністерством юстиції України за пропозицією Координаційного центру з надання правової допомоги (далі - Координаційний центр) з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці та забезпечення доступу осіб до безоплатної правової допомоги і є територіальними відділеннями Координаційного центру.

Пунктом 2 зазначеного Положення визначено, що Центри діють на підставі положення, яке розробляється відповідно до цього Положення і затверджується Координаційним центром.

Згідно з п.п.4 п.10 Положення про Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги , затвердженого наказом Координаційного центру з надання правової допомоги №8 від 22 лютого 2019 року (далі - Положення), директор Місцевого центру відповідно до визначених Координаційним центром кваліфікованих вимог призначає на посади та звільняє з посад: керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів Місцевого центру - за погодженням з Регіональним центром (крім керівників та заступників керівників бюро правової допомоги, які призначаються та звільняються з посади директором Місцевого центру за погодженням із Координаційним центром) (т.1, а.с.76-82).

Відповідно до пункту 9 Положення директор Місцевого центру може мати заступника, який призначається та звільняється з посади директором Координаційного центру.

26 квітня 2019 року на підставі відповідної заяви ОСОБА_1 директором Запорізького місцевого центру до Координаційного центру було направлено подання щодо погодження призначення її на посаду начальника відділу Запорізьке бюро правової допомоги Запорізького місцевого центру (№01-25/281). До подання додано заяву ОСОБА_1 , біографічну довідку та характеристику (т.1, а.с.86).

06 травня 2019 року в приміщенні Запорізького місцевого центру відбулася співбесіда ОСОБА_1 зі спеціалістами Координаційного центру.

Судом першої інстанції встановлено, що листом №1064-19-5 від 07 травня 2019 року на адресу Запорізького місцевого центру Координаційним центром було надіслано повідомлення про не погодження призначення ОСОБА_1 на посаду начальника відділу Запорізьке бюро правової допомоги Запорізького місцевого центру (т.1, а.с.87).

За поясненнями представника Координаційного центру та Запорізького місцевого центру зазначений лист надсилався та отримувався 08.05.2019 року одночасно як на електрону адресу (т.4, а.с.164-165) так і засобами поштового зв`язку.

Отже, отримання листа Координаційного центру №1064-19-5 від 07 травня 2019 року в письмовому вигляді пізніше ніж 10 травня 2019 року не свідчить про те, що під час звільнення ОСОБА_1 керівником Запорізького місцевого центру не було враховано зазначене непогодження позивачки на посаду начальника відділу Запорізьке бюро правової допомоги .

Листом №01-29/300 від 10 травня 2021 року ОСОБА_1 було повідомлено про непогодження її на посаді начальника відділу Запорізьке бюро правової допомоги Запорізького місцевого центру з надання БВПД (т.1, а.с.88).

Крім того, у листі №01-29/299 від 10 травня 2021 року ОСОБА_1 надано роз`яснення з приводу неможливості призначення її на посаду заступника директора центру самим директором Запорізького місцевого центру через відсутність в нього відповідних повноважень (т.1, а.с.89).

Отже, твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 проігнорувала її заяву від 25.04.2019 року про призначення на посаду заступника директора Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги спростовуються матеріалами справи.

Положення про Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги , затверджене наказом Координаційного центру з надання правової допомоги №8 від 22 лютого 2019 року, станом на час розгляду справи недійсним у встановленому законом порядку не визнано, а тому твердження апеляційної скарги про те, що зазначене Положення не має юридичної сили, колегія суддів вважає неприйнятним.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень , крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України ).

Доводи апеляційної скарги про те, що запропонована посада головного спеціаліста відділу Запорізького бюро правової допомоги Запорізького місцевого центру з надання вторинної правової допомоги не відповідає її кваліфікації, освіті, досвіду роботи та стажу , не підтверджені позивачем належними доказами, що є її обов`язками в розумінні ст.12 ЦПК України.

Вирішуючи питання в частині обґрунтованості доводів апеляційної скарги про порушення вимог ч.2 ст.42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі, а саме: начальника відділу Запорізьке бюро правової допомоги Запорізького місцевого центру , колегія суддів виходить з такого.

Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України .

Тобто, застосування положень статті 42 КЗпП України про переважне право на залишення на роботі можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади . Разом із тим, повноваження щодо призначення та визначення обсягу необхідної кваліфікації працівника на ту чи іншу посаду належить власнику або уповноваженому ним органу (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 року у справі №756/5243/17 (провадження № 61-47646св18), якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування) (абз. 4 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06 листопада 1992 року з подальшими змінами ).

Відтак, враховуючи, що в Другому Запорізькому місцевому центрі були скорочені всі посади, а тому не залишалось однорідних посад, посада начальника відділу Запорізьке бюро правової допомоги Запорізького місцевого центру не є однорідною з посадою начальника відділу представництва, яку позивач займала в Другому Запорізькому місцевому центрі, при цьому згідно штатного розкладу у Запорізькому місцевому центрі зазначений відділ представництва відсутній, а посада начальника відділу Запорізьке бюро правової допомоги є єдиною в Запорізькому місцевому центрі, посилання в апеляційній скарзі на можливість застосування у такому випадку положень статті 42 КЗпП України є помилковим.

Саме до аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 березня 2019 року, ухваленій у справі №756/5243/17.

Отже, за встановлених судом обставин, а також існування затвердженого установою вищого рівня спеціального, особливого порядку призначення на спірну посаду; наявності у відповідного уповноваженого органу (Координаційного центру) повноважень з визначення обсягу необхідної кваліфікації працівника на ту чи іншу посаду висновок суду першої інстанції про відсутність ознак порушення переважного права на залишення на роботі, як і доречності його застосування в даному випадку під час звільнення позивача є правильним.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 640/9523/20 щодо особливого порядку призначення на визначені посади, оскільки висновки у вказаній справі, і у справі, яка переглядається, а також встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, предметом спору у справі, на яку посилається позивач, є виплати вихідної допомоги при звільненні у відставку судді Конституційного суду України.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості доводів апеляційної скарги про порушенні відповідачем вимог частини 3 статті 184 КЗпП України щодо гарантій жінкам, які мають дітей, колегія суддів виходить з такого.

У пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України зазначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Отже частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, жінок, які мають дітей віком до трьох років, та передбачено обов`язкове їх працевлаштування у випадках звільнення за ініціативою власника при повній ліквідації підприємства, установи, організації.

Ліквідацією юридичної особи є спосіб припинення суб`єкта господарювання при якому припиняються всі його права, а зобов`язання мають бути виконані повністю в межах ліквідаційної процедури (стаття 111 ЦК України ). Під реорганізацією юридичної особи розуміють припинення юридичної особи з переходом прав та обов`язків до іншої особи (правонаступника) в порядку загального правонаступництва (стаття 104 ЦК України ). При цьому, згідно частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Таким чином, обов`язок працевлаштування зазначеної у статті 184 КЗпП України категорії жінок може бути покладено на власника підприємства, установи, організації лише у випадку реорганізації юридичної особи, коли права та обов`язки юридичної особи переходять до іншої особи внаслідок правонаступництва.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання вимог ч.3 ст. 184 КЗпП України позивачці була запропонована інша робота - переведення на інші посади у Запорізькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, однак ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, відмовилась від запропонованих посад, а тому безпідставними її є посилання на порушення її права одинокої матери, яка виховує дитину віком до чотирнадцяти років.

Суд першої інстанції надав оцінку вказаним обставинам, правильно зазначивши в рішенні про те, що ініціативи зі сторони відповідачів саме звільнити ОСОБА_1 всупереч положенням ч.3 статті 184 Кодексу законів про працю України не вбачається, оскільки сама ОСОБА_1 відмовилась від запропонованої посади головного спеціаліста, можливістю бути призначеною на інші посаді згідно листа від 24.04.2019 року не скористалася, водночас на призначення на бажану посаду начальника відділу Запорізьке бюро правової допомоги не пройшла встановлену процедуру.

З огляду на те, що в заяві від 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 зазначила про незгоду із запропонованою посадою головного спеціаліста, а також враховуючи, щоматеріали справи не містять та позивачем не надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції заяви про прийняття її на посаду головного спеціаліста, колегія суддів вважає неприйнятними твердження апеляційної скарги про те, що від запропонованої посади вона не відмовлялась.

Статтею 13 ЦПК визначено, що України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Позовна заява ОСОБА_1 (т.1, а.с.1-7), уточнені позовні заяви від 06.07.2019 року (т.1, а.с.30-37), від 15.10.2019 року (т.1, а.с. 227-234) не містить посилань на неправомірні дії ОСОБА_2 як голови ліквідаційної комісії з реорганізації Другого Запорізького місцевого центру, зокрема щодо направляння до координаційного центру недостовірної характеристики на ОСОБА_1 , щодо дискримінації позивача під час реорганізації, порушення процедури під час реорганізації та вимог, пов`язаних з тими обставинами.

Предметом розгляду цієї справи не було процедура реорганізації та дії ОСОБА_2 як голови комісію з реорганізації Другого Запорізького місцевого центру, а отже доводи апеляційної скарги в цій частині за змістом є фактично новою позовною заявою.

Що стосується посилань в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, зауважень про неповноту технічного запису судових засідань, ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя у справі № 337/2370/19 від 18.06.2021 року встановлено правильність зауважень ОСОБА_1 лише щодо наявності шуму з 16:46 год. по 30:10 год. в технічному записі судового засідання 21.07.2020 року В іншої частини зауважень ОСОБА_1 щодо неповноти технічного запису судових засідань відмовлено.

Доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права у вигляді відхилення або задоволення клопотань відповідачів не є тими процесуальними порушеннями, які відповідно до вимог ст.376 ЦПК України є обов`язковими підставами для скасування судового рішення.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору ; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 25 листопада 2021 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова