Постанова

від 20.09.2023 по справі 337/2370/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 337/2370/19

провадження № 61-277св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, Координаційний центр з надання правової допомоги,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2021 року в складі судді Бредуна Д. С. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, Координаційного центру з надання правової допомоги та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила: визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення від 10 травня 2019 року № 24-к у зв`язку зі скороченням штатів (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України); поновити її на посаді начальника відділу представництва Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги; зобов`язати Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги запропонувати чи призначити на рівнозначну посаду в новоствореній установі - Запорізькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги враховуючи переважне право шляхом переводу; стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто з 12 травня 2019 року по день ухвалення рішення суду з урахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів на загальну суму 275 286,47 грн.

На обґрунтування позову зазначала, що з 11 січня 2017 року по 11 травня 2019 року працювала в Другому Запорізькому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

11 травня 2019 року у зв`язку з реорганізацією Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги шляхом приєднання до Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги її звільнено з посади начальника відділу представництва.

Вважала звільнення незаконним, оскільки на дату ознайомлення з повідомленням про реорганізацію та пропозицією посади головного спеціаліста відділу Запорізького бюро з надання безоплатної вторинної правової допомоги була вакантною посада начальника відділу та інші посади, яким вона відповідала згідно кваліфікаційним вимогам та стажу роботи.

Роботодавцем не враховано її право на залишення на роботі як одинокої матері дитини віком до 14 років.

Її звільнення у зв`язку з реорганізацією відбулось з грубим порушенням пункту 6 статті 36, статей 40, 42, 49-2, 184 КЗпП України.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності ОСОБА_1 порушення відповідачами норм КЗпП України при її звільненні .

Посада, яку займала позивач - начальник відділу представництва, була виключена зі штатного розпису у зв`язку з приєднанням Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги до Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

11 березня 2019 року ОСОБА_1 було повідомлено про реорганізацію центру, майбутнє звільнення із займаної посади та запропоновано посаду головного спеціаліста відділу Запорізького бюро правової допомоги Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, від якої вона відмовилась.

В подальшому 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 ознайомилась з переліком вакантних посад у Запорізькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги та звернулася до директора центру із заявами, у яких просила призначити її на посади заступника директора Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та начальника відділу «Запорізьке бюро правової допомоги» Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Призначення на вказані посади відбувається за спеціальною процедурою з обов`язковим погодженням з Координаційним центром з надання правової допомоги, однак призначення ОСОБА_1 на ці посади не було погоджено в установленому Положенням про Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги порядку.

ОСОБА_1 відмовилась від запропонованої посади головного спеціаліста відділу «Запорізького бюро правової допомоги» Запорізького місцевого центру, не пройшла встановлену процедуру для її призначення на обрані нею вакантні посади, можливістю бути призначеною на інші посади не скористалася, тому відповідачами не порушено вимоги частини третьої статті 184 КЗпП України при звільненні позивача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 та у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року в справі № 910/9224/17, від 13 березня 2018 року в справі № 910/23346/16, від 02 серпня 2018 року в справі № 465/2454/16-ц, від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18), від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19, від 11 лютого 2021 року в справі № 826/9815/18, від 14 квітня 2021 року в справі № 826/14904/18, від 13 травня 2021 року в справі № 826/2850/17, від 03 червня 2021 року в справі № 640/19105/19, від 02 листопада 2021 року в справі № 816/1231/15 (провадження № К/9901/33013/21), від 08 листопада 2021 року в справі № 501/2942/20 (провадження № 61-10377св21) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суд першої інстанції порушив вимоги частин третьої, восьмої статті 83, частини першої статті 127 ЦПК України.

Апеляційний суд безпідставно долучив до матеріалів справи нові докази, на підставі яких ухвалив оскаржуване рішення.

Їй не було запропоновано усі вакантні посади, наявні у Запорізькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 11 березня по 11 травня 2019 року.

При її звільненні не було враховано продуктивність праці, кваліфікація та переважне право на залишення на роботі як жінки, яка одна виховує та утримує малолітню дитину, передбачене статтею 184 КЗпП України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Хортицького районного суду м. Запоріжжя.

08 квітня 2022 року матеріали справи № 337/2370/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом сторін) та призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 11 січня 2017 року по 11 травня 2019 року працювала в Другому Запорізькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, зокрема, з 11 січня 2017 року по 02 квітня 2017 року на посаді головного спеціаліста відділу правопредставництва, з 03 квітня 2017 року по 11 березня 2019 року - на посаді начальника відділу представництва Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Позивач є одинокою матір`ю та на момент звільнення виховувала самостійно дитину віком до чотирнадцяти років - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі наказів Міністерства юстиції України від 11 лютого 2019 року № 391/6 «Про питання оптимізації системи надання безоплатної правової допомоги у Запорізькій області», Координаційного центру з надання правової допомоги від 22 лютого 2019 року № 8 «Про перейменування Першого запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги», Координаційного центру з надання правової допомоги від 22 лютого 2019 року № 25 «Про питання реорганізації Другого запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги», Другий запорізький місцевий центр реорганізовано шляхом приєднання до Запорізького місцевого центру; утворено комісію з реорганізації Другого Запорізького місцевого центру, головою якої визначено ОСОБА_3

11 березня 2019 року голова комісії з реорганізації Другого Запорізького місцевого центру ОСОБА_3 повідомила ОСОБА_1 про реорганізацію центру, майбутнє звільнення з займаної посади та запропонувала посаду головного спеціаліста відділу «Запорізького бюро правової допомоги» Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

У заяві від 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 зазначила про незгоду із запропонованою посадою головного спеціаліста та просила запропонувати їй посаду начальника відділу «Запорізького бюро правової допомоги» або іншу посаду, рівнозначну займаній нею на той час, а також провести конкурс у разі декількох претендентів на посаду.

Листом директора Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 24 квітня 2019 року № 01-29/272 директору Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги було повідомлено про вакантні посади у Запорізькому місцевому центрі для подальшого ознайомлення з цим переліком підпорядкованих йому працівників. ОСОБА_1 ознайомилася зі списком вакантних посад 25 квітня 2019 року.

25 квітня 2019 року позивач звернулась до директора Запорізького місцевого центру одночасно з двома заявами, в яких просила призначити її на посади заступника директора Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та начальника відділу «Запорізьке бюро правової допомоги» Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Наказом Міністерства юстиції України від 02 липня 2012 року № 967/5 затверджено Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до пункту 1 Положення, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - центри) утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Міністерством юстиції України за пропозицією Координаційного центру з надання правової допомоги (далі - Координаційний центр) з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці та забезпечення доступу осіб до безоплатної правової допомоги і є територіальними відділеннями Координаційного центру.

Згідно з підпунктом 4 пункту 10 Положення про Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, затвердженого наказом Координаційного центру з надання правової допомоги № 8 від 22 лютого 2019 року, директор Місцевого центру відповідно до визначених Координаційним центром кваліфікованих вимог призначає на посади та звільняє з посад: керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів Місцевого центру - за погодженням з Регіональним центром (крім керівників та заступників керівників бюро правової допомоги, які призначаються та звільняються з посади директором Місцевого центру за погодженням із Координаційним центром).

Відповідно до пункту 9 Положення директор місцевого центру може мати заступника, який призначається та звільняється з посади директором Координаційного центру.

26 квітня 2019 року на підставі відповідної заяви ОСОБА_1 директором Запорізького місцевого центру до Координаційного центру було направлено подання щодо погодження призначення її на посаду начальника відділу «Запорізьке бюро правової допомоги» Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. До подання додано заяву ОСОБА_1 , біографічну довідку та характеристику.

06 травня 2019 року в приміщенні Запорізького місцевого центру відбулася співбесіда ОСОБА_1 зі спеціалістами Координаційного центру з надання правової допомоги.

Листом № 1064-19-5 від 07 травня 2019 року Координаційний центр з надання правової допомоги відмовив у наданні погодження на призначення ОСОБА_1 на посаду начальника відділу «Запорізьке бюро правової допомоги» Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

10 травня 2021 року ОСОБА_1 отримала лист Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 01-29/300, у якому було повідомлено про непогодження її кандидатури на посаду начальника відділу «Запорізьке бюро правової допомоги» Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Листом № 01-29/299 від 10 травня 2021 року Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги повідомив ОСОБА_1 , що до повноважень директора Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги не відноситься вирішення питання щодо призначення та звільнення заступника директора місцевого центру.

Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій та Запорізькій областях листом № 956/01.2 від 10 травня 2019 року погодив звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України після спливу двомісячного строку персонального попередження про вивільнення.

Наказом № 14-к від 10 травня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу представництва Другого Запорізького місцевого центру 11 травня 2019 року у зв`язку зі скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у відповідача відбулися зміни в організації праці - реорганізація Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги шляхом приєднання до Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, запропонував усі наявні вакантні посади, а обрані нею посади передбачають спеціальний порядок призначення, який ОСОБА_1 не пройшла.

Разом з тим, поза увагою судів залишилися наступні обставини.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Таким чином, статтею 184 КЗпП України встановлено гарантію обмеження звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років та передбачено можливість такого звільнення у випадках повної ліквідації підприємства і за умови обов`язкового працевлаштування.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28 січня 2019 року у справі № 392/1505/17-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 569/15473/17.

Оскільки ОСОБА_1 на момент звільнення була одинокою матір`ю, яка виховує дитину віком до чотирнадцяти років, на неї поширювалися гарантії, визначені частиною третьою статті 184 КЗпП України, тому в ситуації, коли не було ліквідації Другого запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, її не можна було звільнити з ініціативи роботодавця за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників.

У цьому випадку виконання роботодавцем обов`язку щодо працевлаштування позивача шляхом надання пропозицій вакантних посад не має правового значення для вирішення питання щодо законності звільнення позивача, оскільки на ОСОБА_1 поширюються не загальні вимоги щодо працевлаштування, встановлені для всіх працівників частиною другою статті 40, частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, а спеціальні гарантії, визначені статтею 184 КЗпП України щодо неможливості звільнення таких осіб, як позивач, зокрема, у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Схожий за змістом висновок викладений в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 414/1148/16-ц (провадження № 61-29151св18).

Враховуючи викладене, звільнення ОСОБА_1 є незаконним, а позовні вимоги про поновлення на роботі обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Середньоденна заробітна плата позивача становить 486, 15 грн.

Вимушений прогул позивача тривав з 13 травня 2019 року по 20 вересня 2023 року, тобто 1107 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь позивача, становить 538 168, 05 грн (1107 робочих днів*486,15 грн).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що в справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з підстав, наведених вище.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, Координаційного центру з надання правової допомоги про скасування наказу про звільнення, поновлення та роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу представництва Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 13 травня 2019 року.

Стягнути із Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 538 168, 05 грн без вирахування сум з утримання податків та зборів за період з 13 травня 2019 року по 20 вересня 2023 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов