Постанова

від 24.11.2021 по справі 910/17051/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 910/17051/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Політичної партії Аграрна партія України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 червня 2021 року (головуючий - Майданевич А.Г., судді: Коротун О.М., Сулім В.В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 18 червня 2020 року (суддя Ковтун С.А.) у справі

за позовом Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України

до Політичної партії Аграрна партія України

про стягнення 2 867 110, 15 грн.

(у судовому засіданні взяла участь представник Відповідача - Губська А.В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. Учасниками цього спору є Інститут водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України (далі "Позивач", Інститут) та Політична партія Аграрна партія України (далі "Відповідач", Партія).

2. На підставі договору оренди від 15.06.2016 Відповідач орендував у Позивача приміщення по вул. Васильківській, 37 у м. Києві.

3. Одночасно з укладенням договору оренди сторони підписали також договір про відшкодуванню витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

4. В подальшому сторони уклали ряд додаткових угод до вказаного договору оренди, якими збільшили площу орендованого майна, розмір орендної плати та продовжили його дію з 31.05.2019 до 31.08.2019.

5. 31.08.2019 шляхом підписання ще однієї додаткової угоди до договору оренди, сторони домовились припинити його дію з наступного дня. Далі, 01.09.2019 Партія за відповідним актом прийому-передачі повернула орендовані приміщення Інституту.

6. Стверджуючи про те, що під час існування орендних правовідносин орендар неналежно виконував свої обов`язки зі сплати орендної плати та порушував умови договору про відшкодування витрат на утримання майна та надання комунальних послуг, Інститут звернувся із позовом до суду в якому просив стягнути з Партії накопичену з червня 2016 року заборгованість.

7. Партія проти позову заперечувала та стверджувала, що укладений між сторонами договір оренди припинив свою дію ще у листопаді 2016 року, позаяк станом на цей місяць за Відповідачем рахувалась заборгованість з орендної плати більше трьох місяців, що в силу умов договору було підставою для його припинення. Крім того Партія не погоджувалась із наданим Інститутом розрахунком позовних вимог, заявила також про сплив строків позовної давності щодо заборгованості за період з 15.06.2016 по 02.12.2016.

8. Суди попередніх інстанцій заперечення Відповідача відхилили, а позовні вимоги визнали обґрунтованими, однак з урахуванням здійсненого перерахунку заборгованості, задовольнили їх частково.

9. На етапі касаційного перегляду судових рішень позиція Відповідача суттєвих змін не зазнала. Він продовжує наполягати на припиненні дії договору оренди з листопада 2016 року, акцентує на наявності помилок в розрахунку розміру боргу, стверджує про пропуск строків позовної давності щодо частини заявлених позовних вимог.

10. За наслідками здійснення касаційного провадження у даній справі Верховний Суд, як і суди попередніх інстанцій, вказані аргументи Відповідача вважає безпідставними, а тому у задоволенні касаційної скарги Партії відмовляє, оскаржувані рішення судів залишає без змін.

11. Далі детально.

Обставини спору

12. 15.06.2016 між Інститутом (орендодавець) та Партією (орендар) було укладено договір № 167 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір оренди).

(1) Відповідно до пункту 1.1 Договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно, приміщення (далі - майно) площею 376,24 кв.м., розміщене за адресою: 03022, м. Київ, вулиця Васильківська, 37, на другому поверсі в будівлі адміністративного корпусу.

(2) Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 Договору оренди передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за перший місяць оренди (червень 2016 року) - 77 977, 62 грн. Орендна плата визначається шляхом коригування орендної плати на індекс інфляції згідно до вимог чинного законодавства. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

(3) Орендна плата перераховується орендарем не пізніше 15-го числа місяця, що слідує за звітним (пункт 3.6 Договору оренди).

(4) У пункті 3.11 Договору оренди передбачено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, орендодавцю.

(5) Згідно з пунктом 5.3 Договору оренди орендар зобов`язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

(6) Договір укладено строком до трьох років, що діє з 15.06.2016 до 31.05.2019 включно (пункт 10.1 Договору оренди).

(7) Пунктом 10.3 Договору оренди визначено, що зміни до умов договору або його розірвання допускається за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди (пункт 10.4 Договору оренди).

(8) Чинність договору припиняється внаслідок, зокрема заборгованості за оренду більше 3-х місяців (пункт 10.6 Договору оренди).

13. На виконання умов Договору оренди, нежитлові приміщення площею 376,24 кв.м. передано Партії, що підтверджується актом приймання-передачі основних засобів від 15.06.2016.

14. Також, 15.06.2016 між Інститутом (балансоутримувач) та Партією (орендар) було укладено договір № 167/1 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі - Договір № 167/1).

(1) Відповідно до пункту 1.1 Договору № 167/1 балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: 03022 м. Київ, вул. Васильківська 37 (надалі - будівля), загальною площею 2850 кв.м, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором. Орендар користується приміщеннями загальною площею 376,24 кв.м, які розміщені на другому поверсі адміністративного корпусу (реєстровий номер 01018947.1.АААГВГ 500), експертною вартістю 5 198 508, 08 грн (надалі - орендоване приміщення) відповідно до плану розміщення приміщення, що додається до договору. Орендоване приміщення використовується - під офіс.

(2) Згідно з підпунктом 2.2.3 пункту 2.2 Договору № 167/1 орендар зобов`язується не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звіт нім, вносити на рахунок балансоутримувача будівлі плату за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до виконавчої вартості приміщення, а також за комунальні послуги.

(3) Договір укладено строком до 3-х років, що діє з 15.06.2016 по 31.05.2019 включно (пункт 5.1 Договору № 167/1).

(4) У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 5.4 Договору № 167/1).

15. Задля врегулювання поточних правовідносин Інститут та Партія в подальшому уклали ряд додаткових угод до Договору оренди.

(1) Так, на підставі додаткової угоди № 1 від 02.04.2018 площа орендованих приміщень збільшена до 1383,01 кв.м. Цією ж додатковою угодою сторонами змінено розмір орендної плати, виклавши пункт 3.1 Договору оренди у такій редакції: "Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), і становить за перший місяць квітень 2018 року - 357 914, 00 грн. без ПДВ".

На виконання умов додаткової угоди № 1 від 02.04.2018, нежитлові приміщення площею 1006,77 кв.м. передані Партії, що підтверджується актом приймання-передачі основних засобів від 02.04.2018.

(2) Відповідно до додаткової угоди № 3 від 01.07.2019 сторони, зокрема, домовились продовжити термін дії Договору оренди з 01.07.2019 до 31.07.2019, а додатковою угодою № 4 термін дії цього договору продовжено з 01.08.2019 по 31.08.2019.

(3) 31.08.2019 між Інститутом та Партією укладено останню додаткову угоду № 5 до Договору оренди, в якій сторони домовились припинити його дію з 01.09.2019 за згодою сторін.

16. 01.09.2019 Партія передала Інституту нежитлове приміщення площею 1383,01 кв.м., що підтверджується актом приймання-передачі основних засобів від 01.09.2019.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

17. У грудні 2019 року Інститут звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом у якому просив стягнути з Партії 2 867 110, 15 грн.

18. В обґрунтування позовних вимог Позивач послався на неналежне виконання Відповідачем умов Договору оренди та Договору № 167/1 щодо сплати заборгованості за оренду приміщень у розмірі 2 740 840, 95 грн та витрат на комунальні послуги та утримання майна у розмірі 126 269, 20 грн.

Узагальнений зміст та обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

19. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2021, позов задоволено частково. Стягнуто з Партії на користь Інституту 2 730 598, 16 грн боргу за оренду майна, 126 269, 20 грн боргу з відшкодування витрат на комунальні послуги та утримання майна. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

20. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що

(1) матеріалами справи підтверджується, що Відповідач в порушення покладеного на нього законом та договорами обов`язку, свої зобов`язання щодо оплати заборгованості за оренду приміщення та утримання орендованого нерухомого майна не виконав, у зв`язку з чим станом на 02.09.2019 за ним рахується документально підтверджений борг з орендної плати за період з 15.06.2016 по 01.09.2019 у розмірі 2 730 598, 16 грн та заборгованість з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна у розмірі 126 269, 20 грн;

(2) безпідставними є доводи Відповідача про те, що зроблені Позивачем розрахунки розміру заборгованості неправильні, адже власного контррозрахунку Партія не подає, а посилається виключно на неточності у вибіркових рахунках, хоча у наявному у справі листуванні сторін Відповідач свою заборгованість визнавав, а потім частково її оплачував;

(3) твердження ж Партії про те, що Договір оренди та всі додаткові угоди до цього договору припинили свою дію починаючи з листопада 2016 року є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджується, що незважаючи на існування в орендаря впродовж дії Договору оренди заборгованості зі сплати орендної плати, договірні відносини сторін за їх взаємною згодою неодноразово продовжувалися, та дію укладеного між сторонами договору (та відповідних додаткових угод як невід`ємної частини цього договору) припинено лише з 01.09.2019 внаслідок його розірвання за згодою сторін;

(4) оскільки в матеріалах справи відсутня інформація про те, що заборгованість за червень-листопад 2016 року Відповідачем не погашена, у задоволенні заяви Партії про застосування строків позовної давності щодо цього періоду слід відмовити.

Касаційна скарга

21. Не погодившись із судовими рішеннями, Партія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог повністю відмовити.

Узагальнені доводи касаційної скарги

22. Скаржник стверджує, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме приписи статей 256, 257, 258, 267 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статті 291 Господарського кодексу України (далі ГК України).

23. Обґрунтовуючи вказане Відповідач зазначає, що

(1) з посиланням на статті 257, 258 ЦК України суди відмовили Партії у застосуванні наслідків пропуску Позивачем строків позовної давності за період заборгованості з 15.06.2016 по 02.12.2016 та мотивували це обставинами відсутності інформація про те, що заборгованість за червень - листопад 2016 року не погашена. Але, суди не врахували, що відсутність такої інформації була наслідком ненадання Інститутом належного розрахунку помісячної заборгованості з орендних платежів з окремими датами виникнення боргу стосовно кожного платежу; при застосуванні вказаних норм судами не було враховано висновків Верховного Суду із постанови від 25.09.2019 у справі № 906/696/18 згідно яких застосування при проведенні розрахунку єдиної дати виникнення заборгованості не дозволяє перевірити як його правильність та відповідність умовам договору оренди так і застосування до таких вимог строків позовної давності;

(2) судами також проігноровані усі зауваження Відповідача до допущених Позивачем помилок при проведенні розрахунку заявлених позовних вимог; суди не врахували арифметичних неточностей у наданому розрахунку та не взяли до уваги цільове призначення проведених Відповідачем платежів, які Інститут самостійно й неправомірно зараховував у попередні періоди виникнення боргу; у цій частині судами проігноровано висновки Верховного Суду із постанов від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18, від 12.08.2019 у справі № 914/1979/18 та від 15.08.2019 у справі № 914/1680/18;

(3) з урахуванням наведеного вище безпідставною є також і відмова судів у проведенні судової експертизи здійснених нарахувань, оскільки саме експертиза могла б підтвердити чи спростувати правильність проведених Позивачем розрахунків;

(4) крім вказаного скаржник зазначає ще й про те, що судами попередніх інстанцій було помилково не взято до уваги умови, укладеного між сторонами Договору оренди про те, що цей договір (пункт 10.6) припиняється внаслідок заборгованості за оренду більше 3-х місяців; вказана умова Договору оренди є імперативною і не пов`язана з будь-якими іншими обставинами; станом на листопад 2016 року у Відповідача була наявна заборгованість за оренду плату за період більше ніж три місяці, а тому саме з цього місяця Договір оренди припинився, а відтак подальші нарахування орендної плати на підставі вказаного договору є безпідставними; в цій частині судами не було враховано висновків Верховного Суду із постанови від 01.02.2018 у справі № 910/7003/16 в якій суд касаційної інстанції зазначив про можливість автоматичного припинення договору оренди з підстав, які прямо передбачені самим договором.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів касаційної скарги і висновків судів попередніх інстанцій в контексті встановлених обставин спору

24. Згідно із частинами першою - другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

25. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

26. Згідно із статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

27. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

28. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

29. Згідно приписів статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

30. Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

31. Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

32. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

33. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

34. Згідно із частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

35. Так, договір, укладений між Інститутом та Партією, за своєю правовою природою відноситься до договорів оренди.

36. Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

37. За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (стаття 283 ГК України).

38. У статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

39. Однією із істотних умов договору оренди державного та комунального майна є орендна плата з урахуванням її індексації (стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

40. Згідно із статтею 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру орендної плати за користування майном.

41. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (стаття 286 ГК України).

42. Відповідно до статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

43. Частиною 3 статті 285 ГК України та частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

44. В ході розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій було установлено, а Відповідачем не спростовано, що станом на 02.09.2019 у Партії перед Інститутом утворилась заборгованість з орендної плати за період з 15.06.2016 по 01.09.2019 у розмірі 2 730 598, 16 грн та заборгованість з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна у розмірі 126 269, 20 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками з 01.08.2016 по 30.08.2019, актами наданих послуг, актами приймання-здавання робіт з 01.08.2016 по 31.07.2019, виписками з банку.

45. Отже судами попередніх інстанцій за наслідками оцінки поданих доказів достеменно встановлено, що Позивачем у даній справі належним чином доведено та документально підтверджено наявність заборгованості Відповідача на загальну суму 2 856 867, 36 грн, а тому в силу наведених вище норм матеріального права зазначена сума правомірно стягнута з Партії на користь Інституту.

46. Доводи Партії про те, що розрахунки Позивача щодо заборгованості за орендну плату за Договором оренди та за Договором № 167/1 є неправильними Верховний Суд відхиляє, позаяк немає процесуальної можливості здійснити переоцінку доказів, якими такі розрахунки обґрунтовано.

47. Крім цього, як вже раціонально відмітив суд апеляційної інстанції, Відповідач посилається лише на неточності у вибіркових рахунках Позивача, однак власного контррозрахунку не подав і більше того у листами № 173-05 від 10.07.2019 та № 181-07 від 31.07.2019 визнавав свою заборгованість перед Інститутом та частково її оплачував.

48. Аргументи скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18, від 12.08.2019 у справі № 914/1979/18 та від 15.08.2019 у справі № 914/1680/18 колегією суддів Касаційного господарського суду відхиляються, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними тим, що склалися між сторонами у спорі № 910/17051/19.

49. Як вже неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

(1) Проте, у справі № 914/1680/18 спірні відносини склалися внаслідок невиконання договору з перевезення твердих побутових відходів (надання послуг), а не оренди, як у справі № 910/17051/19. Більше того постановою від 15.08.2019 Касаційний господарський суд направив справу № 914/1680/18 на новий розгляд, а тому фактичні обставини спору у ній ще належить встановити.

(2) У справі № 914/1979/18 розглядався спір пов`язаний із неналежним виконанням договору про надання послуг з перевезення, організації перевезення та захоронення відходів. Правовідносини оренди у справі № 914/1979/18 не розглядалися. Крім цього, постановою від 12.08.2019 Касаційний господарський суд направив справу № 914/1979/18 на новий розгляд, а тому фактичні обставини спору у ній ще також належить встановити з урахування вказівок касаційного суду.

(3) Спір у справі № 911/2630/18 знову ж таки не стосувався орендних правовідносин, а склався щодо неналежного виконання договору поставки. Разом з цим, як і у випадку із наведеними вище справами, справу № 911/2630/18 постановою Касаційного господарського суду від 26.12.2019 було направлено но новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

(4) У справі № 910/12934/18, як і у справі № 910/17051/19, спірні правовідносини стосувалися невиконання договору оренди нерухомого майна. Але, постановою від 26.09.2018 Касаційний господарський суд направив справу № 910/12934/18 на новий розгляд, зокрема, через те, що судами попередніх інстанцій взагалі не було досліджено питання правомірності застосування позивачем до правовідносин, які виникли у зв`язку з неповною і несвоєчасною сплатою відповідачем орендної плати передбаченого статтею 534 ЦК України правила щодо черговості погашення вимог за грошовим зобов`язанням. Верховний Суд у справі № 910/12934/18 вказав, що з огляду на відсутність серед матеріалів доказів, які підтверджують погоджений обома сторонами розмір заборгованості, або наявність у відповідача наміру спрямовувати сплачені кошти саме в рахунок погашення нарахованих позивачем штрафних санкцій у першу чергу, висновки судів про доведеність дійсного розміру заборгованості відповідача є передчасними. З викладеного вбачається, що правовідносини у справі № 910/12934/18 та справі № 910/17051/19 також не можна визнати подібними, адже (1) фактичні обставини справи № 910/12934/18 ще належить встановити на новому розгляді; (2) у справі № 910/12934/18 позивачем здійснювалось зарахування сплачених орендних платежів в рахунок штрафних санкцій, чого у справі № 910/17051/19 не встановлено.

50. Окремо колегія суддів Касаційного господарського суду відмічає, що невідповідності у здійсненому судами попередніх інстанцій у даній справі правозастосуванні тому, що має місце у справі № 904/12527/16 немає, адже у постанові від 18.04.2018 Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що з огляду на наявність в орендаря заборгованості з орендної плати, підтвердженої актом звіряння взаємних розрахунків від 01.02.2014, позивач (орендодавець) платежі, здійснені відповідачем (орендарем) у січні та лютому 2015 року, на підставі статті 534 ЦК України правомірно відніс на погашення заборгованості в частині стягнення основного боргу, яка виникла хронологічно раніше, тобто за період, що виник до 01.02.2014.

При цьому, Верховний Суд у справі № 904/12527/16 виходив з конкретних обставин спору, зокрема, також із наданої судами оцінки наявних у справі платіжних доручень, на підставі яких здійснювалося перерахування орендних платежів. У даній же справі № 910/17051/19 скаржник намагається спонукати до надання такої оцінки саме суд касаційної інстанції, проте, як вже неодноразово зазначалося вище, такі дії знаходяться поза компетенцією Верховного Суду.

51. Аргументи скаржника про необгрунтованість відмови судів у призначенні у даній справі експертизи проведеного розрахунку, колегією суддів Касаційного господарського суду оцінюються критично, адже в розумінні ГПК України, зокрема, статті 99 цього Кодексу, судова експертиза призначається тільки у разі, коли висновки експерта не можуть замінити інші докази, які знаходяться у матеріалах справи чи неможливо застосувати інші засоби доказування, проте за висновком судів попередніх інстанцій матеріали даної справи місять достатньо відповідних доказів для винесення правомірного рішення.

52. Призначення експертизи є правом суду, яким він користується за наявності передбачених на те процесуальним законом вимог, а Верховний Суд не може перебирати таке право на себе. Порушень приписів ГПК України при відмові у проведенні експертизи у даній справі судами попередніх інстанцій не допущено, а тому і підстав вважати доводи касаційної скарги у цій частині обґрунтованими у Верховного Суду немає.

53. Щодо ж твердження скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 291 ГК України, а також про те, що Договір оренди та всі додаткові угоди до нього припинили свою дію починаючи з листопада 2016 року, колегія суддів вважає доцільним зазначити таке.

54. Відповідно до частини 4 статті 284 ГК України та частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

55. В свою чергу статтею 291 ГК України, зокрема, передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

56. Як вказувалось вище, сторони у пункті 10.1 Договору оренди сторони встановили, що цей договір укладено строком до трьох років, що діє з 15.06.2016 по 31.05.2019 включно. Згідно із пунктом 10.4 цього ж договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди.

57. Як установили суди попередніх інстанцій, відповідними додатковими угодами строк дії Договору оренди неодноразово продовжувався. Зокрема, додатковою угодою № 4 термін дії Договору оренди було продовжено з 01.08.2019 до 31.08.2019.

58. Крім цього, суди установили також, що Відповідач звертався до Позивача з листом вих. № 173-05 від 10.07.2019, в якому повідомляв, що у нього виникли значні незаплановані витрати на підготовку до позачергових виборів до Верховної Ради України, що призвело до виникнення заборгованості з орендної плати та відшкодування витрат за надання комунальних послуг за Договором оренди та Договором № 167/1. У зв`язку з викладеним, Партія просила Інститут відстрочити їй сплату боргу до 31.07.2019.

59. Разом з цим, листом вих. № 181-07 від 31.07.2019 Відповідач гарантував оплату заборгованості з орендної плати та відшкодування витрат балансоутримувача за надання комунальних послуг, а також просив продовжити дію вищевказаних договорів до 31.09.2019.

60. Отже, як установили суди, Відповідач у вказаних листах самостійно визнавав та підтверджував факт чинності Договору оренди після 31.10.2016 та був ініціатором продовження його дії до 31.09.2019.

61. В подальшому, 31.08.2019 між сторонами було підписано додаткову угоду № 5 до Договору оренди, відповідно до якої сторони домовились припинити дію Договору оренди з 01.09.2019 за згодою сторін.

62. Як зазначено у вказаній додатковій угоді, майно, що було в оренді площею 1383,01 кв.м повернуто Інституту в належному стані згідно з актом приймання-передачі. На момент підписання цієї додаткової угоди орендарем було повністю звільнено майно (нежитлові приміщення) від власного рухомого майна.

63. Таким чином, як правильно вирішили суди попередніх інстанцій, незважаючи на існування у Партії впродовж дії Договору оренди заборгованості зі сплати орендної плати, договірні відносини сторін за їх взаємною згодою неодноразово продовжувалися, та дію укладеного між сторонами Договору оренди (та відповідних додаткових угод як невід`ємної частини вказаного договору) припинено лише з 01.09.2019 внаслідок його розірвання за згодою сторін.

64. За викладеного усі доводи скаржника і у цій частині є безпідставними, неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховним Судом не виявлено.

65. Аргументи Відповідача про неврахування судами висновків Верховного Суду із постанови від 01.02.2018 у справі № 910/7003/16 відхиляються, адже у тій справі спір виник з приводу визнання недійсними односторонніх правочинів та виселення з орендованого державного майна. Крім цього, у тій справі касаційний суд висловлювався щодо припинення орендних правовідносин внаслідок припинення безпосередньо договору оренди, а не внаслідок допущених однією із сторін порушень його умов.

66. Не вбачає колегія суддів Касаційного господарського суду і підстав вважати неправильним здійснене судами застосування приписів статей 256, 257, 258, 261, 267 ЦК України, адже суди встановили, що в матеріалах справи відсутня інформація про те, що заборгованість за червень-листопад 2016 року не погашена, тому і підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності до такої заборгованості не було.

67. Не приймаються у цій частині доводи Відповідача про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25.09.2019 у справі № 906/696/18, позаяк висновки касаційного суду у тій справі щодо застосування вказаних норм, стосувалися нарахованих на основну заборгованість штрафних санкцій, а не сум основного боргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

69. Враховуючи наведені положення закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів Верховного Суду вирішила, що прийняті у справі рішення і постанова повністю відповідають правовим нормам, а тому не можуть бути змінені чи скасовані. Водночас подана Партією касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

70. Верховний Суд у прийнятті даної постанови також керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

71. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за розгляд касаційної скарги несе скаржник.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Політичної партії Аграрна партія України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 червня 2021 року і рішення Господарського суду міста Києва від 18 червня 2020 року у справі № 910/17051/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.