Постанова

від 02.12.2021 по справі 206/6701/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6527/21 Справа № 206/6701/19 Суддя у 1-й інстанції - Румянцев О. П. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Самарського районного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання Фтизіатрія Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправним, скасування наказу про переміщення, відшкодування різниці заробітної плати та про зміну підстав звільнення,-

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2019 року до Самарського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання Фтизіатрія Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправним, скасування наказу про переміщення, відшкодування різниці заробітної плати та про зміну підстав звільнення.

В обґрунтовання позовних вимог зазначає, що відповідно до наказу №152-ос від 17.09.2019 виконуючого обов`язки генерального директора КЗ Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання Фтизіатрія ДОР Гранкіної Н.В, її сестру медичну стаціонарну (палатну) відділення анестезіології з 8 ліжками інтенсивної терапії та кабінету діалізу переміщено з 20.09.2019 до туберкульозного відділення №2 на посаду сестри медичного стаціонару (палатної) в межах спеціальності і кваліфікації, обумовлено трудовим договором, з попереднім графіком роботи та з оплатою відповідно до ч.2 ст.114 КЗпП України. Згідно з наказом №152-ос від 17.09.2019, підставою для переміщення стала доповідна записка начальника управління медичного забезпечення, дієтичного харчування та роботи з середнім та молодшим медичним персоналом. На відміну від сестри медичної стаціонару (палатної) відділення анестезіології з 8 ліжками інтенсивної терапії та кабінету діалізу, сестра медична стаціонару (палатна) туберкульозного відділення №2 має значно більший об`єм обов`язків.Її посадові обов`язки було повністю змінено, змінилась і специфіка роботи. За своєю специфікою робота із хворими на туберкульоз відкритої форми більш небезпечна, ніж робота із пацієнтами на туберкульоз закритої форми. Відрізняються відділення ТВ2 і ВАІТ кількістю пацієнтів, формами і видами на які хворіють пацієнти. Коли вона працювала у ВАІТ, вона менше ризикувала заразитися відкритою формою туберкульозу, цей ризик зводився до мінімуму, оскільки у ВАІТ було чітке розподілення де перебували і лікувалися пацієнти із відкритою і закритою формами, тобто вони не контактували, а так як пост, де більшість часу виконує свої професійні обов`язки медсестра палатна, знаходиться на тій стороні, де пацієнти із закритою формою різних видів туберкульозу, то зміна цієї умови спричиняє великий ризик заразитися туберкульозом відкритої ріфампіциностійкої чи навіть мультирезистетної форми, оскільки в ТВ2 пацієнти, майже всі з відкритою формою ріфампіцинстійких та мультирезистентних видів туберкульозу і вони не відокремлені один від одного. Вони вільно пересуваються відділення і по місті взагалі, а у ВАІТ пацієнти перебувають на ліжковому і суворо ліжковому режимі, тобто не ходять відділенням взагалі, це було обумовлено внутрішнім розпорядком відділення.

За Державним класифікатором професій України, професії сестра медична стаціонару (палатна) відділення анестезіології з 8 ліжками інтенсивної терапії та кабінету діалізу та сестра медична стаціонару (палатна) туберкульозного відділення №2, це дві різні професії, адже професія сестра медична стаціонару (палатна) відділення анестезіології з 8 ліжками інтенсивної терапії має загальносоюзний класифікатор професій, посад та тарифних розрядів 78, а професія сестра медична стаціонару (палатна) туберкульозного відділення №2, такого коду немає. Вона не надавала згоди на переведення її на посаду сестри медичної стаціонару (палатну) туберкульозного відділення №2, зокрема і через те, що ризик зараження туберкульозом вищий. Вона була переведена, а не переміщена на нову посаду. Вона не була попереджена про зміну істотних умов праці: новий режим роботи, зміну кваліфікації та взагалі посади. Змін в організації та інших подій, які б могли стати причиною її переведення на іншу посаду, не відбувалось. Про переміщення запис у трудовій книжці не робиться. Через усі ці порушення трудового законодавства у неї виникли сильні душевні хвилювання, їй довелось звертатись у різні структури та організації, щоб відстояти свої прав, що призводило до підвищеної нервовості та напруження, вона не могла не їсти, не спати, тим паче виконувати свою роботу сумлінно, тому що відчувала постійний тиск з боку керівництва. Вона втратила стійкі родинні зв`язку із родиною. Вона потребує відновлення життєвого становища, що існувало до порушення її прав, а саме незаконного переведення на іншу посаду.

Рішенням Самарського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2021 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комунального підприємства Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання Фтизіатрія Дніпропетровської обласної ради (м. Дніпро, вул. Бехтерєва, буд.12, код ЄДРПОУ 019851185) про визнання протиправним, скасування наказу про переміщення, відшкодування різниці заробітної плати та про зміну підстав звільнення відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2021 рокувід інших учасників справи до суду не надходило.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом КП Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання Фтизіатрія Дніпропетровської обласної ради про переміщення ОСОБА_2 №152-ос від 17.09.2019, ОСОБА_1 сестру медичну стаціонару (палатну) відділення анестезіології з 8 ліжками інтенсивної терапії та кабінету діалізу переміщено з 20 вересня 2019 року до туберкульозного відділення №2 на посаду сестри медичної стаціонару (палатної) в межах спеціальності і кваліфікації, обумовленою трудовим договором, з попереднім графіком роботи та з оплатою відповідно ч.2 ст.114 КЗпП України (а.с.12).

26.02.2020 на ім`я генерального директора КП ДОКЛПО Фтизіатрія ДОР ОСОБА_3 від сестри медичної стаціонару (палатної) ТВ №2 ОСОБА_1 надійшла заява з проханням звільнити її з посади сестри медичної (палатної) ТВ №2 за власним бажанням з 28.02.2020 (а.с.39).

Наказом генерального директора КП Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання Фтизіатрія Дніпропетровської обласної ради №35-ос від 28.02.2020, ОСОБА_1 сестру медичну стаціонару (палатну) туберкульозного відділення №2 звільнено з роботи за власним бажанням з 28 лютого 2020 року, ч.1 ст.38 КЗпП України та виплачено компенсацію за невикористану чергову відпустку за період з 12.12.2019 по 28.02.2020 в кількості 9к./дн.: 6к./дн. - основна, 3к./дн. - за шкідливі умови правці (а.с.40).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Разом з цим, суд вважає, що з огляду на час прийняття Кодексу законів про працю його норми повинні застосовуватися з урахуванням положень більш нових нормативно-правових актів, зокрема, Господарського кодексу України.

Так, згідно ч.1-4 ст.64 ГК України підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов`язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.Таким чином, питання внутрішньогосподарської діяльності, організаційної структури, штатного розпису тощо вирішуються уповноваженими особами підприємства, і визначення їх доцільності не є компетенцією суду.

Разом з цим, зазначені права підприємства не повинні використовуватися свавільно та порушувати трудові права особи.

До питань внутрішньогосподарської діяльності підприємства, зокрема, належить і питання переміщення та переведення працівника.

Норма ст.32 КЗпП України передбачає, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві в установі, організації або в іншу місцевість хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускаються тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч.2 ст.32 КЗпП України не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

Отже, з урахуванням зазначених норм власник не має права вийти за межі трудового договору і його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору: в межах цих умов переміщення можливе, поза ним - протиправне. Таким чином, при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, залишаються незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади).

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1178цс15.

Переміщення може здійснюватися тільки за умови, що не змінюється жодна з істотних умов трудового договору працівника.

Судом встановлено, що туберкульозне відділення №2 розташовується в тій самій будівлі лікувального корпусу за тією ж адресою, що і відділення анестезіології з 8 ліжками інтенсивної терапії та кабінету діалізу. Найменування посади, яку позивач обіймала до переміщення і після, має однакову назву - сестра медична стаціонару (палатна). Відділення анестезіології з 8 ліжками інтенсивної терапії та кабінету діалізу, туберкульозне відділення №2 - є структурними підрозділами, а не найменуванням посади.

Крім того, як правильно зазначено судом першої інстанції не приймаючи доводи позивача відносно того, що її було переведено на посаду, а не переміщено, оскільки її було ознайомлено з наказом №152-ос від 17.09.2019, який містить розпорядження саме про переміщення , а не переведення , оскільки зміна режиму роботи, кваліфікації та посади не запроваджувались, тому підстав повідомлення про зміну істотних умов праці у відповідача не було.

Доводи апелянта, що з переміщенням змінились істотні умови трудового договору колегією суддів визнаються необґрунтованими, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм закону.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено та знайшло підтвердження в матеріалах справи відповідними доказами під час перегляду справи судом апеляційної інстанції,що відповідач видавши наказ про переміщення ОСОБА_1 не вийшов за межі умов трудового договору та не порушив принципу незмінності істотних умов договору, оскільки при переміщенні позивача залишилися незмінними всі суттєві умови трудового договору. Переміщення здійснено у тому ж підприємстві на інше робоче місце в інший структурний підрозділ, у тій же місцевості, та в межах відповідної посади, спеціальності і кваліфікації, тобто відбулася лише зміна робочого місця, структурного підрозділу у тій же місцевості та не змінилася жодна з істотних умов трудового договору. Відтак при переміщенні ОСОБА_1 , відповідачем були дотримані вимоги ч.2 ст.32, ч.2 ст.114 КЗпП.

Відносно позовних вимог позивача про визнання звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням згідно ч.3 ст.38 КЗпП, через невиконання відповідачем законодавства про працю, суд вважає зазначити наступне.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 36 КЗпП України закріплено підстави для припинення трудового договору. Серед іншого п.4 ст.36 КЗпП України визначено, що підставою припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

В силу ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено, що звільнення ОСОБА_1 із посади сестри медичної стаціонарної (палатної) туберкульозного відділення №2 відбулося за власним бажанням відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України, та відповідало дійсній причині звільнення,

Отже, підстави для зміни формулювання причини звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та застосування ст. 235 КзпПУ на що посилається апелянт відсутні.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення Проніна проти України № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення .

Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 19 квітня 2021 року - залишити без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова