Окрема думка

від 10.11.2021 по справі 438/592/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Стрільчука В. А.

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 438/592/17

провадження № 61-610св21

за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк (далі - ПАТ Дельта Банк ) до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Світлана Миколаївна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), ОСОБА_3 , про визнання недійним договору про розірвання іпотечного договору та застосування наслідків недійсності правочину за касаційними скаргами ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 - адвоката Кушніра Олександра Петровича на постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року.

У липні 2017 року ПАТ Дельта Банк звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило: визнати недійсним договір про розірвання іпотечного договору № 788-Ф/908-Ф/ІП-1, укладеного між Закритим акціонерним товариством ТАС-Інвестбанк (далі - ЗАТ ТАС-Інвестбанк ) та ОСОБА_1 , посвідченого 31 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 6937, який укладено між ПАТ Дельта Банк і ОСОБА_1 та посвідчено 02 липня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 866; визнати ПАТ Дельта Банк іпотекодержателем з 31 жовтня 2007 року за іпотечним договором № 788-Ф/908-Ф/ІП-1, укладеним між ЗАТ ТАС-Інвестбанк і ОСОБА_1 , посвідченим 31 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 6937; скасувати записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: про припинення іпотеки № 6193940 від 02 липня 2014 року 14:32:22, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14157305 від 02 липня 2014 року 14:34:14; про припинення обтяження № 6194211 від 02 липня 2014 року 14:41:45, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14157865 від 02 липня 2014 року 14:43:39.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 15 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ Дельта Банк задоволено частково. Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 березня 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Постановлено застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. Визнано ПАТ Дельта Банк іпотекодержателем з 31 жовтня 2007 року за іпотечним договором № 788-Ф/908-Ф/ІП-1, укладеним між ЗАТ ТАС-Інвестбанк і ОСОБА_1 , посвідченим 31 жовтня 2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 6937. Постановлено скасувати записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: запис про припинення іпотеки № 6193940 від 02 липня 2014 року 14:32:22, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14157305 від 02 липня 2014 року 14:34:14; запис про припинення обтяження № 6194211 від 02 липня 2014 року 14:41:45, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14157865 від 02 липня 2014 року 14:43:39. В решті позовних вимог відмовлено.

13 січня 2021 року ОСОБА_3 , а 27 січня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнір О. П. подали до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 березня 2019 року.

Постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач) касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 - адвоката Кушніра О. П. залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року - без змін.

За змістом вказаного судового рішення Верховного Суду колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погодилася з висновками апеляційного суду про те, що визнання оскаржуваного договору недійсним в судовому порядку не вимагається згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), так як він є нікчемним у зв`язку з тим, що укладений з порушенням пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . Тому не підлягають з`ясуванню підстави для визнання зазначеного договору недійсним через відсутність необхідних повноважень на підписання договору з боку кредитора (банку).

Однак з вищенаведеним рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 05 лютого 2007 року між ЗАТ ТАС-Інвестбанк та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 788-Ф (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії в доларах США та гривнях з лімітом 2 600 000 доларів США зі сплатою процентів за користування коштами в доларах - 12 % річних, у гривнях - 18 % річних, строком до 04 лютого 2010 року включно. В подальшому між банком та позичальником було укладено низку додаткових договорів до Кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 31 жовтня 2007 року між ЗАТ ТАС-Інвестбанк та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 788-Ф/908-Ф/ІП-1 (далі - Іпотечний договір) , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 6937, предметом якого є земельна ділянка площею 1,000 га для будівництва та обслуговування готельного комплексу, кадастровий номер 4610345400:04:010:0010, розташована в курортному комплексі Бухів по АДРЕСА_1 . Договірна (заставна) вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін складала 2 295 552,31 доларів США або еквівалент у гривнях за курсом Національного банку України (далі - НБУ) (1 долар США = 5,05 грн) - 11 592 539,19 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

18 червня 2013 року між Публічним акціонерним товариством Омега Банк , яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства Сведбанк , Відкритого акціонерного товариства Сведбанк , Приватного акціонерного товариства Сведбанк Інвест , Закритого акціонерного товариства Сведбанк Інвест , ЗАТ ТАС-Інвестбанк , та ПАТ Дельта Банк було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. за реєстровим № 1358, за яким ПАТ Дельта Банк набуло прав та обов`язків кредитора за Кредитним договором та іпотекодержателя за Іпотечним договором.

02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Актив-Гарант (далі - ТОВ ФК Актив-Гарант ) було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким права вимоги за Кредитним договором відступлені ТОВ ФК Актив-Гарант .

Також 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 було укладено договір про розірвання Іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 866, за яким сторони домовилися достроково розірвати Іпотечний договір з 02 липня 2014 року.

На підставі постанови правління НБУ від 02 березня 2015 року № 150 Про віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ Дельта Банк , за яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Дельта Банк .

28 вересня 2015 року комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеною наказом від 11 березня 2015 року № 67, складено протокол № 78/1, яким договір про розірвання Іпотечного договору, укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , віднесено до категорії нікчемних згідно з пунктами 1, 2, 3 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . 24 березня 2016 року ПАТ Дельта Банк направило ТОВ ФК Актив-Гарант , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 повідомлення про нікчемність зазначеного договору.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02 жовтня 2015 року № 181 Про початок процедури ліквідації ПАТ Дельта Банк та делегування повноважень ліквідатора банку було розпочато процедуру ліквідації ПАТ Дельта Банк .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 910/12760/16 було задоволено позов ПАТ Дельта Банк до ТОВ ФК Актив-Гарант про визнання нікчемного правочину недійсним, визнано недійсним укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ТОВ ФК Актив-Гарант договір про відступлення права вимоги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 910/12760/16 - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 травня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2017 року у справі № 910/12760/16 - без змін.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій справі, ПАТ Дельта Банк посилалося на те, що договір про розірвання Іпотечного договору, укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , є нікчемним з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , так як банк відмовився від власних майнових вимог до ОСОБА_1 і можливості іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення боргу за Кредитним договором. Станом на 02 липня 2014 року заборгованість за Кредитним договором складала 8 574 044,28 грн і після звернення стягнення на предмет іпотеки ці кошти були б спрямовані на задоволення вимог кредиторів банку, однак невиконання банком своїх обов`язків перед кредиторами стало однією з підстав для віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Крім того, договір про розірвання Іпотечного договору, укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , від імені ПАТ Дельта Банк підписала Голова Ради Директорів ПАТ Дельта Банк Попова О. Ю., яка не мала права його укладати, так як не була уповноважена ні Радою Директорів ПАТ Дельта Банк , ні Кредитним комітетом на розірвання Іпотечного договору. Відсутність рішення колегіального органу свідчить про відсутність волевиявлення ПАТ Дельта Банк на вчинення правочину та уповноваження конкретної особи на його підписання. Тому договір про розірвання Іпотечного договору, укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , є недійсним на підставі частин другої, третьої статті 203, статті 215 ЦК України.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Оспорюваний позивачем в цій справі договір про розірвання Іпотечного договору було укладено 02 липня 2014 року, тому правовідносини сторін регулюються нормами чинного на час укладення цього договору ЦК України та Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Відповідно до частин другої, третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції, чинній на час укладення 02 липня 2014 року договору про розірвання Іпотечного договору (редакція була чинна до 11 липня 2014 року), протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв: 1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; 2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; 3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; 4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; 5) договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; 6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком. Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.

Згідно з частинами другою, третьою статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції, чинній на час запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Дельта Банк (редакція була чинна з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року), протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України Про банки і банківську діяльність ; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Отже, редакція статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , чинна на час укладення 02 липня 2014 року договору про розірвання Іпотечного договору, не передбачала віднесення такого договору до нікчемних у зв`язку з відмовою банку від власних майнових вимог, як це передбачено вказаною статтею в редакції Закону, на яку послався позивач при зверненні до суду з позовом (стаття 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції Закону України від 04 липня 2014 року № 1586-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи , яка набрала чинності з 11 липня 2014 року).

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц (провадження № 61-7190св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 761/11868/15-ц (провадження № 61-20023св18), на які послалися заявники в касаційних скаргах, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 522/9536/18 (провадження № 61-20409св19), ухваленій після подання касаційних скарг, на яку послалася ОСОБА_1 в клопотанні, поданому 08 липня 2021 року до Верховного Суду.

Таким чином, оскільки положення статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , якими позивач обґрунтовував свої вимоги, набрали чинності з 11 липня 2014 року, то вони не могли бути законною підставою для віднесення до нікчемних договору про розірвання Іпотечного договору, укладеного між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 02 липня 2014 року, тобто тоді, коли вказана правова норма ще не діяла.

Враховуючи викладене, вважаю, що в цій справі суд касаційної інстанції не вправі був ухвалювати судове рішення про залишення без змін оскаржуваної постанови апеляційного суду без відступлення в установленому законом порядку від правового висновку щодо застосування статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в частині підстав нікчемності правочинів), викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц (провадження № 61-7190св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 761/11868/15-ц (провадження № 61-20023св18) та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 522/9536/18 (провадження № 61-20409св19), так як висновки апеляційного суду в цій справі прямо суперечать зазначеному правовому висновку Верховного Суду.

У справі, яка переглядалася, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходила з того, що в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 629/2156/15 (провадження № 61-32337сво17) у подібних правовідносинах викладено висновок про те, що положення статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції Закону № 1586-VII від 04 липня 2014 року застосовуються щодо визначення підстав для кваліфікації правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними на момент введення тимчасової адміністрації. Вказана постанова об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року прийнята пізніше, ніж постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц (провадження № 61-7190св18), тому врахуванню в даному випадку підлягає саме останній висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Не впливають на правильність висновку суду апеляційної інстанції і доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновку про застосування у часі статті 38 вказаного Закону, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 761/11868/15-ц (провадження № 61-20023св18), оскільки в ухвалі від 12 квітня 2021 року у справі № 522/9536/18 (провадження № 61-20409сво19), яка постановлена пізніше, ніж вказана постанова Верховного Суду, об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала відсутніми підстави для відступлення від висновку щодо застосування вказаної норми права, викладеного у постанові цієї ж палати від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/9536/18 (провадження № 61-20409сво19), чим фактично підтвердила такий висновок. Врахуванню в цій справі підлягає висновок про застосування у часі статті 38 Закону країни Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , викладений об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 629/2156/15 (провадження № 61-32337сво17), від якого не відступлено цією палатою або Великою Палатою Верховного Суду. Також колегія суддів не врахувала доводи клопотання ОСОБА_1 , поданого 08 липня 2021 року до Верховного Суду, в якому заявник послалася на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 522/9536/18 (провадження № 61-20409св19) у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Крім того, ЦПК України не передбачає подання клопотань, які за своїм змістом свідчать про доповнення касаційної скарги, поза межами строку на касаційне оскарження судового рішення.

При цьому в постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не вказано про підстави неврахування в цій справі правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 522/9536/18 (провадження № 61-20409св19), яка ухвалена пізніше, ніж всі вищенаведені судові рішення об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, і висновки якої узгоджуються з правовими висновками, наведеними в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц (провадження № 61-7190св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 761/11868/15-ц (провадження № 61-20023св18).

Той факт, що вказана постанова у справі № 522/9536/18 (провадження № 61-20409св19) була ухвалена після подання касаційної скарги, не може бути підставою для неврахування викладеного в ній правового висновку, оскільки таке врахування є обов`язком суду всіх інстанцій відповідно до частини четвертої статті 263, частини першої статті 402 ЦПК України, а згідно з положеннями частини першої статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів Верховний Суд, крім того, зобов`язаний забезпечувати сталість та єдність судової практики. Повноваження суду касаційної інстанції вийти за межі доводів касаційної скарги в разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги, передбачено частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

За таких обставин, коли існує різна судова практика застосування Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду однієї й тієї ж норми права - статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції, чинній до 11 липня 2014 року, в цій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зобов`язаний був постановити ухвалу про передачу справи на розгляд об`єднаної палати з метою врегулювання вказаних розбіжностей задля забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом , а не самостійно застосовувати один з кількох правових висновків щодо згаданої правової норми, які кардинально відрізняються між собою і є суперечливими.

Суддя В. А. Стрільчук