Постанова
Іменем України
10 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 438/592/17
провадження № 61-610св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо , яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства Дельта Банк ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Світлана Миколаївна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 - адвоката Кушніра Олександра Петровича на постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Савуляка Р. В., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство Дельта Банк (далі - ПАТ Дельта Банк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова С. М., Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), про визнання недійсним договору про розірвання іпотечного договору та застосування наслідків недійсності правочину, посилаючись на те, що 05 лютого 2007 року між Закритим акціонерним товариством ТАС-Інвестбанк (далі - ЗАТ ТАС-Інвестбанк ) та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 788-Ф (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії в доларах США та гривнях з лімітом 2 600 000 доларів США зі сплатою процентів за користування коштами в доларах - 12 % річних, у гривнях - 18 % річних, строком до 04 лютого 2010 року включно. В подальшому між банком та позичальником було укладено низку додаткових договорів до Кредитного договору. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 31 жовтня 2007 року між ЗАТ ТАС-Інвестбанк та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 788-Ф/908-Ф/ІП-1 (далі - Іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 6937, предметом якого є земельна ділянка площею 1,000 га для будівництва та обслуговування готельного комплексу, кадастровий номер 4610345400:04:010:0010, розташована в курортному комплексі Бухів на вулиці Об`їзній в смт Східниця Львівської області. Договірна (заставна) вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін становила 2 295 552,31 доларів США або еквівалент у гривнях за курсом Національного банку України (далі - НБУ) (1 долар США = 5,05 грн) - 11 592 539,19 грн. 18 червня 2013 року між Публічним акціонерним товариством Омега Банк (далі - ПАТ Омега Банк ), яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства Сведбанк (далі -
ПАТ Сведбанк ), Відкритого акціонерного товариства Сведбанк (далі -
ВАТ Сведбанк ), Приватного акціонерного товариства Сведбанк Інвест (далі - ПрАТ Сведбанк Інвест ), Закритого акціонерного товариства Сведбанк Інвест
(далі - ЗАТ Сведбанк Інвест ), ЗАТ ТАС-Інвестбанк , та ПАТ Дельта Банк було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. за реєстровим номером 1358. 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Актив-Гарант (далі -
ТОВ ФК Актив-Гарант ) було укладено договір про відступлення права вимоги за Кредитним договором. Також 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 було укладено договір про розірвання Іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим номером 866, за яким сторони домовилися достроково розірвати Іпотечний договір з 02 липня 2014 року. На підставі постанови правління НБУ від 02 березня 2015 року № 150 Про віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ Дельта Банк , за яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації
у ПАТ Дельта Банк . Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 02 жовтня 2015 року № 181 Про початок процедури ліквідації ПАТ Дельта Банк та делегування повноважень ліквідатора банку було розпочато процедуру ліквідації ПАТ Дельта Банк . 28 вересня 2015 року комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеною наказом від 11 березня 2015 року № 67, складено протокол № 78/1, яким договір про розірвання Іпотечного договору, укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , віднесено до категорії нікчемних. Зазначений договір є правочином, що засвідчує відмову
ПАТ Дельта Банк від власних майнових вимог до ОСОБА_1 і можливості іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення боргу за Кредитним договором, тому цей договір є нікчемним на підставі пункту 1
частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . Станом на 02 липня 2014 року заборгованість за Кредитним договором становила 8 574 044,28 грн і після звернення стягнення на предмет іпотеки отримані кошти були б спрямовані на задоволення вимог кредиторів банку, однак невиконання банком своїх обов`язків перед кредиторами стало однією з підстав для віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Тому договір про розірвання Іпотечного договору, укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , є нікчемним ще й на підставі пункту 2 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . Крім того, договір про розірвання Іпотечного договору від імені ПАТ Дельта Банк підписала Голова Ради Директорів ПАТ Дельта Банк Попова О. Ю., яка відповідно до Статуту ПАТ Дельта Банк (пункт 6.5.12) та Положення Про Раду Директорів ПАТ Дельта Банк
(пункти 4.1-4.2 в редакції від 22 квітня 2011 року) не мала права його укладати, оскільки не була уповноважена ні Радою Директорів ПАТ Дельта Банк , ні Кредитним комітетом на розірвання Іпотечного договору. Оскільки відсутність рішення колегіального органу свідчить про відсутність волевиявлення ПАТ Дельта Банк на вчинення правочину та уповноваження конкретної особи на його підписання, то договір про розірвання Іпотечного договору, укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , є недійсним на підставі частин другої, третьої статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Право банку на пред`явлення цього позову обґрунтоване тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 910/12760/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 30 травня 2017 року, було задоволено позов ПАТ Дельта Банк до ТОВ ФК Актив-Гарант про визнання нікчемного правочину недійсним, визнано недійсним вищезгаданий договір про відступлення права вимоги, укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ТОВ ФК Актив-Гарант . Враховуючи викладене, ПАТ Дельта Банк просило: визнати недійсним договір про розірвання Іпотечного договору, який укладено між ПАТ Дельта Банк і ОСОБА_1 та посвідчено 02 липня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим номером 866; визнати ПАТ Дельта Банк іпотекодержателем з 31 жовтня 2007 року за Іпотечним договором; скасувати записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: про припинення іпотеки номер 6193940 від 02 липня 2014 року 14:32:22, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14157305 від 02 липня 2014 року 14:34:14; про припинення обтяження номер 6194211 від 02 липня 2014 року 14:41:45, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14157865 від 02 липня 2014 року 14:43:39.
31 серпня 2018 року представник ПАТ Дельта Банк - Васильєва І. В. подала до суду клопотання, в якому просила залучити до участі у справі ОСОБА_3 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Клопотання обґрунтоване тим, що з 28 жовтня 2016 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, яка є предметом іпотеки за вищевказаним Іпотечним договором, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Бориславського міського суду Львівської області від 24 вересня 2018 року клопотання представника ПАТ Дельта Банк - Васильєвої І. В. задоволено, залучено до участі у справі ОСОБА_3 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 15 березня 2019 року у складі судді Слиша А. Т. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що стаття 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції Закону України від 04 липня 2014 року № 1586-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи набрала чинності з 11 липня 2014 року, тому не є і не може бути законною підставою для віднесення договору про розірвання Іпотечного договору, укладеного 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , до нікчемних. Повноваження Голови Ради Директорів ПАТ Дельта Банк Попової О. Ю. на укладення оспорюваного договору підтверджуються установчими документами ПАТ Дельта Банк , які були чинними на час укладення цього договору. Оскільки оспорюваний договір повністю відповідає вимогам ЦК України та іншим Законам України, в тому числі Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції, чинній станом на 02 липня 2014 року, то передбачених статтею 215 ЦК України підстав недійсності правочину немає. Також 02 липня 2014 року між
ТОВ ФК Актив-Гарант та ОСОБА_1 було укладено та виконано договір № 1/07 відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого право вимоги належного виконання зобов`язання за Кредитним договором відступлено ОСОБА_1 . В цей же день між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено та виконано договір відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого право вимоги належного виконання зобов`язання за Кредитним договором відступлено ОСОБА_2 . Внаслідок укладення та виконання зазначеного договору зобов`язання ОСОБА_2 за Кредитним договором припинилися поєднанням боржника та кредитора в одній особі (відповідно до статті 606 ЦК України). Оскільки основне зобов`язання припинилося, а іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і право вимоги за цим зобов`язанням не належить позивачу, то подання ним позову про визнання недійсним договору про розірвання Іпотечного договору суперечить статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і порушує права ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як нового власника земельної ділянки, яка була предметом іпотеки.
У квітні 2019 року ПАТ Дельта Банк подало апеляційну скаргу на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 березня 2019 року.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ Дельта Банк на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 березня 2019 року.
У червні 2020 року ПАТ Дельта Банк та Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо (далі - ТОВ ФК Інвест-Кредо ) подали до апеляційного суду заяви, в яких просили замінити позивача у справі ПАТ Дельта Банк його правонаступником - ТОВ ФК Інвест-Кредо . Заяви обґрунтовані тим, що 15 квітня 2020 року між ПАТ Дельта Банк та ТОВ ФК Інвест-Кредо було укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ Дельта Банк відступило ТОВ ФК Інвест-Кредо права вимоги, зокрема за Кредитним договором.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року заяви ПАТ Дельта Банк та ТОВ ФК Інвест-Кредо задоволено, залучено ТОВ ФК Інвест-Кредо до участі в цій справі як правонаступника позивача.
Постановою Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ Дельта Банк , правонаступником якого є ТОВ ФК Інвест-Кредо , задоволено частково. Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 березня 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Постановлено застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. Визнано ПАТ Дельта Банк іпотекодержателем з 31 жовтня 2007 року за Іпотечним договором, укладеним між ЗАТ ТАС-Інвестбанк і ОСОБА_1 , посвідченим 31 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим номером 6937. Постановлено скасувати записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: запис про припинення іпотеки номер 6193940 від 02 липня 2014 року 14:32:22, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14157305 від 02 липня 2014 року 14:34:14; запис про припинення обтяження номер 6194211 від 02 липня 2014 року 14:41:45, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14157865 від 02 липня 2014 року 14:43:39. В решті позовних вимог відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що внаслідок укладення договору про розірвання Іпотечного договору, який забезпечував виконання Кредитного договору, кредитор відмовився від власних майнових вимог. Оскільки оскаржуваний договір укладений з порушенням пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та є нікчемним, то немає правових підстав для визнання його недійсним в судовому порядку, що прямо передбачено частиною другою статті 215 ЦК України, і визнання його недійсним в судовому порядку законом не вимагається. При цьому суд звернув увагу на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 910/12760/16 було задоволено позов ПАТ Дельта Банк до ТОВ ФК Актив-Гарант про визнання нікчемного правочину недійсним, визнано недійсним укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ТОВ ФК Актив-Гарант договір про відступлення права вимоги. З огляду на встановлення факту нікчемності оспорюваного правочину, і як наслідок - його недійсності саме з цих підстав (укладення з порушенням норми пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ), не підлягають з`ясуванню підстави для визнання його недійсним через відсутність необхідних повноважень на підписання договору з боку кредитора (банку). Враховуючи встановлені в ході апеляційного розгляду обставини нікчемності оспорюваного договору, підлягають застосуванню наслідки його недійсності у спосіб, обраний позивачем, який за обставинами цієї справи є належним та ефективним, тобто таким, що відновлює порушені права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
13 січня 2021 року ОСОБА_3 , а 27 січня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнір О. П. подали до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 березня 2019 року.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_3 вказала, що в оскаржуваній постанові апеляційний суд застосував статтю 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в частині підстав нікчемності правочинів) без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц (провадження № 61-7190св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 761/11868/15-ц (провадження № 61-20023св18). Апеляційний суд також не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 грудня 2020 року у справі № 910/7579/16. Крім того, заявник навела аргументи про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справах № 910/22662/15, № 922/3883/15 та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2019 року у справі № 225/4652/17 (провадження № 61-40888св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 426/23549/17 (провадження № 61-9839св19) та від 18 листопада 2020 року у справі № 127/14035/17-ц (провадження № 61-2825св19), застосованого в оскаржуваній постанові апеляційного суду.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кушніра О. П. подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що в оскаржуваній постанові апеляційний суд застосував статтю 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в частині підстав нікчемності правочинів) без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц (провадження № 61-7190св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 761/11868/15-ц (провадження № 61-20023св18). Апеляційний суд також помилково послався на постанову Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 914/1318/16 і не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 761/21329/15-ц (провадження № 61-22696св18), від 03 грудня 2020 року у справі № 442/475/17 (провадження № 61-44311св18), від 29 грудня 2020 року у справах №№ 0910/2-103/2011 (провадження № 61-13311св20), 685/1529/18 (провадження № 61-21025св19), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 727/5508/15 (провадження № 61-2745св18), від 18 листопада 2020 року у справах № 154/883/19-ц (провадження № 61-12287св20), 359/4886/15-ц (провадження
№ 61-17223св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 210/2227/19 (провадження № 61-18269св19) та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20).
25 лютого 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова С. М. подала до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги, в яких підтримала доводи цих скарг та просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 березня 2019 року. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 215 ЦК України, для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки повноваження Голови Ради Директорів ПАТ Дельта Банк Попової О. Ю. на укладення цього договору підтверджувалися Статутом ПАТ Дельта Банк , погодженим 16 серпня 2013 року НБУ та зареєстрованим реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві 21 серпня 2013 року за реєстраційним номером 107010500230117828, і Положенням Про Раду Директорів ПАТ Дельта Банк в редакції від 22 квітня 2011 року, якими вона керувалася при посвідченні договору про розірвання Іпотечного договору, укладеного 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 . При цьому положення статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , на які послався позивач в позовній заяві, набрали чинності з 11 липня
2014 року, тому не могли бути законною підставою для віднесення до нікчемних договору про розірвання Іпотечного договору, укладеного 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1
25 лютого 2021 року ТОВ ФК Інвест-Кредо такожподало до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги, в яких просило залишити їх без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарг. Судовими рішеннями, які набрали законної сили, було встановлено, що ПАТ Дельта Банк не втратило прав кредитора на підставі ряду правочинів, оскільки нікчемні договори про відступлення права вимоги від 02 липня 2014 року, укладені між ПАТ Дельта Банк та
ТОВ ФК Актив-Гарант , в силу закону не призвели до виникнення в цього товариства прав кредитора, а отже, воно не могло відступити право вимоги. Тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що право вимоги за Кредитним та Іпотечним договорами належить ТОВ ФК Інвест-Кредо як правонаступнику
ПАТ Дельта Банк . Це право підлягає захисту відповідно до статей 15, 16 ЦК України, статей 2, 4, 5 ЦПК України, статті 55 Конституції України, статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також апеляційний суд перевірив доводи учасників справи та, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, в мотивувальній частині судового рішення підтвердив факт нікчемності правочину, що не суперечить жодним правовим позиціям Верховного Суду. При цьому наведені в касаційних скаргах правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду були викладені за інших встановлених фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року та витребувано матеріали справи з Бориславського міського суду Львівської області.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кушніра О. П. на постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року.
08 лютого 2021 року справа № 438/592/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно з частинами першою, третьою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Суди встановили, що 05 лютого 2007 року між ЗАТ ТАС-Інвестбанк та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії в доларах США та гривнях з лімітом 2 600 000 доларів США зі сплатою процентів за користування коштами в доларах - 12 % річних, у гривнях - 18 % річних, строком до 04 лютого 2010 року включно. В подальшому між банком та позичальником було укладено низку додаткових договорів до Кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Для забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 31 жовтня 2007 року між ЗАТ ТАС-Інвестбанк та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим номером 6937, предметом якого є земельна ділянка площею 1,000 га для будівництва та обслуговування готельного комплексу, кадастровий номер 4610345400:04:010:0010, розташована в курортному комплексі Бухів на вулиці Об`їзній в смт Східниця Львівської області. Договірна (заставна) вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін становила 2 295 552,31 доларів США або еквівалент у гривнях за курсом НБУ (1 долар США = 5,05 грн) - 11 592 539,19 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
18 червня 2013 року між ПАТ Омега Банк , яке є правонаступником ПАТ Сведбанк , ВАТ Сведбанк , ПрАТ Сведбанк Інвест , ЗАТ Сведбанк Інвест ,
ЗАТ ТАС-Інвестбанк , та ПАТ Дельта Банк було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. за реєстровим номером 1358, за яким
ПАТ Дельта Банк набуло прав та обов`язків кредитора за Кредитним договором та іпотекодержателя за Іпотечним договором.
02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ТОВ ФК Актив-Гарант було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким права вимоги за Кредитним договором відступлені ТОВ ФК Актив-Гарант .
Також 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 було укладено договір про розірвання Іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим номером 866, за яким сторони домовилися достроково розірвати Іпотечний договір з 02 липня 2014 року.
На підставі постанови правління НБУ від 02 березня 2015 року № 150 Про віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ Дельта Банк , за яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Дельта Банк .
28 вересня 2015 року комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеною наказом від 11 березня 2015 року № 67, складено протокол № 78/1, яким договір про розірвання Іпотечного договору, укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , віднесено до категорії нікчемних згідно з пунктами 1, 2, 3 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . 24 березня 2016 року
ПАТ Дельта Банк направило ТОВ ФК Актив-Гарант , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 повідомлення про нікчемність зазначеного договору.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 02 жовтня 2015 року № 181 Про початок процедури ліквідації ПАТ Дельта Банк та делегування повноважень ліквідатора банку було розпочато процедуру ліквідації ПАТ Дельта Банк .
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 910/12760/16 було задоволено позов ПАТ Дельта Банк до
ТОВ ФК Актив-Гарант про визнання нікчемного правочину недійсним, визнано недійсним укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ТОВ ФК Актив-Гарант договір про відступлення права вимоги.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 910/12760/16 - без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 30 травня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2017 року
у справі № 910/12760/16 - без змін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій справі, ПАТ Дельта Банк посилалося на те, що договір про розірвання Іпотечного договору, укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , є нікчемним з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , оскільки банк відмовився від власних майнових вимог до ОСОБА_1 і можливості іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення боргу за Кредитним договором. Станом на 02 липня 2014 року заборгованість за Кредитним договором становила 8 574 044,28 грн і після звернення стягнення на предмет іпотеки ці кошти були б спрямовані на задоволення вимог кредиторів банку, однак невиконання банком своїх обов`язків перед кредиторами стало однією з підстав для віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Крім того, договір про розірвання Іпотечного договору, укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , від імені ПАТ Дельта Банк підписала Голова Ради Директорів ПАТ Дельта Банк Попова О. Ю., яка не мала права його укладати, оскільки не була уповноважена ні Радою Директорів ПАТ Дельта Банк , ні Кредитним комітетом на розірвання Іпотечного договору. Відсутність рішення колегіального органу свідчить про відсутність волевиявлення ПАТ Дельта Банк на вчинення правочину та уповноваження конкретної особи на його підписання. Тому договір про розірвання Іпотечного договору, укладений 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , є недійсним на підставі частин другої, третьої статті 203, статті 215 ЦК України.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
Таким способом може бути, зокрема визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до частин другої, третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції, чинній на час укладення 02 липня 2014 року договору про розірвання Іпотечного договору (редакція була чинна до 11 липня 2014 року), протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв: 1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; 2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; 3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; 4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; 5) договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; 6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком. Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.
Згідно з частинами другою, третьою статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції, чинній на час запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Дельта Банк (редакція була чинна з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року), протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів
(у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України Про банки і банківську діяльність ; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ПАТ Дельта Банк та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що визнання договору про розірвання Іпотечного договору, укладеного 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , недійсним в судовому порядку не вимагається згідно з частиною другою статті 215 ЦК України, оскільки він є нікчемним у зв`язку з тим, що укладений з порушенням пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . Тому не підлягають з`ясуванню підстави для визнання зазначеного договору недійсним через відсутність необхідних повноважень на підписання договору з боку кредитора (банку).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), на яку послалася ОСОБА_3 в касаційній скарзі, зазначено, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), є необґрунтованими, оскільки правові висновки, викладені в цій постанові, були застосовані апеляційним судом, і їх зміст відображено в оскаржуваному судовому рішенні.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 грудня 2020 року у справі № 910/7579/16, на яку послалася ОСОБА_3 в касаційній скарзі, наведено правовий висновок про те, що визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, і у випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Оскільки апеляційний суд встановив, що оспорюваний договір було укладено 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 , тобто ПАТ Дельта Банк є стороною цього договору, то аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 грудня 2020 року у справі № 910/7579/16, є безпідставними.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , викладеного у постанові Вищого господарського суду України від 30 березня 2016 року у справі № 922/3883/15, постанові Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі № 910/22662/15 та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2019 року у справі № 225/4652/17 (провадження № 61-40888св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 426/23549/17 (провадження № 61-9839св19), не заслуговують на увагу, враховуючи таке.
Вищий господарський суд України у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 922/3883/15, застосувавши положення статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , дійшов висновку, що місцевий господарський суд правильно виходив з наявності підстав для визнання недійсними вказаних договорів як таких, що укладені без попереднього отримання передбаченої договором застави письмової згоди Національного банку України, чим порушив статті 579, 586 ЦК України та статті 7, 17 Закону України Про заставу .
Враховуючи відмінність предмета та підстав позову, правовідносини у вказаній справі не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
У постанові від 17 травня 2017 року у справі № 910/22662/15 Судова палата у господарських справах Верховного Суду України погодилась з висновком суду першої інстанції, що оскільки за спірними правочинами кредитор відмовився від майнового права на нерухоме майно і така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку, тому такі правочини є недійсними на підставі пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб у редакції, чинній на час укладення спірних договорів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 лютого 2019 року у справі № 225/4652/17 (провадження № 61-40888св18) зазначив, що укладений 03 березня 2016 року між позивачем і відповідачем договір про припинення (розірвання) договору іпотеки від 11 листопада 2015 року є нікчемним на підставі пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб у редакції, чинній на час укладення цього правочину, оскільки внаслідок розірвання з відповідачем іпотечного договору, який забезпечував виконання кредитного договору, банк відмовився від власних майнових вимог і така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у позивача. У зв`язку з цим Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову банку щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 426/23549/17 (провадження № 61-9839св19), за договором про припинення (розірвання) договору іпотеки від 03 березня 2016 року банк відмовився від майнових вимог та права звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості боржника за кредитним договором і така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку. Тому суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що такий правочин укладений з порушенням пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб у редакції, чинній на час укладення цього правочину, та є нікчемним.
Тобто у зазначених постановах суд застосував до спірних правовідносин положення статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб у редакції, чинній на час укладення спірних правочинів (07 листопада 2014 року, 17 грудня
2014 року, 18 грудня 2014 року, 19 січня 2015 року, 13 лютого 2015 року, 03 березня 2016 року).
Отже, обставини, встановлені судами у вказаних справах, не є подібними до обставин, встановлених у справі, що переглядається, тому немає підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у вказаних постановах, на які посилається
ОСОБА_3 у касаційній скарзі.
Помилковими є доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кушніра О. П. про те, що апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 761/21329/15-ц (провадження № 61-22696св18), від 18 листопада 2020 року у справі № 359/4886/15-ц (провадження № 61-17223св19), оскільки постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 761/21329/15-ц (провадження № 61-22696св18) відмовлено банку у задоволенні позову про визнання правочинів недійсними з підстав їх нікчемності, яка встановлена Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , у зв`язку з тим, що вимога про визнання правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.
У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 359/4886/15-ц (провадження № 61-17223св19) Верховний Суд зазначив, що виходячи з положень статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , у редакції, чинній на час укладення спірного правочину (19 березня 2015 року), за результатами перевірки, проведеної Фондом або його уповноваженою особою, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При цьому висновок про нікчемність правочинів має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом спричиняють застосування певних наслідків. Водночас вказав, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що оспорюваний договір був укладений до запровадження тимчасової адміністрації (20 березня 2015 року). Разом з тим поза оцінкою суду залишилася та обставина, що спірний правочин був вчинений 19 березня 2015 року, тобто у день призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації.
Верховний Суд, вважаючи, що апеляційний суд не усунув неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин справи, що мають істотне значення для її вирішення, зокрема наявності підстав, передбачених частиною третьою статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , за яких правочини неплатоспроможного банку є нікчемними, а також не виконав обов`язкових вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 17 квітня 2019 року, скасував рішення апеляційного суду, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Таким чином, висновки, викладені у зазначених постановах, не підлягали врахуванню апеляційним судом при вирішенні спору у справі, яка переглядається.
Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кушніра О. П. про те, що апеляційний суд помилково послався на постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 914/1318/16, оскільки, застосувавши висновок стосовно того, що правочини, за якими банк відмовився від власних майнових вимог, є недійсними (нікчемними) в силу закону незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду за умови, якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, апеляційний суд, у справі, яка переглядається, встановив, що внаслідок розірвання з відповідачем іпотечного договору, який забезпечував виконання кредитного договору, позивач відмовився від власних майнових вимог, що є підставою нікчемності такого правочину.
При цьому апеляційний суд врахував визнання недійсним в судовому порядку договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним 02 липня 2014 року між ПАТ Дельта Банк та ТОВ ФК Актив-Гарант , виконання за яким було забезпечено договором іпотеки.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц (провадження № 61-12287св20), на яку послався представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнір О. П. в касаційній скарзі, наведено правовий висновок про те, що відповідно до частини третьої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, тлумачення наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 442/475/17 (провадження № 61-44311св18) та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 727/5508/15 (провадження № 61-2745св18), на які послався представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнір О. П. в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оспорювані кредитні договори не можуть бути визнані недійсними з підстав їх невідповідності вимогам закону, оскільки їх укладено між сторонами у 2005 році, тобто до набрання чинності статтями 11, 18 Закону України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV Про внесення змін до Закону України Про захист прав споживачів . Укладені між сторонами кредитні договори відповідають вимогам чинного на той час законодавства та вільному волевиявленню сторін; під час їх укладення позивачі були ознайомлені з їх умовами, висловили своє волевиявлення шляхом підписання договорів і тривалий час виконували їх умови, що свідчить про прийняття ними таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків.
За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 210/2227/19 (провадження № 61-18269св19), на яку послався представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнір О. П. в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для покладення на Комунальне підприємство Кривбасводоканал обов`язку з відшкодування позивачу як сину загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві працівника завданої моральної шкоди з підстав, визначених статтею 440-1 Цивільного кодексу Української РСР. При визначені розміру моральної шкоди, судом першої інстанції враховано характер та обсяг моральних страждань позивача, пов`язаних зі смертю його батька, що сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, виходячи із засад розумності, пропорційності та справедливості.
Згідно з постановою від 29 грудня 2020 року у справі № 685/1529/18 (провадження № 61-21025св19), на яку послався представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнір О. П. в касаційній скарзі, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову фізичних осіб до Товариства з обмеженою відповідальністю Україна 2001 про визнання договорів оренди землі недійсними, виходячи з того, що орендодавець та орендар врегулювали у договорах свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договорів узгодженим способом, і позивачі не довели обставин, що свідчили б про недійсність спірних договорів оренди землі та порушення їх прав при укладанні оспорюваних правочинів.
Отже, правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 442/475/17 (провадження № 61-44311св18), від 29 грудня 2020 року у справі № 685/1529/18 (провадження № 61-21025св19), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 727/5508/15 (провадження № 61-2745св18), від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц (провадження № 61-12287св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 210/2227/19 (провадження № 61-18269св19), зроблено за інших встановлених фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20), на яку послався представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнір О. П. в касаційній скарзі, зроблено правовий висновок про те, що для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України). Якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, то у разі смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі, суд зупиняє провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 251 ЦПК України) до залучення до участі у справі правонаступника (пункт 1 частини першої статті 253 ЦПК України). Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив (частина друга статті 55 ЦПК України). Заміна сторони правонаступником можлива також на стадії виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України). Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 0910/2-103/2011 (провадження № 61-13311св20), на яку послався представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнір О. П. в касаційній скарзі, зазначено, що по своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України Про виконавче провадження за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник). Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суд перевіряє наявність правонаступництва у матеріальних відносинах, а не його обсяг. Розглядаючи зазначену заяву, суд має встановити достатність поданих заявником матеріалів для здійснення відповідної заміни. При цьому суд оцінює також достовірність поданих на підтвердження факту правонаступництва матеріалів, зокрема договорів, інших правочинів тощо, в тому числі на предмет їх нікчемності. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 07 грудня 2020 року у справі № 361/4357/17 (провадження № 61-10053св19) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 29 грудня 2020 року у справі № 0910/2-103/2011 (провадження № 61-13311св20) зазначено, що задоволення заяви про заміну сторони правонаступником здійснюється судом відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають право суду надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності (стаття 204 ЦК України).
У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що 15 квітня 2020 року між ПАТ Дельта Банк та ТОВ ФК Інвест-Кредо було укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ Дельта Банк відступило
ТОВ ФК Інвест-Кредо права вимоги, зокрема за Кредитним договором.
При цьому апеляційним судом не встановлено обставин, які б свідчили про визнання вищевказаного договору недійсним в установленому законом порядку.
За таких обставин доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кушніра О. П. про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 0910/2-103/2011 (провадження № 61-13311св20), є необґрунтованими. Крім того, оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам, наведеним в зазначених постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 761/11868/15-ц (провадження № 61-20023св18), на яку послалися заявники в касаційних скаргах, зазначено, що редакція статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , чинна на час укладення договору про розірвання договору іпотеки (06 червня 2014 року), не передбачала можливості визнання уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію такого договору нікчемним у зв`язку із відмовою банку від власних майнових вимог, як це передбачено статтею у редакції закону, на яку посилається позивач при зверненні до суду з цим позовом.
Проте наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Єврогазбанк від 09 квітня 2015 року № 70 про визнання нікчемним договору про розірвання договору іпотеки від 06 червня 2014 року є дійсним та у судовому порядку недійсним не визнавався. Оскільки наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Єврогазбанк
від 09 квітня 2015 року визнано нікчемним договір про розірвання договору іпотеки від 06 червня 2014 року, а тому забезпечення виконання умов кредитного договору від 13 липня 2012 року іпотекою є дійсним.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/14035/17-ц (провадження № 61-2825св19), на яку послалася ОСОБА_3 в касаційній скарзі як на приклад неоднакового застосування Верховним Судом статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , зазначено, що положеннями цього Закону визначено коло нікчемних договорів, які можуть бути виявлені зобов`язаною та уповноваженою на це особою - Фондом, якщо вони, зокрема, укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, що було зроблено 11 вересня 2017 року на засіданні комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом від 11 березня 2015 року № 67 та затвердженої уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ Дельта Банк .
При цьому Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду, який, зазначивши, що за договором про припинення (розірвання) договору іпотеки від 02 липня 2014 року, укладеним між сторонами, банк (кредитор) відмовився від майнових вимог та права звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості боржника за кредитним договором і така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у АТ Дельта Банк , відмовив у задоволенні позову банку про визнання недійсним спірного договору, оскільки такий договір укладений з порушенням пункту 1 частини третьої статті 38Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та є нікчемним, тому визнання його недійсним в судовому порядку не вимагається.
Доводи касаційних скарг про неоднакове застосування Верховним Судом
статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та посилання в касаційній скарзі як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права на постанову Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/14035/17-ц (провадження № 61-2825св19) є безпідставними, оскільки як у справі, що переглядається, так і у справі № 127/14035/17-ц, суди встановили, що спірні правочини є нікчемними на підставі статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .
Крім того, слід зазначити, що виходячи із статті 1 зазначеного Закону, предметом його регулювання є фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Зазначений Закон є спеціальним законом, тому з огляду на пункт 8 Розділу X Прикінцеві та перехідні положення цього Закону законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
На відміну від статей 219-235 ЦК України, стаття 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб регулює не правила укладення правочинів, а правовідносини щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку.
У справі, з огляду на частину другу статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб протягом дії тимчасової адміністрації та/або процедури ліквідації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює перевірку правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року, а правочинів, вчинених (укладених) банком з пов`язаними особами та/або в інтересах пов`язаних осіб, та/або на їх користь, - протягом трьох років до дня запровадження тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або процедури ліквідації банку.
У справі не йдеться про ретроспективну дію норми права у часі, оскільки визначальним для нікчемності правочину є не додержання вимог закону на час укладення правочину, а його зміст та строк вчинення до дати запровадження тимчасової адміністрації або процедури ліквідації банку, які оцінюються на час запровадження тимчасової адміністрації.
Відповідно до статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Оспорений правочин сторони уклали 02 липня 2014 року.
Врегульовані статтею 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб права та обов`язки сторін щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку виникли на підставі постанови правління НБУ від 02 березня 2015 року Про віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних та запровадження з 03 березня 2015 року у банку тимчасової адміністрації.
Згідно з частиною другою статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції Закону, чинній на момент введення тимчасової адміністрації, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Отже у вказаній нормі міститься пряма вказівка про застосування цієї редакції Закону в частині підстав нікчемності правочинів (частина третя статті 38 Закону) до правочинів, які вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.
Таким чином суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин статтю 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції Закону України від 04 липня 2014 року № 1586-VІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи , яка набрала чинності
з 11 липня 2014 року.
Саме на таке звернула увагу об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 12 квітня 2021 року у справі № 522/9536/18 (провадження № 61-20409сво19).
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в частині підстав нікчемності правочинів) без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц (провадження
№ 61-7190св18), виходячи з наступного.
У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 629/2156/15 (провадження
№ 61-32337сво17) у подібних правовідносинах викладено висновок про те, що положення статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції Закону № 1586-VII від 04 липня 2014 року застосовуються щодо визначення підстав для кваліфікації правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними на момент введення тимчасової адміністрації.
Вказана постанова об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року прийнята пізніше постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц (провадження № 61-7190св18), тому врахуванню в даному випадку підлягає саме останній висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Схожий за змістом висновок про обов`язковість застосування правового висновку, викладеного в останній постанові Великої Палати Верховного Суду викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року
у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18).
Не впливають на правильність висновку суду апеляційної інстанції і доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновку про застосування у часі статті 38 вказаного Закону, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
від 20 листопада 2019 року у справі № 761/11868/15-ц (провадження
№ 61-20023св18), оскільки в ухвалі від 12 квітня 2021 року у справі № 522/9536/18 (провадження № 61-20409сво19), яка постановлена пізніше вказаної постанови Верховного Суду, об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала відсутніми підстави для відступлення від висновку щодо застосування вказаної норми права, викладеного у постанові цієї ж палати від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/9536/18 (провадження № 61-20409сво19), чим фактично підтвердила такий висновок.
Верховний Суд вважає, що врахуванню у цій справі підлягає висновок про застосування у часі статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , викладений об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 629/2156/15 (провадження № 61-32337сво17), від якого на даний час не відступлено цією палатою або Великою Палатою Верховного Суду.
Колегія суддів не враховує доводи клопотання ОСОБА_1 , поданого до Верховного Суду у липні 2021 року, оскільки відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Крім того, ЦПК України не передбачає подання клопотань, які за своїм змістом свідчать про доповнення касаційної скарги, поза межами строку на касаційне оскарження судового рішення.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що безпідставне відновлення іпотеки є втручанням у її право володіння майном - земельною ділянкою, яку вона набула після розірвання договору, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 1 Першого протоколу Конвенції передбачено, що держава наділена правом забезпечувати виконання таких законів, які їй представляються необхідними для здійснення контролю над використанням власності відповідно до спільних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів або штрафів . Керуючись цією нормою, ЄСПЛ досліджує два питання: по-перше, чи переслідує держава, яка встановлює контроль, законну мету забезпечення суспільних інтересів і, по друге, чи є функціонування цього законодавства і здійснюваний за його допомогою контроль пропорційним переслідуваній меті.
Керуючись статтею 1 Протоколу 1 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод , яка гарантує кожному право мирно володіти своїм майном та визначає обов`язок держави дотримуватися балансу суспільного та приватного інтересу в здійсненні контролю за його використанням, апеляційний суд обґрунтовано застосував наслідки недійсності нікчемного правочину, визнав
ПАТ Дельта Банк іпотекодержателем з 31 жовтня 2007 року за іпотечним договором, укладеним між ЗАТ ТАС-Інвестбанк і ОСОБА_1 , посвідченим
31 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим номером 6937, та скасував відповідні записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що узгоджується також із частиною п`ятою статті 216 ЦК України та частиною другою статті 16 ЦК України на предмет обрання способу захисту прав.
З огляду на порушення пропорційності балансу суспільного та приватного інтересу при укладенні оспорюваного нікчемного правочину, колегія суддів вважає правильним висновок апеляційного суду про вжиття заходів щодо повернення сторін до попереднього стану шляхом застосування наслідків нікчемного правочину.
Крім того, суд апеляційної інстанції врахував обставини у цій конкретній справі та постанову Верховного Суду у пов`язаній справі № 127/14035/17-ц (провадження № 61-2825св19), у якій колегія суддів погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про нікчемність укладеного 2 липня 2014 року ПАТ Дельта Банк , від імені якого діяла Голова Ради Директорів Попова О. Ю., та ОСОБА_4 договору про розірвання іпотечного договору з підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції, чинній на час введення тимчасової адміністрації.
У справі, що переглядається, нікчемний договір укладений у цей же день, а від імені банку діяла одна і та сама особа, тому правовідносини у даній справі є більш релевантними правовідносинам у справі № 127/14035/17-ц, ніж тим, що виникли між сторонами у справах, на які посилається заявник та які переглядались Верховним Судом.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.
Щодо клопотань ТОВ ФК Інвест-Кредо про закриття касаційного провадження
25 лютого 2021 року ТОВ ФК Інвест-Кредо подало до Верховного Суду клопотання, в яких просило закрити касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 - адвоката Кушніра О. П. на постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 - адвоката Кушніра О. П. містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Колегія суддів вважає, що, з урахуванням поданих касаційних скарг, відповідним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилаються заявники та які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи, а тому Верховний Суд відмовляє у задоволенні вказаних клопотань.
Щодо клопотання ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
17 травня 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України, посилаючись на те, що в постановах Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 910/10627/18, від 04 березня 2021 року
у справі № 910/6085/17, від 21 липня 2020 року у справі № 910/16476/18, від 29 жовтня 2019 року у справі № 910/16477/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 761/21329/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 761/11868/15-ц,
від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц (провадження № 61-7190св18),
від 10 жовтня 2019 року у справі № 629/2156/15 (провадження № 61-32337сво18), міститься неоднаковий підхід до вибору редакції статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в частині переліку підстав нікчемності правочинів, яка має застосовуватися у часі до спірних правочинів.
Згідно з частиною третьою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду
Посилаючись на частину третю статті 403 ЦПК України, заявник не зазначає, від якого, на її думку, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, необхідно відступити, що вказує на відсутність підстав для задоволення клопотання в цій частині.
Крім того, ОСОБА_3 вважає, що застосування Верховним Судом у вказаних постановах різних редакцій статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб свідчить про існування виключної правової проблеми.
Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим, не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
У поданому клопотанні відсутні належні обґрунтування наявності виключної проблеми та посилання на обставини справи, що по-різному тлумачаться судами у справах з подібними фактичними обставинами та правовідносинами, що б свідчило про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Заявляючи клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ОСОБА_3 фактично мотивує його неправильним, на її думку, застосуванням апеляційним судом норм матеріального права до правовідносин, що виникли між сторонами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків і такі механізми є ефективними.
Різне тлумачення норм законодавства судами першої чи апеляційної інстанцій не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Вказуючи на існування підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, заявник формулює низку питань, які за суттю відтворюють доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права у цій справі.
За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому клопотання заявника не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 400, 403, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо про закриття касаційного провадження.
Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 - адвоката Кушніра Олександра Петровича залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук
Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанова оформлена суддею Фаловською І. М.
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 10.11.2021 |
Оприлюднено | 09.12.2021 |
Номер документу | 101712070 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Стрільчук Віктор Андрійович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Стрільчук Віктор Андрійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні