Постанова

від 26.11.2021 по справі 503/1146/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 503/1146/16

провадження № 61-7439св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення фактів та визнання права на спадкування разом зі спадкоємцями іншої черги; за зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Кодимської районної державної нотаріальної контори Одеської області Налдіна Надія Миколаївна, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_6 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 січня 2019 року, ухвалене суддею Васильків О. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Сегеди С. М., та за касаційною скаргою ОСОБА_4 , поданою представником - ОСОБА_7 , на постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з жовтня 1992 року по 17 травня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 проживали у зареєстрованому шлюбі, проте й після розірвання шлюбу та до смерті ОСОБА_8 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , вони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 та проживав однією сім`єю з ОСОБА_8 з жовтня 1992 року по день смерті ОСОБА_8 , виховувався останнім як сином. Після досягнення повноліття ОСОБА_2 допомагав ОСОБА_8 у бізнесі. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 намагались вивести ОСОБА_8 зі складного депресивного стану, викликаного економічною кризою. ОСОБА_8 неодноразово перебував на лікуванні у психоневрологічному диспансері та згодом вчинив самогубство. Всі витрати на поховання взяли на себе позивачі. Батьки спадкодавця ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а також його син від першого шлюбу ОСОБА_4 не виконували обов`язок щодо надання моральної підтримки спадкодавцю, що, на думку позивачів, унеможливлює отримання ними спадщини.

Враховуючи викладене, позивачі просили: встановити факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_8 з червня 2012 року по 11 грудня 2015 року; встановити факт проживання ОСОБА_2 однією сім`єю з ОСОБА_8 з жовтня 1992 року по 11 грудня 2015 року; визнати за позивачами право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування після смерті ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У вересні 2016 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому, посилалися на те, що вони є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_8 та прийняли спадщину шляхом написання відповідних заяв нотаріусу. Також із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулись колишня дружина спадкодавця ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 , які не є спадкоємцями першої черги.

Ураховуючи викладене та уточнення позовних вимог, позивачі просили визнати за кожним із них в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 право власності на: 1/6 частину садового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , в садовому товаристві Мирний ; 1/3 частину нежитлової будівлі МЛИН , загальною площею 334,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/3 частину автомобіля марки FORD, модель - TRANSIT CONNECT, тип - вантажний фургон-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2005 року випуску; 33,33% частки статутного капіталу приватного малого підприємства КРОКУС , що складає 499 950 грн; 1/3 частину майна (єдиного майнового комплексу) приватного малого підприємства КРОКУС .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 січня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 відмовлено.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд виходив із того, що ОСОБА_8 перед смертю не перебував у безпорадному стані і позивачі не довели, що проживали із померлим протягом п`яти років до його смерті. Крім того, відмовляючи у позові ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 суд вказав, що вони мають право і можливість отримати свідоцтва про право на спадщину у встановленому законом порядку, їхні права не порушені, тому й захисту в судовому порядку не підлягають.

Постановою Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 січня 2019 року залишено без змін. Рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Кодимської районної державної нотаріальної контори Одеської області Налдіна Н. М., про визнання права власності в порядку спадкування за законом не переглядалося.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Ковальови не надали належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вони протягом тривалого часу опікувалися, матеріально забезпечували, надавали іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , у якій просила скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Представник заявника посилалася на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також посилалася на порушення судами норм процесуального права (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України)

Крім того, у травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 , у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року та направити справу до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Заявник у касаційній скарзі посилається на незаконність поновлення ОСОБА_9 строку на апеляційне оскарження судового рішення та відкриття апеляційне провадження у справі.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , в якому посилається на необґрунтованість касаційної скарги та вказує на правильність ухвали суду апеляційної інстанції про поновлення ОСОБА_1 строку апеляційного оскарження.

Також у серпні 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій він посилається на те, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є необґрунтованим, оскільки померлий ОСОБА_8 за життя не перебував у безпорадному стані, тому відсутні підстави для зміни черговості спадкування на підставі частини другої статті 1259 ЦК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Обставини справи та висновки за результатами розгляду справи, зроблені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8 . Спадкоємцями першої черги за законом після його смерті, які звернулися із заявами про прийняття спадщини, є його батьки: ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а також син - ОСОБА_4 .

Також до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 звернулася його колишня дружина ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 , який не є сином спадкодавця.

На час розгляду справи судами свідоцтв про право на спадщину або постанов про відмову у вчиненні відповідної нотаріальної дії сторонам не видавалось.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що спадкодавець перебував у безпорадному стані, а його батьки та син не надавали йому допомоги та взагалі не спілкувалися із ним, що позбавляє їх права на спадкування після його смерті. Натомість позивачі опікувалися ним до дня його смерті.

Частиною першою статті 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною другою статті 1258 ЦК України кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої ст. 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї тощо.

Суди дали оцінку наданим сторонам доказам і показам свідків та встановили, що спадкодавець ОСОБА_8 перед смертю не перебував у безпорадному стані. Крім того, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не довели факту проживання зі спадкодавцем протягом п`яти років до його смерті, тобто не довели, що вони є спадкоємцями четвертої черги за законом, а відтак, і права на позов.

З огляду на наведене, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Слід відзначити, що судове рішення першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 апеляційним судом не переглядалося, тому воно не є й предметом перегляду у суді касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц (провадження № 61/4743св18) та від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц (провадження № 61-21577св18), є безпідставними, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними, оскільки у цих справах визначені інші предмет та підстави позову, а відтак, застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі, яка переглядається, з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.

Так, у наведених справах предметом позову було визнання права власності на майно та звільнення його з-під арешту й усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу бетонного паркану відповідно. Натомість у справі, яка є предметом перегляду, позов ОСОБА_11 пред`явлено про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п`яти років до його смерті та визнання за ними права на спадкування разом зі спадкоємцями першої черги за законом.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про наявність правових підстав для задоволення її позову. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин.

Зокрема, колегія суддів Касаційного цивільного суду відхиляє доводи заявника про незаконність відмови судів у призначенні експертизи щодо встановлення психіатричного стану померлого ОСОБА_8 , з огляду на те, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не довели факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю протягом 5 років до його смерті, відтак не є спадкоємцями четвертої черги за законом. Отже, позивачі не є спадкоємцями за законом будь-якої черги, тому й встановлювати психіатричний стан померлого ОСОБА_8 немає необхідності, оскільки це не змінить статусу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і не надасть їм права на спадкування.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_4 .

Заявник касаційної скарги посилався на те, що апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження, оскільки надані нею як підстава для поновлення строку документи є підробленими. Крім того, ОСОБА_4 зазначає, що судом апеляційної інстанції не розглянуто його заяву про закриття апеляційного провадження з наведених вище підстав.

Подаючи клопотання про закриття апеляційного провадження з підстав підроблення ОСОБА_1 поштових штемпелів на доказах наявності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, заявник не просив призначити відповідну судову експертизу, висновків спеціалістів з цього приводу також не надав.

Ураховуючи викладене та зважаючи на те, що заявником не наведено належного обґрунтування заяв про неправомірну поведінку сторони у справі, які б посіяли сумнів у правильності дій суду щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів Касаційного цивільного суду погоджується із думкою суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для закриття апеляційного провадження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Слід звернути увагу заявника на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд у Верховному Суді не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_6 , та ОСОБА_4 , подану представником - ОСОБА_7 , залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення фактів та визнання права на спадкування разом зі спадкоємцями іншої черги залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: О. С. Ткачук

А. А. Калараш

Є. В. Петров