Постанова

від 31.03.2021 по справі 503/1146/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3161/21

Номер справи місцевого суду: 503/1146/16-ц

Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Воронової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 січня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Васильків О.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення фактів та визнання права на спадкування разом зі спадкоємцями іншої черги; за позовною заявою ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Кодимської районної державної нотаріальної контори Одеської області Налдіна Надія Миколаївна, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и в:

У червні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення фактів та визнання права на спадкування разом із спадкоємцями іншої черги , в якому з урахуванням уточнених позовних вимогпросили:

- встановити факт проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з червня 2012 року по 11.12.2015 року;

- встановити факт проживання ОСОБА_2 разом з ОСОБА_6 однією сім`єю у період з жовтня 1992 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначили, що з жовтня 1992 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Кодимського районного суду Одеської області шлюб був розірваний. Проте шлюбні відносини відновились майже одразу після розірвання шлюбу, та з червня 2012 року до смерті ОСОБА_6 вони проживали без реєстрації шлюбу. ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 та проживав однією сім`єю з ОСОБА_6 з жовтня 1992 року по момент смерті ОСОБА_6 , виховувався ОСОБА_6 як син. Після досягнення повноліття ОСОБА_2 допомагав ОСОБА_6 у бізнесі. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю з ОСОБА_6 та намагались вивести його з складного депресивного стану, викликаного економічною кризою. ОСОБА_6 неодноразово перебував на лікуванні у психоневрологічному диспансері, згодом вчинив самогубство. Всі витрати на поховання взяли на себе позивачі. Батьки спадкодавця ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а також його син від першого шлюбу ОСОБА_4 свідомо не виконували обов`язок щодо надання моральної підтримки спадкодавцю, що унеможливлює отримання ними спадщини.

Також до суду з позовом звернулися ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Кодимської районної державної нотаріальної контори Одеської області Налдіна Н.М. про визнання права власності в порядку спадкування за законом, в якому з урахуваннямуточнених позовних вимог просили:

- визнати за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 за кожним право власності на 1/6 частину садового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 за кожним право власності на 1/3 частину нежитлової будівлі МЛИН , загальною площею 334,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 за кожним право власності на 1/3 частину автомобіля марки FORD, модель - TRANSIT CONNECT, тип - вантажний фургон-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2005 року випуску, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 за кожним право власності на 33,33% частки статутного капіталу приватного малого підприємства КРОКУС , що складає 499950 грн., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 за кожним право власності на 1/3 частину майна (єдиного майнового комплексу) приватного малого підприємства КРОКУС в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування свого позову зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилась спадщина та 27.01.2016 року Кодимською районною державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є син спадкодавця - ОСОБА_4 , а також батьки спадкодавця - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Також з заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулись колишня дружина спадкодавця ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 , які не є спадкоємцями першої черги.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 січня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також в задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, якими задовольнити позов в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила , що рішення суду було прийнято упереджено, з порушенням засад рівності учасників судового процесу перед законом і судом та принципу змагальності сторін і свободи в наданні ними доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, в зв`язку з чим рішення підлягає частковому скасуванню.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_7 , представник ОСОБА_4 зазначає, що доводи викладені в апеляційній скарзі необґрунтовані та спростовуються матеріалами справи, тому просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Рішення суду в частині позову ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся осіб, дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 11.12.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції складено відповідний актовий запис №12728, що вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.98 т.3).

Батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 02.04.1962 року бюро ЗАГС Дзержинського району м. Харкова (а.с.115 т.3).

Сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 , що вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого 14.03.1985 року р/в ЗАГС м. Кодима(а.с.123 т.3).

Таким чином, відповідно до ст. 1261 ЦК України позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 .

З матеріалів спадкової справи №12/2016 р. до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 вбачається, що після смерті ОСОБА_6 до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини звернулись: 27.01.2016 року - ОСОБА_1 , 27.04.2016 року - ОСОБА_4 , 17.05.2016 року - ОСОБА_2 , а також 09.06.2016 року - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с.95-142 т.3).

При цьому судом зазначено, що позивач ОСОБА_1 при зверненні до нотконтори надала заяву, в якій вказала недостовірну інформацію, а саме, що є дружиною спадкодавця, оскільки на час смерті шлюб між ними було розірвано, про що позивачу було достеменно відомо. Окрім того, в заяві іншим спадкоємцем вказала лише ОСОБА_4 , сина спадкодавця, не вказавши батьків спадкодавця.

Позивач ОСОБА_2 при зверненні до нотконтори інформації щодо наявності інших спадкоємців не зазначив взагалі.

Судом також зазначено, що на час розгляду справи свідоцтво про право на спадщину нікому не видавалось, так само як і постанова про відмову у вчиненні відповідної нотаріальної дії.

Матеріали спадкової справи містять копію ухвали Кодимського районного суду Одеської області від 01.08.2016 року, якою забезпечено позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про усунення від спадкування, визнання права на спадкування та визнання права власності на спадкове майно шляхом заборони Кодимській районній державній нотаріальній конторі Одеської області вчиняти будь-які дії щодо оформлення права на спадщину після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі видавати свідоцтва про право на спадщину та (або) відмовляти у їх видачі.

Судом встановлено, що до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини вчасно звернулись і спадкоємці першої черги ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , так і позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Первісний позов ОСОБА_8 був заявлений про усунення від спадкування батька спадкодавця ОСОБА_3 та сина спадкодавця ОСОБА_4 з посиланням на безпорадний стан спадкодавця та ненадання йому допомоги батьком та сином. При цьому позивачі стверджували, що спадкодавець ОСОБА_6 взагалі не спілкувався з спадкоємцями.

Проте, вказані обставини спростовані матеріалами справи, в тому числі довідкою, наданою Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 26.07.2018 року щодо того, що спадкодавець ОСОБА_6 перетинав державний кордон України, лінії розмежування між Донецькою та Луганською областями та окупованою територією АР Крим у період з 18.07.2013 року по 10.12.2015 року, а також показами свідків.

Судом зазначено, що в уточнених позовних вимогах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначають, що відповідно до ст. 1264 ЦК України мають право на спадкування після смерті ОСОБА_6 як спадкоємці четвертої черги, а саме особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з жовтня 1992 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

З матеріалів справи вбачається, що 16.02.2012 року ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя та 25.04.2012 року рішенням Кодимського районного суду Одеської області позов ОСОБА_1 було задоволено частково, зокрема, поділено між нею та відповідачем житловий будинок АДРЕСА_1 та визнано за позивачем право приватної власності на 1/2 частину зазначеного житлового будинку без визначення частки в натурі.

Додатковим рішенням від 30.04.2012 року по вказаній справі було поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 , визнано за кожним з них право приватної власності на 1/2 частину зазначеної квартири без визначення частки в натурі, а також визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , без визначення частки в натурі. 29.03.2016 року ухвалою суду виправлено описки в додатковому рішенні, а саме замінено запис житловий на садовий .

При цьому в додатковому рішенні Кодимського районного суду Одеської області від 30.04.2012 року зазначено, що в позові ОСОБА_1 вказала, що з 10.10.1992 року вона перебуває з відповідачем у шлюбі, проте наразі сім`я розпалась і вони разом не проживають (а.с.26 т.1).

Також з матеріалів справи вбачається, що 27.04.2012 року ОСОБА_6 звернувся до Кодимського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 17.05.2012 року позов ОСОБА_6 задоволено та шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , укладений та зареєстрований 10.10.1992 року відділом реєстрації актів цивільного стану Кодимського районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис №64, розірвано (а.с.48 т.1).

При цьому судом було встановлено, що відносини між сторонами не склалися, вони не спілкуються, не підтримують між собою ніяких відносин, фактично сімейні відносини між сторонами відсутні. Сторони не мають бажання зберегти сім`ю та перебувати у шлюбі надалі через відсутність взаєморозуміння та взаємоповаги, втрату почуттів.

Крім того, ОСОБА_1 зверталась до Кодимського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_6 про стягнення аліментів на непрацездатну дружину. 23.10.2012 року по вказаній справі постановлена ухвала, якою визнано мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , за якою ОСОБА_1 відмовляється від позовних вимог: аліментів на своє утримання та інших майнових вимог до відповідача ОСОБА_6 , а відповідач ОСОБА_6 зобов`язується до 31.12.2014 року укласти договір дарування належної йому на праві власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 на користь позивача ОСОБА_1 (а.с.49 т.1).

Судом обґрунтовано не були взяті до уваги посилання ОСОБА_1 щодо того, що сімейні стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 були відновлені майже відразу після розлучення, в червні 2012 року, оскільки спростовані тим, що в жовтні, а саме 23.10.2012 року за позовом ОСОБА_1 судом прийнято рішення, і вказаний документ є належним доказом, який свідчить про надання суду в ході розгляду даної справи недостовірної інформації саме позивачем ОСОБА_1 .

З Довідки (витяг з домової книги про склад сім`ї і прописку) №556 від 26.01.2016 року, виданої КП Кодимакомунсервіс , вбачається, що за адресою: АДРЕСА_4 , прописані та проживають: власник ОСОБА_1 з 21.02.2001 р.; син ОСОБА_2 з 26.12.2003 року; чоловік ОСОБА_6 з 21.10.2005 року; ОСОБА_9 з 30.09.2014 року (а.с.101 т. 3).

З довідки №2493 від 14.04.2016 року, виданої ОСОБА_4 Кодимською міською радою, вбачається, що його батько ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.111 т.3).

Судом надана належна оцінка поясненням свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які були допитані у судовому засіданні, та суд вважав, що пояснення даних свідків підтвердили обставини щодо того, що до розлучення та після розлучення з ОСОБА_1 спадкодавець ОСОБА_6 проживав в м. Кодима, приїжджаючи до м. Одеси на вихідні. Деякі свідки зазначили, що ОСОБА_6 перебував в морально пригніченому стані, однак обставини щодо перебування ОСОБА_6 в безпорадному стані свідки, допитані як за клопотанням сторони ОСОБА_17 , так і за клопотанням сторони ОСОБА_8 , не підтвердили так само, як і не підтвердили факт проживання однією сім`єю позивачів ОСОБА_8 з спадкодавцем ОСОБА_6 протягом останніх п`яти років до його смерті.

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення фактів та визнання права на спадкування разом із спадкоємцями іншої черги, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною 1 ст. 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно з ч. 2 ст. 1258 ЦК України кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування передбачено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої ст. 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї тощо.

Судом встановлено, що стороною ОСОБА_8 на підтвердження того, що вони протягом тривалого часу опікувалися, матеріально забезпечували, надавали іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, крім показань свідків не надано належних та допустимих доказів в сенсі ст. ст. 77, 78 ЦПК України. Більш того, факт проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_6 не підтверджують навіть свідки зі сторони позивачів ОСОБА_8 , які також заперечували перебування ОСОБА_6 у безпорадному стані.

При цьому судом вірно зазначено, що до четвертої черги спадкоємців відповідно до вимог ст. 1264 ЦК України відносяться особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Тобто, щоб мати право на спадкування у четверту чергу позивачі ОСОБА_8 повинні були проживати однією сім`єю з спадкодавцем ОСОБА_6 з 10.12.2010 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак вказані обставини не підтверджені в ході судового розгляду справи, спростовані наявними в справі письмовими доказами та показами свідків, а також поясненнями самих позивачів ОСОБА_8 .

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

На підставі з`ясованих обставин справи, суд прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , оскільки позовні вимоги щодо визнання їх спадкоємцями четвертої черги та зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування не обґрунтовані та не доведені, а також не доведено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали зі спадкодавцем ОСОБА_6 протягом п`яти років до його смерті.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що рішення суду було прийнято упереджено, з порушенням засад рівності учасників судового процесу перед законом і судом та принципу змагальності сторін і свободи в наданні ними доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності .

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі Пономарьов проти України (Заява № 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначають апелянти.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 січня 2019 року - залишити без змін.

Рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Кодимської районної державної нотаріальної контори Одеської області Налдіна Надія Миколаївна, про визнання права власності в порядку спадкування за законом не переглядалося.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 01 квітня 2021 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.А. Гірняк

---

С.М. Сегеда