Постанова

від 24.11.2021 по справі 910/11345/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 910/11345/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивача - Аветяна А.Г.,

відповідача - Бєлкіна М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика",

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Курдельчук І.Д.)

від 21.04.2021,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Станік С.Р., судді - Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.)

від 07.10.2021,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"</a>,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика",

про стягнення 174 205,88 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"</a>

про визнання правовідносин припиненими,

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" 143 977, 22 грн інфляційних втрат, 30 228, 66 грн 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "Укрлогістика" не виконало належним чином зобов`язань зі сплати орендної плати за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 1 747 092, 57 грн. Вважає, що відповідно до договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017 на користь ПП "Дніпровський краєвид 07" було відступлене право вимоги до ТОВ "Укрлогістика" зі сплати заборгованості у сумі 1 747 092, 57 грн за період з 01.07.2016 до 31.07.2016, яке згодом звернулось до суду з вимогою про стягнення з відповідача вказаних коштів. Посилаючись на судові рішення у справі № 910/14240/18, зазначає, що в судовому порядку було підтверджено існування у ТОВ "Укрлогістика" заборгованості у сумі 1 747 092, 57 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 за період з 01.07.2016 до 31.07.2016 та стягнуто її відповідача. З огляду на вищевказане, вважаючи, що ТОВ "Укрлогістика" порушило виконання свого грошового зобов`язання з 06.07.2016 до 30.05.2019 зі сплати орендної плати у сумі 1 747 092, 57 грн, яка виникла за період з 01.07.2016 до 31.07.2016, до відповідача має застосовуватись відповідальність, встановлена ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У вересні 2019 року від ТОВ "Укрлогістика" до суду першої інстанції надійшла зустрічна позовна заява, у якій (з урахуванням заяви про зміну предмету позову (а.с. 210, т. 1) товариство просило визнати припиненими з 15.08.2016 правовідносини (зобов`язання), які виникли між ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" і ТОВ "Укрлогістика" на підставі договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014.

Зустрічний позов мотивований тим, що ТОВ "Укрлогістика" належним чином, добросовісно виконало свої зобов`язання з оплати на суму 1 465 303, 45 грн за договором № 25/12/14-1 від 25.12.2014 на користь ТОВ "Нагваль-Фіш" (особа, якій ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" переуступило право вимоги згідно з договором переуступки від 26.07.2016), а тому відповідно до ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України правовідносини між відповідачем і позивачем за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 є припиненими належним виконанням.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021, позов ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Укрлогістика" на користь ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" 127 120,00 грн інфляційних втрат, 19 948,27 грн 3% річних.

Судові витрати за подання первісного позову залишено на позивачу.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

26.10.2021 ТОВ "Укрлогістика" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду - в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та в частині стягнення з ТОВ "Укрлогістика" 127 120,00 грн інфляційних втрат, 19 948,27 грн 3% річних, а в частині відмови у задоволені позовних вимог ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" - залишити без змін. Просить прийняти нове рішення про задоволення зустрічного позову та відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика".

Підставами для скасування судових рішень зазначає п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: ст. ст. 3, 13, 204, 213, 216, 190, 514, 599, 604, 613, 614, 653 ЦК України та порушено норми процесуального права - ст. 75 ГПК України (проігноровано обставини та висновки, встановлені у справі № 910/2611/18, однак застосовано як преюдиційні обставини зі справи № 910/14240/18) при тому, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній. Також посилається на п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 910/14240/18, який був врахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Зазначає п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вважає, що оскаржувані рішення стосуються прав особи, яка не була залучена до участі у справі - ПП "Дніпровський краєвид 07" (п. 8 ч. 1 ст. 310 ГПК України). Стверджує, що 15.08.2016 ТОВ "Укрлогістика" сплатило на користь ТОВ "Нагваль -Фіш" 1 465 303,45 грн за договором № 25/12/14-1, а тому з 15.08.2016 ТОВ "Укрлогістика" не мало зобов`язань на суму 1 465 303,45 грн перед будь-якими особами. Натомість, згідно з ч. 2 ст. 216 ЦК України ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" отримало право вимоги до ТОВ "Нагваль -Фіш" (в тому числі, і на нарахування 3 % річних, інфляційних втрати на вказану суму заборгованості). Вважає, що правильним і добросовісним способом захисту прав ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" може бути звернення з позовом до ТОВ "Нагваль - Фіш" про стягнення отриманого за недійсним договором - 1 465 303, 45 грн та інфляційних втрат і 3 % річних за користування цими коштами. Також зазначає, що на підставі договору від 13.03.2017 ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" відступило право вимоги на суму 1 465 303, 45 грн на користь ПП "Дніпровський краєвид 07", а тому і з огляду на це позивач не має права на стягнення будь-яких інфляційних втрат та 3 % річних з відповідача. Посилається на недійсність додаткової угоди № 2 до договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, що встановлено у справі № 910/378/20. Зазначає, що подальша поведінка ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика", ПП "Дніпровський краєвид 07" з одночасного заявлення ними вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3 % річних є зловживанням правами.

16.11.2021 ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" звернулось до суду касаційної інстанції з клопотанням, яке мотивоване тим, що сторони мають намір укласти мирову угоду відповідно до вимог ч. 1 ст. 307 ГПК України та надати її для затвердження суду, однак станом на 16.11.2021 ними не було досягнуто згоди щодо всіх її умов, а тому просило відкласти розгляд справи у касаційному господарському суді. Це клопотання також було підтримане у судовому засіданні представниками сторін.

Верховним Судом вказане клопотання відхилено, у справі була оголошена перерва з 17.11.2021 до 24.11.2021. Проте після перерви у розгляді справи мирова угода між сторонами у встановленому законом порядку не укладена та не надана для її затвердження судом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

У касаційній скарзі ТОВ "Укрлогістика" посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права - ст. ст. 3, 13, 204, 213, 216, 190, 514, 599, 604, 613, 614, 653 ЦК України та порушено норми процесуального права - ст. 75 ГПК України (проігноровано обставини та висновки, встановлені у справі № 910/2611/18, однак застосовано як преюдиційні обставини зі справи № 910/14240/18) при тому, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.

Щодо вказаної підстави касаційного оскарження, необхідно зазначити таке.

Судами встановлено, що 25.12.2014 між ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (розпорядник) та ТОВ "Укрлогістика" (користувач) було укладено договір користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1, за умовами якого розпорядник передає, а користувач приймає в строкове платне користування холодильні камери згідно з переліком вказаним у договорі.

Між ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" і ТОВ "Укрлогістика" було підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2016 до 26.07.2016, з якого вбачається, що у ТОВ "Укрлогістика" існує перед ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" заборгованість за договором № 25/12/14-1 від 25.12.2014 у сумі 1 465 303,45 грн станом на 26.07.2016 (а.с. 97, т. 1).

26.07.2016 між ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та ТОВ "Укрлогістика" укладено угоду про розірвання договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 та складено акт від 26.07.2016 приймання-передачі повернення з користування відповідно до умов угоди про розірвання від 26.07.2016 договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 (а.с. 98-99, т. 1).

26.07.2016 між ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (первісний кредитор) та ТОВ "Нагваль-Фіш" (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги до боржника. Під терміном "боржник" сторони розуміють ТОВ "Укрлогістика". Під "правом вимоги до боржника" - права грошових вимог первісного кредитора до боржника з оплати орендної плати на суму 1 465 303,45 грн (заборгованість нарахована з 01.07.2016 по 26.07.2016) відповідно до договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014.

У матеріалах справи наявні копії платіжних доручень № 3979 від 15.08.2016, № 3680 від 03.08.2016, № 3704, № 3711 від 04.08.2016, за якими ТОВ "Укрлогістика" (з урахуванням укладеного договору відступлення права вимоги від 26.07.2016) сплатило на користь ТОВ Нагваль-Фіш" 1 465 303,45 грн (а.с. 125-128, т. 1).

Постановою Верховного суду від 20.06.2018 у справі № 910/19198/16 задоволено позовні вимоги ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 26.07.2016, укладений між ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та ТОВ "Нагваль-Фіш".

13.03.2017 між ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (цедент) та ПП "Дніпровський краєвид 07" (цесіонарій) було укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами п. 1.1 якого цедент передає цесіонарію право вимоги до ТОВ "Укрлогістика" (боржника) зі сплати заборгованості у сумі 1 465 303,45 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, що утворилася за період з 01.07.2016 до 26.07.2016 та підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.07.2016 до 26.07.2016, складений між ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та ТОВ "Укрлогістика" за договором № 25/12/14-1 від 25.12.2014 (основний борг).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/14240/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2019, позовні вимоги ПП "Дніпровський краєвид 07" до ТОВ "Укрлогістика" про стягнення заборгованості в сумі 1 747 092,57 грн за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 за укладеним між ТОВ "Укрлогістика" та ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 задоволено. Стягнуто з ТОВ "Укрлогістика" на користь ПП "Дніпровський краєвид 07" 1 747 092,57 грн.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/14240/18 було переглянуто за нововиявленими обставинами та скасовано в частині стягнення з ТОВ "Укрлогістика" 281 789, 12 грн, що вбачається із рішення Господарського міста Києва від 16.04.2021, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021.

Врахувавши вказані обставини, встановивши, що у спірний період право вимоги за грошовим зобов`язанням за договором № 25/12/14-1 від 25.12.2014 належало ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика", суди дійшли висновку що і право на нарахування 3% річних, інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України належить ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика".

При цьому, встановили, що правовідносини між ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та ТОВ "Укрлогістика" за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 припинились 26.07.2016 (шляхом укладенням угоди про розірвання договору № 25/12/14-1 від 25.12.2014) і сума заборгованості, на яку нараховуються 3% річних та інфляційні втрати, становить 1 465 303,45 грн і визначена станом на 26.07.2016. Врахувавши вказане, заяву ТОВ "Укрлогістика" про застосування позовної давності та, здійснивши перерахунок 3 % річних і інфляційний втрат, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, стягнув з відповідача на користь позивача 19 948,27 грн 3% річних та 127 120,00 грн інфляційних витрат за період з 20.08.2016 (трирічний термін, який передував зверненню позивача до суду) до 01.02.2017.

Проте, такі висновки господарських судів попередніх інстанцій є неправильними з огляду на таке.

Законодавець у ч. 1 ст. 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Договірне зобов`язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов`язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов`язання - це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов`язань суб`єкти повинні керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов`язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов`язання, які, до речі, традиційно вважались такими (аналогічний висновок міститься у п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 607/3693/17).

За ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в ст. 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора при цьому згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

У п. 43 постанови від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, у п. 7.53 постанови від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18 Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що інфляційні втрати та 3% річні нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, а тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Судами попередніх інстанцій, у справі, яка переглядається, було стягнуто з відповідача на користь позивача 19 948,27 грн 3% річних та 127 120,00 грн інфляційних втрат відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, які вони перерахували на встановлену суму заборгованості у розмірі 1 465 303, 45 грн за спірний період.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, право вимоги до ТОВ "Укрлогістика" (боржник) зі сплати заборгованості у сумі 1 465 303, 45 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, яка утворилась за період з 01.07.2016 до 26.07.2016, на яку нараховуються 3 % річних і інфляційних втрат, позивач відступив ПП "Дніпровський краєвид 07" відповідно до договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017. У п. 1.2 цього договору сторони погодили, що ПП "Дніпровський краєвид 07" (цесіонарій) займає місце ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (цедент) в зобов`язаннях з ТОВ "Укрлогістика" (боржник) в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про визнання договору відступлення права вимоги від 13.03.2017 недійсним, а тому в силу презумпції правомірності правочину (ст. 207 ЦК України), останній є правомірним та належною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у сторін цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (аналогічний висновок міститься у п. 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

Отже, з аналізу умов договору, вказаних норм матеріального права вбачається, що внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017 відбулася заміна первісного кредитора - з ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на нового - ПП "Дніпровський краєвид 07" у зобов`язанні зі сплати заборгованості у сумі 1 465 303, 45 грн за договором № 25/12/14-1 від 25.12.2014, тобто з укладення цього договору до нового кредитора перейшли як право вимоги на стягнення основного боргу за договором № 25/12/14-1 від 25.12.2014, так і вимога щодо стягнення 3 % річних і інфляційних втрат, які є акцесорними, додатковими до основного зобов`язання, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України. З укладенням договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017 позивач вже не є кредитором зі сплати заборгованості у розмірі 1 465 303, 45 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 та не вправі нараховувати відповідачу на цю суму інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а у відповідача, у свою чергу, відсутнє прострочення з виконання вказаного зобов`язання саме перед позивачем у цій сумі у спірний період, на підставі чого до нього підлягала б застосуванню відповідальність, встановлена ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Додаткова угода від 20.03.2017 до договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, в якій сторони дійшли згоди, що предметом відступлення за договором є виключно визначена в п. 1.1. сума права вимоги до ТОВ "Укрлогістика" зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, без будь-яких додаткових прав на нарахування цесіонарієм передбачених зазначеним договором чи положеннями чинного законодавства України штрафних санкцій та інших нарахувань (в т.ч. встановлених положеннями ст. 625 ЦК України) за прострочення виконання боржником взятих на себе зобов`язань, була визнана недійсною у справі № 910/378/20. Визнана судом недійсною угода не породжує жодних наслідків, крім тих, що пов`язані з її недійсністю. Отже, вказана угода не свідчить про те, що до ПП "Дніпровський краєвид 07" не перейшло право вимоги щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат на суму 1 465 303, 45 грн та, що позивач вправі вимагати стягнення з відповідача 3 % річних і інфляційних втрат на суму 1 465 303, 45 грн.

Отже, відсутні підстави для стягнення з ТОВ "Укрлогістика" на користь позивача 19 948,27 грн 3% річних та 127 120,00 грн інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за спірний період у цьому випадку.

Проте, господарські суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення в частині задоволення первісного позову без врахування цих висновків, а тому судові рішення в частині стягнення з ТОВ "Укрлогістика" на користь позивача 19 948,27 грн 3% річних та 127 120,00 грн інфляційних втрат підлягають скасуванню з прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" до ТОВ "Укрлогістика" про стягнення 19 948,27 грн 3% річних та 127 120,00 грн інфляційних втрат.

В частині відмови у задоволенні первісного позову правильність висновків судів попередніх інстанцій ніким не оскаржується, а тому касаційним господарським судом судові рішення в цій частині не переглядаються з огляду на вимоги ст. 300 ГПК України.

Щодо зустрічних позовних вимог, необхідно зазначити таке.

Однією із форм припинення договору є його розірвання.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України встановлено, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

Частиною 3 ст. 653 ЦК України встановлено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

26.07.2016 між сторонами була укладена угода, за умовами якої вони досягнули згоди розірвати договір користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 з 27.07.2016 (а.с. 98, т. 1).

Отже, з 27.07.2016 правовідносини між сторонами за договором № 25/12/14-1 від 25.12.2014 є припиненими в силу вищевказаних норм закону. Визнання таких правовідносин припиненими ще й в судовому порядку чинними нормами цивільного та господарського права не передбачено.

З огляду на вказане, суди правильно відмовили у задоволенні зустрічного позову про припинення з 15.08.2016 правовідносин, які виникли між ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" і ТОВ "Укрлогістика" на підставі договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014.

Щодо посилання скаржника на п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 910/14240/18, за позовом ПП "Дніпровський краєвид 07" до ТОВ "Укрлогістика" про стягнення 1 747 092,57 грн орендної плати, нарахованої за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 за укладеним між ТОВ "Укрлогістика" та ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, який був врахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, необхідно зазначити, що судом апеляційної інстанції, у справі, яка переглядається, були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.07.2019, з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021. Верховний Суд при розгляді справи, яка переглядається, не вбачає підстав для відступу від висновку суду касаційної інстанції, викладеного у справі № 910/14240/18, який є чітким і зрозумілим і викладався на момент відсутності обставин, які зумовили перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що оскаржувані рішення стосуються прав особи, яка не була залучена до участі у справі - ПП "Дніпровський краєвид 07", то необхідно зазначити, що вказані доводи можуть свідчити лише про порушення процесуальних прав лише особи, яка не була залучена до участі у справі, а не відповідача. З огляду на вказане, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з підстав незалучення до участі справи ПП "Дніпровський краєвид 07".

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, оскільки оскаржувані судові рішення в частині вирішення первісного позову ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" до ТОВ "Укрлогістика" про стягнення 19 948,27 грн 3% річних та 127 120,00 грн інфляційних втрат не відповідають висновкам, викладеним у цій постанові, принципам розумності і добросовісності, ст. 236 ГПК України, то вони в цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" до ТОВ "Укрлогістика" про стягнення 19 948,27 грн 3% річних та 127 120,00 грн інфляційних втрат.

Також необхідно скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині розподілу судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову та стягнути з ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на користь ТОВ "Укрлогістика" 2 881,5 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

При цьому, оскільки, при подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову відповідач мав сплатити 3 309,03 грн судового збору (2 206, 02 грн *150% /100 %), де 2 206, 02 грн = 147 068, 27 грн (127 120,00 грн + 19 948,27 грн - в частині цих вимог рішення суду першої інстанції оскаржувалось до апеляційного суду) *1,5%/100), а не 2 881,5 грн судового збору, як вказано судом апеляційної інстанції, то з ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на користь Державно бюджету України необхідно достягнути 427, 53 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісних позовних вимог.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 910/11345/19 в частині відмови у задоволенні первісного та зустрічного позовів необхідно залишити в силі.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України стягнути з ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на користь ТОВ "Укрлогістика" 4 412, 04 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 910/11345/19 в частині задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"</a> до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" про стягнення 127 120,00 грн інфляційних втрат, 19 948,27 грн 3% річних та розподілу судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"</a> до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" про стягнення 127 120,00 грн інфляційних втрат, 19 948,27 грн 3% річних відмовити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 910/11345/19 в частині відмови у задоволенні первісного та зустрічного позовів залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"</a> (04086, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 41, код ЄДРПОУ 37075024) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" (03058, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 39-В, код ЄДРПОУ 36040006) 7 293, 54 грн судового збору за розгляд апеляційної та касаційної скарг.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"</a> на користь Державного бюджету України 427, 53 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісних позовних вимог.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Кондратова

О. Кролевець