Постанова

від 09.12.2021 по справі 144/1606/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 144/1606/17

провадження № 61-14717св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Теплик-Агро ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Теплик-Агро про усунення перешкод в користуванні власною земельною ділянкою шляхом її повернення

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2021 року у складі судді Германа О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 липня 2021 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір оренди землі від 11 березня 2016 року, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Теплик-Агро (далі - ТОВ Теплик-Агро ).

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну предмету позову та просив усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 2,20 га кадастровий номер 0523782600:03:000:0437, розташовану на території Кивачівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, шляхом зобов`язання відповідача повернути йому його земельну ділянку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 20 грудня 2010 року між ним та ТОВ Теплик-Агро був укладений договір оренди належної йому на праві власності земельної ділянки, строком на 5 років, який 23 березня 2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему у Теплицькому районі за № 052370004004823. 28 вересня 2016 року він звернувся до відповідача з письмовим повідомленням, про те що у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі просить належну йому земельну ділянку не обробляти та вважати договір оренди припиненим. Відповідь на зазначене повідомлення від ТОВ Теплик-Агро не надходила. У 2016 році йому стало відомо про те, що існує новий договір оренди землі від 11 березня 2016 року, укладений між ним та ТОВ Теплик-Агро , строком 10 років. Зазначеного договору він не підписував, і не уповноважував нікого на здійснення таких дій від його імені. Згоди на продовження договору оренди не надавав. У договорі оренди землі, в графі орендодавець, міститься не його підпис. На час підписання даного договору він був відсутній за постійним місцем свого проживання, так як перебував на військовій службі у зв`язку з мобілізацією. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Теплицький районний суд Вінницької області рішенням від 23 квітня 2021 року, в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є безпідстваними, оскільки позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного цивільного права. Крім того суд виходив з того, що позивач не надав належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, щодо протиправності дій відповідача, а такожне довів факт здійснення відповідачем перешкод у реалізації його права користування спірною земельною ділянкою, а тому немає підстав для задоволення вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Вінницький апеляційний суд постановою від 28 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2021 року змінив, виключив з мотивувальної частини рішення посилання на обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного цивільного права. В іншій частині рішення залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував помилковістю висновку місцевого суду про те, що ОСОБА_1 обрав неефективний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки звернувшись з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, позивач наполягав саме на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. При цьому апеляційний суд дійшов висновку про те, що заявлені вимоги є недоведеними, оскільки допустимим доказом підписання чи непідписання ОСОБА_1 договору оренди землі є висновок судової почеркознавчої експертизи, з приводу встановлення цього факту. Однак позивач з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи до суду не звертався. Довідки про перебування ОСОБА_1 на військовій службі не є достатніми доказами факту непідписання ним договору оренди земельної ділянки і не відповідають вимогам статті 78 ЦПК України про допустимість доказів.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 липня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 195/1736/18.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що в ході розгляду справи судом витребовувалась реєстраційна справа з якої відомо, що у ній відсутній оригінал договору оренди від 11 березня 2016 року. Сам договір оренди неодноразово витребовувався у відповідача, однак ТОВ Теплик-Агро оригінал цього договору не надало. Із-за відсутності оригіналу договору оренди земельної ділянки позивач позбавлений був можливості заявити клопотання про призначення експертизи. Також апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги довідки Державної прикордонної служби України, які є офіційним документом, в яких зазначено про те, що у момент підписання договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 перебував на військовій службі і, відповідно, не міг підписати цей договір.

У жовтні 2021 року ТОВ Теплик-Агро подаловідзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. При цьому зазначало, що заявлені позивачем вимоги є недоведеними, а надані ним документи про перебування на службі не спростовують факт непідписання ним додаткової угоди до договору оренди землі. Також вказувало на те, що позивач у цій справі не заявляв клопотання про призначення судової-почеркознавчої експертизи та про витребування оригіналу спірного договору.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

28 вересня 2021 року справа № 144/1606/17 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,20 га кадастровий номер 0523782600:03:000:0437, розташованої на території Кивачівської сільської ради.

20 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ Теплик-Агро був укладений договір оренди земельної ділянки, строком на 5 років, який 23 березня 2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему у Теплицькому районі за № 052370004004823.

Строк вказаного договору закінчився 23 березня 2017 року.

Після чого ОСОБА_1 звернувся до ТОВ Теплик-Агро із письмовою заявою про припинення використання його земельної ділянки у зв`язку з припиненням договору оренди землі.

Згодом ОСОБА_1 стало відомо про існування нового договору оренди землі від 11 березня 2016 року, укладеного між сторонами, строком 10 років.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору оренди землі, який зареєстровано відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, кадастровий номер 0523782600:03:000:0437, укладений 11 березня 2016 року, строком на 10 років, який фактично укладений не був, так як орендодавець цей договір не підписував, волевиявлення на вчинення даного правочину у нього не було, оскільки він був відсутній за місцем реєстрації у зв`язку із проходженням військової служби.

Ця обставина підтверджується довідкою від 07 грудня 2017 року № 30/424 Державної прикордонної служби України, згідно з якою ОСОБА_1 перебував на військовій службі з 12 лютого 2015 року до 08 квітня 2016 року та у відпустці за період проходження служби не перебував, що підтверджується довідкою від 16 березня 2018 року № 30/2778.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі врегульовано спеціальним законом, яким є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першої статті 14 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди укладається в письмовій формі і за бажанням сторін може бути посвідчено нотаріально.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 станом на 11 березня 2016 року не міг підписувати новий договір оренди земельної ділянки (додаткову угоду до попереднього договору оренди) щодо спірної земельної ділянки. При цьому суд встановив, що позивач з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи до суду не звертався.

Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів належними доказами (висновком почеркознавчої експертизи) заявлених вимог, зокрема відсутність волевиявлення орендодавця на збільшення строку дії договору оренди землі.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків апеляційного суду не спростовують.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовому висновку , який зазначений в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновку апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції (у незміненій частині) та апеляційного суду відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2021 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Є. Червинська