Постанова

від 27.07.2021 по справі 144/1606/17

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/1606/17

Провадження № 22-ц/801/1435/2021

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 рокуСправа № 144/1606/17м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Голоти Л.О., Матківської М.В.,

за участі секретаря судового засідання Файчук Я.В., Гордієнка В.Г., представника ТОВ «Теплик-Агро» Шандурського Б.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» про усунення перешкод в користуванні власною земельною ділянкою шляхом її повернення,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Теплик-Агро» про визнання договору оренди землі недійсним, мотивуючи тим, що він, будучи власником земельної ділянки, відповідно державного акту на право приватної власності на землю серії ВН № 1951, надав її в оренду відповідачу, про що 20 грудня 2010 року між сторонами було укладено договір оренди землі, який підписаний ними та 23 березня 2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему у Теплицькому районі за № 052370004004823. Згідно п. 8 умов договору оренди землі, строк дії договору складає 5 років. Так як строк договору спливав 23 березня 2017 року і наміру продовжувати орендні відносини позивач з відповідачем не мав, то 28 вересня 2016 року він звернувся до відповідача з письмовим повідомленням, про те що у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі просить належну йому земельну ділянку не обробляти та вважати договір оренди припиненим. Відповідь від ТОВ «Теплик-Агро» не отримав. З 2016 року позивачу стало відомо про те, що існує новий договір оренди землі. Так відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєстровано договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0523782600:03:000:0437, укладений 11.03.2016 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Теплик-Агро», строком 10 років. Але даного договору позивач не підписував, нікого не уповноважував на здійснення таких дій від його імені. Згоду на продовження договору оренди не надавав. У позивача відсутнє волевиявлення на укладання даного договору. У договорі оренди землі, в графі орендодавець, міститься не його підпис. На час підписання даного договору позивач був відсутній за постійним місцем свого проживання, так як перебував на військовій службі у зв`язку із мобілізацією. Примірник даного договору у позивача відсутній, оскільки його укладання проходило в односторонньому порядку. Починаючи з 2016 року, відповідач не повертає земельну ділянку позивачу, тому просить суд визнати договір оренди землі від 11.03.2016, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик-Агро», недійсним.

11 січня 2021 року позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, а саме просить змінити спосіб захисту. Замість визнання договору оренди недійсним, просить усунути позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 0523782600:03:000:0437, площею 2,20 га, що розташована на території Кивачівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, шляхом зобов`язання відповідача ТОВ «Теплик-Агро» повернути позивачу його земельну ділянку.

Рішенням Теплицького районногосуду Вінницькоїобласті від23квітня 2021року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Теплик-Агро» вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 безпідставною, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2021 року законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції частково не відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є власником земельної ділянки кадастровий номер 0523782600:03:000:0437, відповідно державного акту на право приватної власності на землю серії ВН № 1951 (а.с. 11). Між сторонами було укладено договір оренди землі від 20 грудня 2010 року, строком на 5 років, який зареєстровано 23 березня 2012 року за № 052370004004823(а.с. 13). Строк даного договору закінчився 23 березня 2017 року. Після чого позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача ТОВ «Теплик-Агро» із письмовою заявою про припинення використання його земельної ділянки у зв`язку з припиненням договору оренди землі (а.с. 18). Згодом позивачу стало відомо про існування нового договору оренди землі від 11 березня 2016 року, укладеного між сторонами, строком 10 років. Тоді позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору оренди землі, який зареєстровано відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, кадастровий номер 0523782600:03:000:0437, укладений 11.03.2016 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Теплик-Агро», строком на 10 років, який фактично укладений не був, так як договір позивач не підписував, волевиявлення на вчинення даного правочину у нього було відсутнє, оскільки він був відсутній за місцем реєстрації у зв`язку із проходженням військової служби. Дана обставина підтверджується довідкою № 30/424 від 07 грудня 2017 року, відповідно до якої позивач ОСОБА_1 перебував на військовій службі з 12.02.2015 по 08.04.2016(а.с. 88). Відповідно до довідки № 30/2778 від 16 березня 2018 року позивач у будь-яких відпустках не перебував(а.с. 87).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неефективнийспосіб захиступорушеного цивільногоправа,не наданоналежних,допустимих,достовірних ідостатніх доказів,щодо протиправностідій відповідача,а також не доведенофакт здійсненнявідповідачем перешкоду реалізаціїйого правакористування тарозпорядження майном,а такожне підтвердженофакти наякі позивачпосилається упозовній заяві,щодо перешкоджанняв користуваннівідповідачем спірноюземельною ділянкою,яка належитьпозивачу направі власності,тому відсутніпідстави длязадоволення вимогпро усуненняперешкод вкористуванні земельноюділянкою шляхомїї повернення.

Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так у постанові від 16 червня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц висловила правову позицію, згідно якої застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

ОСОБА_1 ,звернувшись зпозовом усунення перешкод в користуванні власною земельною ділянкою шляхом її повернення, наполягав саме на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки.

Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який є обов`язковим для застосування, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Щодо розгляду позовних вимог по суті, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV).

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 161-XIV укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно доч.1ст.81ЦПК Україникожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.Докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що договір оренди землі не підписував, його волевиявлення на укладення договору було відсутнє і він нікого не уповноважував на вчинення даної дії, що підтверджується довідкою від 07.12.2017 року ДПС України військової частини НОМЕР_1 та довідкою від 16.08.2018 року № 30/2778 ДПС України, згідно з якими позивач станом на 11 березня 2016 року перебував на військовій службі та у відпустці за період проходження служби не перебував.

Згідно ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 належними та допустимим доказами повинен був довести суду факт непідписання ним договору оренди землі.

Однак таких доказів по справі позивач не надав і в матеріалах справи вони відсутні. Довідки про перебування ОСОБА_1 на військовій службі не є достатніми доказами факту непідписання ним договору оренди земельної ділянки і не відповідають вимогам ст.78ЦПК України про допустимість доказів. Допустимим доказом підписання чи непідписання ОСОБА_1 договору оренди землі є висновок судової почеркознавчої експертизи, з приводу встановлення цього факту. Однак позивач з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи до суду не звертався.

Відтак, колегія суддів вважає, що позивач не довів обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване судове рішення змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного цивільного права.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2021 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного цивільного права.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 липня 2021 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

М.В. Матківська