Постанова

від 07.12.2021 по справі 383/1281/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 грудня 2021 року м. Кропивницький

справа № 383/1281/20

провадження № 22-ц/4809/1551/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,

за участю секретаря судового засідання Завітневич О.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 09 липня 2021 року у складі судді Бондаренко В.В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заявника

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, визнання недійним договору оренди землі.

З врахуванням уточнень до позову, ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 6,9699 га, в межах згідно з планом, яка розташована на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району.

Розбіжності щодо факту родинних стосунків у прізвищі спадкодавця та спадкоємця, а саме у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть значиться ОСОБА_4 , а у свідоцтві про народження позивача відомості про матір зазначено, як ОСОБА_5 позивач пояснила наступним.

Вважає той факт, що вона являється дочкою померлої ОСОБА_4 в судовому засіданні можуть підтвердити свідки, які добре знали цю сім?ю.

Вона є спадкоємцем першої черги за законом майна ОСОБА_4 та прийняла спадщину після її смерті шляхом вступу в управління та володіння майном, оскільки постійно проживала та була зареєстрована на день смерті разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказувала, що 21 лютого 1996 року ОСОБА_4 склала заповіт на користь внука, її сина - ОСОБА_6 , який 05 грудня 2005 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, яке складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП Кетрисанівське Бобринецького району Кіровоградської області розміром 8,42 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі.

Зазначене свідоцтво про право на спадщину видано, зокрема, на підставі довідки №1021 Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району 01 грудня 2005 року про реєстрацію та постійне проживання спадкодавця на час смерті в с. Кетрисанівка Бобринецького району Кіровоградської області з серпня 1922 року по день смерті.

Згідно записів будинкової книги ОСОБА_4 постійно проживала та була зареєстрована разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 з 28 лютого 1996 року по 28 вересня 1998 року. Таким чином, позивач вважає, що відсутні докази прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_4 .

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.12.2005, ОСОБА_6 набув у власність земельну ділянку площею 6,9699 га, кадастровий номер 3520883800:02:000:0121, яка розташована на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, після його смерті спадщину прийняла та оформила відповідач ОСОБА_2 , зокрема, на спірну земельну ділянку, отримавши 01 грудня 2009 року свідоцтво про право на спадщину за законом, та в подальшому державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 587438, виданий Бобринецькою районною державною адміністрацією та зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011036500028.

За інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права, земельній ділянці, яка належала ОСОБА_4 присвоєно кадастровий номер 3520883800:02:000:0121 та визначено площу 6,9699 га.

Державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вказану земельну ділянку проведено 08.04.2019, номер запису про право власності 31179777. На вказану земельну ділянку зареєстровано інше речове право, а саме договір оренди землі укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , номер запису про інше речове право 31179810, дата реєстрації 08.04.2019 року.

Звертає увагу, що на день смерті своєї матері - ОСОБА_4 , вона була непрацездатною, а тому правовстановлюючі документи видані на земельну ділянку кадастровий номер 3520883800:02:000:0121, площею 6,9699 га, яка належала ОСОБА_4 є недійсними, оскільки вона мала право на обов`язкову частку у спадщині навіть за наявності чинного заповіту і від спадщини не відмовилась.

Для оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_4 вона звернулась до державного нотаріуса Бобринецької державної нотаріальної контори Дроздової О.П., але нотаріальна контора видати свідоцтво про право на спадщину за законом відмовляється з тих підстав, що нею не подано документів на підтвердження факту прийняття спадщини, відсутні докази родинних стосунків зі спадкодавцем та підстави для закликання до спадкоємства, до того ж встановлено, що порядок спадкування майна ОСОБА_4 змінено заповітом, за яким спадкоємцем призначено іншу особу.

Посилаючись на вказані обставини просила:

- встановити факт, що вона - ОСОБА_1 є рідною дочкою померлої ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане на ім`я ОСОБА_6 , посвідченого державним нотаріусом Бобринецької державної нотаріальної контори Вороненком О.В. 05 грудня 2005 року зареєстрованого в реєстрі за №1371;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії КР №101230 виданого Бобринецькою РДА 02 жовтня 2006 року на ім`я ОСОБА_6 на земельну ділянку кадастровий номер 3520883800:02:000:0121, яка розташована на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_2 , яке посвідчено державним нотаріусом Бобринецької державної нотаріальної контори Дроздовою О.П. 01 грудня 2009 року та зареєстровано в реєстрі за №2299 на земельну ділянку кадастровий номер 3520883800:02:000:0121, площею 6,9699 га, яка належала ОСОБА_6 ;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №587438 виданий Бобринецькою районною державною адміністрацією та зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011036500028 на земельну ділянку кадастровий номер 3520883800:02:000:0121, площею 6,9699 га на ім`я ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір оренди землі укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , земельна ділянка площею 6,9699 га, кадастровий номер 3520883800:02:000:0121, дата державної реєстрації 08 квітня 2019 року, номер запису про інше речове право: 31179810.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 09 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою та просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким позов задовільнити повністю.

Вказує, що на день смерті матері, вона була непрацездатною (пенсіонер), що підтверджується доданим до позову посвідченням № НОМЕР_1 , в якому зазначено та скріплено печаткою про те, що з 01 березня 1998 року вона є пенсіонером довічно. До того ж, за змістом статті 12 Закону України Про пенсійне забезпечення (в редакції, що діяла на момент отримання посвідчення) право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років (у 1998 році позивач досягла 59 років).

Звертає увагу, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права, а тому підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин відсутні.

Вважає, що момент, з якого ОСОБА_1 дізналась про порушення своїх прав, судом першої інстанції встановлено не вірно. Оскільки державним нотаріусом Бобринецької державної нотаріальної контори Дроздовою О.П. 13 листопада 2019 року видано обґрунтовану постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії за №778/02-31, це і є підставою для звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів ОСОБА_1 щодо спадкового майна її померлої матері ОСОБА_4 і цей строк є тим коли позивач дізналась про порушення свого права.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзивах на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 та відповідач ОСОБА_3 зазначили, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах закону. Рішення суду першої інстанції вважають законним та просять залишити його без змін.

Зокрема зазначали, що позивач повинна була дізнатися про порушення свого права викликаного розбіжностями між власним дівочим прізвищем та прізвищем спадкодавця, зазначеного в свідоцтві про її смерть, а отже і про необхідність встановлення вказаних фактів в судовому порядку по закінченню шестимісячного строку для прийняття спадщини. Позивач звернулась до нотаріуса за видачою свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 більше ніж через 17 років 10 місяців від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини, а до суду з вказаним позовом - лише 23 грудня 2020 року, тобто з пропуском трьохрічного строку позовної давності.

Вважають вимогу позивача про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим на ім`я ОСОБА_2 - передчасною, оскільки свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом, якими можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо.

Вимога про визнання недійсним договору оренди землі укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на думку відповідачів взагалі не пов`язується з попередніми позовними вимогами, оскільки у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту та скасування свідоцтв про право на спадщину та державних актів на право приватної власності на землю - договір оренди взагалі є неукладеним.

Суд першої інстанції встановив такі обставини

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бобринець Кіровоградської області померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після її смерті відкрилась спадщина на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП Кетрисанівське , Бобринецького району Кіровоградської області розміром 8,42 га в умовних кадастрових гектарах і належить спадкодавцю на підставі сертифікату КР №0098677 на право на земельну частку (пай).

Позивач відповідно до статті 549 ЦК Української РСР прийняла спадщину у встановлений законом шестимісячний строк після смерті матері ОСОБА_4 шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживала та була зареєстрована разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 . У визначений законом шестимісячний строк заяву про відмову від спадщини позивач не подавала

Згідно копії заповіту від 21 лютого 1996 року, посвідченого державним нотаріусом Бобринецької державної нотаріальної контори Вороненко Л.В. зареєстровано в реєстрі за №273, ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що за законом матиме право, заповідала ОСОБА_6

05 грудня 2005 року державним нотаріусом Бобринецької державної нотаріальної контори Вороненком О.В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, який зареєстровано в реєстрі за №1371, на ім`я ОСОБА_6 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП Кетрисанівське , Бобринецького району Кіровоградської області розміром 8,42 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, що знаходиться на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 грудня 2005 року ОСОБА_6 набув у власність земельну ділянку площею 6,97 га, кадастровий номер 3520883800:02:000:0121, яка розташована на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області право власності на яку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії КР №101230 виданого Бобринецькою районною державною адміністрацією 02 жовтня 2006 року та зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №42,

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 28 квітня 2007 року.

Спадщину, яка відкрилась після його смерті прийняла дружина - ОСОБА_2 , яка 01 грудня 2009 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Бобринецької державної нотаріальної контори Дроздовою О.П., за реєстровим №2299, на земельну ділянку № НОМЕР_3 , площею 6,97 га, кадастровий номер 3520883800:02:000:0121.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 грудня 2009 ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку площею 6,97 га, кадастровий номер 3520883800:02:000:0121, яка розташована на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області право власності на яку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №587438.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку вищевказана земельна ділянка перебуває в оренді у ОСОБА_3 .

Постановою державного нотаріуса Бобринецької державної нотаріальної контори Кіровоградської області Дрозової О.П. від 13.11.2019 року, вих. №778/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) після смерті матері ОСОБА_4 , оскільки відсутній факт прийняття спадщини, докази родинних стосунків зі спадкодавцем та підстави для закликання до спадкоємства, а також встановлено, що порядок спадкування майна ОСОБА_4 змінено заповітом, посвідченим ОСОБА_8 , державним нотаріусом Бобринецької державної нотаріальної контори, 21 лютого 1996 року за реєстровим №273, за яким спадкоємцем призначено іншу особу, що підтверджується копією постанови (т.1 а.с.25).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 19 лютого 1963 року на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , її батьками зазначені: ОСОБА_10 та ОСОБА_5 .

З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00029256624 від 19 січня 2021 року та копії свідоцтва про шлюб НОМЕР_5 , виданого 25 лютого 1966 року, вбачається, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уклала шлюб з ОСОБА_11 у зв`язку з чим змінила прізвище на ОСОБА_12 .

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги. Представники відповідачів заперечили проти скарги.

Інші особи, які приймають участь у справі, які були належним чином повідомленими про місце, час та дату розгляду справи в судове засідання апеляційного суду не з`явилися.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд встановив факт родинних відносин між позивачем та її матір`ю ОСОБА_4 , а також факт прийняття позивачем спадщини після смерті матері, однак дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, ураховуючи наступне.

Спірні правовідносини у зв`язку з відкриттям спадщини після смерті ОСОБА_4 виникли у 1998 році, а тому до них застосовуються положення ЦК Української РСР 1963 року, в редакції, яка діяла на момент їх виникнення.

Судом першої інстанції встановлено розбіжність у прізвищі спадкодавця у документах, а саме у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть та свідоцтві про смерть серії НОМЕР_6 , виданого 18 липня 1998 року значиться ОСОБА_4 , а у свідоцтві про народження позивача відомості про матір зазначено ОСОБА_5 . Наявні розбіжності в написанні прізвища спадкодавця в різних документах, зокрема сертифікаті КР №0098677 на право на земельну частку (пай), виданого Бобринецькою районною державною адміністрацією 03 листопада 1997 року на ім`я ОСОБА_13 та зареєстрованого 23 жовтня 1997 року за №677, мають очевидний характер, а факт родинних відносин між позивачем ОСОБА_1 та її матір`ю ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується наданими суду вищевказаними письмовими доказами та поясненнями свідків, які підтвердили обставини родинних відносин.

Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Статтею 525 ЦК Української РСР передбачено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР (в редакції, що діяла на час відкриття спадщини) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі з обов`язкового страхування; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем (Постанова Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №305/235/17).

З копії домової книги вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 була зареєстрована з 28.02.1996 по 28.09.1998 за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із нею за вказаною адресою була зареєстрована ОСОБА_1 , 1939 року народження, з 09.10.1978 по 19.02.2002 (т.1 а.с.12-23).

Отже, оскільки на час відкриття спадщини ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрована разом зі спадкодавцем за однією адресою, судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 прийняла спадщину у встановлений законом шестимісячний строк після смерті матері ОСОБА_4 , шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном, як це було передбачено статтею 549 ЦК Української РСР. Заяву про відмову від спадщини позивач не подавала.

Статтею 535 ЦК УРСР передбачено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Отже, право позивача на обов`язкову частку в спадщині було порушено видачею 05 грудня 2005 року її сину ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на все спадкове майно.

Відповідачі у суді першої інстанції заявили про застосування позовної давності.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Аналогічна правова норма містилася і в статті 71 ЦК Української РСР.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України (ст. 76 ЦК Української РСР) перебіг позовної давності починається від дня, коли особи довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові (частина перша статті 80 ЦК Української РСР ).

Суд першої інстанції застосував при вирішення питання про позовну давність положення норм ЦК Української РСР, які аналогічні положенням норм ЦК України, що не призвело до неправильного вирішення справи, а тому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

В пункті 7.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 зазначено, що у статті 261 ЦК України аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися , дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у справі за заявою № 23890/02 у справі Фінікарідов проти Кіпру ).

Таким чином, право позивача на обов`язкову частку у спадщині було порушено 05 грудня 2005 року, проте позов до суду ОСОБА_1 подала в грудні 2020 року, тобто через 15 років, із значним пропуском 3-річного строку позовної давності і не ставила питання про визнання поважними причин його пропуску.

Оскільки позивач не надала суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав, суд дійшов правильного висновку про пропуск строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги та зміст оскарженого судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 09 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 грудня 2021 року.

Головуючий суддя А.М. Головань

Судді О.Л. Карпенко

С.І. Мурашко