Постанова

від 01.12.2021 по справі 202/6772/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4676/21 Справа № 202/6772/19 Суддя у 1-й інстанції - Кухтін Г. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

при секретарі - Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 20 листопада 2012 року між ним та відповідачкою було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального району Запорізької області Моргуновим О.В., реєстровий № 874.

Згідно умов договору позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти у сумі 100 000 грн, які останній повинен повернути на умовах Договору (п.1), з урахуванням девальвації сума повернення складає еквівалент 12 500 доларів США (п.3) та при поверненні сплачуються 40 % річних за весь час користування коштами (п.4).

Крім того, умовами договору встановлено, що позикодавець зобов`язаний підписати зміни до цього договору позики, пов`язані скороченням строку його дії на вимогу позичальника.

Листом від 06 травня 2019 року відповідачка повідомила позивача щодо скорочення дії строку договору позики та просила вважати таку дату 01 червня 2019 року.

В свою чергу, позивач 25 травня 2019 року направив відповідь, в якій фактично не заперечував проти закінчення дії договору, однак зауважив, що пункт 14 передбачає те, що всі зміни і доповнення до договору за згодою сторін вносяться шляхом укладання нового договору, в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Також позивач зазначав, що повідомив ОСОБА_1 про необхідність повернути йому позичену суму та відсотки до неї в рамках договору, проте відповідачка своє грошове зобов`язання не виконала та не повернула суму позики в обумовлені строки.

У зв`язку з чим, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошові кошти у розмірі 1 152 097, 20 грн та судовий збір у розмірі 9 605, 00 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2020 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та стягнуто з ОСОБА_1 на його користь грошові кошти за договором позики у розмірі 1 152 097, 20 грн. Також стягнуто з відповідачки на користь позивача судовий збір у розмірі 9 605, 00 грн.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення суду - скасувати та ухвалити нове рішення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 20 листопада 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального району Запорізької області Моргуновим О.В., реєстровий № 874.

Відповідно до пункту 1 Договору, позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі 100 000 грн, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти за користування грошовими коштами на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 3 Договору, в разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов`язується повернути суму грошей у гривнях еквівалентну 12 500 доларам США за офіційним курсом Національного Банку України на день платежу.

Відповідно до пункту 4 Договору, за весь час фактичного користування грошовими коштами позичальник зобов`язується сплатити позикодавцеві 40 (сорок) відсотків річних. Відсотки виплачуються під час остаточного розрахунку за весь період фактичного користування позиченими коштами.

Відповідно до пункту 5 Договору, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) зі сплатою належних з нього процентів за користування грошовими коштами по першій вимозі позикодавця.

Відповідно до пункту 11 Договору, позикодавець зобов`язується на вимогу позичальника підписати зміни до цього договору позики, пов`язані з скороченням строку його дії.

Листом від 06 травня 2019 року відповідачка повідомила позивача щодо скорочення дії строку договору позики від 20 листопада 2012 року, а саме з 01 червня 2019 року.

25 травня 2019 року позивач, у свою чергу, направив відповідь, в якій фактично не заперечував проти закінчення дії договору, однак, зауважив, що пунктом 14 Договору передбачено, що за згодою сторін зміни і доповнення до цього договору вносяться шляхом укладання додаткового договору, в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Проте матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання пункту 14 спірного договору, а саме нотаріального посвідчення щодо змін та доповнень.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги є обґрунтованими та підтвердженими доказами, дослідженими судом, а тому, з метою забезпечення в повній мірі захисту прав, свобод та інтересів позивача, дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Однак, колегія суддів апеляційного суду не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення заборгованості за договором позики.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції невірно встановив зміст спірних правовідносин, які виникли між сторонами, та дійшов до неправильного висновку, який не відповідає обставинам справи.

В обґрунтування ухваленого рішення, щодо задоволення позовних вимог, суд першої інстанції в якості правової підстави посилався на ст. ст. 625, 1046, 1047 ЦК України.

Проте, застосування цих норм до спірних правовідносин є помилковим, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору позики та зміст його умов, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Так, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

З пункту 2 Договору вбачається, що грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору.

Разом з тим, позивачем ОСОБА_2 , на підтвердження своїх позовних вимог при пред`явленні позову у жовтні 2019 року, було подано лише копію договору позики від 20 листопада 2012 року, при цьому, оригінал розписки позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми, не надавалася.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, зазначений письмовий документ, а саме договір позики від 20 листопада 2012 року, не підтверджується розпискою, яка містила б умови та отримання грошових коштів відповідачем в борг, прийняття відповідачем на себе зобов`язань щодо їх повернення та було б визначено, строк, порядок повернення отриманих грошових коштів відповідачем в борг, прийняття відповідачем на себе зобов`язань щодо їх повернення та було б визначено взагалі строк й порядок повернення отриманих грошових коштів.

Враховуючи те, що письмовий документ не містить усіх істотних умов такого правочину як позика у розумінні глави 71 ЦК України, вважати цей письмовий доказ договором позики не можливо.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а саме в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 міститься правовий висновок про застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні висновки.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає неспроможними посилання ОСОБА_2 на пункт 2 Договору, згідно якого грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору, оскільки ним на підтвердження вказаного не надано відповідної письмової розписки відповідача, яка як документ, виданий на підтвердження боргового зобов`язання, зокрема, мала б містити зазначення про зобов`язання повернення грошових сум.

Більш того, в апеляційній скарзі, як і у тому числі своєму відзиві на позовну заяву, ОСОБА_1 посилається на те, що вона грошові кошти за договором позики від ОСОБА_2 не отримувала, а вони мали бути зараховані при укладенні договору встановлення емфітевзису, який повинен був бути укладений у майбутньому.

Також, в матеріалах справи (а.с. 43) міститься відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу у цивільній справі № 191/283/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Новомиколаївського нотаріального округу Запорізької області Моргунов О.В., Миколаївська сільська рада Васильківського району Дніпропетровської області про визнання недійсними довіреності, договору встановлення емфітевзису, договору позики,у якому ОСОБА_2 зазначає, зокрема, що сторони усно домовилися, що грошові кошти, які були зазначені у договорі позики, будуть зараховуватися в рахунок укладення договору встановлення емфітевзису, який мав бути укладений у майбутньому протягом наступних п`яти років та сума коштів, яку відповідачка позичила, влаштовувала її як майбутня плата за встановлення емфітевзису строком на 100 років.

Тобто, договір позики саме на суму 100 000 грн було укладено як гарантію того, що ОСОБА_1 укладе з ОСОБА_2 договір емфітевзису у майбутньому, оскільки земельна ділянка площею 5,530 га, кадастровий номер 1224884900:01:003:0119, яка належить їй на праві власності, на той час перебувала у користуванні позивача відповідно до договору оренди земельної ділянки від 10 грудня 2009 року.

Водночас, з матеріалів справи, зокрема, постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, у цивільній справі № 191/283/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Новомиколаївського нотаріального округу Запорізької області Моргунов О.В., Миколаївська сільська рада Васильківського району Дніпропетровської області про визнання недійсними довіреності, договору встановлення емфітевзису, договору позики, вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено та визнано недійсним договір встановлення емфітевзису від 23 серпня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 20 листопада 2012 року, та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки площею 5,530 га, кадастровий номер 1224884900:01:003:0119, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський район, Миролюбівська сільська рада й належить ОСОБА_1 , згідно якого передача емфатичного права відбулася за 100 000 грн, які власник отримав від емфітента відповідно до договору позики від 20 листопада 2012 року.

Отже, прослідковується, що гроші у сумі 100 000 грн, які зазначені у договорі позики, були як гарантія укладання в майбутньому договору встановлення емфітевзису між сторонами, оскільки на час укладання договору позики існував договір оренди земельної ділянки, а тому, не можливо виявити справжню правову природу правовідносин сторін у даній справі, при цьому, за ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування конкретних обставин не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що за змістом ч.ч. 1,2 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що передбачені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договором позики від 20 листопада 2012 року було встановлено, що ОСОБА_1 зобов`язується повернути борг за вимогою, тобто, ані строку, ані порядку повернення отриманих грошових коштів договір не містить та будь-які докази про вручення чи отримання відповідачкою листа-вимоги кредитора у матеріалах даної справи відсутні.

За таких обставин, ураховуючи відсутність в матеріалах справи оригіналу розписки боржника, заперечення відповідача факту передання грошової суми за укладеним договором позики, а також те, що спірний договір не містить усіх істотних умов такого правочину як позика у розумінні глави 71 ЦК України, а саме: не містить конкретного зазначення про передачу ОСОБА_2 грошових сум у розмірі 100 000 грн, умов отримання позичальником у борг грошей в такому розмірі із зазначенням дати й місця здійснення передачі, зобов`язання їх повернути та конкретні дати повернення, колегія суддів вважає, що позивач не довів наявності обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог, не довів факту укладення договору позики, зокрема, не пояснив відсутність у нього оригіналу розписки боржника та не надав доказів про вручення чи отримання відповідачкою його листа-вимоги про повернення коштів за вказаним договором.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки, на викладене вище суд першої інстанції належної уваги не звернув та у повному обсязі обставини справи не встановив, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат та стягнути з позивача на користь апелянта сплачений судовий збір у розмірі 14 408 грн 00 коп.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) сплачений нею судовий збір у розмірі 14 408 (чотирнадцять тисяч чотириста вісім) грн 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова