Рішення

від 14.07.2020 по справі 202/6772/19

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/6772/19

Провадження № 2/202/539/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Кухтіна Г.О.

за участю секретаря - Паленко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у жовтні 2019 року звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просить суд стягнути з відповідачки на його користь грошові кошти у розмірі 1 152 097,20 грн., а також судовий збір у розмірі 9 605,00 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що між позивачем та відповідачкою 20.11.2012 року укладено договір позики, який був посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального району Запорізької області Моргуновим О.В., реєстровий № 874. Згідно умов договору позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти у сумі 100 000 гривень, які останній повинен повернути на умовах Договору (п.1) з урахуванням девальвації сума повернення складає еквівалент 12 500 доларів США (п.3) та при поверненні сплачуються 40 % річних за весь час користування коштами (п.4). Також умовами договору встановлено, що позикодавець зобов`язаний підписати до цього договору позики, пов`язані скороченням строку його дії на вимогу позичальника. Так, листом від 06.05.2019 року відповідачка повідомила позивача щодо скорочення дії строку договору позики та просила вважати таку дату 01.06.2019 року. В свою чергу, позивач 25.05.2019 року направив відповідь, в якій фактично не заперечував проти закінчення дії договору, однак зауважив, що п. 14 передбачає те, що всі зміни і доповнення до договору за згодою сторін вносяться шляхом укладання нового договору, в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Одночасно позивач повідомив ОСОБА_2 про необхідність повернути йому позичальну суму та відсотки до неї в рамках договору. Відповідачка своє грошове зобов`язання не виконала та не повернула суму позики, в обумовлені строки. У зв`язку з цим, позивач вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді від 09 грудня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Не погоджуючись з заявленими позовними вимогами представником відповідачки, адвокатом Криволаповою Н.С. 09 січня 2020 року подано відзив, в якому остання посилається на те, що відповідач погоджується тільки частково з позовними вимогами позивача у зв`язку з наступним. Так, відповідачу не зрозуміло розрахунок позивача боргу у гривневому еквіваленті по курсу станом на 09.07.2019 р., а не на дату подання позовної заяви. Вважає, що такий розрахунок позивача не відповідає нормам цивільного законодавства. 10.12.2009 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,530 га, кадастровий номер 1224884900:01:003:0119, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область,Синельниківський район, Миролюбівська сільська рада, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Оскільки, ОСОБА_2 потрібні були гроші, вона звернулася до ОСОБА_1 з проханням позичити кошти, а він не буде сплачувати орендну плату за землю. 20.11.2012 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 і отримала кошти. Таким чином, за домовленістю між сторонами ОСОБА_2 не повинна була сплачувати кошти по договору позики, оскільки сторони домовились про взаємозалік. 28.08.2017р., отримавши витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ОСОБА_3 дізналась про проведення 23.08.2017 р. державної реєстрації іншого речового права на її земельну ділянку. Реєстрація іншого речового права здійснена державним реєстратором Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області. Згоди та заяви на проведення таких дій вона не надавала. Звернувшись до державного реєстратора Миколаївської сільської ради, було з`ясовано, що 23.08.2017 р. державним реєстратором Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області було прийнято заяву про державну реєстрацію права власності №23834576 і прийнято рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень за №36756933 від 23.08.2017 р. На підставі даного рішення було проведено державну реєстрацію іншого речового права, а саме право користування земельною ділянкою, що належить ОСОБА_2 , для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на підставі договору встановлення емфітевзису від 23.08.2017 р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Від ОСОБА_2 як власниці земельної ділянки діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності, виданої 20.11.2012 р., яку вона підписала в один день з договором позики, оскільки умовою позичити гроші зі сторони ОСОБА_1 було видання довіреності йому та ОСОБА_4 на управління земельною ділянкою. Так, у договорі встановлення емфітевзису від 23.08.2017 р. зазначається, що передача емфітевтичного права відбувається за 100 000,00 грн., які ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 по договору позики від 20.11.2012 р. Отже, те, що позивач уклав такий договір з такою умовою підтверджує, що попередньо була домовленість, що ОСОБА_2 не сплачує по договору позики. Потрібно зазначити, що увесь цей час ОСОБА_1 не сплачував орендну плату за користування земельної ділянки саме з причини того, що кошти заліковувались в рахунок боргу по договору позики. Але, оскільки ОСОБА_2 не домовлялась з ОСОБА_1 про підписання договору емфітевзису на 100 років, про нього дізналася тільки 28.08.2017 р., у зв`язку з такими обставинами, вона подала до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області позовну заяву про визнання недійсними довіреності, договору встановлення емфітевзису, договору позики. Судом першої інстанції позивачці відмовлено у задоволенні позовних вимог. 30.01.2019 р. Дніпровським апеляційним судом винесено постанову, якою визнано недійсним договір встановлення емфітевзису від 23.08.2017 р. Дану постанову залишено в силі після касаційного оскарження. У судовому засіданні під час розгляду даної справи ОСОБА_1 заперечував проти того, що він не сплачував орендну плату і вказував, що орендну плату він сплачував, але жодних доказів того, що він оплатив орендну плату, так і не надав, оскільки таких доказів не існує, у зв`язку з тим, що орендна плата не сплачувалась взагалі. Отже, у зв`язку з такою поведінкою ОСОБА_1 всі домовленості між Позивачем та Відповідачем стосовно оплати по договору оренди та заліку коштів по договору позики вже не діють. Позивач рахує розмір заборгованості по процентах за 6,5 років (станом на 09.07.2019 р. - дату листа-вимоги) по 40% річних відповідно до умов договору позики. Але вважають, що такий розрахунок невірний. Так, оскільки сам позивач погодив у договорі емфітевзису від 23.08.2017 р., що передача емфітевтичного права відбувається за 100 000,00 грн., які ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 по договору позики від 20.11.2012 р., то саме ця дата повинна вважатися днем пред`явлення вимоги по поверненню боргу. І хоча договір емфітевзису визнаний недійсним, у зв`язку з тим, що у ОСОБА_4 , як представника ОСОБА_2 , відсутні були повноваження на підписання такого договору, строк пред`явлення вимоги, який сам ОСОБА_1 і визначив, повинен рахуватися саме р дня підписання договору емфітевзису. Крім того, якщо б не було домовленості між позивачем та відповідачем про взаємний залік коштів по договору позики та договору оренди землі, увесь час починаючи з 2012 р. ОСОБА_2 сплачувала б ОСОБА_1 і кошти, які отримувала б від нього за оренду землі, а також інші кошти, які б заробила. Таким чином, на сьогоднішній день сума заборгованості не була б 12 500 дол. США, а була б набагато менша. Але позивач своїми недобросовісними діями сам створив такі умови, що відповідач не повертала кошти, оскільки вважала, що орендну плату позивач зараховує в рахунок боргу. Крім того, на недобросовісні дії позивача вказує і те, що 6,5 років він жодного разу не звернувся з вимогою про сплату боргу або відсотків по договору позики. І тільки після того, як договір емфітевзису, яким позивач хотів позбавити відповідача власності, визнано в судовому порядку недійсним. Позивач звертається з позовом про стягнення боргу та нараховує нереальну суму відсотків за 6,5 років. Так, якщо рахувати, що ОСОБА_1 сплачував би орендну плату за користування землею, яку ОСОБА_2 зараховувала б в рахунок сплати боргу по договору позики, то розрахунок заборгованості був би наступним. Договір оренди земельної ділянки було укладено між мною та ОСОБА_1 10.12.2009 р., а зареєстровано 18.05.2010 р. Відповідно до п. 3.1. договору оренди земельної ділянки договір укладається на термін 5 років, починаючи з дати його реєстрації. Таким чином, строк договору оренди закінчився 18.05.2015 р. Згідно з п. 4.1. договору оренди земельної ділянки орендна плата вноситься орендарем у розмірі 4% від грошової оцінки земельної ділянки та становить 3019,22 грн. Періодичність внесення орендної плати з 1 вересня по 31 грудня. Розрахунок закінчується не пізніше 31 грудня поточного року. Оскільки вимоги по договору позики та договору оренди землі являються однорідні та підлягали взаємозаліку, то у розрахунку орендна плата буде розраховуватися, як розраховується заборгованість по договору позики, у доларовому еквіваленті станом на день набрання чинності (реєстрації) договору оренди землі (на 18.05.2010 р. 3019,22 грн. становило 381,75 долара СІЛА (офіційний курс НБУ 7,909). У 2013 р. після сплати оренди розмір заборгованості за договором позики становив би 12 500,00 $ - 381,75 $ = 12 118,25 $. Відсотки за договором позики 40% - 4847,30 $. У 2014 р. - розмір заборгованості становив би: 12 118,25 $ - 381,75 $ = 11 736,50 $. Відсотки за договором позики 40% - 4694,60 $. За 138 днів 2015 р.(з 01.01.2015 р. по 18.05.2018 р.): вартість одного дня користування землею становить - 381,75 $ : 365 днів = 1,05 $. Отже, за 138 днів вартість користування землею складає 1,05 $ х 138 днів = 144,90 $ Таким чином, розмір заборгованості за договором позики становив би: 11 736,50 $ - 144,90 $= 11 591,60 $. 23.08.2017 р. щодо моєї земельної ділянки було укладено договір встановлення емфітевзису. Даний договір було зареєстровано 23.08.2017 р. Отже, з 18.05.2015 р. по 23.08.2017 р. ОСОБА_1 продовжував користуватися земельною ділянкою ОСОБА_2 без достатніх правових підстав та за користування він не сплатив їй кошти. Отже, з ОСОБА_1 , як користувача земельної ділянки, на користь ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки, в порядку ст. 1212 ЦК України підлягають стягненню кошти за користування земельною ділянкою за період з 18.05.2015 р. по 23.08.2017 р. Розрахунок заборгованості за користування земельною ділянкою визначається відповідно до Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" N 92/2002 від 02.02.2002 року зі змінами та доповненнями від 19.08.2008, а саме у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі та з врахуванням ст.289 ПК України та п.9 підрозділу 6 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 року №1185, виходячи з нормативно-грошової оцінки земельних ділянок з урахуванням початкової нормативного-грошової оцінки земельної ділянки зазначеної у відомостях Державного земельного кадастру та коефіцієнту індексації. Так, відповідно до довідки Відділу у Синельниківському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 11.05.2019 р. № 4411/0/204-19 станом на 01.01.2015 р. вартість паю складала 175 306,07; станом на 01.01.2016, 01.01.2017 р. вартість складала 210 350,70 грн. Отже, вартість користування земельною ділянкою за 2015 рік складала - 175 306,07 х 3% = 5259,19 грн. за один рік. (станом на 31.12.2015 р. 5259,19 грн. становило 219,13 долара США (офіційний курс НБУ 24,0007). Але за 2015 р. відповідач користувався не 365 днів, а 227 днів (з 19.05.2015 р. по 31.12.2015 р.). Вартість одного дня користування землею становить - 219,13 $ : 365 днів = 0,60 $. Отже, за 227 днів вартість користування землею складає 0,60 $ х 227 днів = 136,20 $. Вартість користування земельною ділянкою за 2016 рік складала - 210 350,70 грн. х 3% = 6310,53 грн. за один рік. (станом на 31.12.2016 р. 6310,53 грн. становило 232,09 долара США (офіційний курс НБУ 27,1909). Вартість користування земельною ділянкою за 2017 рік складала - 210 350,70 грн. х 3% = 6310,53 грн. за один рік. (станом на 31.12.2017 р. 6310,53 грн. становило 224,84 долара США (офіційний курс НБУ 28,0672). За 2017 р. відповідач користувався не 365 днів, а 234 дня (з 01.01.2017 р. по23.08.2017 р.). Вартість одного дня користування землею становить - 224,84 $ : 365 днів = 0,62 $. Отже, за 234 днів вартість користування землею складає 0,62 $. х 234 дня = 145,08 $. За 227 днів 2015 р. (з 19.05.2015 р. по 31.12.2015 р.) розмір заборгованості за договором позики становив би 11 591,60 $- 136,20 $=11 455,40 $. Відсотки за договором позики 40% за 2015 р. - 4582,16 $. У 2016 р. - розмір заборгованості становив би: 11 455,40 $- 232,09 $= 11 223,31 $. Відсотки за договором позики 40% - 4489,33 $. У 2017 р. (з 01.01.2017 р. по 23.08.2017 р.). - розмір заборгованості становив би: 11 223,31 $- 145,08 $= 11 078,23 $. Відсотки за договором позики (40% це за 365 дні, а за 234 - 40% : 365 днів х 234 дня =25,65%) - 2841,57 $. Отже, якщо враховувати суму, яка б сплачувалась в якості орендної плати і зараховувалась, як і було домовлено, в рахунок погашення боргу по договору позики, то на день укладення договору емфітевзису (строк настання виконання зобов`язання) заборгованість по договору позики склала 11 078,23 $ (станом на дату подачі позову складає 275 402,59 гри. (офіційний курс НБУ 24,8598)); відсотки: 4847,30 $ +4694,60 $+ 4582,16 $+ 4489,33 $+ 2841,57 $= 21 454,96 $ (станом на дату подачі позову складає 533366,02 грн. (офіційний курс НБУ 24,8598). Крім того, вказує, що в момент укладення договору ОСОБА_2 виходила з того, що ОСОБА_1 буде користуватися її земельною ділянкою і орендна плата буде зараховуватися за договором позики, як вони і домовлялися. Але ОСОБА_1 вирішив взагалі лишити її землі. На момент підписання договору позики та довіреності вона і не передбачала, що ОСОБА_1 використає довірительні відносини і укладе договір емфітевзису на 100 років. Передача емфітевтичного права відповідно до договору встановлення емфітевзису від 23.08.2017 р. відбувається за 100 000,00 грн., при тому, що вартість права користування земельною ділянкою площею 5,530 га на правах емфітевзису строком на 100 років складає 594 627,00 грн., тобто майже у шість раз більше. Так, майже при однаковій вартості активів (100 000,00 грн. та 175 306,07 грн. вартість землі) ОСОБА_2 користувалася грошовими коштами під 40%, а ОСОБА_1 користувався земельною ділянкою під 4%, що є вкрай несправедливим, виходячи з того, що при укладенні договору позики між сторонами була зовсім інша домовленість і ОСОБА_2 не розраховувала, що буду сплачувати такі відсотки. Такі процентні ставки навіть фінансові установи не встановлюють у договорах кредитування. У зв`язку з недобросовісною поведінкою ОСОБА_1 ОСОБА_2 було позбавлено того, на що вона розраховували при укладенні договору позики, оскільки сплачувати 40% річних сторони вони не домовлялися. Такі засади договірних правовідносин порушують вимоги еквівалентності цивільного обігу, однозначно не відповідають основним принципам цивільного права, зокрема добросовісності, розумності, пропорційності та справедливості. Вже тільки факт надання грошей по договору позики під дуже високі відсотки сам по собі ставить під сумнів дотримання принципів верховенства права, добросовісності, розумності, справедливості кредитором.

Ухвалою суду від 12.02.2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася. Через канцелярію суду подала заяву, згідно якої позовні вимоги підтримала у повному обсязі та наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилася. Через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи без її участі та без участі відповідачки.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, 20.11.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального району Запорізької області Моргуновим О.В., реєстровий № 874, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти у сумі 100 000 гривень, які останній повинен повернути на умовах Договору (п.1) з урахуванням девальвації сума повернення складає еквівалент 12 500 доларів США (п.3) та при поверненні сплачуються 40 % річних за весь час користування коштами (п.4).

Пунктом 11 Договору встановлено, що позикодавець зобов`язаний підписати до цього договору позики, пов`язані скороченням строку його дії на вимогу позичальника.

Листом від 06.05.2019 року відповідачка повідомила позивача щодо скорочення дії строку договору позики від 20.11.2012 року, а саме з 01.06.2019 року.

В свою чергу, позивач 25.05.2019 року направив відповідь, в якій фактично не заперечував проти закінчення дії договору, однак зауважив, що п. 14 передбачає те, що всі зміни і доповнення до договору за згодою сторін вносяться шляхом укладання нового договору, в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України договір позики - це угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або з інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 2 статті 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики через його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Як передбачено статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Крім того, посилання представника відповідача, що договір позики був укладений в порушення діючого законодавства, а тому він є недійсним, є помилковим, оскільки недійсність вказаного правочину прямо не встановлена законом та згідно постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року, постановленої за результатами розгляду скарги адвоката ОСОБА_2 - Криволапової Н.С. на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: Приватний нотаріус Новомиколаївського нотаріального округу Запорізької області МоргуновОлександр Володимирович, Миколаївська сільська рада Васильківського району Дніпропетровської області про визнання недійсними довіреності, договору встановлення емфітевзису, договору позики, прямо вказано Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання недійсними договору позики та довіреності від 20.11.2012 року, суд першої інстанції правильно виходив з того, що договір позики укладено відповідно до чинного законодавства, обов`язки встановленні договором позики позикодавцем виконані у повному обсязі, позивачка отримала кошти у сумі 100 000 гривень, за які придбала квартиру. Крім того, суд вважав, що свідоцтво про смерть матері та копія рішення про розірвання шлюбу є неналежними доказами у справі, а копія трудової книжки спростовує посилання позивача на наявність скрутного матеріального становища в період укладання позивачем договору позики від 20.11.2012 року та довіреності від 20.11.2012 року, оскільки була в цей період офіційно працевлаштована. Суд дійшов також вірного висновку про те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що правочини вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Особи, які його уклали, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін при укладенні договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі, тому вимоги позивачки з приводу визнання недійсним довіреність від 20.11.2012 року та договір позики від 20.11.2012 року є необґрунтованими .

Відповідно до ст.10, 11 ЦПК України цивільні справи розглядаються судом у межах заявлених вимог, на підставі наданих доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі наведеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими судом, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які впливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд, з метою забезпечення в повній мірі захисту прав, свобод та інтересів позивача, дійшов переконливого висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені та документально підтверджені судові витрати.

На підставі ст.ст.12, 13, 81, 95, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти за договором позики у розмірі 1 152 097,20 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 9 605,00 грн.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя Г.О. Кухтін