Постанова

від 22.11.2021 по справі 911/392/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2021 р. Справа№ 911/392/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Пономаренка Є.Ю.

за участі секретаря судового засідання Яценко І.В.

представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 22.11.2021

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона №55"

на рішення Господарського суду Київської області від 30.03.2021 (повне рішення складено - 21.04.2021)

у справі № 911/392/20 (суддя - Ярема В.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Водполімер"

до Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона №55"

про визнання недійсним договору та скасування запису про право власності,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Водполімер" (далі - ТОВ НВФ "Водполімер", позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона №55" (далі - ПрАТ "Пересувна механізована колона №55", відповідач) про:

- визнання недійсним з моменту укладення договору про сумісну діяльність, укладеного 14.03.1995 між Закритим акціонерним товариством "Пересувна механізована колона №55" (далі - ЗАТ "Пересувна механізована колона №55") та ТОВ НВФ "Водполімер";

- скасування запису про право власності №14939926 від 13.06.2016, вчиненого державним реєстратором прав на нерухоме майно Герман Олександрою Сергіївною - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, щодо реєстрації у державному реєстрі речових прав нерухомого майна під номером 946285632000.

Позовні вимоги мотивовано відсутністю спірного договору так як відповідний правочин позивачем з відповідачем не укладався, а тому, в ТОВ НВФ "Водполімер" виникла необхідність здійснення ефективного захисту своїх порушених прав на володіння своєю власністю.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.03.2021 у справі № 911/392/20 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення договір про сумісну діяльність, укладений 14.03.1995 між ЗАТ "Пересувна механізована колона №55" та ТОВ НВФ "Водполімер". У задоволенні позовної вимоги ТОВ НВФ "Водполімер" до ПрАТ "Пересувна механізована колона №55" про скасування запису про право власності №14939926 від 13.06.2016, вчиненого державним реєстратором прав на нерухоме майно Герман Олександрою Сергіївною - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, щодо реєстрації у державному реєстрі речових прав нерухомого майна під номером 946285632000, відмовлено. Стягнуто з ПрАТ "Пересувна механізована колона №55" на користь ТОВ НВФ "Водполімер" 2 102,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв`язку з недотриманням форми, під час укладення спірного правочину, наявні підстави для захисту порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача, а тому підлягають задоволенню вимоги ТОВ НВФ "Водполімер" про недійсність з моменту укладення договору про сумісну діяльність, укладеного 14.03.1995 між ЗАТ "Пересувна механізована колона №55" та ТОВ НВФ "Водполімер". В той же час, оскільки, з 16.01.2020 законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, а тому вимога позивача про скасування запису про право власності №14939926 від 13.06.2016, вчиненого державним реєстратором прав на нерухоме майно Герман Олександрою Сергіївною - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, щодо реєстрації у державному реєстрі речових прав нерухомого майна під номером 946285632000 не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПрАТ "Пересувна механізована колона №55" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 30.03.2021 у справі № 911/392/20 в частині визнання недійсним з моменту укладення договору про сумісну діяльність, укладеного 14.03.1995 між ЗАТ "Пересувна механізована колона №55" та ТОВ НВФ "Водполімер" та постановити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаних позовних вимог.

Окрім того, відповідач просить стягнути з позивача судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване судове рішення є незаконним і необґрунтованим, прийнятим судом внаслідок неповного з`ясування обставин та з недоведеними обставинами, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, апелянт вказує на те, що в порушення ст. 75 ГПК України судом першої інстанції було здійснено безпідставний та необґрунтований висновок про відсутність оригіналу оскаржуваного договору в письмовій формі і, як наслідок, його недійсність; в порушення ст. 45, ст. 46 та приписів Глави 38 ЦК Української РСР, місцевим господарським судом було здійснено безпідставний та необґрунтований висновок, що відсутність оригіналу оскаржуваного договору в письмовій формі є свідченням його не укладення в письмовій формі та є наслідком визнання його недійсним.

Крім того, апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу суду апеляційної інстанції, що з долучених позивачем до матеріалів справи документів вбачається, що відповідач повністю виконав умови Договору про сумісну діяльність від 14.03.1995, внаслідок чого за останнім було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості, а саме: корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарських приміщень (Об`єкт № 1). При цьому, вказаний Договір про сумісну діяльність від 14.03.1995 не суперечить положенням ані Цивільного кодексу України, ані положенням Цивільного кодексу Української РСР, а тому безпідставними та необґрунтованими є висновки суду першої інстанції щодо недійсності даного договору про сумісну діяльність.

Відповідач вважає, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення були проігноровані положення ч. 4 ст. 236 ГПК України та не враховано висновки щодо застосування наведених вище норм права, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, відносно обрання позивачем неефективного способу захисту своїх начебто порушених прав.

Також скаржник зазначає, що місцевим господарським судом в порушення ст. 14 ГПК України (принципу диспозитивності) та наведених в апеляційній скарзі правових висновків, які викладені в численних постановах Верховного Суду, було здійснено безпідставний та необґрунтований відступ від правових підстав позовних вимог, зазначених позивачем в позовній заяві, а також в порушення ст. 14 ГПК України самостійно обрано правові підстави позову, які не зазначені позивачем в позовній заяві.

Апелянт, серед іншого, в апеляційній скарзі вказує на не доведення позивачем того, що Договір про сумісну діяльність від 14.03.1995 порушує публічний порядок, або конституційні права власності останнього щодо об`єкту нерухомості - корпусу по виробництву полімерних труб та підсобно-господарських приміщень; позивачем не долучено до матеріалів справи жодного доказу (до прикладу висновку експерта), які б підтверджували те, що документи є підробленими.

Відповідач також зазначає, що твердження позивача про втрату спірного об`єкту нерухомості із свого господарського відання у вересні 2016 року внаслідок скоєння кримінально караних дій посадовими особами та бенефіціарами відповідача, які взяли участь у рейдерському захопленні контролю за товариством позивача в якості власників (бенефіціарів) ПрАТ "Пересувна механізована колона №55" та ТОВ "Концерн Водполімер" є безпідставними; копії протоколів допитів не є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ГПК України, при цьому, апелянт вважає, що вказані протоколи, а також інформація викладена в них, не підтверджує чи спростовує факт будівництва позивачем виробничого корпусу та електропідстанції, а також, що відповідні протоколи також не підтверджують того факту, що оскаржуваний позивачем договір є підробленим чи недійсним; показами свідків, викладених у відповідних заявах, які посвідчені нотаріально, повністю спростовуються твердження позивача, про те, що Договір про сумісну діяльність є підроблений або той факт, що вказаного Договору не існувало. За вказаних обставин, апелянт вважає, що позивач безпідставно та навмисно вводить суд в оману, зокрема шляхом подання протоколу допиту свідка, який не відповідає дійсності, безпідставно перекручуючи факти на свою користь.

При цьому, як зазначає скаржник, позивач знав про існування Договору про сумісну діяльність від 14.03.1995 задовго до 2019 року та на рівні з відповідачем виконував умови вказаного Договору про сумісну діяльність, підтвердив факт виконання вказаного Договору позивачем та відповідачем, а також зазначив про відсутність претензій до відповідача щодо реєстрації за ним права власності на Об`єкти № 1 та № 2; враховуючи, що позивач через свій виконавчий орган набув прав та обов`язків за оскаржуваним Договором про сумісну діяльність від 14.03.1995 в день його укладення - 14.03.1995, тобто, саме цього дня останній довідався про порушення свого права.

Як твердить відповідач, матеріалами справи підтверджується, що позивач знав про існування оскаржуваного Договору про сумісну діяльність від 14.03.1995 більше ніж три роки до дати подання позовної заяви в даній справі, а відтак, пропустив строк на звернення до суду із даним позовом; висновок суду першої інстанції про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності є безпідставним та необґрунтованим, при цьому, обставини, на які посилався позивач у якості обґрунтування поважності пропуску строків позовної давності, не підтвердженні останнім жодними належними та допустимими доказами.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та пояснень

14.06.2021 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду відповідно до приписів ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним, з огляду на дотримання судом при вирішенні даного спору всіх вимог судочинства, вирішено справу згідно з законом, базуючись на зібраних у справі доказах. ТОВ НВФ "Водполімер" вважає оскаржуване рішення суду у достатній мірі обґрунтованим, оскільки воно було ухвалене судом на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні з участю представників обох сторін.

При цьому, позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що судом в оскаржуваному рішенні надано оцінку окремим доказам на предмет відповідності їх вимогам закону про належність та допустимість і вірогідність, а також про обставини, що не підлягають доказуванню, а також це рішення містить вичерпні висновки суду з обставин спору, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів фактам, які мають значення для правильного вирішення справи.

Позивач зазначає, що обставини та предмет позову ґрунтувалися на великій кількості письмових доказів, отже при вирішенні даного спору довелося в повній мірі скористатись статтею 79 ГПК України, реалізовуючи на практиці новий стандарт доказування вірогідність доказів .

Крім того, позивач вказує, що місцевим господарським судом під час вирішення спору по суті, дотримуючись норм процесуального права, зокрема статей 74, 76-79, 86 ГПК України, надано, в підсумку, цілком обґрунтовану оцінку всім ключовим обставинам спору та правовим підставам позовних вимог, досліджуючи усі зібрані докази обох сторін спору як окремо, так і в їх сукупності, оцінюючи їх вірогідність і взаємний зв`язок.

При цьому, висновки, які застосовані судом при вирішенні даного спору, повністю співпадають із висновками Верховного Суду при вирішенні подібних спорів.

Також позивач просить звернути увагу суду апеляційної інстанції на особу платника, якою було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, а також на наявність у представників відповідача повноважень на представництво даної особи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2021 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Руденко М.А., Суліма В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "Пересувна механізована колона №55" на рішення Господарського суду Київської області від 30.03.2021 та призначено розгляд справи на 15.06.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2021 задоволено клопотання представника ПрАТ "Пересувна механізована колона №55" та призначено судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів 15.06.2021.

У зв`язку з перебування головуючого судді Ткаченко Б.О. на лікарняному, розгляд справи 15.06.2021 не відбувся.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2021, у зв`язку з перебуванням судді Руденко М.А. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Сулім В.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 справу № 911/392/20 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Сулім В.В., Мартюк А.І. та призначено розгляд справи на 27.07.2021.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2021, у зв`язку з перебуванням судді Мартюк А.І. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Сулім В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 справу № 911/392/20 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Пересувна механізована колона № 55 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді- Сулім В.В., Гаврилюк О.М.

У судовому засіданні 27.07.2021 оголошено перерву в розгляді справи до 07.09.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 задоволено клопотання ПрАТ "Пересувна механізована колона №55" про відкладення розгляду справи на іншу дату. Розгляд справи № 911/392/20 відкладено на 21.09.2021.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2021, у зв`язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Сулім В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Пересувна механізована колона №55 на рішення Господарського суду Київської області від 30.03.2021 у справі №911/392/20 прийнято до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Сулім В.В., Коротун О.М.

У судовому засіданні 21.09.2021 оголошено перерву в розгляді справи до 19.10.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 визнано неповажними причини пропуску ПрАТ "Пересувна механізована колона №55" процесуального строку на подання клопотання про витребування доказів. Клопотання Приватного акціонерного товариства Пересувна механізована колона № 55 про витребування доказів - залишено без розгляду.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2021, у зв`язку з перебуванням суддів Коротун О.М., Суліма В.В. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Пономаренко Є.Ю., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 прийнято справу № 911/392/20 за апеляційною скаргою ПрАТ "Пересувна механізована колона №55" на рішення Господарського суду Київської області від 30.03.2021 до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Пономаренко Є.Ю., Гаврилюк О.М. та призначено розгляд справи на 16.11.2021.

У судовому засіданні 16.11.2021 протокольною ухвалою залишено без розгляду клопотання відповідача про визнання поважними причин неподання доказів, продовження строку на подання клопотання про витребування доказів та клопотання про витребування доказів, в розгляді справи оголошено перерву до 17.11.2021.

У судовому засіданні 17.11.2021 оголошено перерву в розгляді справи до 22.11.2021.

У судовому засіданні 22.11.2021 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 22.11.2021 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити та скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили в її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

13.06.2016 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герман Олександрою Сергіївною у державному реєстрі речових прав нерухомого майна під номером 946285632000 зареєстровано за відповідачем право власності на корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення, розташоване за адресою м. Бориспіль, вул. Запорізька, 14-в, як на новостворене нерухоме майно (далі - нерухоме майно), за наслідками чого державним реєстратором внесено до реєстру запис про право власності №14939926 від 13.06.2016.

Позивач зазначає, що вказана реєстрація, була проведена на підставі підроблених документів, зокрема договору про сумісну діяльність від 14.03.1995 (далі - договір про сумісну діяльність), який останній просить визнати недійсним.

При цьому, позивач вказав, що такого договору не існувало ніколи, оскільки позивач ніколи не укладав договору із Закритим акціонерним товариством "Пересувна механізована колона №55", а докази виконання даного договору, у тому числі спільної діяльності, як і докази будь-яких розрахунків щодо спільної діяльності відсутні.

Крім того, за доводами позивача, відсутні будь-які протоколи чи акти розподілу між сторонами результатів спільної діяльності, а предмет такого договору не визначений жодними істотними параметрами - площею майбутнього об`єкту нерухомості, строку будівництва об`єкту, визначення його проектних даних та кошторису, коефіцієнтів чи приниципів розподілу спільного майна між сторонами.

На переконання позивача текст спірного договору створений шляхом підробки ймовірно на початку 2016 року, тоді як обидва вказані у договорів підписанти померли в період 2013-2015 років.

Так позивач зазначив, що зареєстроване за відповідачем на підставі спірного договору нерухоме майно позивач розпочав будувати в 2005 році на орендованій згідно договору оренди №2090 від 04.07.2005 земельній ділянці площею 0,5 га кадастровий номер 3210500000:06:002:0001 за адресою: вул. Запорізька, 14-а, з метою розширення виробництва, яке здійснювалось у господарських приміщеннях та спорудах на належній позивачу земельній ділянці, що знаходиться поряд із відповідно орендованою земельною ділянкою.

Як зауважив позивач, ним інвестовано у спорудження нового виробничого корпусу з мережею електроживлення власні прибутки у сумі понад 700 000,00 грн, а розмір капіталовкладень підтверджується офіційною фінансовою звітністю підприємства.

Також позивач вказав, що на момент вчинення державної реєстрації за відповідачем нерухомого майна позивач був єдиним орендарем земельної ділянки, на якій відповідно розташоване нерухоме майно - новозбудований корпус.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження вказаних вище обставин позивач надав, зокрема, копії: архівної довідки Бориспільського міського архіву від 21.01.2014, державного акта на право постійного користування землею серії КВ, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.10.2004, договору оренди землі від 04.07.2005 та додаткового договору до нього, а також копії фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва (баланс) на: 31.12.2010, 31.12.2014, 31.03.2015, 31.12.2016, копію спрощеного фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва (баланс) на 31.12.2017, копію технічного паспорту на виробничий будинок - корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення від 26.06.2015.

В подальшому, за доводами позивача, у 2015 році внаслідок незаконного отримання контролю над діяльністю ТОВ НВФ "Водполімер" бенефіціарами ПрАТ "Пересувна механізована колона №55" і ТОВ "Концерн Водполімер" вчинено ряд фіктивних правочинів та відчужено із власності підприємства все нерухоме та рухоме майно, грошові кошти та усі обігові активи.

В розрізі вказаних вище обставин позивач зауважив, що слідчим поліції у м. Бориспіль ведеться розслідування у чотирьох кримінальних провадженнях щодо притягнення до відповідальності організованої групи осіб за рейдерство щодо майна ТОВ НВФ "Водполімер" та знищення його первинної бухгалтерської документації, у тому числі спірного договору, що також підтверджується, на переконання позивача, діями ПрАТ "Пересувна механізована колона №55" по відчуженню нерухомого майна на користь ТОВ "Концерн Водполімер" згідно договору купівлі-продажу від 09.09.2016 та, надалі, вчинення дій з припинення діяльності (ліквідації) ПрАТ "Пересувна механізована колона №55" і зміни його місцезнаходження, а також зміною третьою особою - ТОВ "Концерн Водполімер" поштової адреси нерухомого майна з вул. Запорізька, 14-а на вул. Запорізька, 14-в, що підтверджується доданою до позову копією рішення Бориспільської міської ради Київської області "Про надання поштової адреси нерухомому майну (корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення) товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Водполімер" по вул. Запорізька у місті Борисполі" від 13.12.2016 №1327-19-VII.

Також в підтвердження вказаних вище обставин позивач надав, зокрема, копії витягів з кримінальних проваджень, витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань, протоколів допиту свідків, протоколів позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ "Пересувна механізована колона №55".

При цьому, позивач зауважив, що колишній керівник товариства ОСОБА_3, діючи умисно на шкоду інтересам позивача, передав відповідачу для проведення спірної реєстрації усю технічну документацію на новозбудоване нерухоме майно.

З огляду вказаного вище позивач просить суд, зокрема, визнати недійсним з моменту укладення договір про сумісну діяльність, укладений 14.03.1995 між Закритим акціонерним товариством "Пересувна механізована колона №55" та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою "Водполімер", посилаючись на ст. ст. 203, 215, 216 та 228 Цивільного кодексу України.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, у спірних правовідносинах днем початку перебігу строку позовної давності для пред`явлення вимоги про визнання недійсним договору про сумісну діяльність від 14.03.1995 слід вважати день вчинення такого правочину, тобто 14.03.1995, як наслідок останнім днем строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про визнання відповідного договору недійсним є 14.03.1998.

З відмітки на позовній заяві вбачається, що з вимогою, зокрема, про визнання недійсним договору ТОВ Науково-виробнича фірма "Водполімер" звернулось до суду 14.02.2020, тобто після спливу відповідного строку позовної давності.

Відповідно до викладених у позові обставин щодо строків позовної давності ТОВ Науково-виробнича фірма "Водполімер" зазначило, що право на позов в останнього виникло саме з моменту обізнаності позивача з фактом фізичного існування такого правочину лише у 2020 році під час розгляду справи №927/775/19, оскільки оригіналу такого договору ніколи не існувало, як наслідок позивач просив суд поновити строк позовної давності.

Виходячи із загальних засад законодавства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала права відповідної вимоги, й об`єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом упродовж позовної давності.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представником позивача в судовому засіданні 30.03.2021 зауважено, зокрема, на таких обставинах:

- до 01.01.2020 у ТОВ НВФ "Водполімер" ніколи не було даних, які б свідчили про існування в природі будь-якого правочину про сумісну діяльність між позивачем та відповідачем, що міг би отримати статус правоустановлюючого документу для ПрАТ "ПМК №55" на належне позивачу нерухоме майно у м. Борисполі;

- текст спірного договору, як документ, вперше з`явився 04.06.2016 у провадженні приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герман О.С. під час звернення керівника ПрАТ "Пересувна механізована колона №55" до нотаріуса для проведення реєстраційної, обставини щодо якої від позивача відповідачем було приховано;

- в межах іншого господарського спору ухвалою від 09.12.2019 у справі №927/775/19 судом витребувано від Реєстраційної служби Бориспільської міської ради копії усіх документів з реєстраційної справи на об`єкт нерухомості - Корпус по виробництву поліетиленових труб та його електропідстанцію у місті Борисполі по вул. Запорізькій, 14-а (первинна адреса об`єкту);

- 28.12.2019 матеріали реєстраційної справи надійшли із м. Борисполя до суду та ознайомлюючись у січні 2020 року із копіями отриманих судом правовстановлюючих документів на нерухомість представник ТОВ НВФ "Водполімер" з`ясував, що у червні 2016 року на підставі підроблених правовстановлюючих документів у приватного нотаріуса Герман О.С. замовлено послугу з проведення незаконної первинної державної реєстрації за відповідачем належеного позивачу новозбудованого виробничого корпусу;

- відсутні жодні докази як на підтвердження ведення між сторонами спільної діяльності за спірним договором, так і рішення вищих органів управління ТОВ НВФ "Водполімер" чи ЗАТ "ПМК №55" з питання створення об`єктів спільної власності на території України, тоді як колишній головний бухгалтер ТОВ НВФ "Водполімер" ОСОБА_1 під час допиту у якості свідка в кримінальному провадженні дала свідчення під присягою, що за час її роботи на цій посаді у 1996-2008 роки ТОВ НВФ "Водполімер" ніколи не мало фінансових чи господарських взаємовідносин із ПрАТ "Пересувна механізована колона №55";

- відсутні жодні докази відкриття та використання сторонами спору, як учасниками спільної діяльності, спеціальних рахунків для обслуговування такої спільної діяльності, як того вимагав абзац сьомий пункту 2.2.11. Інструкції №3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", затвердженої Постановою НБУ №121 від 27.05.1996р.;

Як встановлено місцевим господарським судом, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує та сторонами спору у даній справі не заперечено, що підставою для проведення 13.06.2016 державної реєстрації за відповідачем права власності на нерухоме майно - корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення, розташоване за адресою м. Бориспіль, вул. Запорізька, 14-в, вказано договір про сумісну діяльність від 14.03.1995.

Враховуючи, що судом першої інстанції встановлено відсутність оригіналу договору про сумісну діяльність від 14.03.1995, а тому, з огляду на вказані обставини, у тому числі заперечення позивача щодо підписання/укладення такого правочину, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач був позбавлений можливості дізнатися про порушення відповідним правочином своїх прав та охоронюваних законом інтересів як з моменту його вчинення, так і в момент офіційного визнання такого правочину як підстави для проведення державної реєстрації за відповідачем права власності на нерухоме майно, оскільки вказана реєстрація проведена за заявою відповідача, що лежить поза межами контролю позивача в розрізі його обізнаності з відповідними юридичними фактами.

Отже, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про поважність причини пропуску позивачем строку позовної давності для звернення із вимогою про визнання спірного договору недійсним та, відповідно, наявність підстав для захисту порушеного права та охоронюваного законом інтересу в судовому порядку.

Заявляючи вимогу про скасування вчиненого державним реєстратором запису про право власності №14939926 від 13.06.2016 щодо реєстрації за відповідачем нерухомого майна, як похідну від вимоги про визнання недійсним договору, позивач вказував, що спірний договір став освновною правовою підставою для вчинення 13.06.2016 реєстратором дій з первинної реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно та внесення відповідного реєстраційного запису, як наслідок визнання недійсним договору нерозривно пов`язане з аналюванням правових наслідків його застосування як правовстановлюючого документа.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, з 16.01.2020 законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, як наслідок цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, а тому вимога позивача про скасування запису про право власності №14939926 від 13.06.2016, вчиненого державним реєстратором прав на нерухоме майно Герман Олександрою Сергіївною - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, щодо реєстрації у державному реєстрі речових прав нерухомого майна під номером 946285632000 не підлягає задоволенню як така, що не відповідає способу захисту.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Приписами ч.1 ст. 430, ч. ч. 1, 2 ст. 432 Цивільного кодексу Української РСР, що діяв в редакції від 18.07.1963 на момент укладення спірного договору (далі - ЦК Української РСР), унормовано, що за договором про сумісну діяльність сторони зобов`язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

Для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю.

Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 41, ч. 1 ст. 43, ч. 1 ст. 44, ч. 1 ст. 45, ст. 46, ч. 1 ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Угоди, що виконуються під час їх укладення, можуть укладатись усно, якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Повинні укладатись у письмовій формі: 1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР; 2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 4 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; 3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми.

Неодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угод на показання свідків а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

З системного аналізу вказаних вище приписів слідує, що порядок укладення договору про сумісну дільність передбачав дотримання пиьмової форми такого договору, а наслідоком його невідповідності вказаним вимогам закону, зокрема щодо письмової форми, визначено недійсність вказаного правочину.

Поряд з тим позов, який у процесуальному сенсі є зверненням особи до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та які складають юридичні факти, що тягнуть за собою певні правові наслідки. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів. Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №924/1121/16.

Оцінка ж предмету заявленого позову, відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17 та від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.

Так, підставами недійсності спірного договору позивач визначив, зокрема, відстуність такого договору з огляду на те, що відповідний правочин позивач не укладав з відповідачем.

Згідно приписів статтей 73, 74, 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Правило допустимості доказів у процесуальному праві розуміється як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2020 у справі №910/5300/17.

Під час розгляду вказаної справи судом першої інстанції витребовувався у відповідача оригінал спірного договору про сумісну діяльність від 14.03.1995.

Однак, оригіналу договору про сумісну діяльність від 14.03.1995 місцевому господарському суду не надано, тоді як наявні в матеріалах справи копії, у тому числі надана відповідачем незасвідчена фотокопія договору про сумісну діяльність від 14.03.1995, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 91 ГПК України не свідчать про наявність оригіналу такого договору та не беруться судом до уваги.

Як встановлено місцевим господарським судом, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, лист відповідача від 25.01.2016 стосовно виконання умов спірного договору та лист позивача від 10.02.2016 щодо підтвердження обставин виконання відповідачем умов спірного договору не відповідають встановленим ст. ст. 76, 77 ГПК України правилам доказування.

При цьому, викладені у заявах свідків доводи свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є належними та допустимими доказами наявності оригіналу договору про сумісну діяльність від 14.03.1995 з огляду на положення ч. 2 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Враховуючи викладені обставини відсутності оригіналу договору про сумісну діяльність від 14.03.1995, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що всупереч приписам ст. 44 Цивільного кодексу Української РСР вказаний договір укладено без дотримання письмової форми.

За таких обставин, оскільки договір про сумісну діяльність від 14.03.1995 укладено з порушенням приписів Цивільного кодексу Української РСР щодо встановленої форми такого правочину, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, про недійсність такого договору та, як наслідок, обґрунтованість вимоги позивача про визнання з моменту укладення договору про сумісну діяльність, укладеного 14.03.1995 між Закритим акціонерним товариством"Пересувна механізована колона №55" та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою "Водполімер".

Заявляючи вимогу про скасування вчиненого державним реєстратором запису про право власності №14939926 від 13.06.2016 щодо реєстрації за відповідачем нерухомого майна, як похідну від вимоги про визнання недійсним договору, позивач вказував, що спірний договір став основною правовою підставою для вчинення 13.06.2016 реєстратором дій з первинної реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно та внесення відповідного реєстраційного запису, як наслідок визнання недійсним договору нерозривно пов`язане з анулюванням правових наслідків його застосування як правовстановлюючого документа.

Так, у частині 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час проведення державної реєстрації) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування та за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Водночас згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1-3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, яка є діючою як на час звернення позивача з позовом, так і на час ухвалення судом вказаного рішення, на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, з 16.01.2020 законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, як наслідок цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, а тому вимога позивача про скасування запису про право власності №14939926 від 13.06.2016, вчиненого державним реєстратором прав на нерухоме майно Герман Олександрою Сергіївною - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, щодо реєстрації у державному реєстрі речових прав нерухомого майна під номером 946285632000 не підлягає задоволенню як така, що не відповідає способу захисту.

Доводи апелянта про те, що в порушення ст. 75 ГПК України судом першої інстанції було здійснено безпідставний та необґрунтований висновок про відсутність оригіналу оскаржуваного договору в письмовій формі та його недійсність, а також те, що позивачем не долучено до матеріалів справи жодного доказу, які б підтверджували те, що документи підроблені є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи в сукупності.

Щодо посилань скаржника про не врахування судом першої інстанції висновків викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права й обов`язки учасників спору) та об`єкт (предмет). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справі № 145/2047/16-ц, на яку посилається скаржник у апеляційній скарзі, фізична особа зверталася до суду з позовом до Селянського фермерського господарства Терра про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок на тій підставі, що договорів оренди вона не укладала і не підписувала, волевиявлення та наміру на їх укладення не мала, а підписи в оспорюваних договорах та актах приймання-передачі земельних ділянок вчинені іншою особою.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2020, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цих договорів не погоджував.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Тобто ця постанова Великої Палати Верховного Суду, висновки якої, на думку скаржника, не були враховані судом першої інстанції, стосується оскарження фізичною особою правочинів щодо оренди земельних ділянок і фактично наміром останньої у цій справі було повернення цих земельних ділянок. Слід також наголосити на тому, що, оспорюючи договори оренди земельних ділянок на тій підставі, що позивач їх не укладав і не підписував, позивачем у справі № 145/2047/16-ц була фізична особа, яка не може мати печатки, на відміну від позивача (ТОВ НВФ "Водполімер") у справі, що розглядається, яким є юридична особа.

Отже, висновки щодо застосування норми права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, на які посилався скаржник у апеляційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 911/392/20, і скаржник безпідставно зазначає про їх неврахування судом першої інстанції у справі, що розглядається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними у залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити у суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Київської області від 30.03.2021 у справі № 911/392/20 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона №55" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 30.03.2021 у справі № 911/392/20 - залишити без змін.

2. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Пересувна механізована колона №55".

3. Справу № 911/392/20 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді О.М. Гаврилюк

Є.Ю. Пономаренко

Повна постанова складена та підписана 17.12.2021.