Постанова

від 06.12.2021 по справі 552/2191/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/2191/20 Номер провадження 22-ц/814/2181/21Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж. В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Гальонкіна С. А., Прядкіної О. В.,

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача адвоката Гриньковського Сергія Петровича

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 липня 2021 року у складі судді Кузіної Ж. В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивовано тим, що за договором позики від 14 березня 2019 року відповідач позичив у нього грошові кошти в сумі 142 421,90 євро із зобов`язанням повернути цю суму щомісячними рівними платежами по 14 242 євро, починаючи з 15 квітня 2019 року на протязі десяти місяців, що підтверджується його розпискою.

Відповідно до розписки відповідач також зобов`язався передати у заставу позивачеві та нотаріально оформити виробничу базу, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Проте, відповідач ОСОБА_3 не здійснив жодного платежу за договором, у визначений час гроші не повернув, а тому він змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Посилаючись на наведені обставини, просив суд стягнути суму боргу по офіційному курсу гривні до євро на день ухвалення рішення виходячи з суми 165286,28 євро, що складається з: 142 421,90 євро - сума основного боргу, 19 840,40 євро - проценти за користування позикою за період з 15.03.2019 по 15.01.2020, 3 023,98 євро - 3% річних за прострочення виконання зобов`язань за період з 16.04.2019 по 15.05.2020.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 21 травня 2020 року в порядку забезпечення позову ОСОБА_1 накладено арешт на житловий будинок з будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 435162753242, номер об`єкта в РПВН: 9480772 та арешт на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17857904.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 09 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову згідно ухвали Київського районного суду м. Полтави від 21 травня 2020 року.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження факту передачі відповідачу грошових коштів, які він вимагає повернути.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник позивача адвокат Гриньковський С. П. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що з досліджених в судовому засіданні доказів беззаперечно встановлено, що ОСОБА_3 взяв на себе обов`язок повернути ОСОБА_1 142 421,90 євро, що підтверджено підписом ОСОБА_3 на письмовому документі від 14.03.2019, дійсність якого підтверджена проведеною у справі експертизою. Даний факт також підтверджений показаннями свідків.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції вважає таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року в порядку процесуального правонаступництва замінено позивача у справі ОСОБА_1 на ОСОБА_2 .

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що 14 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язався віддати 142 421,90 євро на протязі десяти місяців рівними частинами в розмірі 14 242 євро щомісячно, починаючи з 15.04.2019.

На підтвердження факту укладення договору та його умов позивачем було надано суду оригінал розписки від 14.03.2019 від імені та за підписом відповідача ОСОБА_3 , що підтверджено висновком експерта № 15648 від 25.11.2020 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у справі (а.с. 40-48 т. 2).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту передачі та отримання відповідачем у борг від позивача грошових коштів згідно розписки, що не відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини сторін.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочини, які не відповідають волевиявленню його учасника відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України належать до оспорюваних правочинів, недійсність яких визнається судом.

Згідно статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтями 77, 78 ЦПК України встановлено, що суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, предметом доказування є факт укладення між сторонами договору позики та його умов, що підтверджується розпискою позичальника ОСОБА_3 від 14.03.2019, яка є належними та допустимим доказом, як укладення договору, так і факту передачі позичальнику у борг вказаної у розписці суми грошових коштів, що відповідачем у встановленому порядку не спростовано.

Заперечення відповідачем факту укладення договору позики з огляду на презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) та дотримання обов`язкової письмової форми спірного договору згідно з вимогами статті 207 ЦК України, що підтверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи № 15648 від 25.11.2020 , не є достатнім для відхилення судом наданої позивачем розписки, як доказу отримання відповідачем грошових коштів та його обов`язку повернути визначену суму у вказаний строк, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув.

Обґрунтовуючи свої висновки про недоведеність факту передачі позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих коштів та наявність зобов`язання відповідача повернути борг у грошовій сумі, суд першої інстанції безпідставно послався на показання свідків, які не є належними засобами доказування у спорі про стягнення коштів за дійсним договором, та не врахував, що відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням - новація боргу, яка здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу), у тому числі може бути підтверджена розпискою позичальника або іншим документом, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, наявність у позивача оригіналу боргової розписки відповідача ОСОБА_3 від 14.03.2019 свідчить про одержання останнім у борг 142 421,90 євро та зобов`язання відповідача повернути вказану суму грошових коштів рівними частинами по 14 242 євро щомісячно з 15 квітня 2019 року до 15 лютого 2020 року, що ним належними чином не виконано.

Відповідно до частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми боргу - 142 421,90 євро та 3% річних від простроченої суми за кожним щомісячним платежем у розмірі 3 023,98 євро є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Разом з тим, враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.

Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України , іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 № 464/3790/16-ц (14-465цс18) та відповідно до статті 263 ЦПК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За вказаних обставин позов ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції, як таке, що не відповідає фактичним обставинам справи та постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті позовних вимог.

Згідно частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України ухвалюючи нове рішення апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат, які покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Гриньковського Сергія Петровича - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 липня 2021 року - скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Грасс Вальдемара 142 421,90 Євро боргу за договором позики від 14 березня 2019 року та 3 023,98 євро 3% річних від простроченої суми станом на 15.05.2020.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги в сумі 24 599,73 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді С. А. Гальонкін

О. В. Прядкіна