Постанова

від 16.12.2021 по справі 2-1201/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4918/21

Номер справи місцевого суду: 2-1201/11

Головуючий у першій інстанції Галич О. П.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С.,

За участю секретаря судового засідання: Хухрова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 28 серпня 2020 року по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: старший державний виконавець Біляївського міськрайонного ВДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - Згама З.О. про визнання бездіяльності старшого державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу ДВС неправомірною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року, ОСОБА_1 звернувся до Біляївського районного суду Одеської області зі скаргою, яку в подальшому доповнив та просив визнати бездіяльність старшого державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Згами Зінаїди Олександрівни в частині не зняття арешту з нерухомого майна неправомірною та зобов`язати старшого державного виконавця Біляївського міськрайоного відділу державної виконавчої служби Згаму О.О. зняти арешт з нерухомого майна, накладеного згідно постанови про відкриття виконавчого провадження номер 27898431 від 21.07.2011 року, реєстраційний номер обтяження 11508799 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна.

Свої вимоги мотивує тим, що 22 червня 2020 року, знаходячись в нотаріальній конторі, дізнався, що на належне скаржнику нерухоме майно, а саме: садовий будинок та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_1 , у садовому товаристві Антарктика садового масиву Алтестівський Холоднобалківської сільської ради Біляївського району, накладено арешт. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, арешт накладено старшим державним виконавцем відділу ДВС Біляївського РУЮ Згамою З.О. на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, номер 27898431, від 21.07.2011 року, реєстраційний номер обтяження 11508787. 25 червня 2020 року заявник звернувся до Біляївського міськрайонного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про зняття арешту з належного йому нерухомого майна. У відповідь на заяву 26.06.2020 року начальник Біляївського міськрайонного відділу ДВС Олефір С.В. повідомив, що згідно даних автоматизованої системи виконавчих проваджень у відділі на примусовому виконанні відсутні виконавчі провадження за виконавчим листом № 2-1201 від 20.07.2011 року, виданим Біляївським районним судом Одеської області. Також заявнику було повідомлено про те, що термін зберігання завершених виконавчих проваджень становить три роки, а, відповідно до частини 5 статті 59 Закону України Про виконавче провадження , для зняття арешту з майна мені необхідно звернутися до суду. Також щодо фактичних обставин, заявник зазначив наступне. 05 липня 2011 року рішенням Біляївського районного суду Одеської області у цивільній справі № 2-1201/2011 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики. Отримавши виконавчий лист № 2-1201 від 20.07.2011 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у сумі 90000 грн., заявник звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження до відділу ДВС Біляївського РУЮ. 21 липня 2011 року старшим державним виконавцем відділу ДВС Біляївського РУЮ Згамою З.О. було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_3 04 серпня 2011 року до відділу ДВС Біляївського РУЮ надійшла мирова угода, згідно якої боржник ОСОБА_2 передавала стягувану у власність в рахунок відшкодування боргу у сумі 90000 грн. садовий будинок та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_1 , у садовому товаристві Антарктика садового масиву Алтестівський Холоднобалківської сільської ради Біляївського району, які належали боржнику на підставі Свідоцтва про право власності на садовий будинок серії НОМЕР_1 від 26.04.2010 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 039796 від 20.08.2004 року. Після надходження мирової угоди начальник відділу ДВС Біляївського РУЮ звернувся до суду із заявою, в якій просив винести ухвалу суду, якою затвердити або відмовити у визнанні мирової угоди між боржником ОСОБА_2 та стягувачем ОСОБА_1 07 вересня 2011 року укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мирова угода була затверджена рішенням Біляївського районного суду Одеської області. Однак, незважаючи на закінчення виконавчого провадження, старший державний виконавець відділу ДВС Біляївеького РУЮ Згама З.О., не зняла накладений на нерухоме майно арешт, а, отже, не виконала вимоги статті 50 Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999 року. Накладений арешт порушує право заявника на володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 28 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності старшого державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу ДВС неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Не погоджуючись із вказаним ухвалою суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати ухвалуБіляївського районного суду Одеської області від 28 серпня 2020 року.

В судове засідання, призначене на 09.12.2021 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам відповідає в повній мірі, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 05 липня 2011 року у цивільній справі № 2-1201/2011 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики було задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 90000 грн. та судовий збір. Рішення суду набрало законної сили.

21 липня 2011 року старшим державним виконавцем відділу ДВС Біляївського РУЮ Згамою З.О. було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_3 .

У зв`язку з досягненням між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мирової угоди, начальник відділу ДВС Біляївського РУЮ звернувся до суду із заявою, в якій просив винести ухвалу суду, якою затвердити або відмовити у визнанні мирової угоди між боржником ОСОБА_2 та стягувачем ОСОБА_1

07 вересня 2011 року укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мирова угода була затверджена ухвалою Біляївського районного суду Одеської області.

У зв`язку з тим, що накладений арешт порушує право заявника на володіння, користування та розпорядження своїм майном, ОСОБА_1 звернувся до Біляївського міськрайонного відділу ДВС із заявою про скасування арешту з нерухомого майна. Однак листом №17404/30 від 26.06.2020 року отримано відповідь, згідно якої вбачається, що згідно даних АСВП станом на теперішній час у відділі на примусовому виконанні відсутні виконавчі провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №2-1201 від 20.07.2011 року виданого Біляївським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу. Також повідомлено, що згідно Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби затвердженого Міністерством юстиції України від 25.12.2008 року №2274/5, термін зберігання завершених виконавчих проваджень становить три роки. Відповідно до ч.5 ст. 59 ЗУ Про виконавче провадження для зняття арешту з майна запропоновано звернутись до суду.

Відмовляючи у задоволенні скаргиОСОБА_1 про визнання бездіяльності старшого державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Згами Зінаїди Олександрівнинеправомірною та зобов`язання вчинити дії, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено бездіяльність старшого державного виконавця в частині не зняття арешту з нерухомого майна, тому державний виконавець діяв у межах своїх повноважень та в межах дії Закону України Про виконавче провадження , таким чином, заявник ОСОБА_1 обрав не вірний спосіб захисту свого права, а тому скарга є безпідставна і не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 124 Конституції України та ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження .

Відповідно до ст.1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами,прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 18 ЗУ Про виконавче провадження , виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинення таких дій державним виконавцем є фактичною перевіркою дотримання положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

Статтею 2 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності, тощо.

У частинах 1 та 2 статті 11 вказаного Закону зазначено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ч.1 ст. 50 ЗУ Про виконавче провадження (чинній на час вчинення виконавчих дій) зазначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті

державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.59 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. У Законі України Про виконавче провадження наведено вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

В п.1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016р. Про судову практику в справах про зняття арешту з майна судам роз`яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства.

Частиною 1 ст.74 Закону України Про виконавче провадження та ст.447 ЦПК України передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами, права чи свободи яких порушено, до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги той факт, що виконавче провадження було закінчене на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999 року (чинний на час вчинення виконавчих дій), згідно з яким: виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання.

Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції проігноровано положення частини 7 статті 28 Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999 року (чинний на час вчинення виконавчих дій), згідно з якою: в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після закінчення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

ОСОБА_1 зазначає, що зі змісту наведених положень чинного законодавства вбачається, що старший державний виконавець Згама З.О., після визнання судом мирової угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , повинний був одразу закінчити виконавче провадження на підставі ункту 2 частини 1 статті 49 Закону України Про виконавче провадження , та не пізніше наступного робочого дня після закінчення такого виконавчого провадження відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_2 на підставі частини 7 статті 28 Закону України Про виконавче провадження .

Таким чином апелянт вважає, що старший державний виконавець Згама З.О., мав зняти арешт, накладений на майно, що було передане йому на підставі мирової угоди.

Крім того ОСОБА_1 вважає, що обрав вірний спосіб захисту свого права шляхом звернення до суду зі скаргою про визнання бездіяльності старшого державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу ДВС Згами З.О. неправомірною та зобов`язання вчинити дії, оскільки вказане відповідає положенням ст. 447 ЦПК України.

На вказані посилання апелянта, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що скаржником обрано не вірний спосіб захисту порушеного права в порядку, передбаченому нормами розділу VII ЦПК України, оскільки в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа, що не є боржником, вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За викладених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи нічим не обґрунтовані, висновків суду не спростовують, в зв`язку з чим рішення суду у відповідності до ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 28 серпня 2020 року по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: старший державний виконавець Біляївського міськрайонного ВДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - Згама З.О. про визнання бездіяльності старшого державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу ДВС неправомірною та зобов`язання вчинити дії, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16.12.2021 року,

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: Л.А. Гірняк

О.С.Комлева