Ухвала

від 18.11.2020 по справі 2-1201/11

БІЛЯЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-1201/11

Провадження № 4-с/496/23/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року суддя Біляївського районного суду Одеської області Пасечник М.Л., розглянувши скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

В С Т А Н О В И В:

Заявник, ОСОБА_1 , звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просив суд:

-поновити строк на подання скарги;

-зняти арешт з нерухомого майна, накладеного згідно постанови про відкриття виконавчого провадження, номер 27898431, від 21.07.2011 року, реєстраційний номер обтяження 11508787 (об`єкт обтяження: садовий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 ) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна;

-зняти арешт з нерухомого майна, накладеного згідно постанови про відкриття виконавчого провадження, номер 27898431, від 21.07.2011 року, реєстраційний номер обтяження 11508799 (об`єкт обтяження: земельна ділянка, що розташована: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121085400:01:001:0078) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Дослідивши скаргу, додані до неї документи, суддя дійшов наступного висновку.

Спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення врегульовано Розділом VII ЦПК України та Законом України Про виконавче провадження .

Так, відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За змістом ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа Олександр Шевченко проти України 26 квітня 2007 року, справа Трух проти України від 14 жовтня 2003 року).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (п. 41 рішення у справі Пономарьов проти України від 03 квітня 2008 року).

У п. 47 рішення у справі Устименко проти України суд зазначив, що рішення про поновлення строку на оскарження може порушити принцип правової визначеності та свобода розсуду судів при вирішенні питання про поновлення не є необмеженою. У кожному випадку суди мають встановлювати, чи виправдовують причини поновлення строку на оскарження втручання у принцип остаточності судового рішення.

Згідно ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, суд звертає увагу на те, що норми ЦПК України не містять вичерпного переліку поважних причин, які можна враховувати при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку, так як вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Згідно ч.3 ст. 127 ЦПК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

З роз`яснень п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах убачається, що скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк, які обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

В матеріалах справи міститься копія листа Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21.09.2020 року за вих. № 22783/30 ОСОБА_1 було повідомлено, що 30.12.2011 року державним виконавцем ОСОБА_2 , відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі ухвали Біляївського районного суду Одеської області від 07.09.2011 року про визнання мирової угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у зв`язку з чим, виконавчий документ підлягав поверненню до органу який його видав , однак доказів того, коли скаржник дізнався про порушення свого права, та доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою не надано.

ОСОБА_1 посилається, як на підставу пропуску строку на те, що він хворів гострим респіраторним захворюванням, а тому, ним було пропущено десятиденний строк для звернення до суду.

Заявником не було надано доказів, які були об`єктивно непереборними на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою, відповідно викладені скаржником обставини не є поважними та не можуть слугувати підставою для поновлення строку на звернення до суду зі скаргою в порядку ст.ст. 447, 449 ЦПК України, тому клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для звернення до суду зі скаргою, задоволенню не підлягає.

Статтею 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом, а документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 127 ЦПК України про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

Оскільки, розділом VII ЦПК України не врегульовано наслідки, які настають в результаті пропуску процесуального строку звернення до суду зі скаргою, суд керується положеннями ч.2 ст. 126 ЦПК України, за якими документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, враховуючи те, що скарга ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), подана після закінчення процесуальних строків, визначених у ст. 449 ЦПК України, така скарга підлягає залишенню без розгляду.

Разом з тим, суд зазначає, що ст. 59 Закону України Про виконавче провадження передбачає вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду, у зв`язку з чим, суд роз`яснює, що скаржник має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 126, 127, 353, 354, 447-450 ЦПК України, суддя,-

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити ОСОБА_1 в поновленні пропущеного строку на звернення до суду зі скаргою.

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Суддя М.Л. Пасечник