Постанова

від 20.12.2021 по справі 554/7783/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 грудня 2021 року

справа № 554/7783/17

провадження № 61- 11845св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: виконавчий комітет Шевченківської районної у місті Полтаві ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2020 року в складі судді Материнко М. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 липня 2020 року в складі колегії суддів: Абрамова П. С., Бондаревської С. М., Кузнецової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила усунути перешкоди у користуванні належним їй на праві приватної власності житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання відповідача знести за власний рахунок самочинно збудований гараж літ. У і вбиральню літ. Ф , які розташовані на прибудинковій території за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначала, що їй на праві власності належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0276 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується відповідним свідоцтвом на спадщину. Рішенням Октябрського районного суд м. Полтави від 16 жовтня 2006 року, яке набрало законної сили, визнано за нею право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку А-ІІ загальною площею 82,2 кв. м, сараю а площею 46,4 кв. м, сараю Л площею 31,8 кв. м, сараю В площею 25,6 кв. м, сараю в площею 4.1 кв. м, вбиральні В площею 1,7 кв. м, погребу а- 1 площею 3,5 кв. м, огорожі № 1, 2 та 3.

Належне їй домоволодіння межує із сусіднім домоволодінням за адресою: АДРЕСА_2 частин якого належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 1997 року.

У період з 2013 по 2016 рік ОСОБА_2 з порушенням діючих державних будівельних, протипожежних, санітарно-технічних норм та правил самочинно побудував на земельній ділянці, що перебуває у спільному користуванні всіх співвласників домоволодіння, єдину конструкцію, що складається з гаража літ. У та вбиральні літ. Ф у безпосередній близькості від її будинку.

Зазначала, що вона неодноразово зверталася з відповідними заявами до органів державного архітектурно-будівельного контролю й перевірками контролюючих органів було встановлено, що ОСОБА_2 самочинно збудував господарські споруди без відповідних дозвільних документів на виконання будівельних робіт.

Відповідач внаслідок проведення самочинного будівництва створює перешкоди у безпечному користуванні належним їй житловим будинком.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 13 липня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем з порушенням здійснено самочинне будівництво гаража та вбиральні, проте факт неможливості здійснення перебудови спірних споруд не доведений належними доказами. Знесення такої нерухомості допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити її перебудову відповідно до проекту або державних правил та санітарних норм, або у разі, якщо особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2020 року і постанову Полтавського апеляційного суду від 13 липня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 725/6305/15-ц , від 26 червня 2019 року в справі № 388/314/15-ц.

Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказувала, що технічна можливість усунення порушення протипожежних вимог можливе лише за умови перенесення стіни самочинно збудованої господарської будівлі на визначену нормами відстань 8 метрів. Здійснення такого перенесення неможливе шляхом перебудови.

Відповідач протягом розгляду справи судами попередніх інстанцій не надав жодної пропозиції щодо врегулювання спору та не запропонував варіанти усунення порушень без знесення будівель, що свідчить про його бездіяльність та відсутність зацікавленості у вирішенні спору.

Внаслідок неправомірних дій відповідача вона позбавлена можливості проживати у належному їй на праві власності будинку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Октябрського районного суду м. Полтави

08 грудня 2020 року справа № 554/7783/17 надійшла до Верховного Суду.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом право на спадщину за законом від 03 жовтня 2014 року ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_9 набула права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0276 га, кадастровий номер: 5310137000:18:008:0098, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У видачі свідоцтва про право на спадщину на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 було відмовлено у зв`язку з тим, що господарські споруди сарай В і сарай в побудовані самочинно.

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2006 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається в цілому з житлового будинку А-ІІ загальною площею 82, 2 кв. м, сараю а площею 46,4 кв. м, сараю Л площею 31, 8 кв. м, сараю В площею 25,6 кв. м, сараю в площею 4, 1 кв. м, вбиральні В площею 1,7 кв. м, погребу а-1 площею 3, 5 кв. м, огорожі № 1,2 та 3.

Належне ОСОБА_1 домоволодіння межує з домоволодінням за адресою: АДРЕСА_2 частин якого належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № б/н від 10 червня 1997 року.

На суміжній з належною позивачу присадибній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_2 самочинно, без належної дозвільної документації на виконання будівельних робіт та з порушенням будівельно-технічних, санітарно-технічних норм побудував для власного користування гараж літ. У та вбиральню літ. Ф , що межують з домоволодінням позивача ОСОБА_1 (зі стіною житлового будинку з вікном).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами статті 376 ЦК України суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема про знесення самочинного будівництва нерухомого майна.

Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376, стаття 391 ЦК України).

Відповідно до положень статті 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.

Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою.

Вирішуючи зазначений позов відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК, слід встановити, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Установлено, що будівля, збудована на належній відповідачу земельній ділянці, є самочинним будівництвом.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

При цьому органи, зазначені у частині сьомій статті 376 ЦК України, з відповідним позовом до суду не звернулися.

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року в справі № 320/1889/17-ц (провадження № 61-8737св20) дійшов висновку, що відповідно до вимог частини сьомої статті 376 ЦК України для задоволення позову у цій категорії справ (про знесення самочинно збудованого нерухомого майна) необхідна наявність таких фактів, як неможливість перебудови об`єкта або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови; у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову; знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Встановивши, що при вирішенні спору позивачем не було використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення відповідача до відповідальності, зокрема відсутні належні та допустимі докази щодо неможливості здійснення перебудови об`єкту нерухомості відповідно до державних будівельних норм і правил, санітарних норм, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Такий висновок не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 725/6305/15-ц, від 26 червня 2019 року в справі № 388/314/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 липня 2020 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко