Постанова

від 13.07.2020 по справі 554/7783/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/7783/17 Номер провадження 22-ц/814/1608/20Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Бондаревської С.М., Кузнецової О.Ю.,

За участю секретаря судового засідання: Зеленської О.І.

Позивача ОСОБА_1 ,

Представника відповідача: ОСОБА_2 А ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи - Виконавчий комітет Шевченківської районної у місті Полтаві ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про усунення перешкод у користуванні житловим будинком

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2020 року, ухвалене без участі сторін під головуванням судді Материнко М.О.. ,-

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , у якому просила суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у користуванні належним їй на праві приватної власності житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідача знести рахунок самочинно збудований ним гараж: літери У і вбиральню літера Ф , розташовані на прибудинковій території за адресою: АДРЕСА_1 , стягнуто відповідача на її користь понесені судові витрати, а саме: витрати за проведення будівельно-технічного дослідження в сумі 1000 гривень, а також витрати на правничу допомогу в сумі 1000 гривень.

Підстави позову вмотивовував тим, що у порядку спадкування за законом після смерті свої матері вона набула право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0276 га за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується відповідним свідоцтвом на спадщину. У видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, розташованими на вказаній земельній ділянці, їй було відмовлено, через наявність самовільно побудованих сараю літери В та сараю літери в , у зв`язку із чим вона звернулась до суду про визнання права власності на самочинне будівництво та спадкове майно. На підставі рішення Октябрського районного суд м. Полтави від 16.10.2006 р., що набрало законної сили 27.10.2006 року та не було скасовано у передбаченому законом порядку, за нею було визнано право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається в цілому з житлового будинку А-ІІ загальною площею 82,2 кв.м., сараю а площею 46,4 кв.м., сараю Л площею 31,8 кв.м., сараю В площею 25,6 кв.м., сараю в площею 4.1 кв.м., вбиральні В площею 1,7 кв.м., погребу а-1 площею 3,5 кв.м., огорожі №1,2 та 3.

Належне їй домоволодіння межує із сусіднім домоволодінням за адресою АДРЕСА_1 , частки у якому належить відповідачу ОСОБА_4 (8/25) на підставі договору купівлі-продажу від 10.06.1997 року. У період з 2013 по 2016 рік відповідач ОСОБА_4 з порушенням діючих державних будівельних, протипожежних та санітарно-технічних норм та правил самочинно побудував на земельній ділянці, що перебуває у спільному користуванні всіх співвласників домоволодіння, єдину конструкцію, що складається з гаражу літери У та вбиральню літери Ф у безпосередній близькості від її будинку, а точніше стіни будинку з вікном. Будівництво зазначених господарських споруд здійснено відповідачем самовільно та із порушенням встановлених державних будівельно-технічних, а також санітарно-технічних норм в частині дотримання відстані від цих споруд та належного їй житлового будинку, що підтверджується експертним дослідженням, проведеним на її замовлення. Зазначала, що вона неодноразово зверталася з відповідними заявами до органів державного контролю, зокрема до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області. Перевірками контролюючих органів було встановлено, що гр. ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 самочинно збудував господарські споруди без відповідних дозвільних документів на виконання будівельних робіт, у зв`язку із чим останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу та надано припис про усунення порушень. Відповідач належного реагування на винесений припис не здійснив, порушення не усунуто.

Позивач вказує на те, що відповідач своїми незаконними діями із самочинного будівництва порушує її умови життя, створює перешкоди у безпечному користуванні належним їй майном (житловим будинком). Зазначає, що виведена із самочинно побудованих відповідачем вбиральні літ. Ф вентиляційна труба знаходиться у безпосередній близькості від вікна її житлового будинку, у зв`язку із чим вона та члени її сім`ї вимушені вдихати нечистоти, а також чути запах паливно-мастильних матеріалів і вихлопних газів з гаражу літ. У , збудованого з порушенням пожежних норм. У зв`язку із чим, на підставі ст. 391 ЦПК України , позивач звернулась до суду з вимогою усунути перешкоди у користування нею власним майном шляхом зобов`язання відповідача знести самочинно побудовані ним господарські споруди (гаражу літ. У та вбиральні літ. Ф ) за власний рахунок..

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи - Виконавчий комітет Шевченківської районної у місті Полтаві ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про усунення перешкод у користуванні житловим будинком - відмовлено у повному обсязі.

З даним рішенням не погодилася позивач ОСОБА_1 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати рішення та ухвалити нове, яким заявлені нею позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені в ньому висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.

Вказує на те, що суд невірно надав оцінку наданим у підтвердження позовних вимог доказам, оскільки відповідач не виконав належним чином припис про усунення порушень, винесений Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області від 04 листопада 2016 року, з якого вбачається, що позаплановою перевіркою 03 листопада 2016 року встановлено факт самочинного будівництва.

Вважає, що наявність такого припису та встановленого факту самочинного будівництва свідчить про реалізацію можливості захисту порушених прав позивача шляхом ухвалення рішення про задоволення позовних вимог про знесення споруд.

Представник відповідача ОСОБА_10 надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить рішення суду залишити без змін.

Вказує на те, що обраний позивачем спосіб захисту може бути застосований як крайня міра лише коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Звертає увагу на те, що неможливість перебудови об`єкту або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови, мають бути підтверджені належними доказами.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до наступних висновків .

Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом право на спадщину за законом від 03.10.2014 року, посвідченим державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори, зареєстрованим у реєстрі за № 332, ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_11 , набула права власності на земельну ділянку за адресою : АДРЕСА_1 , площею 0,0276 га, кадастровий номер: 5310137000:18:008:0098, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (Т.1 а.с. 12).

У видачі свідоцтва про право на спадщину на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , що залишилось у спадщину після смерті матері, ОСОБА_1 було відмовлено у зв`язку із тим, що господарські споруди у домоволодінні сарай В і сарай в побудовані самочинно, тобто з порушенням проекту.

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2006 року № 4684/06 позов ОСОБА_1 про визнання права власності на самочинне будівництво та спадкове майно задоволено у повному обсязі: визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , яке складається в цілому з житлового будинку А-ІІ загальною площею 82.2 кв.м., сараю а площею 46.4 кв.м., сараю Л площею 31.8 кв.м., сараю В площею 25.6 кв.м., сараю в площею 4.1 кв.м, вбиральні В площею 1.7 кв.м, погребу а-1 площею 3.5 кв.м., огорожі № 1,2 та 3.

Рішення набрало законної сили і є чинним.

ОСОБА_1 у 2006 році здійснено реконструкцію належного їй житлового будинку, а саме: надбудовано другий поверх, та у передбаченому законом порядку введено в експлуатацію, що підтверджується Актом про закінчення будівництва і вводу в експлуатацію індивідуального житлового будинку, затвердженого рішенням Октябрської районної у місті Полтаві ради № 439 від 28.11.2006 року Про введення в експлуатацію закінченого будівництвом житла (т. 2 а.с. 190-229).

На час розгляду вказаної справи позивач ОСОБА_1 є власником, на праві приватної власності (1 ціла частина), домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що складається, згідно з технічним паспортом, виготовленим 29.01.2016 року, з житлового будинку А-2 загальною площею 88,4 кв.м., погрібу а-1 , тамбуру а-2 , вбиральні Б , сараю В , сараю в , навісу Г , сараю Л , воріт №1, огорожі №2, воріт №3, хвіртки № 4, огорожі № 5, вимощення №6, вимощення №7 (т. 1 а.с.47).

Домоволодіння позивача ОСОБА_1 межує з домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться у спільній частковій власності інших осіб (відповідач та треті особи у справі), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру (т. 1а.с. 25-27), серед яких 8/25 належить відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу № б/н від 10 червня 1997 року.

На суміжній присадибній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_4 , самочинно, без належної дозвільної документації на виконання будівельних робіт та з порушенням будівельно-технічних, санітарно-технічних норм, що підтверджується Висновком експертно-будівельного дослідження №56 від 27.07.2017 року (т. 1 а.с. 34-45) побудував для власного користування гараж літ. У та вбиральню літ. Ф , що межують із домоволодінням позивача ОСОБА_1 , а саме стіною житлового будинку з вікном.

З урахуванням викладених вище обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що порушення прав позивача має місце.

Вірно вказував на те, що вона має право на безпечне користування власним майном. Таку безпеку, серед іншого, гарантують норми законодавства, яких повинні дотримуватись при будівництві всі громадяни України. Сам факт недотримання відповідачем пожежних норм при будівництві спірних споруд, що знаходяться у безпосередній близькості від житлового будинку позивача, збудованих без дотримання передбаченої законом відстані між такими спорудами та житловим будинком, вже доводить факт потенційної небезпеки та порушення прав та інтересів позивача у безпечному користуванні житловим будинком.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дійсно відповідачем ОСОБА_4 з порушенням здійснено самочинне будівництво таких об`єктів як гараж: літери У і вбиральня: літери Ф , проте факт неможливості здійснення перебудови спірних споруд, у даному випадку, не доведений належними, достатніми та законними доказами у справі, а знесення такої нерухомості допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Апеляційний суд вважає, що місцевий суд дійшов таких висновків з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо цей об`єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Будівництво вважається правомірним, якщо власник земельної ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозвіл на забудову.

За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України та статті 3 ЦПК України.

Таким чином, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови , якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Саме про таке застосування норм матеріального права свідчить і практика судів касаційної інстанції, зокрема Постанова Верховного Суду України від 19 квітня 20017 року у справі № 6-129цс 17, постанова Верховного Суду від 22.05.2019 року провадження 61-7516св19, від 26.06.2019 у справі № 388/314/15-ц, та в інших постановах.

Оцінюючи наявні у справі докази місцевий суд вірно прийняв до уваги пояснення як позивача так і відповідача, подані ними докази та провів їхню оцінку.

Згідно з вимогами ст. 12, 49, 64, 81, 89 ЦПК України особа , яка бере участь в справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд . Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 ЦПК України. Суд оцінює належність, допустимість достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Місцевий суд врахував доводи відповідача в тій частині, що сарай літ. В які він придбав за договором купівлі-продажу від 10 червня 1998 року існували на час здійснення ОСОБА_1 реконструкцій власного житлового будинку.

Доводи відповідача підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема технічним паспортом на будинок від 12.11.1999 року ( т.2 а. с. 109 ).

В подальшому відповідач перебудував ці об`єкти у гараж літ. У та вбиральню літ. Ф (змінивши цільове призначення та розміри, що надає ознак самочинного будівництва таким спорудам).( т.1 а.с.246).

Висновком експертного будівельно-технічного дослідження № 56 від 27.07.2017 року (т. 1 а.с. 34-43), встановлено, що розміщення та пожежна безпека самочинно збудованих споруд літ. У та літ. Ф суперечать вимогам будівельно-технічних норм, а також розміщення та санітарно-технічні умови вбиральні літ. Ф суперечать вимогам будівельно-технічних норм.

Встановлено, що порушено протипожежну відстань між гаражем літ. У та будинком позивачки, яка складає 2,78 метрів, а повинна складати не менше 8 метрів, а вбиральня літ. Ф , всупереч санітарним вимогам розташована на відстані 1,6 метрів від стіни її житлового будинку з вікном, замість 15 метрів, як визначено нормами.

Позивач посилається на те, що виведена із вбиральні літ. Ф вентиляційна труба у безпосередній близькості від вікон її житлового будинку, що наглядно вбачається із Фототаблиці до вказаного Висновку, що є додатком № 1 до нього (т. 1 а .с. 44).

Факт самочинного будівництва спірних господарських споруд за адресою домоволодіння АДРЕСА_1 , підтверджується листом Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області від 04 листопада 2016 року (т.1а.с.33), з якого встановлено, що проводилась позапланова перевірка 03.11.2016 р. за результатом якою встановлено факт самочинного будівництва та у зв`язку із чим ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу та надано припис про усунення порушень.

Судом встановлено, що доказів виконання чи невиконання відповідачем ОСОБА_4 винесеного припису суду під час розгляду справи не надано, як і сам припис.

Жодна із сторін, в ході апеляційного розгляду справи ,клопотань про витребування припису не заявляла. За власною ініціативою апеляційний суд не вправі здійснювати витребування доказів.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що відповідач не сплатив адміністративного штрафу за це порушення висновків місцевого суду не спростовує.Невиконання ОСОБА_4 припису на усунення порушень, винесеного Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області від 04 листопада 2016 року, як доказ того, що захист порушеного права позивача може бути здійснений лише у спосіб звернення з цим позовом, не доводять факту неможливості провести переобладнання споруд та доцільності їх знесення .

Під час розгляду справи місцевим судом жодна із сторін не порушувала перед місцевим судом питання щодо з`ясування обставин можливості здійснити перебудови спірних споруд , використання їх за іншим цільовим призначенням та чи відмовляється відповідач від такої перебудови.

Встановивши зазначені обставини місцевий суд зробив вірний висновок, що знесення самочинно збудованих об`єктів є крайньою мірою відновлення порушених прав позивачки у справі. Доводи апеляційної скарги щодо недотримання судом вимог ст. 3 ЦПК ст. 15 ЦК України є безпідставними з наведених вище підстав.

Факт встановлення самочинного будівництва не є безумовною підставою для його знесення, при наявності можливості усунення порушених прав іншим шляхом.

У відповідності з вимогами ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином інші висновки суду, не підтверджені доказами, будуть мати характер припущення, що не відповідатиме зазначеним вище нормам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).,(Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги не спростували висновки місцевого суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог та не знайшли свого підтвердження в ході перегляду рішення судом апеляційної інстанції, з підстав, викладених вище.

У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2020 року.

Підстави для зміни розподілу рішення суду в частині судових витрат судом апеляційної інстанції не встановлено.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, судові витрати, пов`язані з переглядом справи в суді апеляційної інстанції компенсації не підлягають.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2020 року,- залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 14 липня 2020 року.

Головуючий суддя : П.С. Абрамов

Судді: С.М. Бондаревська

О.Ю. Кузнєцова