Постанова

від 21.12.2021 по справі 761/49151/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №761/49151/2019 Головуючий у І інстанції - Фролова І.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/13969/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Немудрої Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Тетяни Василівни, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Руслана Тарасівна про визнання заповіту недійсним,

встановив:

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ПН КМНО Змисловської Т.В., ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 .

На момент смерті Спадкодавець перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , за заявою якої 03 травня 2019 року ПН КМНО Гречаною Р.Т. було заведено спадкову справу №4/2019.

ОСОБА_2 - дочкою Спадкодавця, у передбачений ст.1270 ЦК України шестимісячний строк було подано ПН КМНО Гречаній Р.Т. заяву про прийняття спадщини.

Також до спадкової справи були подані заяви усіма іншими спадкоємцями за законом: дочкою померлого ОСОБА_5 , сином померлого ОСОБА_5 , сином померлого ОСОБА_4 .

Будь-які інші спадкоємці першої черги за законом окрім дружини та чотирьох дітей у Спадкодавця відсутні.

Подання заяви про прийняття спадщини спадкоємцями першої черги підтверджується довідкою нотаріуса Гречаної Р.Т. №51 від 11 листопада 2019 року.

З огляду на відсутність на час заведення спадкової справи інформації у Спадковому реєстрі щодо будь-яких заповітів чи спадкових договорів, спадщина Спадкодавця повинна була бути поділена в рівних частинах між спадкоємцями першої черги, а саме: дружиною померлого ОСОБА_1 та дітьми померлого - ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .

Однак, після спливу шестимісячного терміну, встановленого для прийняття спадщини, ПН КМНО Гречаною Р.Т. в процесі оформлення прав на майно за даною спадковою справою було виявлено наявність заповіту від померлого ОСОБА_6 .

Наявність відомостей про заповіт померлого батька Позивача - ОСОБА_6 підтверджується витягом зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори).

Такий заповіт, начебто датований 26 квітня 2019 року (за два дні до смерті спадкодавця), однак відомості про нього в Спадковому реєстрі внесено лише 17 травня 2019 року, тобто понад як 20 днів з моменту його посвідчення.

Як відомо Позивачу, заповіт складений на користь ОСОБА_1 , а інші спадкоємці першої черги в нього не зазначені.

Як стверджує Позивач, за життя Спадкодавця останній не складав та не збирався складати заповіт, і на момент його смерті та відкриття спадщини відомостей про наявність такого заповіту також не було.

Усе вищевикладене, що стосується складання та появи заповіту вказує на наявність порушень закону та на його недійсність.

На момент відкриття спадщини (день смерті Спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і на момент відкриття спадкової справи за заявою дружини померлого ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) відомості про заповіт в Спадковому реєстрі не існували.

Крім того, сам факт наявності заповіту не відповідає волі Спадкодавця.

Просила суд, визнати недійсним заповіт, укладений ОСОБА_6 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений ПН КМНО Змисловською Т.В. 26 квітня 2019 року та зареєстрованого 17 травня 2019 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним заповіт, укладений ОСОБА_6 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений ПН КМНО Змисловською Т.В. 26 квітня 2019 року та зареєстрованого 17 травня 2019 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що оригінал документа це власне сам документ, створений першоджерелом, та такий, що сам слугує першоджерелом для похідних від нього документів.

Примірник - це той самий оригінал, який створюється у випадках складання одного документа двічі і більше разів, якщо це передбачено законом. Усі примірники таких документів є оригіналами.

Дублікат - це новий оригінал документа, який видається на заміну втраченого оригіналу. На відміну від примірника, видача дублікату тягне за собою втрату оригіналом юридичної сили.

Копія - це точне відтворення оригіналу документа, виконане ручним або механічним способом.

Спільним у оригіналі, копії та дублікаті є їх зміст, який визначається за текстом оригіналу, а потім повторюється в дублікаті або копії.

Суд в рішенні зазначив, що ОСОБА_1 не доведено того, що ОСОБА_6 складав заповіт від 26 квітня 2019 року, однак з таким висновком апелянт не погоджується.

Так, відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , заповіт викладається в двох примірниках, які і є оригіналами.

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином у розумінні статті 202 ЦК України, оскільки дії однієї особи (заповідача) породжують певні правові наслідки у майбутньому і не передбачають будь - якого зустрічного волевиявлення іншої особи за життя заповідача.

Крім того, посмертний характер заповіту зумовлює таку ознаку заповіту, як таємниця.

Тільки від заповідача залежить, ознайомити чи ні зі змістом заповіту заінтересованих осіб.

Таємниця заповіту випливає із нотаріальної таємниці, що визначена у ст.8 Закону України Про нотаріат .

При посвідченні заповіту один примірник заповіту залишається у справах нотаріуса, а другий примірник заповіту видається Заповідачу і лише від його волі залежить чи передавати даний примірник кому-небудь чи ні.

ОСОБА_1 не мала в своєму розпорядженні примірника заповіту про, що і повідомила нотаріуса у якої відкривалася спадкова справа.

На випадок втрати заповіту ст.ст.8,34,53 Закону України Про нотаріат та п.4 гл.22 р. I Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачена процедура отримання дублікату заповіту, який має силу оригіналу.

Відповідно до п.п.6.1. п.6 гл.22 р. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , дублікат документа повинен містити весь текст посвідченого або виданого документа, оригінал якого вважається таким, що втратив чинність.

Після отримання дублікату заповіту, у відповідності до вищезазначених норм закону, примірник, який було надано заповідачу втратив чинність, а отже, єдиним належним доказом, який має бути у розпорядженні ОСОБА_1 є саме дублікат заповіту, який і був нею наданий.

Однак, суд знехтував нормами права та ст.ст.8,34,53 Закону України Про нотаріат та п.4 гл.22 р.II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і зазначив, що оскільки в суді не було оглянуто оригінал заповіту, то суд критично ставиться до дублікату.

Сам порядок видання дублікату містить вимогу, що дублікат видається лише в разі втрати оригіналу.

Отже, фактично, якщо оригінал можливо було оглянути, то і дублікат не видавався б.

Крім того, суд першої інстанції при встановленні обставин справи не взяв до уваги наступні документи:

Так, 24 грудня 2019 року Позивачка одночасно з поданням позову до Шевченківського районного суду м. Києва, також подала заяву до СВ Шевченківське УП ГУ НПУ м. Києва, яка була внесена до ЄРДР від 24 грудня 2019 року під №12019100100012605, за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.190 КК України.

Під час здійснення досудового розслідування даного кримінального провадження, згідно ухвали Шевченківського районного суду від 25 лютого 2020 року, справа №761/3304/2020 були проведені слідчі дії щодо тимчасового доступу до речей та документів нотаріуса Змисловської Т.В. та отримані докази - копії документів: Пояснення нотаріуса вих. №28/01-16 від 03 березня 2020 року; заповіт, паспорт ОСОБА_6 , ідентифікаційний номер ОСОБА_6 , паспорт ОСОБА_1 , довідка про внесення відомостей до єдиного державного демографічного реєстру щодо місця реєстрації ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер ОСОБА_1 , свідоцтво про шлюб, квитанція про сплату бюджетного платежу, заява про державну реєстрацію заповітів та спадкових договорів, повідомлення вих. №22/01-16 від 26 квітня 2019 року, витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі, сторінка з Алфавітної книги обліку заповітів, сторінки з реєстру для реєстрації нотаріальних дій.

Належно засвідченні копії вищезазначених документів були надані СВ Шевченківського УП ГУНП в м. Києві разом з супровідним листом від 04 листопада 2020 року №14284/125/56-2020 в матеріали даної цивільної справи на підставі ухвали суду про витребування доказів від 15 жовтня 2020 року.

Оригінали вказаних документів слідчими не вилучалися, оскільки згідно з ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 лютого 2020 року, справа №761/3304/2020, слідчими не було доведено необхідності вилучення оригіналів вказаних документів, однак цією ж ухвалою було надано слідчим тимчасовий доступ до документів з можливістю зняття копій з оригіналів та вилучення належним чином завірених копій, що і було здійснено.

Звертає увагу на те, що саме Позивачка мала доступ до матеріалів кримінальної справи, однак вона з якихось підстав замовчувала про існування даних доказів і саме за клопотанням ОСОБА_1 дані копії документів були витребувані у СВ Шевченківського УП ГУ НПУ м. Києва.

Відтак, твердження суду першої інстанції, щодо того, що ОСОБА_1 не довела того, що ОСОБА_6 складав заповіт не відповідають дійсним обставинам справи.

Нотаріус Змисловська Т.В. надала суду пояснення, що відповідно до Наказу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12 березня 2020 року №376/6 По припинення приватної нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Тетяни Василівни всі документи нотаріального архіву приватного нотаріуса передані по Акту №24 м. Київ приймання передавання документів до державного нотаріального архіву від 21 липня 2020 року до Київського державного нотаріального архіву.

На підтвердження передачі документів до нотаріального архіву, нотаріусом була надана копія Акту №24 м. Київ приймання передавання документів до державного нотаріального архіву від 21 липня 2020 року.

Виходячи з аналізу Акту №24 приймання передавання документів до державного нотаріального архіву від 21 липня 2020 року до Київського державного нотаріального архіву, нотаріальна справа, щодо посвідчення заповіту ОСОБА_6 була передана до архіву.

При укладанні даного Акту проводиться звірка згідно з реєстром для реєстрації нотаріальних дій та відповідної номенклатури документів, що передбачено п.15.4. Правил ведення нотаріального діловодства, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 23 грудня 2010 року за №1318/18613, згідно якого, якщо при звірці буде встановлено, нестачу документів, про це робиться відповідний запис.

Запис, що архівна справа (документи), щодо посвідчення заповіту ОСОБА_6 при складанні Акту приймання передачі не була виявлена - відсутній.

Однак даний Акт не було проаналізовано судом і не взято до уваги.

На ухвалу суду по справі №761/4951/19 Київським державним нотаріальним архівом було надано супровідний лист від 15 жовтня 2020 року вих. №2813/01-21 та копії наступних документів:

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року, протокол тимчасового доступу до речей і документів від 03 вересня 2020 року, опис документів, які були вилучені в Київському державному нотаріальному архіві на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Писанця В.А. від 10 серпня 2020 року по справі №757/30376/20-к від 03 вересня 2020 року, документи нотаріальної справи, щодо заповіту ОСОБА_6 - заповіт, паспорт ОСОБА_6 , ідентифікаційний номер ОСОБА_6 , паспорт ОСОБА_1 , довідка про внесення відомостей до єдиного державного демографічного реєстру щодо місця реєстрації ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер ОСОБА_1 , свідоцтво про шлюб, квитанція про сплату бюджетного платежу, заява про державну реєстрацію заповітів та спадкових договорів, витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі, повідомлення вих. №22/01-16 від 26 квітня 2019 року, заява про державну реєстрацію заповітів та спадкових договорів.

Оригінал заповіту та оригінали нотаріальної справи Архівом не було надано з підстав вилучення вказаних документів на підставі ухвали від 10 серпня 2020 року по справі №757/30376/20-к Печерським управлінням поліції ГУ Національної поліції у м. Києві, про що надано відповідь на ухвалу суду по справі №761/49151/19 від 07 жовтня 2020 року - в ході перевірки встановлено, що ухвали №757/30376/20-к до канцелярії Печерського УП ГУНП не надходило.

Також повідомили, що слідчий ОСОБА_11 в штаті слідчого відділу Печерського УП ГУНП у м. Києві не рахується.

Зважаючи на це, територіальним управлінням ДБР, розташованого у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 4202010000000456 від 08 жовтня 2020 року.

Дані документи судом не досліджувалися.

Як видно з вищевикладеного, оглянути в судовому засіданні під час розгляду справи оригінал заповіту та документи нотаріальної справи, щодо його посвідчення, які зберігалися у справі нотаріуса Змисловської Т.В було не можливо з об`єктивних причин, які не залежали від ОСОБА_1 .

Однак, як видно з вищевикладеного. в матеріали цивільної справи були надані копії документів : копія примірника заповіту, який зберігався у нотаріуса, копії всіх документів нотаріальної справи, щодо посвідчення заповіту.

Копії були зняті з оригіналів документів відповідними службовими особами органів слідства та працівником архіву.

Сам факт відсутності у матеріалах справи оригіналу заповіту не є підставою чи безумовним доказом для визнання заповіту недійсним.

Крім того, 06 грудня 2019 року приватним нотаріусом Змисловською Г.В., згідно вимог ст.ст.8,34,53 Закону України Про нотаріат та п.4 гл.22 р.II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України було видано дублікат заповіту, що має силу оригіналу.

Твердження Позивача щодо того, що ОСОБА_6 ніколи не складав заповіт ґрунтується лише на її припущеннях, а доказування, як і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Якщо Позивачка вважає, що такий заповіт не укладався, то це є предметом дослідження в рамках кримінального провадження, а не цивільної справи.

Як вище зазначалося, 24 грудня 2019 року Позивачка подала заяву до СВ Шевченківське УП ГУ НПУ м. Києва, яка була внесена до ЄРДР від 24 грудня 2019 року під №12019100100012605.

Під час кримінального провадження жодних підозр у вчиненні кримінального правопорушення не було пред`явлено.

За відсутності обвинувального вироку суду, яким встановлено факти пов`язані з складанням заповіту ОСОБА_6 , припущення Позивачки не мають правового значення.

Не зрозуміла позиція Позивача - як можна визнавати недійсним те, чого на думку Позивача не існує.

На думку апелянта, наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази, отримані під час судового розгляду, дають підставу достеменно стверджувати, що нотаріальна дія посвідчення оскаржуваного заповіту відбулася 26 квітня 2019 року, оформлення заповіту завершено за життя заповідача, всі наявні документи та запис у Реєстрі є доказом вчинення цієї нотаріальної дії.

Особистий підпис заповідача у заповіті свідчить про його вільне волевиявлення.

Позивачем жодним допустимим та належним доказом не доведено, що факт наявності заповіту не відповідає волі спадкодавця.

Посилання Позивачки ґрунтується лише на її припущеннях.

Позивачем не надано до суду рішень судів прийнятих в адміністративній, чи кримінальній справі, які б встановлювали певні обставини щодо заповіту ОСОБА_6 .

Просила, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.

На апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, мотивуючи його тим, що позиція апеляційної скарги ОСОБА_1 зводиться до того, що усі обставини, які свідчать про те, що Заповіт оформлювався вже після смерті ОСОБА_6 пояснюються насправді технічними помилками, які дійсно були допущені нотаріусом Змисловською Т.В. при його посвідченні.

До того ж, скаржник вважає, що за наявності у справі дублікату Заповіту та із врахуванням показів свідка, залученого зі сторони ОСОБА_1 , суд першої інстанції мав відмовляти у позові про недійсність заповіту.

Однак, висновок про те, що заповіт від імені ОСОБА_6 було складено ним особисто, а відтак він відповідає його волевиявленню, може бути зроблений лише у разі підтвердження належними доказами таких обставин як: дійсного складення заповіту на нотаріальному бланку серії ННЕ №876277; реєстрації Заповіту у Спадковому реєстрі саме 26 квітня 2019 року, за життя заповідача.

Згідно з наявними в матеріалах справи доказами, ані перша, ані друга обставина не мають місце у даній справі, що й було встановлено в результаті розгляду справи судом першої інстанції.

Відповідно до реєстру для реєстрації нотаріальних дій нотаріуса Змисловської Т.В. та відповідно до копії Заповіту, нотаріальна дія з посвідчення Заповіту, начебто була вчинена на бланку серії ННЕ №876227.

Однак, як вбачається з тієї самої сторінки реєстру, ці самі реквізити бланку також зазначені навпроти іншої нотаріальної дії №546, яка вчинялася 26 квітня 2019 року.

В матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_9 від 26 квітня 2019 року про надання дозволу на укладення її чоловіком договору купівлі-продажу квартири.

На зазначеній заяві проставлено серію та номер бланку, який було використано нотаріусом Змисловською Т.В., а саме ННЕ №876227.

Також, у справі містяться документи стосовно наступної дії, яка зареєстрована в Реєстрі нотаріуса за №№547-548 - договір купівлі-продажу квартири, укладеного чоловіком ОСОБА_9 .

Нотаріальне посвідчення заяви ОСОБА_9 за №546 було обов`язковою передумовою для укладення її чоловіком договору купівлі-продажу квартири за в„–в„–547, 548 , тому вказана нотаріальна дія згідно з реєстром нотаріуса передує нотаріальній дії з посвідчення договору купівлі-продажу.

Сам факт укладення договору підтверджується даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Разом з цим, наявність у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій запису про Заповіт на бланку серії ННЕ №876227 порушує як нумерацію нотаріальних дій, так і порядкову послідовність використання бланків нотаріальних документів:

№543 - бланк серії ННЕ №876224 (довіреність),

№544 - бланк серії ННЕ №876225 (довіреність),

№544 - бланк серії ННЕ №876227 (заповіт),

№545 - бланк серії ННЕ №876226 (довіреність),

№546 - бланк серії ННЕ №876227 (заява),

№547 - бланк серії ННЕ №876228 (договір купівлі-продажу).

Тобто, єдиним можливим поясненням того, чому в реєстрі у нотаріуса Змисловської Т.В. задублювалися як номер нотаріальної дії №544, так і було зазначено один і той самий номер бланку для двох різних нотаріальних дій ННЕ №876227 є те, що станом на 26 квітня 2019 року запису щодо посвідчення Заповіту не існувало взагалі.

Підтвердженням цьому є те, що усі суперечності та протиріччя в реєстрі зникають, якщо виключити всього один запис про посвідчення Заповіту, у той ж час неможливо привести хронологію реєстру у відповідність шляхом виключення будь-якого іншого або навіть декількох інших записів щодо нотаріальних дій за 26 квітня 2019 року.

Відповідно до п.1.3. р.1 Порядку ведення Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 04 листопада 2009 року №2053/5, Єдиний реєстр спеціальних бланків нотаріальних документів - електронна база даних, що містить інформацію про витрачені і недійсні бланки .

Зазначений вище Реєстр бланків містить інформацію про найменування документа на складення якого було використано спеціальний бланк нотаріального документа.

Держателем вказаного реєстру є Державне підприємство Національні інформаційні системи .

Згідно з відповіді вказаного ДП від 01 квітня 2021 року №1779/16.3-13, 26 квітня 2019 року нотаріальний бланк серії ННЕ №876227 був використаний для складення Заяви , а вже 17 травня 2019 року о 17 год. 23 хв. інформацію про витрачання вказаного бланку було змінено із Заяви на Заповіт , що й відображається в реєстрі на даний час.

Звертає увагу на те, що саме 17 травня 2019 року о 17 год. 18 хв. в Спадковому реєстрі вперше з`явились відомості про заповіт від імені ОСОБА_6 .

Дана дія вчинена на 3 хвилини раніше ніж зміна коду витрачання бланку нотаріального документа із Заява на Заповіт .

Таким чином, бланк серії ННЕ №876277 не міг бути використаний 26 квітня 2019 року для посвідчення Заповіту, оскільки зібрані у справі докази у своїй сукупності підтверджують, що на цьому бланку було вчинено іншу нотаріальну дію з засвідчення справжності підпису на заяві ОСОБА_9 .

Така заява передувала укладенню договору купівлі-продажу чоловіком ОСОБА_9 .

Заповіт не було зареєстровано у Спадковому реєстрі 26 квітня 2019 року за життя ОСОБА_6 , а його реєстрація 17 травня 2019 року, після смерті заповідача вказує на те, що Заповіт не може відповідати волевиявленню останнього

Заповіт не міг бути складений ОСОБА_6 26 квітня 2019 року о 17 год. 00 хв., як зазначено у його тексті, та відповідно не міг бути зареєстрований у Спадковому реєстрі того дня, за життя заповідача.

Відповідно до п.4.2. р.4 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року №1810/5 плата за формування у Спадковому реєстрі реєстраційного запису про посвідчення заповіту (змін до нього, скасування, видачу ... з видачею відповідного витягу або інформаційної довідки зі Спадкового реєстру справляється у розмірах, що встановлюються Міністерством юстиції України .

Отже, за внесення відомостей до Спадкового реєстру про заповіт та формування відповідного витягу законодавством передбачено здійснення оплати.

Нотаріусом Змисловською Т.В. на підтвердження дійсності посвідчення заповіту 26 квітня 2019 року була надана копія квитанції ПриватБанку №0.0.1355890064.2, яка підтверджує здійснення ОСОБА_6 відповідного платежу за вчинення нотаріальної дії з посвідчення Заповіту, саме 17 травня 2019 року.

Платником у такій квитанції зазначено ОСОБА_6 , хоча станом на дату здійснення відповідного платежу 17 травня 2019 року його вже не було в живих.

Перевіркою зазначеної квитанції за її номером було встановлено, що платіж з призначенням Реєстрація/зміна/скасування/дублікат заповіту від імені ОСОБА_6 був здійснений не 26 квітня 2019 року, а лише 17 травня 2019 року о 18 год. 56 хв. (підтверджується дублікатом вказаної квитанції, який міститься в матеріалах справи).

Не дивлячись на те, що платником у квитанції зазначено ОСОБА_6 , станом на 17 травня 2019 року його вже не було в живих.

Тому квитанція не тільки не підтверджує факт вчинення Заповіту за життя спадкодавця, а навпаки свідчить про те, що усі дії з приводу оформлення Заповіту вчинялися вже після його смерті, а тому і датовані - 17 травня 2019 року.

Також, відповідно до пояснень нотаріуса Змисловської Т.В. від 03 березня 2020 року щодо заповіту ОСОБА_6 , після складення заповіту від імені ОСОБА_6 начебто, не вдалось сформувати витяг про реєстрацію у Спадковому реєстрі Заповіту, а внесені відомості про Заповіт в Спадковому реєстрі не збереглися, у зв`язку з чим 29 квітня 2019 року (повідомленням від 26 квітня 2019 року за вих. №22/01-16) було проінформовано ДП Національні інформаційні системи про вказані вище обставини.

Зазначає, що доказів звернення до ДП Національні інформаційні системи , так само як і відповіді від ДП Національні інформаційні системи нотаріус Змисловська Т.В. не надала.

Звертає увагу на те, що обставини, про які зазначає нотаріус Змисловська Т.В., спростовуються відповіддю ДП Національні інформаційні системи від 27 серпня 2020 року №3255/19.2-15 на адвокатський запит представника Позивача, з якої витікає, що з повідомленням від 26 квітня 2019 року №22/01-16 нотаріус Змисловська Т.В. взагалі до ДП Національні інформаційні системи не зверталась.

Разом з цим, зазначає, що жоден із наданих за час розгляду справи в суді першої інстанції нотаріусом Змисловською Т.В. документів не доводить факт вчинення Заповіту саме 26 квітня 2019 року і не може спростувати інформацію, яка була зафіксована в реєстрах.

До того ж, нотаріус Змисловська Т.В., будучи відповідачем у даній справі, до суду жодного разу не з`явилася, а витребувані судом документи не надала.

Таким чином, зазначені вище обставини щодо волевиявлення ОСОБА_6 були покладені в основу ухваленого Рішення, а відтак воно є законним та обґрунтованим.

Враховуючи наявні у матеріалах справи докази, а також фактичні обставини справи, позивач стверджує, що у даній справі мають місце не технічні помилки нотаріуса, а умисні дії, спрямовані на оформлення та реєстрацію Заповіту від імені ОСОБА_6 , який останній за життя не складав.

Просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 26 серпня 2021 року без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Голосіївським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у місті Києві від 25 жовтня 2019 року .

На момент смерті спадкодавець перебував в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , за заявою якої 03 травня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т. заведено спадкову справу 4/2019.

У встановлений статтею 1270 ЦК України шестимісячний строк позивачем було подано нотаріусу Гречаній Р.Т. заяву №12 про прийняття спадщини.

Також до спадкової справи були подані заяви усіма іншими спадкоємцями за законом.

Вказане підтверджується довідкою нотаріуса Гречаної Р.Т №51 від 11 листопада 2019 року.

03 грудня 2019 року нотаріусом Гречаною Р.Т. в процесі оформлення прав на спадщину за законом, а саме при видачі свідоцтв за заявою ОСОБА_1 було зроблено повторно запит до спадкового реєстру та виявлено запис про заповіт померлого ОСОБА_6 , який було зареєстровано 17 травня 2019 року, тобто через 20 днів після смерті ОСОБА_6 .

Ухвалою від 28 грудня 2019 року було витребувано оригінал вказаного заповіту в нотаріуса Змисловської Т.В., але нотаріус на вимогу суду його не надала, проте 03 березня 2020 року надала свої пояснення, в яких зазначила, що 26 квітня 2019 року від ОСОБА_6 була прийнята заява про державну реєстрацію заповітів та спадкових договорів, яка була ним власноруч підписана.

Згідно вимог закону за допомогою програмного модуля АРМ Спадковий реєстр заповіт ОСОБА_6 був зареєстрований в спадковому реєстрі №544 та внесений до алфавітної книги обліку заповітів.

Далі, в своїх поясненнях нотаріус зазначає, що при спробі сформувати витяг цього не вдалося, а внесені відомості про заповіт не збереглися в спадковому реєстрі.

Враховуючи вищезазначене 29 квітня 2019 року нотаріусом було проінформовано технічного адміністратора Єдиних та Державних реєстрів Міністерства юстиції України Державне підприємство Національні інформаційні системи повідомленням від 26 квітня 2019 року про проведену реєстраційну дію, факт незбереження внесених відомостей про заповіт в спадковому реєстрі та відсутність витягу у зв`язку з технічним збоєм програмного забезпечення спадкового реєстру.

Державним підприємством Національні інформаційні системи нотаріуса було повідомлено , що 26 квітня 2019 року проводилися планові регламентні роботи з технічного обслуговування обладнання .

У зв`язку з тим, що в свої поясненнях нотаріус Змисловська Т.В. пояснила, що витребувані у неї докази вона передала до Київського державного нотаріального архіву, то ухвалою суду від 30 вересня 2020 року, в державному архіві були витребувані оригінал заповіту та всі документи щодо вчинення відповідної нотаріальної дії.

Однак, за результатами виконання ухвали суду про витребування документів від державного архіву надійшла відповідь, що за ухвалою суду про тимчасовий доступ до речей і документів вказаний заповіт був вилучений.

Згідно з копією сторінки реєстру для реєстрації нотаріальних дій та відповідно до копії заповіту нотаріальна дія з посвідчення заповіту начебто була вчинена на бланку серії ННЕ №876227.

У реєстрі для реєстрації нотаріальних дій нотаріальна дія під реєстровим номером 546 вчинена на бланку серії ННЕ №876227.

Під час дослідження єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів встановлено, що код витрачання бланку серії ННЕ №876227 значиться 4 - як заповіт.

Згідно з відповіді ДП НАІС від 01 квітня 2021 року №1779/16.3-13, 26 квітня 2019 року о 21 годині 26 хвилин код витрачання бланку серії ННЕ №876227 був 8 - заява, а вже 17 травня 2019 року о 17 годині 23 хвили код витрачання бланку було змінено на 4 - заповіт.

17 травня 2019 року о 17 годині 18 хвилин в Спадковому реєстрі з`явились відомості про заповіт від імені ОСОБА_6 .

Дана дія вчинена на 3 хвилини раніше ніж зміна коду витрачання бланку нотаріального документа із заява на заповіт.

Наявність у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій запису про заповіт від імені ОСОБА_6 на бланку серії ННЕ №876227 порушує порядкову послідовність використання бланків нотаріальних документів, а саме:

№543 - бланк серії ННЕ №876224 (довіреність);

№544 - бланк серії ННЕ №876225 (заповіт );

№544 - бланк серії ННЕ №876227 (заповіт);

№545 - бланк серії ННЕ №876226 (довіреність);

№546 - бланк серії ННЕ №876227 (заява);

№547 - бланк серії ННЕ №876228 (договір купівлі - продажу).

В матеріалах справи міститься копія сторінки реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 26 квітня 2019 року із записами стосовно нотаріальних дій 544, 545, 546, 547.

Згідно з вказаним реєстром нотаріальна дія з посвідчення заповіту записана за реєстровим номером 544.

Згідно з матеріалами, які містяться у справі, нотаріальні дії з посвідчення довіреності були послідовно вчинені та зареєстровані в Єдиному реєстрі довіреностей, №543 - 26 квітня 2019 року о 18:58, №544 - 26 квітня 2019 року о 19:01.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія квитанції Приватбанку з призначенням платежу реєстрація/зміна/скасування/дублікат заповіту ОСОБА_6 , яка підтверджує здійснення оплати за вчинення нотаріальної дії з посвідчення заповіту.

Відповідно до дублікату вказаної квитанції встановлено, що платіж з відповідним призначенням від імені ОСОБА_6 був здійснений не 26 квітня 2019 року, а лише 17 травня 2019 року о 18:56 годин.

Відповідно до п.4.1 розділу 4 Положення про спадковий реєстр, затверджене наказом Міністерства юстиції України №1810/5 від 07 липня 2011 року, плата за формування у Спадковому реєстрі реєстраційного запису про посвідчення заповіту справляється в розмірах, що встановлюються Міністерством юстиції України.

Тобто, якщо 26 квітня 2019 року о 17 годині приватний нотаріус Змисловська Т.В. посвідчила заповіт ОСОБА_6 , то відповідний платіж мав би з`явитися раніше реєстрації заповіту.

На підтвердження тієї обставини, що заповіт ОСОБА_6 складався, нотаріус Змисловська Т.В. надала до суду роздруківку з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів від 30 листопада 2020 року відповідно до якої бланк серії ННЕ №876227 було використано для посвідчення заповіту.

Однак, зазначений доказ містить неповну інформацію, а лише дані станом на дату формування відповіді з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, що й було підтверджено повідомленням ДП НАІС від 01 квітня 2021 року №1779/16.3-13.

Так, зазначеним доказом ДП НАІС підтвердило, що до даних стосовно бланку серії ННЕ №876227 в Єдиному реєстрі спеціальних бланків були внесені зміни, відповідно до яких бланк, який першопочатково 26 квітня 2019 року було фактично використано для посвідчення нотаріальної заяви з 17 травня 2019 року став рахуватися бланком, на якому було викладено заповіт.

В матеріалах справи містяться пояснення нотаріуса Змисловської Т.В. від 03 березня 2020 року та від 12 травня 2021 року.

У поясненнях від 03 березня 2020 року нотаріус вказувала на те, що факт відсутності відомостей про заповіт у Спадковому реєстрі нею було встановлено одразу 26 квітня 2019 року у зв`язку з технічною помилкою.

У додаткових поясненнях від 12 травня 2021 року нотаріус Змисловська Т.В. стверджує, що факт технічної помилки в роботі Спадкового реєстру був встановлений лише 17 травня 2019 року шляхом перевірки та візуального огляду первинних розділів Спадкового реєстру.

Також, відповідно до пояснень від 03 березня 2020 року щодо заповіту ОСОБА_6 після складання заповіту від імені ОСОБА_6 не вдалося сформувати витяг про реєстрацію у Спадковому реєстрі заповітів, а внесені відомості про заповіт не збереглися, у зв`язку з чим 29 квітня 2019 року було проінформовано ДП НАІС про вказані вище обставини.

Доказів звернення до ДП НАІС , так само як і відповіді від ДП НАІС нотаріус Змисловська Т.В. не надала.

27 серпня 2020 року на адвокатський запит представника позивача, ДП НАІС відповіло, що із повідомленням від 26 квітня 2019 року №22/01-16 нотаріус взагалі не зверталася.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та визнаючи недійсним заповіт, укладений ОСОБА_6 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений ПН КМНО Змисловською Т.В. 26 квітня 2019 року та зареєстрованого 17 травня 2019 року, суд першої інстанції виходи з того, що під час розгляду справи у суді, не було встановлено фактів, які б підтвердили неможливість реєстрації заповіту саме 26 квітня 2019 року, а на неодноразові витребування оригіналу заповіту останній так і не був суду наданий.

Крім цього, наявність такого значного проміжку часу, який минув з дати начебто складання та посвідчення заповіту Спадкодавцем до моменту появи відомостей у Спадковому реєстрі та подальшого виявлення заповіту, а також неможливістю огляду безпосереднього оригіналу заповіту вказують на відсутність відомостей того, що померлий ОСОБА_10 підписував вказаний заповіт, а отже і те, що його воля була направлена на відповідне його підписання.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Частиною третьою статті 1247 ЦК України передбачено, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 1247 ЦК України, заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. За частиною четвертою вказаної статті, заповіти посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, відповідно до частини першої статті 1248 ЦК України.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (частина друга статті 1248 ЦК України).

З огляду на частину другу статті 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Відповідно до частин першої-третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, нікчемний правочин є недійсним через невідповідність вимогам закону, незалежно від визнання його таким.

Наказом Міністерства Юстиції України від 7 липня 2011 року № 1810/5 затверджено Положення про Спадковий реєстр, в якому п. 2.9 передбачено строки внесення відповідних відомостей реєстратором. Реєстратор вносить відомості до Спадкового реєстру у день вчинення відповідної нотаріальної дії.

Разом з тим, заповіт не було зареєстровано у спадковому реєстрі 26 квітня 2019 року за життя ОСОБА_6 , а відомості про заповіт у спадковому реєстрі вперше з`явились 17 травня 2019 року о 17 год. 18 хв.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень ч.1,3 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Належними та допустимими доказами по справі встановлено, що наявність у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій запису про заповіт від імені ОСОБА_6 на бланку серії ННЕ №876227 порушує порядкову послідовність використання бланків нотаріальних документів, а саме:

№543 - бланк серії ННЕ №876224 (довіреність);

№544 - бланк серії ННЕ №876225 (заповіт );

№544 - бланк серії ННЕ №876227 (заповіт);

№545 - бланк серії ННЕ №876226 (довіреність);

№546 - бланк серії ННЕ №876227 (заява);

№547 - бланк серії ННЕ №876228 (договір купівлі - продажу).

В матеріалах справи міститься копія сторінки реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 26 квітня 2019 року із записами стосовно нотаріальних дій 544,545,546,547.

Згідно з вказаним реєстром нотаріальна дія з посвідчення заповіту записана за реєстровим номером 544.

Згідно з матеріалами, які містяться у справі, нотаріальні дії з посвідчення довіреності були послідовно вчинені та зареєстровані в Єдиному реєстрі довіреностей, №543 - 26 квітня 2019 року о 18:58, №544 - 26 квітня 2019 року о 19:01.

Відтак, незрозумілим є те, як нотаріальна дія з посвідчення заповіту за реєстровим номером 544 могла вчинятися 26 квітня 2019 року о 17:00.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання заповіту недійсним, оскільки всі вище встановлені дії вказують на відсутність волевиявлення ОСОБА_6 на його підписання.

Крім цього, вірним є і висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення пред`явлених позовних вимог до приватного нотаріуса Змисловської Т.В., виходячи з наступного.

Так, відмовляючи у позові в даній частині, суд першої інстанції виходив з того, що нотаріус є неналежним відповідачем.

З таким висновком колегія суддів також погоджується з огляду на таке.

Положеннями частин першої та другої статті 1 Закону України Про нотаріат визначено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Отже, нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії.

Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин.

Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Таким чином у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача.

Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.

У зв`язку з наведеним, нотаріуси в розумінні статей 30,34,35 ЦПК України не є особами, прав і обов`язків, яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 серпня 2019 року (справа №519/77/18).

Крім цього, за змістом статей 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року (справа №338/180/17-ц).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 47 ЦПК України, здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободу та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відтак, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача, що правомірно й було зроблено судом першої інстанції та що зокрема і узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 14 серпня 2019 року (справа №519/77/18 та від 15 квітня 2020 року (справа №474/106/18).

Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення .

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 22 грудня 2021 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба