Постанова

від 20.07.2022 по справі 761/49151/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 761/49151/19

провадження № 61-965св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Тетяна Василівна,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Руслана Тарасівна,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року в складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позову

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса КМНО Змисловської Т. В. про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6 , який на момент смерті перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , за заявою якої 03 травня 2019 року було заведено спадкову справу №4/2019. Вказувала, що крім дружини спадкодавця з заявами про прийняття спадщини в передбачений законом строк звернулася сама позивачка, а також інші діти спадкодавця: донька ОСОБА_5 та сини ОСОБА_5 і ОСОБА_4 . Зазначала, що на час відкриття спадщини та заведення спадкової справи будь-які відомостіу Спадковому реєстрі щодо наявності заповітів чи спадкових договорів, укладених спадкодавцем, були відсутні. У зв`язку з викладеним позивачка вважала, що спадщина підлягає поділу в рівних частинах між всіма спадкоємцями першої черги. Проте,після спливу шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, приватний нотаріусКМНО Гречана Р. Т. виявила наявність заповіту, начебто складеного ОСОБА_7 26 квітня 2019 року (за три дні до смерті), яким спадкодавець заповів усе належне йому майно ОСОБА_2 . Позивачка вказувала, що ОСОБА_6 за життя будь-яких заповітів не складав і не мав такого наміру. При цьому відомості про зазначений вище заповіт було внесено до Спадкового реєстру лише 17 травня 2019 року, тобто більш ніж через 20 днів з моменту його посвідчення.

Посилаючись на те, що:

при вчиненні заповіту порушено порядок його посвідчення та внесення відомостей в Спадковий реєстр;

волевиявлення спадкодавця не відповідало його волі, оскільки наявні сумніви щодо особистого підписання заповіту ОСОБА_6 ,

ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким визнати заповіт, складений 26 квітня 2019 року від імені ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Змисловською Т. В., недійсним.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, позов задоволено частково:

визнано недійсним заповіт, укладений ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. 26 квітня 2019 року та зареєстрований у Спадковому реєстрі 17 травня 2019 року;

у задоволенніпозову до приватного нотаріуса відмовлено;

вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , суди встановили, що відомості про заповіт від імені ОСОБА_6 з`явилися в Спадковому реєстрі лише 17 травня 2019 року о 17 год. 18 хв., незважаючи на зазначену дату його вчинення спадкодавцем та посвідчення нотаріусом - « 26 квітня 2019 року ». Внесення в реєстр відомостей про вчинення вказаного заповіту на бланку серії НОМЕР_1 порушує як порядкову послідовність вчинення нотаріальних дій, так і дані щодо використання бланків нотаріальних документів. Суди встановили, що за відомостями реєстру за 26 квітня 2019 року нотаріусом було вчинено наступні нотаріальні дії з посвідчення документів:

№ 543 - бланк серії ННЕ № 876224 (довіреність);

№ 544 - бланк серії ННЕ № 876225 (довіреність);

№ 544 - бланк серії ННЕ № 876227 (заповіт) - відомості внесені 17 травня 2019 року шляхом виправлення відомостей щодо витрачання бланку № 876227 з «заяви» на «заповіт»;

№ 545 - бланк серії ННЕ № 876226 (довіреність);

№546 - бланк серії ННЕ № 876227 (заява);

№ 547 - бланк серії ННЕ № 876228 (договір купівлі - продажу).

Суди зазначили, що нотаріальні дії з посвідчення довіреностей були послідовно вчинені та зареєстровані в Єдиному реєстрі довіреностей за №543 - 26 квітня 2019 року о 18:58 та № 544 - 26 квітня 2019 року о 19:01. Суди встановили, що внесення 17 травня 2019 року відомостей про начеб-то вчинений 26 квітня 2019 року ОСОБА_6 заповіт дублює як порядковий номер іншої нотаріальної дії, так і номер бланку нотаріального документа, використаний під час вчинення іншої нотаріальної дії. Зокрема, бланк, який спочатку (26 квітня 2019 року) був фактично використаний для нотаріального посвідчення заяви, лише з 17 травня 2019 року став рахуватися бланком нотаріально посвідченого заповіту на підставі виправлення, внесеного нотаріусом. Відтак суди надали критичну оцінку поясненням нотаріуса про те, що посвідчення заповіту здійснювалося нею 26 квітня 2019 року о 17:00, однак у зв`язку з технічною несправністю реєстру внесені нею дані не збереглися. Суди відхилили доводи нотаріуса про те, що вона зверталася до адміністратора реєстру відразу після посвідчення заповіту та повідомила його про технічну несправність, оскільки доказів такого звернення приватний нотаріус не надала, а ДП «НАІС» на адвокатський запит представника позивача відповіла, що нотаріус до вказаного підприємства з приводу викладених в її поясненнях обставин узагалі не зверталася. Суди акцентували на тому, що на неодноразові запити суду нотаріус оригінал оспорюваного заповіту надати не змогла. Суди також прийняли до уваги, що оплата нотаріальної дії з посвідчення заповіту відбулася лише 17 травня 2019 року, а не в день ймовірного вчинення заповіту (26 квітня 2019 року), про що свідчить дублікат квитанції про здійснення такого платежу від імені ОСОБА_6 , який станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 вже помер.

За відсутності оригіналу заповіту, обставин, які б свідчили про неможливість його реєстраціїсаме 26 квітня 2019 року, а також з урахуванням значного проміжку часу, який минув з дати ймовірного складання заповіту до моменту його реєстрації, суди поставили під сумнів факт видання та підписання оспорюваного заповіту ОСОБА_6 , що свідчить про відсутність волі заповідача на укладення заповіту.

У задоволенні позовних вимог до нотаріуса, суди відмовили у зв`язку з їх пред`явленням до неналежного відповідача.

Аргументи учасників справи

17 січня 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що у справах про визнання заповіту недійсним дослідженню підлягає саме волевиявлення заповідача, зокрема, наявність внутрішнього бажання заповідача визначити долю свого майна на випадок смерті шляхом складання заповіту. Вказує, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують, що нотаріальна дія з посвідчення заповіту відбулася саме 26 квітня 2019 року, тобто за життя спадкодавця, нотаріус перевірив його дієздатність, з`ясував дійсну волю заповідача щодо розпорядження майном на випадок смерті, а наявність особистого підпису ОСОБА_6 в заповіті свідчить про його вільне волевиявлення. Зазначає, що обставину невчинення заповіту спадкодавцем суди встановили, ґрунтуючись на припущеннях. Вказує, що відсутність оригіналу заповіту не може бути безумовним доказом його невчинення, оскільки в матеріалах справи наявна належним чином завірена його копія, а судам також для огляду надавався дублікат заповіту. Наполягає на тому, що реєстрація заповіту не залежить від волі спадкодавця, а є технічною дією нотаріуса, від якої не залежить зміст заповіту, дата його посвідчення (вчинення), а також дійсне волевиявлення спадкодавця. Несплата державного мита в день вчинення заповіту, на думку відповідачки, також не є підставою для визнання його недійсним. Посилалася також на те, що апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання відповідачки про витребування додаткових доказів щодо підтвердження або спростування наявності між позивачкою та спадкодавцем родинних відносин. При цьому в судах попередніх інстанцій відповідачка посилалася на те, що позивачка не довела факт порушення своїх прав видачею оспорюваного заповіту. Зазначала також, що апеляційний суд не мотивував відхилення її клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з хворобою представника.

У травні 2022 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов підписаний представником відзив на касаційну скаргу, у якому позивачка просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суди зробили правильний висновок про недійсність заповіту, встановивши факт неможливості його складення на нотаріальному бланку, зазначеному в реєстрі, а також факт реєстрації після смерті заповідача. Вважає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, які судами попередніх інстанцій досліджені повно та всебічно. Доводи касаційної скарги про підтвердження волі заповідача наявністю його підпису в тексті заповіту вважає недоречними, оскільки оригіналу заповіту судам надано не було, а дубілкат заповіту не містить такого реквізиту як «підпис» заповідача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в справі, у задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржених судових рішень відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Вухвалі Верховного Суду від 09 лютого 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; заявник зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року в справі № 278/2967/15-ц, від 17 червня 2020 року в справі № 347/1933/16, від 22 червня 2020 року в справі № 376/946/17, від 14 травня 2018 року в справі № 756/14304/15-ц, від 01 липня 2020 року в справі № 637/228/17, від 18 вересня 2019 року в справі № 204/9143/13-ц, від 24 січня 2019 року в справі № 301/2702/16-ц, від 22 січня 2020 року в справі № 363/4990/15-ц, від 09 жовтня 2019 року в справі № 604/136/18, від 17 листопада 2021 року в справі № 755/8776/18, від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, від 16 травня 2018 року в справі № 564/1226/16-ц; суди не дослідили зібрані в справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів та відкладення розгляду справи; встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Аналіз змісту та вимог касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в касаційному порядку в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 . У частині відмови в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до приватного нотаріуса, судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , спадкоємцями якого є його дружина ОСОБА_2 , а також діти: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

За заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини 03 травня 2019 року приватний нотаріус КМНО Гречана Р. Т. завела спадкову справу № 4/2019.

Всі інші спадкоємці в установлений статтею 1270 ЦК України строк також подали заяви про прийняття спадщини за законом.

03 грудня 2019 року нотаріус Гречана Р. Т. при оформленні свідоцтв про право на спадщину за законом зробила повторний запит до спадкового реєстру та виявила запис про наявність заповіту від імені ОСОБА_6 , датованого 26 квітня 2019 року й посвідченого приватним нотаріусом КМНО Змисловською Т. В.

Відомості про вказаний заповіт внесені нотаріусом Змисловською Т. В. до спадкового реєстру 17 травня 2019 року.

Ухвалою від 28 грудня 2019 року суд першої інстанціївитребував оригінал вказаного заповіту в нотаріуса Змисловської Т. В., яка на вимогу суду його не надала, повідомивши про те, що всі документи передані нею до Київського державного нотаріального архіву.

Ухвалою суду першої інстанції від 30 вересня 2020 рокувитребуванов КДНА оригінал заповіту та всі документи щодо вчинення відповідної нотаріальної дії.

За результатами виконання ухвали суду про витребування документів від державного архіву надійшла відповідь, що за ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року в справі № 757/30376/20-к про тимчасовий доступ до речей і документів вказаний заповіт та супроводжуючі документи були вилучені. Ухвала постановлена за клопотанням слідчого СВ Печерського УП ГУНП в м. Києві Кузнецова О. В.

Згідно відповіді Печерського УП ГУ НП у м. Києві ухвала в справі № 757/30376/20-к до канцелярії відділу не надходила, слідчий Кузнецов О. В. у штаті слідчого відділу не значиться.

За відомостями з реєстру для реєстрації нотаріальних дій та відповідно до копії заповіту нотаріальна дія № 544 з посвідчення заповіту вчинена на бланку серії ННЕ №876227.

У той же час в реєстрі нотаріальних дій наявна інша нотаріальна дія підтим жереєстровим № 544 з посвідчення довіреності. Крім того, наявна нотаріальна дія № 546 з посвідчення заяви, яка також вчинена на бланку серії ННЕ №876227.

Суди встановили, що на момент розгляду справикод витрачання бланку серії ННЕ №876227 значиться «4» - заповіт. Згідно відповіді ДП «НАІС» від 01 квітня 2021 року №1779/16.3-13 26 квітня 2019 року о 21 год. 26 хв. код витрачання бланку серії ННЕ №876227 був «8» - заява і лише 17 травня 2019 року о 17 год. 23 хв. код витрачання бланку було змінено на «4» - заповіт.

17 травня 2019 року о 17 год. 18 хв. (за 5 хв. до зміни коду витрачання нотаріального бланка) в Спадковому реєстрі з`явились відомості про заповіт від імені ОСОБА_6 .

Наявність у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій запису про заповіт від імені ОСОБА_6 на бланку серії ННЕ №876227 порушує порядкову послідовність використання бланків нотаріальних документівта вчинення нотаріальних дій за 26 квітня 2019 року, яка за наявності запису про оспорюваний заповіт виглядає наступним чином:

№543 - бланк серії ННЕ №876224 (довіреність);

№544 - бланк серії ННЕ №876225 (довіреність);

№544 - бланк серії ННЕ №876227 (заповіт);

№545 - бланк серії ННЕ №876226 (довіреність);

№546 - бланк серії ННЕ №876227 (заява);

№547 - бланк серії ННЕ №876228 (договір купівлі - продажу).

Нотаріальні дії з посвідчення довіреностей № 543 і № 544 були послідовно вчинені та зареєстровані в Єдиному реєстрі довіреностей26 квітня 2019 року о 18:58 та 19:01 відповідно. При цьому за поясненнями нотаріуса заповіт було зареєстровано ще 26 квітня 2019 року о 17:00, однак унаслідок технічної несправності реєстру відомості про вчинення нотаріальної дії не збереглися, про що вона 26 квітня 2019 року повідомила адміністратора реєстру.

27 серпня 2020 року на адвокатський запит представника позивача ДП «НАІС» надало відповідь про те,що з повідомленням від 26 квітня 2019 року №22/01-16 нотаріус до підприємства незверталася.

Нотаріальна дія з посвідчення заповіту вчинена на підставі квитанції з призначенням платежу реєстрація/зміна/скасування/дублікат заповіту ОСОБА_6 , платником за якою зазначений саме спадкодавець. Квитанція про сплату спадкодавцем обов`язкового платежу датована 17 травня 2019 року.

Позиція Верховного Суду

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Натомість заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).

Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 рокув справі № 335/4419/19(провадження № 61-6171св21) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зроблено висновок, що «нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що, пред`являючи позов про визнання заповіту недійсним, позивач має довести, а суд - установити, що волевиявлення заповідача на складання заповіту:

не було вільним, тобто, здійснене під впливом зовнішніх обставин,

не відповідало його волі, тобто, волевиявлення заповідача на складання заповіту було, але як форма вираження внутрішньої волі повністю чи частково не відповідало дійсній волі заповідача.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 376/946/17 (провадження № 61-14829св18) зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису забезпечує ідентифікацію сторони (сторін) правочину та цілісність документу, в якому втілюється правочин.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 17 листопада 2021 рокув справі № 755/8776/18(провадження № 61-4841св20) зроблено висновок, що тлумачення норм цивільного законодавства свідчить, що несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорюваності заповіту.Несвоєчасне подання 20 листопада 2017 року (вже після смерті заповідача) посадовою особою органу місцевого самоврядування реєстратору - Філії міста Києва та Київської області державного підприємства «Національні інформаційні системи» заяви про реєстрацію заповіту ОСОБА_4 у Спадковому реєстрі є порушенням, допущеним секретарем сільської ради, яке не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном, а лише свідчить про недобросовісне виконанням секретарем сільської ради своїх обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій та не є підставою для оспорюваності заповіту.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 18 вересня 2019 рокув справі № 204/9143/13-ц(провадження № 61-24791св18) зроблено висновок, що посилання касаційної скарги на відсутність оригіналу заповіту і неможливість у зв`язку з цим встановити справжню волю спадкодавця, на увагу не заслуговують, оскільки з матеріалів витребуваної судом першої інстанції спадкової справи, яка містить завірену належним чином копію заповіту, ці обставини встановлено.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 рокув справі № 564/1226/16-ц(провадження № 61-1342св18)зазначено, що:«висновок апеляційного суду про те, що доводи позивача щодо несплати державного мита за посвідчення заповіту не є правовою підставою для визнання заповіту недійсним - обґрунтований, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту».

У справі, що переглядається:

при задоволенні позову про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що: «під час розгляду справи у суді, не було встановлено фактів, які б підтвердили неможливість реєстрації заповіту саме 26 квітня 2019 року, на неодноразові витребування оригіналу заповіту останній так і не був витребуваний. Враховуючи наявність такого значного проміжку часу, який минув з дати начебто складання та посвідчення заповіту спадкодавцем до моменту появи відомостей у Спадковому реєстрі та подальшого виявлення заповіту, а також неможливістю огляду безпосереднього оригіналу заповіту вказують на відсутність відомостей того, що ОСОБА_8 підписував вказаний заповіт, а отже і те, що його воля була направлена на відповідне його підписання»;

суди не врахували, що внесення відомостей про заповіт ОСОБА_6 до спадкового реєстру 17 травня 2019 року, а не в день його складання 26 квітня 2019 року як не зумовлює його нікчемність, так і не може бути підставою для його оспорення, оскільки вказані обставини не впливають на визначення волевиявлення спадкодавця. Не впливає на визначення волевиявлення і встановлена судами невідповідність у номерах нотаріальних бланків і вчинених нотаріальних дій;

суди зробили помилкові висновки про те, що відсутність оригіналу заповіту та здійснення оплати за його посвідчення після вчинення нотаріальної дії відносяться до передбачених частиною другою статті 1257 ЦК України підстав для визнання заповіту недійсним;

стосовно заявленої ОСОБА_1 підстави недійсності заповіту внаслідок невідповідності волевиявлення заповідача його волі (частина друга статті 1257 ЦК України), то суди не звернули увагу, що позивачка обґрунтовувала її саме непідписанням ОСОБА_6 тексту оспорюваного нею заповіту. Проте непідписання заповіту заповідачем свідчить про вчинення заповіту з порушенням вимог щодо його форми, що відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком його нікчемність;

суди не врахували, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто, якщо цей правочин нікчемний, то позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Суди не встановили обставин, які б дозволяли кваліфікувати заповіт ОСОБА_6 як нікчемний;

за таких обставин, судові рішення в оскарженій частині підлягають скасуванню, а позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту - залишенню без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 17 листопада 2021 року в справі № 755/8776/18 (провадження № 61-4841св20), постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 376/946/17 (провадження № 61-14829св18), постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 18 вересня 2019 року в справі № 204/9143/13-ц(провадження № 61-24791св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року в справі № 564/1226/16-ц(провадження № 61-1342св18).

У зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року в справі № 335/4419/19 (провадження № 61-6171св21), касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення в оскарженій частині - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, в загальному розмірі 2 689,40 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, в загальному розмірі 2 689,40 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 рокув скасованих частинах втрачають законну силу й подальшому виконанню не підлягають.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук