Постанова

від 20.12.2021 по справі 616/1036/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 616/1036/19

провадження № 61-16039св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - державний нотаріус Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Наталія Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 30 грудня 2020 року в складі судді Рикова М. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Бурлака І. В., Котелевець А. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н. І., про визнання договору міни земельної ділянки недійсним.

В обґрунтування позову вказав, що він є власником земельної ділянки площею 14,8153 га (кадастровий номер 6321485500:01:000:0479), що розташована на території Черненської сільської ради Великобурлуцького районуХарківської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказану ділянку він передав в оренду КТАГО Росія , а на початку вересня 2010 року у зв`язку з більш вигідними умовами оренди вирішив передати її в оренду товариству з обмеженою відповідальністю Зоря (далі - ТОВ Зоря ), надавши директору товариства ОСОБА_3 довіреність від 04 вересня 2010 року на розпорядження нею.

06 вересня 2010 року між ним та ТОВ Зоря укладено договір оренди землі, за умовами якого орендну плату щорічно отримував ОСОБА_3 за довіреністю.

У 2017 році він скасував довіреність, а у 2018 році звернувся до ТОВ Зоря за орендною платою за 2017 рік, однак йому повідомлено про те, що спірна земельна ділянка на підставі договору міни від 08 квітня 2017 року відчужена ОСОБА_2 .

Вказав, що договір міни земельної ділянки укладено в період дії заборони на відчуження земельної ділянки та земельних часток (паїв) та з порушенням вимог Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , що є підставою для визнання його недійсним.

За таких обставин позивач просив суд визнати недійсним договір міни земельної ділянки від 08 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , стягнути з відповідачів судові витрати.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 30 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що оспорюваний договір міни земельних ділянок від 08 квітня 2017 року укладено між їх власниками, сторони вказаного правочину обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та які зареєстровані, а тому на спірні правовідносини не поширюються норми Закону № 899-IV , дія якого поширюється на обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще незареєстровані відповідно до законуза власниками, тобто таких, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав.

Аргументи позивача про проведення обміну земельних ділянок без грошової доплати та нерівноцінність обміну є безпідставними, оскільки сторонами добровільно визначено у договорі, що обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати. Наведені позивачем обставини не містять правових підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій, у якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права та обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга мотивована тим, що належна позивачу земельна ділянка без його згоди та відома, внаслідок злочинної домовленості представника однієї сторони з другою стороною вибула з його власності на підставі оскаржуваного договору міни, а тому наявні правові підстави, передбачені статтями 203, 215, 232 ЦК України, для визнання цього правочину недійсним.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 30 вересня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 334128 від 11 липня 2005 року, на підставі розпорядження Великобурлуцької районної державної адміністрації від 06 квітня 2005 року № 107 ОСОБА_1 належала земельна ділянка розміром 14,8153 га, що розташована на території Черненської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6321485500:01:000:0479. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010568900010.

04 вересня 2010 року ОСОБА_1 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 , зокрема, бути його представником з усіма необхідними повноваженнями з таких питань: придбання на ім`я ОСОБА_1 , відчуження, здача в найм (оренду), передача в заставу у забезпечення виконання його майнових зобов`язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві приватної власності нерухомого майна, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд; одержання будь-яких документів від громадян та юридичних осіб, незалежно від того, ким та з якою метою вони видані; використання цінних паперів на свій розсуд, у тому числі, з правом передачі повноважень до їх використання іншим громадянам та юридичним особам; отримувати натуроплату та інші нарахування з різних місць від усіх осіб та установ, в тому числі, у приватних сільськогосподарських підприємствах, товариствах. Довіреність видана терміном на 15 років і дійсна до 04 вересня 2025 року. Вказана довіреність посвідчена державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І. 04 вересня 2010 року за реєстровим № 1745.

06 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ Зоря в особі директора ОСОБА_3 укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передав ТОВ Зоря в строкове платне користування земельну ділянку, площею 14,8153 га, в тому числі, ріллі 14,8153 га для товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6321485500:01:000:0479 на строк 49 років. Даний договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Великобурлуцькому районі Харківської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04 липня 2011 року за № 632148554000384.

06 вересня 2010 року ОСОБА_1 та ТОВ Зоря складено акт визначення земельної ділянки в натурі.

08 квітня 2017 року між ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_3 з другої сторони, діючого на підставі довіреності, посвідченої Великобурлуцькою державною нотаріальною конторою Харківської області від 04 вересня 2010 року за реєстровим № 1745, від імені ОСОБА_1 , укладено договір міни земельних ділянок, відповідно до якого ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку, площею 0,0200 га, кадастровий номер 6321455100:05:000:0215, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великобурлуцької селищної ради Великобурлуцького району Харківської області, яка належить ОСОБА_2 на праві власності. Грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки згідно із звітом № 1746600_03042017_11 становить 676 грн.

Також відповідно до зазначеного договору міни земельних ділянок ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність земельну ділянку, площею 14,8153 га, кадастровий номер 6321485500:01:000:0479, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Чорненської сільської ради Великобурлуцького районну Харківської області, яка належить ОСОБА_1 на праві власності. Грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки згідно із звітом № 1749570_04042017_9 становить 331 862,72 грн.

Відповідно до пункту 3 цього договору сторони погодили, що договір міни вчинюється без доплат.

Згідно з пунктом 13 цього договору цей договір складено відповідно до особистого волевиявлення сторін, договір відповідає їхнім дійсним намірам, зміст та суть його зрозумілі, сторони володіють української мовою, що дало їм можливість правильно та однозначно зрозуміти та витлумачити цей договір, після прочитання його тексту нотаріусом вголос договір підписаний сторонами.

17 листопада 2017 року ОСОБА_1 написав заяву, якою скасував вчинену ним довіреність, посвідчену Великобурлуцькою державною нотаріальною конторою Харківської області 04 вересня 2010 року за реєстровим номером 1745. Дана заява посвідчена державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н. І. 17 листопада 2017 року та зареєстрована в реєстрі за номером 2148.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Відповідно до статей 177, 181 ЦК України, статті 79 ЗК України земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до підпункту а частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно з пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2018 року, не допускається купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2018 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Таким чином, оборотоздатність земельних ділянок, які перебувають у власності громадян, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) є обмеженою.

Проте заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, зокрема, можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін (стаття 715 ЦК України).

Міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

У статті 5 цього Закону вказано, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Частиною першою статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) визначено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками (частина друга вказаної статті).

Аналіз змісту статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) свідчить, що вона не забороняє можливість обміну земельними ділянками, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбачених статтею 5 цього Закону повноважень оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 22 травня 2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16), ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149). Вказав, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Підстав для відступу від цих висновків Великої Палати Верховного Суду колегія суддів не вбачає.

У справі, яка переглядається, на момент укладення спірного договору міни земельних ділянок після оформлення правовстановлюючих документів чинним земельним законодавством не було заборонено вчиняти їх обмін, що дає підстави стверджувати про необґрунтованість доводів позивача щодо укладення між сторонами договору міни (обміну) земельних ділянок всупереч вимогам чинного законодавства.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірний договір міни укладений з дотриманням вимог законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Аргументи касаційної скарги про те, що відсутність його волевиявлення на укладення оспорюваного договору міни підтверджується скасуванням ним у 2017 році довіреності, виданої 04 вересня 2010 року, аналогічні доводам апеляційної скарги.

Цим аргументам апеляційний суд надав належну оцінку, вірно вказавши, що вказана довіреність протягом 15 років надала можливість повіреному відчужити земельну ділянку від імені ОСОБА_1 на визначених ОСОБА_3 умовах, отже, волевиявлення позивача на укладення спірного договору міни земельної ділянки було вільним.

Доводи касаційної скарги, про наявність правових підстав для визнання правочину недійсним, передбачених статтею 232 ЦК України, як такого, що вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною підлягають відхиленню, оскільки позовна заява не була обґрунтована наявністю цих підстав. Позивач у позовній заяві посилався на те, що оспорюваний правочин був укладений із порушенням з порушенням земельного законодавства і суди попередніх інстанцій в межах цих вимог й розглянули позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 30 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара