Постанова

від 31.08.2021 по справі 616/1036/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року

м. Харків

справа № 616/1036/19

провадження № 22ц/818/3439/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Котелевець А. В., Хорошевського О.М.,

за участю секретарів - Дмитренко А. Ю., Колосовської А. Р.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі - ОСОБА_3 , представник відповідачки - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , представник відповідача - ОСОБА_6 ,

третя особа - державний нотаріус Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 30 грудня 2020 року в складі судді Рикова М.І.

в с т а н о в и в:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: державний нотаріус Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Наталія Іванівна про визнання договору міни земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до Державного акту, серія ЯА № 334128, він є власником земельної ділянки площею 14,8153 га, що розташована на території Черненської сільської ради Великобурлуцького району, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зазначив, що земельна ділянка була надана в оренду КТАГО Росія , а на початку вересня 2010 року, у зв`язку з більш вигідними умовами оренди він вирішив надати її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Зоря , директором якого був ОСОБА_5 та який запропонував допомогу у вирішенні питання щодо розірвання договору оренди землі з КТАГО Росія та подальшого надання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Зоря .

Вказав, що 04 вересня 2010 року, з метою вирішення спору, він надав ОСОБА_5 довіреність. 06 вересня 2010 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Зоря укладено договір оренди землі. Орендну плату згідно умов договору щорічно отримував ОСОБА_5 за довіреністю.

Посилався на те, що у 2017 році довіреність скасовано, а у 2018 році він звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря за орендною платою за 2017 рік, однак йому повідомлено про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6321485500:01:000:0479 належить іншій особі та правовідносин між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Зоря немає.

Згідно відомостей з реєстру речових прав на нерухоме майно 08 квітня 2017 року земельна ділянка з кадастровим номером 6321485500:01:000:0479, площею 14,8153 га, зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 на підставі договору міни, серія та номер 742.

Посилався на те, що договір міни земельної ділянки укладено в період дії заборони на відчуження земельної ділянки та земельних часток (паїв) та з порушенням вимог Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , що є підставою для визнання його недійсним.

Вважав, що спірний договір укладено з порушенням вимог підпункту б пункту 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України.

Зазначив, що на час вирішення спору існує мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, тобто заборона на вчинення будь-яких правочинів, які прямо чи опосередковано передбачають перехід права власності від однієї до іншої особи на землі сільськогосподарського призначення у будь-якій формі.

Просив визнати недійсним договір міни земельної ділянки від 08 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 30 грудня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з`ясував обставини у справі, не врахував, що він своєї згоди на обмін земельної ділянки не надавав, оскільки спірний правочин вчинено його представником на підставі довіреності. Посилався те, що всі його дії, після того як він дізнався про вибуття з його власності земельної ділянки на підставі спірного правочину, зокрема, скасування довіреності, звернення до суду із відповідним позовом, свідчить про те, що вказаний правочин не відповідає його внутрішній волі. Вважав, що дії його представника при укладенні спірного договору не відповідають вимогам законодавства, обмінюючи належну йому земельну ділянку площею 14,8153 га вартістю 331 862,72 грн на земельну ділянку площею 0,0200 га вартістю 676,00 грн з урахуванням різниці у площі та вартості обмінюваних земельних ділянок. При цьому про вчинення спірного правочину йому не було повідомлено ані перед його вчиненням, ані після.

02 червня 2021 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню. При цьому зазначила, що спірний договір укладено його представником за діючою на той момент довіреністю. Вважала, що підпункт б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України в редакції чинній на час укладення договору міни, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

09 червня 2021 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому зазначив, що ОСОБА_1 04 вересня 2010 року надав ОСОБА_5 довіреність, якою серед іншого уповноважив ОСОБА_5 повноваженнями на придбання на його ім`я, відчуження, здачу в найм (оренду), передачу в заставу у забезпечення виконання його майнових зобов`язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві приватної власності нерухомого майна з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось. Вважав доводи ОСОБА_1 про порушення при укладенні договору міни підпункт б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України та Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) є необгрунтованими.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доводи позивача про порушення під час укладення договору міни пункту 15 Розділу Х Перехідні положення ЗК України та Закону № 899-IV є необґрунтованими. Аргументи позивача про проведення обміну земельних ділянок без грошової доплати та нерівноцінність обміну є безпідставними, оскільки сторонами добровільно визначено у договорі, що обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати. Наведені позивачем обставини не містять правових підстав для визнання договору недійсним.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯА № 334128 від 11 липня 2005 року, на підставі розпорядження Великобурлуцької районної державної адміністрації від 06 квітня 2005 року № 107 ОСОБА_1 належала земельна ділянка розміром 14,8153 га, що розташована на території Черненської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6321485500:01:000:0479. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010568900010 (а.с.13, 19 том 1).

04 вересня 2010 року ОСОБА_1 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_5 , зокрема, бути його представником з усіма необхідними повноваженнями з таких питань: придбання на ім`я ОСОБА_1 , відчуження, здача в найм (оренду), передача в заставу у забезпечення виконання його майнових зобов`язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві приватної власності нерухомого майна, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд; одержання будь-яких документів від громадян та юридичних осіб, незалежно від того, ким та з якою метою вони видані; використання цінних паперів на свій розсуд, у тому числі, з правом передачі повноважень до їх використання іншим громадянам та юридичним особам; отримувати натуроплату та інші нарахування з різних місць від усіх осіб та установ, в тому числі, у приватних сільськогосподарських підприємствах, товариствах. Довіреність видана терміном на 15 років і дійсна до 04 вересня 2025 року. Вказана довіреність посвідчена державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І. 04 вересня 2010 року за реєстровим № 1745 (а.с.22-23 том 1, а.с.93-94 том 2).

06 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Зоря в особі директора Кравцова А.М. укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передав Товариству з обмеженою відповідальністю Зоря в строкове платне користування земельну ділянку, площею 14,8153 га, в тому числі, ріллі 14,8153 га для товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6321485500:01:000:0479 на строк 49 років. Даний договір зареєстровано у Відділі Держкомзему у Великобурлуцькому районі Харківської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04 липня 2011 року за № 632148554000384 (а.с.9-10 том 1).

06 вересня 2010 року ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Зоря складено акт визначення земельної ділянки в натурі (а.с.11 том 1).

08 квітня 2017 року між ОСОБА_3 , з однієї сторони та ОСОБА_5 , з другої сторони, діючого на підставі довіреності, посвідченої Великобурлуцькою державною нотаріальною конторою Харківської області від 04 вересня 2010 року за реєстровим № 1745, від імені ОСОБА_1 , укладено договір міни земельних ділянок, відповідно до якого ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку, площею 0,0200 га, кадастровий номер 6321455100:05:000:0215, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великобурлуцької селищної ради Великобурлуцького районну Харківської області, яка належить ОСОБА_3 на праві власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером 78395451, виданого ОСОБА_7 , державним реєстратором Великобурлуцької державної контори Харківської області 18 січня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1150232263214, номер запису про право власності 18617002. Грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки згідно звіту № 1746600_03042017_11 виданого фізичною особою - підприємцем ОСОБА_8 становить 676,00 грн.

Також, відповідно до зазначеного договору міни земельних ділянок ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_3 прийняла у власність земельну ділянку, площею 14,8153 га, кадастровий номер 6321485500:01:000:0479, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Чорненської сільської ради Великобурлуцького районну Харківської області, яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі Державного акту, серія ЯА № 334128, виданого Великобурлуцькою районною державною адміністрацією Харківської області 11 липня 2005 року і зареєстрована в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010568900010. Грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки згідно звіту № 1749570_04042017_9 виданого фізичною особою - підприємцем ОСОБА_8 становить 331 862,72 грн.

Відповідно до пункту 3 цього договору сторони погодили, що договір міни вчинюється без доплат.

Згідно з пунктом 13 цього договору цей договір складено відповідно до їх особистого волевиявлення, відповідає їхнім дійсним намірам, зміст та суть його зрозумілі, володіють української мовою, що дало їм можливість правильно та однозначно зрозуміти та витлумачити цей договір, після прочитання його тексту нотаріусом вголос, ними підписаний (а.с.8 том 1, а.с.95 том 2).

Аналогічна інформація вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 84606658 від 08 квітня 2017 року (а.с.96 том 2).

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6306491412018 від 17 вересня 2018 року вбачається, що земельна ділянка площею 14,8153 га, кадастровий номер 6321485500:01:000:0479, належить ОСОБА_3 та перебуває в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря зі строком на 15 років (а.с.16-17 том 1).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 138229470 від 19 вересня 2018 року, земельна ділянка площею 14,8153 га з кадастровим номером 6321485500:01:000:0479 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1219962763214), з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Чорненської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, на підставі договору міни № 742 від 08 квітня 2017 перебуває у власності ОСОБА_3 (а.с.25 том 1).

17 листопада 2017 року ОСОБА_1 написав заяву, якою скасував вчинену ним довіреність, посвідчену Великобурлуцькою державною нотаріальною конторою Харківської області 04 вересня 2010 року за реєстровим номером 1745. Дана заява посвідчена державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І. 17 листопада 2017 року та зареєстрована в реєстрі за номером 2148 (а.с.24 том 1).

В суді першої інстанції була допитана в якості свідка ОСОБА_9 , яка є матір`ю ОСОБА_1 та пояснила, що її син через складні життєві обставини та хворобу брав позику у Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря в розмірі 20 000,00 грн.

Також, в суді першої інстанції в якості свідка допитаний ОСОБА_1 , який зазначив, що дійсно він видав на ім`я ОСОБА_5 довіреність, якою уповноважив його серед іншого укладати правочини щодо належної йому земельної ділянки. Вказав, що через необхідність коштів для лікування він у 2010 році зустрівся з працівником Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря та домовився про укладення з Товариством з обмеженою відповідальністю Зоря договору оренди землі строком на 49 років та надання йому наперед в рахунок орендної плати грошових коштів у розмірі 20 000,00 грн. При цьому оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку він віддав працівнику товариства. Для укладення договору оренди він надав на ім`я ОСОБА_5 довіреність, яку оформили у державного нотаріуса Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І. У 2016 році порахувавши, що грошові кошти, які він брав, вже повинні бути повернуті Товариству з обмеженою відповідальністю Зоря за рахунок орендної плати, він звернувся до товариства, однак йому повідомили, що його земельна ділянка за договором міни йому не належить. Про обмін земельних ділянок він не знав. Вказав на нерівний обмін земельних ділянок, оскільки вони значно відрізняються площею.

В суді апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

В свою чергу представники відповідачів в суді апеляційної інстанції заперечували проти задоволення апеляційної скарги та пояснили, що договір міни здійснено відповідно до вимог закону. ОСОБА_1 було достеменно відомо про наявність цього договору.

Відповідно до положень статей 6 і 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Встановлена пунктом 15 Розділу Х Перехідні положення ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення (у редакції, чинній до 01 січня 2019 року) передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

Відповідно до пункту а частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

У разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону № 899-IV).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV).

Частиною першою статті 14 Закону № 899-IV визначено один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Статтею 14 Закону № 899-IV не заборонено обмін земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не заборонено обмін іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення визначена у підпункті б пункту 15 Розділу Х Перехідні положення ЗК України (у редакції, чинній до 01 січня 2019 року) та винятки щодо можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149) вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Водночас рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може тлумачитися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), у якому Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18-ц зазначила, що підпункт б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України гарантує можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина перша статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не обмежує випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначає одну із можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також, зазначено те, що у відповідності до частини третьої статті 715 ЦК України передбачається можливість встановлення у договорі міни доплати.

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковими для застосування судами.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору міни недійсним суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір міни земельних ділянок від 08 квітня 2017 року укладено між їх власниками, сторони вказаного правочину обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та які зареєстровані, а тому на спірні правовідносини не поширюються норми Закону № 899-IV, дія якого поширюється на обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще незареєстровані відповідно до закону за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав.

Земельні ділянки, обмін яких було здійснено, не знаходяться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 внаслідок укладення договору міни, не суперечать підпункту б пункту 15 розділу X Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають статтям 203, 715, 716 ЦК України.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача про укладення оспорюваного договору міни в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та його недійсність.

Аналогічні висновки щодо застосування наведених статей ЦК України та ЗК України у подібних до спірних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 61-7122св19.

Також, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 04 вересня 2010 року надав ОСОБА_5 довіреність, якою серед іншого уповноважив ОСОБА_5 на придбання на його ім`я, відчуження, здачу в найм (оренду), передачу в заставу у забезпечення виконання його майнових зобов`язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві приватної власності нерухомого майна, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, визнаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд.

Виходячи з зазначеного, ОСОБА_5 був уповноважений на придбання на ім`я ОСОБА_1 , відчуження, здачу в найм (оренду) щодо належного йому на праві приватної власності нерухомого майна, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося. Для цього йому надано право, зокрема, розписуватися за ОСОБА_1 .. Тобто довіреність відповідає дійсним намірам позивача створити відповідні юридичні наслідки. Вказана довіреність недійсною не визнана.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що волевиявлення позивача на укладання спірного договору міни земельних ділянок було дійсним. А тому доводи позивача про те, що під час укладання спірного правочину не було його волевиявлення є необґрунтованими. Крім того позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що посвідчена нотаріусом довіреність отримана в незаконний спосіб.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 не довів недійсність оспорюваного договору.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 30 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді А. В. Котелевець

О.М. Хорошевський

Повний текст постанови складено 02 вересня 2021 року.