Постанова

від 23.12.2021 по справі 522/11027/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4804/21

Номер справи місцевого суду: 522/11027/16-ц

Головуючий у першій інстанції Єршова Л.С.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М.,

За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2019 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЛЬ Україна до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Регіональний сервісний центр в Одеській області МВС України, Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортного засобу,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року, Товариство з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЛЬ Україна звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Регіональний сервісний центр в Одеській області МВС України, Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортного засобу.

В подальшому, позивач подав до суду уточнений позов та просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER (номер кузова НОМЕР_1 ), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER (номер кузова НОМЕР_1 ), укладений в Територіальному сервісному центрі МВС в м. Києві №8044/2017/376182 від 17.03.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . До участі у справі було залучено у якості співвідповідача ОСОБА_4 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Територіальний сервісний центр МВС №8044 Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, місцезнаходження: м. Київ, вул. Братиславська, 52, Територіальний сервісний центр МВС №5142 Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 29.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.11.2013 року у справі № 761/20380/13-ц позов ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА задоволено; стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА заборгованість за договором поруки від 01.03.2013 року у сумі 500 грн.; стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА заборгованість за договором поставки № 100/03-13 від 01.03.2013 року у сумі 449 020 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 31.01.2014 року.

07 квітня 2014 року Державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про арешт майна боржника та заборону його відчуження.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №43930177 від 08.04.2014 року, накладено арешт на все рухоме майно ОСОБА_3 .

Під час дії вказаного арешту ОСОБА_3 продав автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER ОСОБА_1 .

В подальшому, транспортний засіб VOLKSWAGEN TRANSPORTER був відчужений ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу укладеного в Територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ у м. Києві № 8044/2017/376182 від 17.03.2017 року.

Позивач вважає, що відповідачі порушили права позивача як стягувача у виконавчому провадженні, оскільки майнові вимоги ТОВ Естель Україна як на час вчинення оспорюваного договору, так і на час розгляду справи судом зазначеної справи не було задоволено, що і стало приводом для звернення до суду.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2019 року позов ТОВ ЕСТЕЛЬ Україна до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Регіональний сервісний центр в Одеській області МВС України, Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортного засобу - задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER (номер кузова НОМЕР_1 ), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 02.07.2014 року.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER (номер кузова НОМЕР_1 ), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 17.03.2017 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2019 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЛЬ Україна , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2019 року - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання, призначене на 23.12.2021 року, з`явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЛЬ Україна - Пейчева С.Д. та представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , інші сторони у справі до суду не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Крім того 17.12.2021 року на електронну адресу суду надійшла заява від Регіонального сервісного центру в Одеській області про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.11.2013 року у справі № 761/20380/13-ц (а.с. 147-151, т.1) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА до ОСОБА_5 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором поставки та договором поруки - позов ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА задоволено; стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА заборгованість за договором поруки від 01.03.2013 року у сумі 500 грн.; стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА заборгованість за договором поставки № 100/03-13 від 01.03.2013 року у сумі 449020 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 31.01.2014 року.

Також судом встановлено, що відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 24.11.2017 року у справі № 761/20380/13-ц залишено без задоволення заяву відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27.11.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Естель України до ОСОБА_5 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором поставки та договором поруки. При цьому у зазначеній ухвалі суд встановив відсутність одночасно двох умов для скасування заочного рішення в розумінні статті 232 ЦПК України (в редакції чинній на час постановлення ухвали), а відповідно і відсутність підстав для її застосування.

Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 24.11.2017 року у справі № 761/20380/13-ц задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Естель України про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , видано дублікат виконавчого листа № 761/20380/13-ц згідно рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.11.2013 року про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором поставки №100/03-13 від 01.03.2013 року в сумі 449020,00 грн. та судового збору у розмірі 3441,00 грн., визнано поважною причину пропуску строку на пред`явлення його до виконання, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Естель України пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого документа №761/20380/13-ц на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва по цивільній справі № 761/20380/13-ц.

В апеляційному порядку судові рішення по справі № 761/20380/13-ц не оскаржувались.

07 квітня 2014 року Державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №761/20380/13-ц, виданого 20.03.2014 р. Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ Естель Україна грошової суми.

Одночасно з відкриттям виконавчого провадження державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та заборону його відчуження (а.с. 85, т. 1), яка поштою була направлена на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 (а.с. 86, т. 1).

Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №43930177 від 08.04.2014 року, накладено арешт на все рухоме майно ОСОБА_3 . З зазначеного витягу вбачається, що термін дії даного обтяження спливає 08.04.2019 року (а.с. 5, т. 1).

Суд встановив, що державним виконавцем відділу ДВС у виконавчому провадженні №42830258 арешт з майна ОСОБА_3 не знімався, що підтверджується Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 07.06.2017 року (а.с. 157, т. 1).

В ході примусового виконання виконавчого документа було виявлено зареєстровані транспортні засоби, що належать боржнику, а саме: Mitsubishi Lancer днз НОМЕР_2 , Mitsubishi Lancer днз НОМЕР_3 , VOLKSWAGEN T5 днз НОМЕР_4 .

Адвокатом Козловим О.О. 05 серпня 2015 року було направлено адвокатський запит № 161/05-08-А від 05.08.2015 р. Управлінню ДАІ ГУМВС України в Одеській області, в якому адвокат просив надати інформацію щодо реєстрації зазначених автомобілів.

11.08.2015 р. Управління ДАІ ГУМВС України в Одеській області надало відповідь (а.с.7, т. 1), в якій зазначалась інформація щодо зазначених автотранспортних засобів, а саме:

-Mitsubishi Lancer днз НОМЕР_2 , зареєстрований 01.03.2014 року в ЦНП № 8501 м.Севастополь, власник - ОСОБА_6 ,

-Mitsubishi Lancer днз НОМЕР_3 , перереєстрований 29.03.2014 року в ЦНП №5101 м.Одеса, власник - ОСОБА_7 ;

- VOLKSWAGEN TRANSPORTER днз НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_1 , перереєстрований 02.07.2014 року в ЦНП № 5102 м. Одеса, власник - ОСОБА_1 .

Таким чином, судом встановлено, що під час перереєстрації вищевказаного автомобіля VOLKSWAGEN TRANSPORTER на ОСОБА_1 зазначений транспортний засіб був під арештом. При цьому до перереєстрації 02 липня 2014 року власником цього транспортного засобу був ОСОБА_3 (а.с. 63, 64, т. 1).

Як вбачається з листа Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області №31/15-1439 від 22.03.2017 року, транспортний засіб VOLKSWAGEN TRANSPORTER днз НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_1 , був відчужений ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу укладеного в Територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ у м. Києві №8044/2017/376182 від 17.03.2017 року (а.с. 114-115, т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЛЬ Україна , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 , будучи обізнаним про наявність заборгованості перед позивачем, уклав спірний договір купівлі-продажу транспортного засобу, чим порушив заборону державного виконавця щодо реалізації (відчуження) арештованого майна, який був накладений державним виконавцем ще 07 квітня 2014 року.

Щодо наявності правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER (номер кузова НОМЕР_1 ), укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 17.03.2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що іншого способу захисту законних прав позивача чинним законодавством України не передбачено.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Згідно з ст. 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV Про виконавче провадження (чинного на час укладення спірного правочину) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. При цьому, якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст. 658 ЦК України).

Як розтлумачив Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 01 грудня 2004 року за № 18-рп/2004, поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що ОСОБА_1 взагалі про наявність будь якого спору між ТОВ ЕСТЕЛЬ-Україна та ФОП ОСОБА_3 на день перереєстрації автомобіля - 02.07.2014 року відомо не було, будь яких заборон щодо будь -яких дій з автомобілем Volkswagen Т5, ідентифікатор ТЗ НОМЕР_5 , на той час днз НОМЕР_4 у державних органах зареєстровано не було, тому вважає, що вона не порушувала будь - яких прав позивача. Більш того, належних та допустимих доказів про порушення прав позивача з боку ОСОБА_1 суду не надано, у судовому засіданні не досліджено, а тому апелянт вважає, що своїми діями пов`язаними з перереєстрацією автомобілю, а також продажу його ОСОБА_4 не порушила будь яких прав позивача. ОСОБА_1 зазначає, що вона на законних підставах володіла спірним автомобілем більш ніж 5 років, а 02.04.2014 року лише перереєструвала право власності на цей автомобіль, яке виникло до 02.04.2014 року, а відповідач ОСОБА_3 фактично передав всі свої права на автомобіль задовго до укладення договору з ТОВ ЕСТЕЛЬ-Україна . Крім того ОСОБА_1 зазначає, що будь-якого відношення до справи № 761/20830/13-ц вона не має, оскільки не була учасником правовідносин, які були предметом розгляду Шевченківським районним судом м. Києва у зазначеній справі. Апелянт вважає, що постанова про накладення арешту не направлялася до органів колишнього ДАІ, які здійснювали державну реєстрацію транспортних засобів, а також до Одеській Філі ДП Інформаційний центр , а сам арешт накладений тільки у межах певної суми, тобто частково. Тому, у зв 'язку з викладеним ОСОБА_1 вважає вказаний вище витяг неналежним доказом того, що до вказаного реєстру була внесена запис про наявність обтяження на рухоме майно. Апелянт зазначає, що ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_1 станом на 02.07.2014 року не були обізнані про наявність будь яких обмежень стосовно автомобілю та позивачем не доведена така обізнаність.

На вкзазані посилання апелянта, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.11.2013 року у справі № 761/20380/13-ц (а.с. 147-151, т.1) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА до ОСОБА_5 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором поставки та договором поруки - позов ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА задоволено; стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА заборгованість за договором поруки від 01.03.2013 року у сумі 500 грн.; стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА заборгованість за договором поставки № 100/03-13 від 01.03.2013 року у сумі 449020 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 31.01.2014 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24.11.2017 року у справі № 761/20380/13-ц залишено без задоволення заяву відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27.11.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Естель України до ОСОБА_5 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором поставки та договором поруки.

Посилання апелянта на те, що вона не була учасником у справі № 761/20380/13-ц та обставини встановлені Шевченківським районним судом м. Києва під час розгляду справи № 761/20380/13-ц не можуть вважатись встановленими для суду під час розгляду справи № 522/11027/16-ц, а відповідно підлягають доказуванню на загальних підставах, апеляційний суд оцінює критично.

Так, відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, оскільки в апеляційному порядку судові рішення по справі № 761/20380/13-ц не оскаржувались та набрали законної сили, а ОСОБА_3 був обізнаний про наявність заборгованості перед позивачем, що підтверджується кореспонденцією суду, яка направлялась на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 , на цю ж адресу суд направляв постанови (зокрема про арешт майна) державного виконавця у виконавчому провадженні № 42830258, тому апеляційний суд вважає, що що під час перереєстрації вищевказаного автомобіля VOLKSWAGEN TRANSPORTER на ОСОБА_1 зазначений транспортний засіб був під арештом. При цьому до перереєстрації 02 липня 2014 року власником цього транспортного засобу був ОСОБА_3 (а.с. 63, 64, т. 1), який достеменно знав про обмеження щодо продажу спірного транспортного засобу.

З огляду на вказане, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 при укладанні спірного договору купівлі-продажу транспортного засобу порушив заборону державного виконавця щодо реалізації (відчуження) арештованого майна, який був накладений державним виконавцем ще 07 квітня 2014 року.

Враховуючи вищезазначене, укладення оспорюваного договору купівлі-продажу між сторонами та перехід до іншої особи права власності на це майно унеможливлює звернення стягнення на нього при виконанні рішення, чим порушені права позивача.

Посилання апелянта на невнесення відомостей про існування заборони на відчуження спірного автомобіля до Державного реєстру обтяжень рухомого майна не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право розпоряджатися рухомим майном, ураховуючи, що про встановлену державним виконавцем заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.

Крім того, апеляційний суд вважає зазначити, що оскільки іншого способу захисту законних прав Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЛЬ Україна чинним законодавством України не передбачено, тому є всі підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER (номер кузова НОМЕР_1 ), укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

За викладених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи нічим не обґрунтовані, висновків суду не спростовують, в зв`язку з чим рішення суду у відповідності до ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2019 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЛЬ Україна до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Регіональний сервісний центр в Одеській області МВС України, Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортного засобу - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28.12.2021 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: О.С.Комлева

С.М.Сегеда