Рішення

від 22.04.2019 по справі 522/11027/16-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №522/11027/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2019 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням судді Єршової Л.С.,

за участю секретаря судового засідання Радзімовської Р.О.,

представника позивача ОСОБА_1 .,

представника відповідача ОСОБА_2. ОСОБА_9.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса цивільну справу за позовом ТОВ ЕСТЕЛЬ Україна до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Регіональний сервісний центр в Одеській області МВС України, Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортного засобу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ ЕСТЕЛЬ Україна , місцезнаходження: м. Київ, вул. Басейна, 7В, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_4, про визнання недійсним договору автотранспортного засобу, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Свяченої Ю.Б. від 21 червня 2016 року по справі за зазначеним позовом було відкрито провадження.

В подальшому, позивач подав до суду уточнений позов, та просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER (номер кузова НОМЕР_1 ), укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER (номер кузова НОМЕР_1 ), укладений в Територіальному сервісному центрі МВС в м. Києві №8044/2017/376182 від 17.03.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . До участі у справі було залучено у якості співвідповідача ОСОБА_6 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Територіальний сервісний центр МВС №8044 Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, місцезнаходження: м. Київ, вул. Братиславська, 52, Територіальний сервісний центр МВС №5142 Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 29.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.11.2013 року у справі № 761/20380/13-ц позов ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА задоволено; стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА заборгованість за договором поруки від 01.03.2013 року у сумі 500 грн.; стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА заборгованість за договором поставки № 100/03-13 від 01.03.2013 року у сумі 449 020 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 31.01.2014 року.

07 квітня 2014 року Державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про арешт майна боржника та заборону його відчуження.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №43930177 від 08.04.2014 року, накладено арешт на все рухоме майно ОСОБА_5

Під час дії вказаного арешту ОСОБА_5 продав автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER ОСОБА_4 .

В подальшому, транспортний засіб VOLKSWAGEN TRANSPORTER був відчужений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу укладеного в Територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ у м. Києві № 8044/2017/376182 від 17.03.2017 року.

Позивач вважає, що відповідачі порушили права позивача як стягувача у виконавчому провадженні, оскільки майнові вимоги ТОВ Естель Україна як на час вчинення оспорюваного договору, так і на час розгляду справи судом зазначеної справи не було задоволено, що і стало приводом для звернення до суду.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л.С. від 19.02.2019 року цивільну справу за вказаним позовом ТОВ Естель Україна прийнято до провадження та призначено розгляд справи у загальному провадженні.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2018 року замінено по справі № 523/11027/16-ц неналежну третю особу - Територіальний сервісний центр МВС №5142 Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на належну - Регіональний сервісний центр в Одеській області МВС України (ЄДРПОУ 40112139, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 5), та неналежну третю особу - Територіальний сервісний центр МВС №8044 Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві на належну - Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві (код ЄДРПОУ 40112076 , місцезнаходження: м. Київ, вул. Арсенальна 9/11).

Представником відповідача ОСОБА_4 подавався до суду відзив (а.с. 42-47, т. 2), в якому він зазначив, що у суду відсутні підстави розглядати позовні вимоги в редакції позовної заяви від 23.06.2017 року, при цьому ОСОБА_4 має правові підстави констатувати, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обізнаності ОСОБА_5 , або ОСОБА_4 про наявність рішення суду про стягнення боргу, видачу виконавчого листа, та арешту майна. Також позивачем не наведено жодного доказу того, що правочин між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (тобто існування обставин передбачених ст. 232 ЦК). Крім того, ОСОБА_4 вважає, що здійснення виконавчих дій державним виконавцем здійснювалося з певними порушеннями законодавства, що підтверджується ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2014 року, якою суд відмовив державному виконавцеві у розшуку боржника. 28.08.2015 року виконавчий лист був повернутий стягувачу. До тепер ОСОБА_5 не значиться у єдиному реєстрі боржників . Дії державного виконавця, та рішення суду стягувачем (позивачем у справі) не оскаржено. Також представник ОСОБА_4 зазначає, що відсутнє будь-яке порушення нею прав позивача під час укладення оспорюваного правочину. Таким чином, на думку представника ОСОБА_4 , вона у будь якому випадку є добросовісним набувачем за оскаржуваним правочином.

Представником третьої особи - Регіональний сервісний центр в Одеській області МВС України надано до суду пояснення (а.с. 34-35, т. 2), відповідно до яких спірний ТЗ 13.09.2009 був зареєстрований за ОСОБА_5 у ВРЕР № 2 м. Одеси, як придбаний на аукціоні/товарній біржі, видано державні номерні знаки НОМЕР_2 та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 ; 02.07.2014 був перереєстрований на ОСОБА_4 в ВРЕР №2 м. Одеси на підставі довідки-рахунку, залишено державні номерні знаки НОМЕР_4 та видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 . 27.01.2017 року ТЗ був знятий з реєстраційного обліку для реалізації в Центрі 5150. 18.03.2017 року був зареєстрований за ОСОБА_6 у центрі 8044, як придбаний за договором купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ, видано державні номерні знаки НОМЕР_7 та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_10. На момент перереєстрації будь-які обмеження були відсутні. Також представник третьої особи зазначив, що у разі вирішення судом спірних правовідносин, РЦС МВС в Одеській області рішення суду буде виконано в рамках повноважень, та просив слухати справу за його відсутністю.

Представником третьої особи - Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві до прийняття справи до розгляду суддею Єршовою Л.С. надавались до суду заперечення (а.с. 212-213, т. 1), в яких зазначено, що згідно бази даних НАІС по виконавчому провадженню ВП№42830258 відомості про надходження від державного виконавця для виконання постанов про арешт майна боржника відсутні, а тому позивачем не наведено доказів того, що транспортний засіб вибув із власності ОСОБА_5 неправомірно, позовна заява не може ґрунтуватись на припущеннях позивача. Також представник третьої особи 10.07.2018 року звернувся до суду з клопотанням, в якому просив слухати справу за його відсутністю та повідомити про прийняте рішення(а.с. 142, т. 2).

13 липня 2018 року судом закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.

Представник відповідача ОСОБА_4 . ОСОБА_9 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, а також зазначив, що на його думку рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.11.2013 року у справі № 761/20380/13-ц винесено без належного повідомлення ОСОБА_5 , а тому не відповідає вимогам закону.

Інші учасники справи та/або їх представники до суду не з`явились, були повідомлені належним чином про дату та час проведення судового засідання, при цьому представники третіх осіб, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.11.2013 року у справі № 761/20380/13-ц (а.с. 147-151, т.1) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА до ОСОБА_7 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором поставки та договором поруки - позов ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА задоволено; стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА заборгованість за договором поруки від 01.03.2013 року у сумі 500 грн.; стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь ТОВ ЕСТЕЛЬ УКРАЇНА заборгованість за договором поставки № 100/03-13 від 01.03.2013 року у сумі 449020 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 31.01.2014 року.

Також судом встановлено, що відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 24.11.2017 року у справі № 761/20380/13-ц залишено без задоволення заяву відповідача ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27.11.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Естель України до ОСОБА_7 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором поставки та договором поруки. При цьому у зазначеній ухвалі суд встановив відсутність одночасно двох умов для скасування заочного рішення в розумінні статті 232 ЦПК України (в редакції чинній на час постановлення ухвали), а відповідно і відсутність підстав для її застосування.

Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 24.11.2017 року у справі № 761/20380/13-ц задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Естель України про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, заінтересовані особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , видано дублікат виконавчого листа № 761/20380/13-ц згідно рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.11.2013 року про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за договором поставки №100/03-13 від 01.03.2013 року в сумі 449020,00 грн. та судового збору у розмірі 3441,00 грн., визнано поважною причину пропуску строку на пред`явлення його до виконання, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Естель України пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого документа №761/20380/13-ц на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва по цивільній справі № 761/20380/13-ц.

В апеляційному порядку судові рішення по справі № 761/20380/13-ц не оскаржувались.

07 квітня 2014 року Державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №761/20380/13-ц, виданого 20.03.2014 р. Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ТОВ Естель Україна грошової суми.

Одночасно з відкриттям виконавчого провадження державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та заборону його відчуження (а.с. 85, т. 1), яка поштою була направлена на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_5 (а.с. 86, т. 1).

Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №43930177 від 08.04.2014 року, накладено арешт на все рухоме майно ОСОБА_5 З зазначеного витягу вбачається, що термін дії даного обтяження спливає 08.04.2019 року (а.с. 5, т. 1).

Суд встановив, що державним виконавцем відділу ДВС у виконавчому провадженні №42830258 арешт з майна ОСОБА_5 не знімався, що підтверджується Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 07.06.2017 року (а.с. 157, т. 1).

В ході примусового виконання виконавчого документа було виявлено зареєстровані транспортні засоби, що належать боржнику, а саме: Mitsubishi Lancer днз НОМЕР_11, Mitsubishi Lancer днз ВН 3225 ВТ, VOLKSWAGEN T5 днз НОМЕР_9.

Адвокатом Козловим О.О. 05 серпня 2015 року було направлено адвокатський запит № 161/05-08-А від 05.08.2015 р. Управлінню ДАІ ГУМВС України в Одеській області, в якому адвокат просив надати інформацію щодо реєстрації зазначених автомобілів.

11.08.2015 р. Управління ДАІ ГУМВС України в Одеській області надало відповідь (а.с.7, т. 1), в якій зазначалась інформація щодо зазначених автотранспортних засобів, а саме:

- Mitsubishi Lancer днз НОМЕР_11, зареєстрований 01.03.2014 року в ЦНП № 8501 м.Севастополь, власник - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

- Mitsubishi Lancer днз НОМЕР_8 , перереєстрований 29.03.2014 року в ЦНП №5101 м.Одеса, власник - ОСОБА_12 ;

- VOLKSWAGEN TRANSPORTER днз НОМЕР_9 , номер кузова НОМЕР_1 , перереєстрований 02.07.2014 року в ЦНП № 5102 м. Одеса, власник - ОСОБА_4 .

Таким чином, судом встановлено, що під час перереєстрації вищевказаного автомобіля VOLKSWAGEN TRANSPORTER на ОСОБА_4 зазначений транспортний засіб був під арештом. При цьому до перереєстрації 02 липня 2014 року власником цього транспортного засобу був ОСОБА_5 (а.с. 63, 64, т. 1).

Як вбачається з листа Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області №31/15-1439 від 22.03.2017 року, транспортний засіб VOLKSWAGEN TRANSPORTER днз НОМЕР_9 , номер кузова НОМЕР_1 , був відчужений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу укладеного в Територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ у м. Києві №8044/2017/376182 від 17.03.2017 року (а.с. 114-115, т. 1).

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Згідно з ст. 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV Про виконавче провадження (чинного на час укладення спірного правочину) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши доводи учасників справи, суд вважає, що згідно з приписами статтей 203, 215 ЦК України наявні підстави для задоволення позову ТОВ Естель Україна , виходячи із того, що судом встановлено, що відповідно до постанови від 07 квітня 2014 року Державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції накладено арешт на все майно боржника та встановлено заборону на його реалізацію.

Таким чином, ОСОБА_5 укладаючи спірний договір купівлі-продажу транспортного засобу, порушив заборону державного виконавця щодо реалізації (відчуження) арештованого майна.

Суд критично відноситься до тверджень представника відповідача ОСОБА_4 , що ОСОБА_5 не було відомо про наявність зазначеної заборони, оскільки відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 24.11.2017 року у справі №761/20380/13-ц залишено без задоволення заяву відповідача ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27.11.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Естель України до ОСОБА_7 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором поставки та договором поруки, і зазначену ухвалу ОСОБА_5 в апеляційному порядку не оскаржував. ОСОБА_5 був обізнаний про наявність заборгованості перед позивачем, кореспонденція суду направлялась на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_5 , на цю ж адресу направляв постанови (зокрема про арешт майна) державний виконавець у виконавчому провадженні № 42830258.

Враховуючи вищезазначене, укладення оспорюваного договору купівлі-продажу між сторонами та перехід до іншої особи права власності на це майно унеможливлює звернення стягнення на нього при виконанні рішення, чим порушені права позивача.

Сам по собі факт невнесення відомостей про існування заборони на відчуження спірного автомобіля до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, на яке посилається представник відповідача ОСОБА_4 ., не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право розпоряджатися рухомим майном, ураховуючи, що про встановлену державним виконавцем заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.

Відтак, ОСОБА_5 порушив права позивача як стягувача у виконавчому провадженні, оскільки майнові вимоги ТОВ Естель Україна як на час вчинення оспорюваного договору, так і на час розгляду справи судом зазначеної справи не було задоволено.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року № 6-2360цс16, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року по справі №473/3604/16, від 01 лютого 2018 року по справі №489/7535/15.

Таким чином, суд вважає, що наявні правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER (номер кузова НОМЕР_1 ), укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 02.07.2014 року.

Щодо вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER (номер кузова НОМЕР_1 ), укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 17.03.2017 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. При цьому, якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст. 658 ЦК України).

Як розтлумачив Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 01 грудня 2004 року за № 18-рп/2004, поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Як встановив суд, позивач має обґрунтовану юридичну заінтересованість у визнанні недійсними договорів купівлі-продажу ТЗ, які є предметом розгляду у зазначеній справі, оскільки в разі задоволення позовних вимог він буде мати виправдані очікування стосовно виконання ОСОБА_5 зобов`язань щодо повернення йому боргу.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року по справі № 2760/13996/15-ц, постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року по справі № 2760/13996/15-ц.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, суд вважає, що наявні правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER (номер кузова НОМЕР_1 ), укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 17.03.2017 року, при цьому іншого способу захисту законних прав позивача чинним законодавством України не передбачено.

Керуючись ст.ст. 1-2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 89, 258-259, 263-264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ТОВ ЕСТЕЛЬ Україна до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Регіональний сервісний центр в Одеській області МВС України, Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортного засобу, задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER (номер кузова НОМЕР_1 ), укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 02.07.2014 року.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER (номер кузова НОМЕР_1 ), укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено та підписано 25 квітня 2019 року.

Суддя Л.С. Єршова