Постанова

від 24.12.2021 по справі 709/281/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2082/21Головуючий по 1 інстанції Справа № 709/281/21 Категорія: 304090000 Чубай В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )

Суддів Бородійчука В.Г., Василенко Л.І.

За участю секретарів Любченко Т.М., Литвин-Восколович Ж.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 16 вересня 2021 року, постановлене під головуванням судді Чубая В.В. у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області 16.09.2021 року, повний текст рішення складений 23.09.2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна , -

в с т а н о в и в :

12.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначається, що з 24 серпня 2005 року позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 почали спільно проживати, були пов`язані спільним побутом та вели спільне господарство у с. Ревбинці колишнього Чорнобаївського району Черкаської області, де прожили півтора місяці.

16 грудня 2005 року сторони за спільні кошти придбали будинок та земельну ділянку, на якій розташований будинок, для спільного проживання як сім`я, право власності, на які зареєстрували за відповідачем ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 вказує, що з 2005 року він є фізичною особою-підприємцем, а відповідач ОСОБА_2 на той час працювала санітаркою, а тому об`єктивно не мала можливості самостійно придбати вказану нерухомість.

З грудня 2005 року по квітень 2020 року сторони проживали у вказаному будинку, вели спільний побут, мали спільне господарство, взаємні права і обов`язки, притаманні подружжю, здійснювали поточний ремонт будинку, утримували його і прибудинкову територію, купували меблі і побутову техніку, оплачували комунальні послуги, мали спільний бюджет та кошти, які витрачали на харчування, дозвілля тощо.

ОСОБА_1 з 2006 року зареєстрований у будинку по АДРЕСА_1 та фактично проживає за вказаною адресою і на теперішній час, натомість відповідач ОСОБА_2 з 14 квітня 2020 року переїхала та не проживає в будинку.

За вказаних обставин, позивач ОСОБА_1 , посилаючись на норми ЦК України, СК України і судову практику, просив суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю з відповідачем з жовтня 2005 року по квітень 2020 року, визнати будинок і земельну ділянку спільним майном подружжя та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за позивачем і відповідачем право власності на 1/ 2 частину будинку та 1/ 2 частину земельної ділянки за кожним.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 16.09.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено повністю.

Встановлено факт спільного проживання однією сім?єю ОСОБА_1 із ОСОБА_2 без шлюбу з жовтня 2005 року по квітень 2020 року в житловому будинку по АДРЕСА_1 .

Визнано житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Визнано земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,1579 га, кадастровий номер 7125182800:01:000:0150, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0,1579 га, кадастровий номер 7125182800:01:000:0150, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0,1579 га, кадастровий номер 7125182800:01:000:0150, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3061,00 (три тисячі шістдесят одну гривню 00 копійок) гривень.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 вказує, що рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 16.09.2021 року є невмотивованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи та документах, наданих позивачем ОСОБА_1 відсутні будь-які дані про надання ним коштів відповідачу ОСОБА_2 для придбання вказаного будинку і земельної ділянки.

Натомість судом першої інстанції прийнято на віру лише слова позивача ОСОБА_1 про надання ним відповідачу ОСОБА_2 половини грошових коштів для придбання будинку. Будь-яких доказів про наявність у позивача ОСОБА_1 на дату придбання будинку грошових коштів ним не надано.

Скаржник ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається, що саме перебування у шлюбних відносинах без установлення факту ведення спільного господарства, побуту та бюджету, не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності , якщо: 1. майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету.

2. Інше не встановлено письмовою угодою між ними ( постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі № 6-1026цс15).

В апеляційній скарзі зазначається скаржником, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святах, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Скаржник вказує, що відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 28 серпня 2019 року № 588/350/15-ц.

ОСОБА_2 не погоджується із висновками суду першої інстанції, яким прийнято як доказ фотознімки, на яких зображені позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 у присутності інших осіб, оскільки ні дати, ні подій на фото не зазначено.

Враховуючи вище викладене, відповідач ОСОБА_2 вважає, що позивачем ОСОБА_1 жодних належних та допустимих доказів ведення спільного побуту з відповідачем ОСОБА_2 до позовної заяви не додано.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 16.09.2021 року у справі № 709/281/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

29 листопада 2021 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Гончар Л.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В обґрунтування відзиву представник ОСОБА_1 - адвокат Гончар Л.В. вказує, що рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 16 вересня 2021 року по справі № 709/281/21 є законним, прийнятим за повної відповідності матеріалам цивільної справи та виниклим обставинам, а апеляційна скарга подана ОСОБА_2 є необґрунтованою та такою, що не містить інформації, яка б давала підстави для скасування вище вказаного рішення суду першої інстанції.

Представник позивача у відзиві зазначає, що висновки суду побудовані на основі належних та допустимих доказів, які були надані позивачем суду першої інстанції та враховані ним при винесенні рішення, а викладені мотиви в апеляційній скарзі жодним чином не спростовують таких висновків суду.

Подані та надані позивачем чисельні довідки та акти Іркліївської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, відмітка про реєстрацію позивача по АДРЕСА_1 , показання свідків, надані суду, повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 у справі № 643/6799/17. Відступлення від даного висновку Верховним Судом здійснено не було.

Також у відзиві вказується, що до даного позову було додано численні квитанції про оплату комунальних послуг, з яких вбачається, що саме ОСОБА_1 самостійно, за власний рахунок оплачує всі комунальні послуги будинку по АДРЕСА_1 .

Представник позивача звертає увагу на те, що саме ОСОБА_1 самостійно оплачував комунальні послуги, утримував будинок в належному стані, проживає там з 2005 року, веде спільне господарство із ОСОБА_2 , що підтвердили свідки в судовому засіданні.

Відповідач ОСОБА_2 під час розгляду справи не заперечувала той факт, що саме ОСОБА_1 здійснює оплату комунальних послуг.

Спростування спільності придбання будинку та земельної ділянки відповідачем ОСОБА_2 під час розгляду судом першої інстанції справи не надано та не вказано жодного доводу, який би ставив під сумнів спільність придбання вказаного будинку та земельної ділянки за спільні грошові кошти.

Також у відзиві зазначається, що посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що позивач ОСОБА_1 має на меті заволодіти нерухомим майном законного власника, а саме : будинку та земельної ділянки, жодним чином не стосуються поданого позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільним майном, оскільки не містить ні підстави таких тверджень, ні належних та допустимих доказів. Таким чином, відповідач лише намагається перед судом виставити позивача у негативному світлі.

У відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Гончар Л.В. просить залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Багач О.Г. на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 16 вересня 2021 року у справі № 709/281/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна - без задоволення. Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 16 вересня 2021 року у справі № 709/281/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та представника позивача, відповідача та представників відповідача, які з`явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, прийшовши до висновку, що позивачем ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами факт його проживання з відповідачем однією сім`єю без шлюбу у спірному будинку з жовтня 2005 року по квітень 2020 року, та той факт, що спірна нерухомість придбана позивачем і відповідачем за спільні кошти, а тому є їх спільним сумісним майном та підлягає поділу між ними у рівних частинах.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції згідно з копією договору купівлі-продажу будинку від 16 грудня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Чорнобаївського районного нотаріального округу Бабаком О.В., ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 (відповідач) придбала житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою; АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 2.1. договору купівлі - продажу продаж жилого будинку з надвірними спорудами за домовленістю сторін вчиняється за 1000,00 гривень, які отримані продавцем від покупця під час оформлення цього договору, а у п. 2.3. цього договору визначено його загальну вартість згідно з витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно КП ЧОБТІ Чорнобаївського відділку від 16 грудня 2005 року № 9309021 у розмірі 14423,00 гривень (а. с. 14).

Із даних копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16 грудня

2005 року № 9318563 вбачається, що право приватної власності на вказаний будинок зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 (а. с. 15 на звороті).

Із копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 грудня

2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Чорнобаївського районного нотаріального округу Бабаком О.В. вбачається, що ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбала земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,1579, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з п. 3 вказаного договору земельна ділянка продана за 800,00 гривень; своїм підписом під цим договором продавець підтверджує факт повного розрахунку за продану земельну ділянку і відсутність щодо покупця будь-яких претензій фінансового характеру, а у п. 4 цього договору визначено ціну земельної ділянки згідно з Витягом зі звіту про експертну грошову оцінку від 15 грудня 2005 року у розмірі 7600,00 гривень (а. с. 16).

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки на ім`я ОСОБА_2 (відповідач) видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ № 867375 від 6 лютого 2006 року (а. с. 17).

У житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_2 (відповідач), ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_4 , про що свідчать дані копії довідки виконавчого комітету Іркліївської сільської ради від 23 вересня

2020 року № 1847 (а .с. 18).

Аналогічні відомості містить Акт обстеження умов проживання від 23 вересня

2020 року № 1128, складений комісією у складі депутата сільської ради Кут Т.В., провідного спеціаліста відділу соціального захисту і охорони здоров`я ОСОБА_5 , фахівця із соціальної роботи КЗ Іркліївський центр надання соціальних послуг

ОСОБА_6 на підставі заяви відповідача ОСОБА_2 (а. с. 19).

Згідно з копією Акту від 3 листопада 2020 року № 17, підписаного сільським головою Поїздником І.М. , секретарем сільської ради Демуз Р.І., свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 підтвердили, що позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 дійсно проживали однією сім`єю у АДРЕСА_1 з жовтня 2005 року по квітень 2020 року (а. с. 20).

На підставі вказаного акту виконавчим комітетом Іркліївської сільської ради видано дві довідки від 3 листопада 2020 року № 2136 і № 2138 про те, що позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 дійсно проживали однією сім`єю в АДРЕСА_1 з жовтня 2005 року по квітень 2020 року, та на момент видачі довідки дійсно проживають у будинку (а. с. 24, 25).

Зі змісту іншої довідки виконавчого комітету Іркліївської сільської ради від

3 листопада 2020 року № 2137 позивач ОСОБА_1 дійсно зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 (а. с. 26).

До позовної заяви в підтвердження вимог надано докази роздруківки п`яти світлин, на яких разом зображені позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 , та двох світлин, де останні зображені разом і в оточенні інших осіб (а. с. 27-30).

В підтвердження своїх вимог позивачем надано квитанції про придбання будівельних матеріалів для облаштування будинку та проведення ремонтних робіт за період спільного проживання сторін.

В матеріалах справи містяться копії квитанцій про оплату комунальних послуг позивачем ОСОБА_1 зокрема, за електроенергію, газопостачання, послуги розподілу газу за вересень - грудень 2019 року включно, січень - серпень 2020 року включно (а. с. 31-35, 87-88).

Частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об?єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом у відповідності до довідки за № 1847 від 23.09.2020 року, виданої виконавчим комітетом Іркліївської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований в житловому будинку по АДРЕСА_1 (а. с.18).

З акту № 1128 від 23 вересня 2020 року, затвердженого сільським головою І.М. Поїздник вбачається, що ОСОБА_1 має постійне місце реєстрації в житловому будинку по АДРЕСА_1 (а. с. 19).

Згідно довідки № 2137 від 03.11.2020 року, виданої виконавчим комітетом Іркліївської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області вбачається, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрований та проживає на даний час в АДРЕСА_1 (а. с. 26).

Із довідки № 2138 від 03.11.2020 року, виданої виконавчим комітетом Іркліївської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дійсно проживають на даний час в АДРЕСА_1 (а. с. 25).

Актом № 17 від 03.11.2020 року підтверджується факт, що ОСОБА_1 , 1968 року народження з гр. ОСОБА_2 , 1975 року народження проживали однією сім`єю з жовтня 2005 року по квітень 2020 року в житловому будинку по АДРЕСА_1 . Даний акт засвідчено секретарем Іркліївської сільської ради Демуз Р.І., сільським головою І.М. Поїздною та свідками: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а. с. 20).

Колишнім власником будинку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 , який уклав договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки із ОСОБА_2 , складено письмову заяву (копія додається), в якій він повідомив, що в 2005 році він продав будинок, який знаходиться АДРЕСА_1 . Даний будинок було придбано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за спільні кошти.

У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 у справі № 643/6799/17 зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Взаємність прав та обов?язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов?язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з?ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім?єю спрямоване на довготривалі відносини.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що надані позивачем суду в підтвердження позовних вимог чисельні довідки та акти Іркліївської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, відмітка про реєстрацію позивача по АДРЕСА_1 , показання свідків, надані суду, повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 у справі № 643/6799/17. Про наявність підстав встановлення факту у сторін спільного побуту.

Відступлення від даного висновку Верховним Судом здійснено не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що вирішуючи цей спір, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, правильно застосував наведені вище норми матеріального права, надав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю.

На майно, що є об?єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов?язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім?єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім?єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов?язків.

Згідно роз?яснень, викладених в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім?єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Такий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про достатність підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як одна сім`я без реєстрації шлюбу, з чим і погодилась колегія суддів апеляційного суду з вищевикладених мотивів.

Встановлений судом факт проживання однією сім?єю є підставою для визнання будинку, що розташований по АДРЕСА_1 і земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0, 1579 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 спільним майном подружжя та його поділу, так як спірне майно було придбане за період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім?єю, що і було зазначено районним судом.

Колегія суддів апеляційного суду, вважає вказати, що спростування спільності придбання будинку та земельної ділянки відповідачем ОСОБА_2 під час розгляду справи, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції не надано, та не вказано жодного доказу, який би ставив під сумнів спільність придбання вказаного будинку та земельної ділянки за спільні грошові кошти та спільне проживання сторін до квітня 2020 року.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі на той факт, що позивач ОСОБА_1 має на меті заволодіти нерухомим майном законного власника, а саме: будинком та земельною ділянкою не підтверджено жодним належним, допустимим доказом, а тому даний факт не знаходить своє відображення у відповідності до матеріалів та обставин справи.

Твердження скаржника стосовно того, що надані позивачем фотознімки в підтвердження позовних вимог не можуть бути сприйняті судом, як належні та допустимі, також не підлягають до задоволення, оскільки відповідач до поданої апеляційної скарги не надав доказів того, що подані позивачем докази є неналежними та не допустимими, так як і доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції.

Не підлягають задоволенню доводи скаржника стосовно того, що відповідач ОСОБА_2 за власні кошти придбала у власність нерухоме майно, оскільки не підтверджується жодним належним та допустимим доказом, так як такі докази відсутні в матеріалах справи.

Доводи апеляційної скарги, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, не свідчать про неправильне застосування районним судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким з`ясовані обставини справи, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи нічим не підтверджено та не наведено підстав, визначених у ст. 376 ЦПК України, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення у справі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги.

З вище викладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати залишити за сторонами, оскільки рішення суду залишено без змін, то апеляційний суд не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 16 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна - залишити без змін.

Судові витрати залишити за сторонами.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.

Повний текст постанови складений 30.12. 2021 року.

Головуючий Л.В. Нерушак

Судді В.Г. Бородійчук

Л.І. Василенко