Постанова

від 19.01.2022 по справі 916/3307/16

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/3307/16 Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.,

секретар судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників сторін:

від ДП Морський торговельний порт Южний - Андрюшко І.Я.,

від ТОВ Будівельна компанія ДОРСЕРВІС - Царева Н.А.,

від Міністерства інфраструктури України - Ігнатенко Т.Б.,

від Одеської обласної державної адміністрації - не з`явився,

від Служби автомобільних доріг в Одеській області - Майстро О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія ДОРСЕРВІС

на рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2021 (головуючий суддя Смелянець Г.Є., судді: Волков Р.В., суддя Невінгловська Ю.М.)

за позовом Державного підприємства Морський торговельний порт Южний

до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія ДОРСЕРВІС

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Міністерство інфраструктури України,

2) Одеська обласна державна адміністрація

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Служба автомобільних доріг в Одеській області

про стягнення 27 428,91 грн.,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія ДОРСЕРВІС

до Державного підприємства Морський торговельний порт Южний

про визнання недійсним нікчемного договору, -

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2016 року ДП Морський торговельний порт Южний (далі - Порт) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до ТОВ Будівельна компанія ДОРСЕРВІС (далі - Товариство) про стягнення 27 428,91 грн. заборгованості (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 16.01.2017).

Позов обґрунтований тим, що 20.10.2011 між Портом та Товариством укладеного договір про встановлення строкового платного земельного сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по наявній під`їздній дорозі. На виконання умов договору Порт надіслав на адресу Товариства рахунки та акти виконаних робіт на загальну суму 14 252,40 грн., проте останнє вказані рахунки в строки встановлені договором не сплатило, у зв`язку з чим, за останнім утворилась заборгованість на яку Порт нарахував штрафні санкції та з відповідним позовом звернувся до суду.

04.01.2017 ухвалою господарського суду, до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Службу автомобільних доріг в Одеській області.

В березні 2017 року Товариство звернулось до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до Порту про визнання недійсним з моменту укладення нікчемний Договір №133-31/2 від 20.10.2011 (з врахуванням заяви про зміну підстав зустрічного позову від 09.06.2021).

Зустрічний позовом обґрунтований тим що під`їздна дорога, право проїзду по якій встановлено земельним сервітутом, розташована на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Порту, власником земельної ділянки є держава в особі Одеської обласної державної адміністрації. В судовому порядку Порту було відмовлено у визнанні права господарського відання на дорогу від с. Воронівка до Порту. Товариство зазначає, що під`їздна дорога знаходиться на балансі Служби автомобільних доріг в Одеській області у складі автодороги Т16-06 Одеса-Южний з під`їздами до Порту.

Також, Товариство звернуло увагу суду, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2012 №301 автомобільній дорозі Одеса-Южний М-28 протяжністю 49 км з під`їздами надано статус міжнародної автомобільної дороги загального користування державного значення.

Крім цього, Товариство зазначило, що 20.05.2016 між Службою автомобільних доріг в Одеській області (Замовник) та Товариством був укладений договір, за яким Товариство провело експлуатаційне утримання автомобільної дороги загального користування державного значення М-28 Одеса-Южний - /М-14/ з під`їздами, км 13+914 - км 50+312.

Саме за користування цією дорогою - М-28 Одеса-Южний - /М-14/ з під`їздами Порт, на думку Товариства, безпідставно вимагає з ТОВ Будівельна компанія ДОРСЕРВІС плату за користування земельної ділянки на підстав сервітуту.

Ухвалою господарського суду від 16.02.2021 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство інфраструктури України та Одеську обласну державну адміністрацію.

Ухвалою суду від 16.10.2018 призначено судову будівельно-технічну експертизу.

28.04.2021 господарським судом одержано Висновок судової будівельно-технічної та дорожньо-технічної експертизи.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.09.2021 року первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд дійшов висновку, що Товариство обрало неправильний спосіб захисту порушених прав.

Задовольняючи первісний позов рішення суду мотивовано тим, що Товариство не здійснило оплату за встановлений договором сервітут у листопаді та грудні 2014 року, як встановлені договором строки так і в подальшому. Судом були перевірені заявлені позивачем суми до стягнення та встановлено, що розрахунки Порту відповідають обставинам справи.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, Товариство звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Порту та задовольнити зустрічні позовні вимоги Товариства.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи, а саме:

- земельна ділянка з кадастровим номером 5111700000:02:003:0013 на якій знаходиться дорожнє полотно для з`єднання Порту трасою міжнародного значення знаходиться у власності держави в особі Одеської обласної державного адміністрації;

- в супереч ч. 1 ст. 92 ЗК України Порт, який є лише користувачем земельної ділянки, безпідставно розпорядився нею без згоди власника земельної ділянки надав її у користування третім особам (Товариству), незаконно уклавши 20.10.2011 з Товариством договір про встановлення строкового платного земельного сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по наявній під`їздній дорозі від с. Воронівка до Порту;

- на час підписання спірного договору від 20.10.2011 під`їздна дорога до Порту знаходилась і знаходиться по цей час на балансі Служби автомобільних доріг в Одеській області у складі дороги Т16-06 Одеса-Южний з під`їздами до Порту;

- на момент укладення спірного автомобільна дорога Т16-06 Одеса-Южний з під`їздами до Порту відносилась до доріг загального користування місцевого значення, а з 18.02.3012 автомобільній дорогі Одеса-Южний М-28 протяжністю 49км з під`їздами надано статус міжнародної автомобільної дороги загального користування державного значення.

Крім цього, апелянт вважає, що судом першої інстанції помилково не застосовано ч. 3 ст. 551 ЦК України, що призвело до порушення принципу юридичної рівності учасників спору.

15.11.2021 до апеляційного суду від Порту надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній зазначає, що апеляційна скарга необґрунтована, безпідставна, у зв`язку з чим остання не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та вмотивованим.

22.11.2021 до апеляційного суду від Міністерства надійшла заява щодо апеляційної скарги, в якій останнє зазначає, що апеляційна скарга не спростовує висновків господарського суду.

В судовому засіданні 24.11.2021 представник Товариства надала пояснення, в яких підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд задовольнити останню, а рішення господарського суду скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний.

Представники Порту та Міністерства в судовому засіданні 24.11.2021 надали пояснення, в яких заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили суд залишити останню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

24.11.2021 в судовому засіданні була оголошена перерва до 01.12.2021.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 01.12.2021 року розгляд справи відкладено на 08.12.2021 року, однак у зв`язку з відпусткою судді-члена колегії Разюк Г.П. , ухвалою суду від 02.12.2021 сторін було повідомлено, що судове засідання призначене на 08.12.2021 не відбудеться. Розгляд справи було перенесено на 19.01.2022.

Представник Одеської обласної державної адміністрації в судове засідання 19.01.2022 не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час і місце розгляду справи, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Проте, така неявка представника Одеської обласної державної адміністрації не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, явка представників сторін судом не визнавалась обов`язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що всі сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представника Одеської обласної державної адміністрації.

В судовому засіданні 19.01.2022 представники Товариства та Служби автомобільних доріг в Одеській області підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд, задовольнити останню, а рішення господарського суду скасувати.

Представники Порту та Міністерства в судовому засіданні 19.01.2022 заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили суд, рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з 1980 року Порт є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою площею 161.9594 га, кадастровий №5111700000:02:003:0013, розташованою у м. Южне, Одеська область. Земельна ділянка надана порту для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту.

Протягом 1980 - 1984 років Портом здійснювалось будівництво комплексу району навалочних вантажів. В межах першого етапу робіт передбачалось будівництво під`їзної автомобільної дороги з асфальтобетонним покриттям від окружної дороги Одеса - Миколаїв до майданчику навалочних вантажів порту довжиною 5 292,33 км, що підтверджується копіями актів робочих комісій від 25.12.1980 та від 29.12.1982 (т. 1, а.с. 129-131).

Як вбачається з матеріалів справи, актом державної приймальної комісії від 20.01.1985 прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом пусковий комплекс району навалочних вантажів потужністю 1,3 млн. т. вантажів на рік і 300 погонних метрів причалу в морському торговельному порту Южний . Серед інших об`єктів пускового комплексу державною приймальною комісією прийнято в експлуатацію і спірну автомобільну дорогу (т.1, а.с. 139-143).

10.06.2009 Порт на підставі рішень Южненської міської ради від 24.04.2009 за №1122-V та від 29.05.2002 за №34-ХХІV отримав державний акт серії ЯЯ №205857 на право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий №5111700000:02:003:0013) (т.1, а.с. 109).

Відповідно до вказаного державного акту від 10.06.2009 Порт є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 161,9594 га у межах згідно з планом, розташованої у місті Южному Одеської області (ділянка №8) із цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування промислових і господарських об`єктів.

20.10.2011 між Портом (Землекористувач) і ТОВ БК Дорсервіс , яке є власником (землекористувачем) сусідньої земельної ділянки (Сервітуарій) укладений договір №133-31/2, предметом якого є встановлення земельного сервітуту відносно земельної ділянки (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ 205857 від 10.06.2009). Земельний сервітут встановлюються в інтересах Сервітуарія на право проїзду на транспортному засобі по наявній під`їзній дорозі, згідно Плану меж земельної ділянки загальної площею 19 599 кв.м., щодо якої встановлено земельний сервітут (додаток №2 до Договору, який є невід`ємною частиною договору) (п. п. 1.1., 1.2. Договору).

Цим договором встановлюється строковий платний земельний сервітут, який набирає чинності з моменту його державної реєстрації в Южненському міському відділі земельних ресурсів Одеської області та діє до 31.12.2014. По закінченню терміну дії даного договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін. Продовження терміну дії Договору оформлюється додатковою угодою з заявкою Сервітуарія наданою не пізніше як за три місяці до закінчення терміну дії цього Договору (п. п. 2.1., п.2.2. Договору).

Відділом Держкомзему у місті Южне Головного управління Держкомзему в Одеській області проведено державну реєстрацію земельного сервітуту та внесений запис у Поземельну книгу №511700000070030013504 від 19.04.2012 (т.1, а.с. 11-18).

07.02.2014 на підставі цього Державного акту проведено державну реєстрацію права постійного землекористування земельною ділянкою площею 161,9594 га, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права №17629065 від 11.02.2014 (т.1, а.с. 115).

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за №НВ-5102096762015 від 16.07.2015 свідчить що власником земельної ділянки з кадастровим номером 5111700000:02:0036:0013, яка розташована за адресою Одеська область, м. Южне є держава в особі Одеської обласної державної адміністрації, а постійним землекористувачем є ДП МТП Южний (т.1, а.с. 110-112).

Щодо вимог зустрічного позову про визнання спірного договору недійсним, який з моменту укладання є нікчемним, судова колегія зазначає наступне.

В якості підстав позову про визнання недійсним нікчемного правочину ТОВ БК Дорсервіс посилається на невідповідність договору про встановлення строкового платного земельного сервітуту вимогам Закону України Про автомобільні дороги №2862-ІV від 08.09.2005 в редакції станом на 01.01.2011, оскільки на момент укладення договору під`їзна дорога знаходилася на балансі Служби автомобільних доріг в Одеській області у складі автомобільної дороги Т16-06 Одеса-Южний з під`їздами до порту Южний , та в подальшому Постановою КМУ Про затвердження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення від 18.04.2012 №301 автомобільній дорозі Одеса-Южний М-28 протяжністю 49 км з під`їздами надано статус міжнародної автомобільної дороги загального користування державного значення.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

Судова колегія зазначає, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Всупереч вимог ч.5 ст.216 ЦК України Товариством не було заявлено суду позовних вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Приймаючи до уваги викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки Товариство просить застосувати неналежний спосіб захисту.

Щодо доводів апеляційної скарги що в супереч ч. 1 ст. 92 ЗК України, Порт який є лише користувачем земельної ділянки, безпідставно розпорядився нею без згоди власника земельної ділянки надав її у користування третім особам (Товариству), незаконно уклавши 20.10.2011 з Товариством договір про встановлення строкового платного земельного сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по наявній під`їздній дорозі від с. Воронівка до Порту, судова колегія зазначає наступне.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що власником спірної земельної ділянки є держава в особі Одеської обласної державної адміністрації, а постійним землекористувачем є ДП МТП Южний (т.1, а.с. 110-112).

При цьому, приписами Земельного кодексу України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею . Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (ст.98 ЗК України).

Згідно з п.б) ч.1 ст.99 ЗК України право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху є одним із видів земельного сервітуту, встановлення яких можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок .

Сервітут може бути встановлений договором , та законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ст.100 ЗК України).

Частиною 3 ст.101 ЗК України встановлено, що власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення , якщо інше не передбачено законом.

Отже, приймаючи до уваги зазначене, Порт який є лише користувачем земельної ділянки, мав право укласти 20.10.2011 з Товариством договір про встановлення строкового платного земельного сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по наявній під`їздній дорозі від с. Воронівка до Порту.

Доводи апеляційної скарги, що на час підписання спірного договору від 20.10.2011 під`їздна дорога до Порту знаходилась і знаходиться по цей час на балансі Служби автомобільних доріг в Одеській області у складі дороги Т16-06 Одеса-Южний з під`їздами до Порту, судова колегія відхиляє, оскільки господарськими судами у справах №5017/656/2012, 910/32551/15, 916/3582/13, в яких приймали участь ті ж самі сторони, крім іншого, було встановлено, що спірна під`їзна дорога перебуває на балансі Порту під інвентарним № 24613, утримується та обслуговується ним .

При цьому Товариством не доведено, що саме на момент укладання спірного договору від 20.10.2011 спірна під`їзна дорога Служби автомобільних доріг в Одеській області у складі дороги Т16-06 Одеса-Южний з під`їздами до Порту, оскільки матеріали справи містять лише данні за 2006 рік та лист Фонду державного майна України від 14.04.2017, в якому зазначено, що нерухоме державне майно Одеса-Южний - /М-14/ км км 13+914 - км 50+312 з під`їздами км 0+000-км 5+300 розміром 49000 пог.м, перебуває на балансі Служби автомобільних доріг в Одеській області, під`їдна дорога розміром 5300 пог.м за місцезнаходженням: Одеська обл., м. Южне, вул. Берегова, 13/1, перебуває на балансі Порту. Проте вказаний лист Фонду не містить періоду часу вказаних даних.

Крім цього, перебування автомобільної дороги, на балансі Служби автомобільних доріг в Одеській області не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що на момент укладення спірного договору автомобільна дорога Т16-06 Одеса-Южний з під`їздами до Порту відносилась до доріг загального користування місцевого значення, а з 18.02.3012 автомобільній дорогі Одеса-Южний М-28 протяжністю 49 км з під`їздами надано статус міжнародної автомобільної дороги загального користування державного значення, враховуючи, що зміна статусу спірної під`їздної дороги не обмежує та не позбавляє Порт права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5111700000:02:003:0013 або її частиною, на якій розташована під`їзна дорога .

Стосовно первісних позовних вимог Порту про стягнення з Товариства осиного боргу та штрафних санкцій, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.1 договору від 20.11.2011, щомісячна плата по Договору встановлюється із розрахунку за один місяць у розмірі 5 938,50 грн., без урахування ПДВ, згідно з розрахунком - додаток №1, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Плата по Договору вноситься Сервітуарієм шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Землекоритсувача , відповідно до виставлених рахунків Землекористувачем , але не пізніше 15 числа кожного місяця, наступного за звітнім (п. 3.2. договору).

Землекористувач зобов`язався забезпечувати належне використання земельної ділянки в межах встановленого сервітуту; відшкодовувати збитки, завдані Сервітуарію у результаті невиконання або неналежного виконання Землекористувачем своїх зобов`язань за Договором; не втручатись у господарську діяльність Сервітуарія виконувати умови цього Договору (п. 4.2. договору).

Сервітуарій зобов`язаний крім іншого, своєчасно вносити плату за встановлення земельного сервітуту, відповідно до умов Договору, виконувати умов цього Договору та належно використовувати встановлений земельний сервітут відповідно до цільового призначення земельної ділянки, відшкодовувати Землекористувачу збитки, завдані в результаті діяльності Сервітуарія , яка порушує умови цього Договору та (або) діючого законодавства (п. 4.4. договору).

З матеріалів справи вбачається, що договірні зобов`язання позивач виконав належним чином, що підтверджується виставленими наступними рахунками на загальну суму 14 252,40 грн., а саме: № 744 від 30.11.2014 на суму 7 126,20 грн., №810 від 31.12.2014 на суму 7 126,20 грн. (т.1, а.с. 19-23).

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Колегія суддів звертає увагу, що договір №133-31/2 від 20.10.2011, в силу вимог ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним відповідно до приписів ч.1 ст. 193 ГК України мають виконуватися належним чином, відповідно до норм чинного законодавства та умов договору.

Як вбачається зі змісту договору № 133-31/2 від 20.10.2011, вказаний договір за своєю юридичною природою є договором про надання послуг.

За умовами ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.ст. 610, ч.2 та 615 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що у зв`язку з не сплатою рахунків за договором №133-31/2 від 20.10.2011, за Товариством утворилась заборгованість на користь Порту у розмірі 14 252,40 грн., яку господарський суд правомірно стягнув, задовольнивши в цій частині первісний позов.

Щодо позовних вимог Порту в частині стягнення з Товариства пені та 7% штрафу, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 6.2 Договору, у разі несвоєчасного внесення плати за земельний сервітут Сервітуарій , в інтересах якого його встановлено, сплачує пеню у розмірі подвійної ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від суми простроченого платежу.

Перевіривши наданий Портом розрахунок пені в розмірі 3 606,44 грн. та розрахунок штрафу в сумі 997,66 грн., колегія суддів дійшла висновку, що їх зроблено методологічно та арифметично правильно, у зв`язку з чим, вказані суми підлягають стягненню з Товариства на користь Порту, тобто господарський суд обґрунтовано задовольнив первісний позов в цій частині.

Стосовно позовних вимог Порту в частині стягнення з Товариства інфляційних втрат та 3% річних, судова колегія зазначає наступне.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України , не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів перевіривши правильність розрахунку Порту 3% річних та інфляційних та встановила, що позивач вірно визначив період нарахування вказаних сум, у зв`язку з цим, розрахунок позивача є арифметично та методологічно вірним, адже при перерахунку судовою колегією, суми співпали. Отже, господарський суд правомірно задовольнив первісний позов в цій частині.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, не знайшли свого підтвердження при перегляді справи в апеляційному суді, не спростовують висновків місцевого суду, не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275 , 276, 282-284 ГПК України,

колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2021 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом строку, який обчислюються відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.01.2022.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Разюк Г.П.

Савицький Я.Ф.