Постанова

від 12.07.2022 по справі 916/3307/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/3307/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Кузьмішкін Д.В. (адвокат),

відповідача - не з`явився,

третіх осіб - Демура Р.В. (Служба автомобільних доріг в Одеській області, самопредставництво)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія ДОРСЕРВІС"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 (у складі колегії суддів: Головей В.М. (головуючий), Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2021 (у складі колегії суддів: Смелянець Г.Є. (головуючий), Волков Р.В., Невінгловська Ю.М.)

за первісним позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія ДОРСЕРВІС"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. Міністерство інфраструктури України,

2. Одеська обласна державна адміністрація

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служба автомобільних доріг в Одеській області

про стягнення 27 428,91 грн,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія ДОРСЕРВІС"

до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний"

про визнання недійсним нікчемного договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" (далі - Порт, Позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія ДОРСЕРВІС" (далі - Товариство, Відповідач) про стягнення 27 428,91 грн заборгованості (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 16.01.2017).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням Товариством зобов`язань за договором про встановлення строкового платного земельного сервітуту.

1.3. Товариство, у свою чергу, посилаючись на невідповідність договору про встановлення строкового платного земельного сервітуту вимогам Закону України "Про автомобільні дороги", подало до місцевого господарського суду зустрічний позов про визнання недійсним з моменту укладення нікчемний договір № 133-31/2 від 20.10.2011 (з урахуванням заяви про зміну підстав зустрічного позову від 09.06.2021).

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.09.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 у справі № 916/3307/16, первісний позов задоволено. Стягнуто з Товариства на користь Порту 27 428,91 грн заборгованості, з якої 14 252,40 грн - сума основного боргу, 3 606, 44 грн - пеня, 997,66 грн - штраф у розмірі 7 %, 7 755, 23 грн - інфляційне збільшення суми боргу, 817,18 грн - 3 % річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

2.2. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Товариство обрало неправильний спосіб захисту порушених прав.

Задовольняючи первісний позов, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що Товариство не здійснило оплату за встановлений договором сервітут у листопаді та грудні 2014 року, як встановлені договором строки так і в подальшому. Судом були перевірені заявлені Позивачем суми до стягнення та встановлено, що розрахунки Порту відповідають обставинам справи.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Товариство просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічні позовні вимоги.

3.2. Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме встановлення сервітуту на земельну ділянку під автомобільною дорогою, що входить до складу міжнародної дороги загального користування державного значення.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Порт просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

3.4. Міністерство інфраструктури України у своїй заяві також заперечує проти задоволення касаційної скарги вважаючи її вимоги необґрунтованими та безпідставними.

4. Обставини встановлені судами

4.1. З 1980 року Порт є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою площею 161,9594 га, кадастровий № 5111700000:02:003:0013, розташованою у м. Южне, Одеська область. Земельна ділянка надана порту для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту.

4.2. Протягом 1980 - 1984 років Портом здійснювалось будівництво комплексу району навалочних вантажів. В межах першого етапу робіт передбачалось будівництво під`їзної автомобільної дороги з асфальтобетонним покриттям від окружної дороги "Одеса Миколаїв" до майданчику навалочних вантажів порту довжиною 5 292,33 км, що підтверджується копіями актів робочих комісій від 25.12.1980 та від 29.12.1982.

4.3. Актом державної приймальної комісії від 20.01.1985 прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом пусковий комплекс району навалочних вантажів потужністю 1,3 млн.т. вантажів на рік і 300 погонних метрів причалу в морському торговельному порту "Южний". Серед інших об`єктів пускового комплексу державною приймальною комісією прийнято в експлуатацію і спірну автомобільну дорогу.

4.4. 10.06.2009 Порт на підставі рішень Южненської міської ради від 24.04.2009 за № 1122-V та від 29.05.2002 за № 34-ХХІV отримав державний акт серії ЯЯ № 205857 на право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий №5111700000:02:003:0013).

Відповідно до вказаного державного акта від 10.06.2009 Порт є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 161,9594 га у межах згідно з планом, розташованої у місті Южному Одеської області (ділянка №8) із цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування промислових і господарських об`єктів.

4.5. 20.10.2011 між Портом (землекористувач) і Товариством, яке є власником (землекористувачем) сусідньої земельної ділянки (сервітуарій) укладений договір №133-31/2, предметом якого є встановлення земельного сервітуту відносно земельної ділянки (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ 205857 від 10.06.2009). Земельний сервітут встановлюються в інтересах Сервітуарія на право проїзду на транспортному засобі по наявній під`їзній дорозі, згідно Плану меж земельної ділянки загальної площею 19 599 кв.м, щодо якої встановлено земельний сервітут (додаток №2 до Договору, який є невід`ємною частиною договору).

Цим договором встановлюється строковий платний земельний сервітут, який набирає чинності з моменту його державної реєстрації в Южненському міському відділі земельних ресурсів Одеської області та діє до 31.12.2014. По закінченню терміну дії даного договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін. Продовження терміну дії Договору оформлюється додатковою угодою з заявкою Сервітуарія наданою не пізніше як за три місяці до закінчення терміну дії цього Договору (пункти 2.1. та.2.2. договору).

4.6. Відділом Держкомзему у місті Южне Головного управління Держкомзему в Одеській області проведено державну реєстрацію земельного сервітуту та внесений запис у Поземельну книгу №511700000070030013504 від 19.04.2012.

4.7. 07.02.2014 на підставі цього Державного акта проведено державну реєстрацію права постійного землекористування земельною ділянкою площею 161,9594 га, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права № 17629065 від 11.02.2014.

4.8. Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за №НВ-5102096762015 від 16.07.2015 свідчить що власником земельної ділянки з кадастровим номером 5111700000:02:0036:0013, яка розташована за адресою Одеська область, м. Южне є держава в особі Одеської обласної державної адміністрації, а постійним землекористувачем є Порт.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом зустрічного позову у даній справі є матеріально-правова вимога Товариства про визнання недійсним нікчемного правочину.

5.3. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.4. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

5.5. Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

5.6. За приписами частини другої статті 228 Цивільного кодексу України цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону.

5.7. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

5.8. При цьому, за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

5.9. Верховний Суд наголошує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

5.10. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

5.11. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

5.12. З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

У такому випадку належним способом захисту порушеного права сторони нікчемного правочину буде застосування судом наслідків нікчемності такого правочину за вибором позивача (стаття 216 Цивільного кодексу України).

5.13. Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 910/3372/19, предмет і підстави позову визначаються самостійно позивачем і суд не може виходити за межі відповідних вимог.

На суд покладено обов`язок вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб. У той же час, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Такі правові висновки є усталеними та знаходять втілення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 29.10.2020 у справі № 917/814/16, від 29.01.2020 у справі № 904/5265/18, від 28.01.2020 у справі № 912/653/19, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12, від 19.06.2019 у справі № 910/19581/16, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15.

5.14. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

5.15. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

5.16. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

5.17. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

5.18. Отже, позовна вимога Товариства про визнання недійсним нікчемного договору не може бути задоволена, оскільки Позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту, що, у свою чергу, виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті.

5.19. В такий спосіб, господарські суди попередніх інстанцій правомірно не перевіряли доводи сторін у частині висновку щодо нікчемності спірного договору, не підтверджували і не спростовували його, оскільки відповідний аналіз може бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із обранням належного способу захисту.

5.20. При цьому, місцевим господарським судом враховано, що рішенням Господарського суду Одеської області від 12.03.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі №916/228/15-г, відмовлено Товариству у задоволені позову до Порту про визнання недійсним договору земельного сервітуту від 20.10.2011.

5.21. За наведених обставин, ураховуючи, що суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні зустрічного позову у зв`язку із обранням Товариством невірного способу захисту порушених прав, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо встановлення сервітуту на земельну ділянку під автомобільною дорогою.

5.22. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

5.23. До того ж, у касаційній скарзі скаржник фактично порушує питання щодо встановлення інших обставин справи, які не встановлювались судами попередніх інстанцій, а також щодо переоцінки доказів у справі, однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

6.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на останнього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія ДОРСЕРВІС" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 та рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2021 у справі № 916/3307/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді І. С. Берднік В. Г. Суховий