Постанова

від 13.01.2022 по справі 911/3059/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року

м. Київ

справа № 911/3059/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Пластун Є.В.,

відповідача: Бородкін Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021

у справі № 911/3059/20

за позовом Вишгородської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Київсоцбуд"

про визнання договору про внесення змін до договору укладеним,

В С Т А Н О В И В:

Вишгородська міська рада звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київсоцбуд" (далі - ПрАТ "Київсоцбуд") про визнання додаткової угоди до договору укладеною в редакції позивача (зміни щодо розміру орендної плати).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між ним та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки. Позивачем 21.06.2019 прийнято рішення "Про орендну плату за землю у м. Вишгороді" №53/7, яким затверджено Положення про оренду земельних ділянок у м. Вишгороді та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки. У зв`язку з цим, 15.04.2020 позивач звернувся до відповідача з листом щодо необхідності внесення змін до договору оренди земельної ділянки, проте відповідач відмовився вносити зміни до відповідного договору. Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив визнати укладеною додаткову угоду до договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки в редакції позивача.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.02.2021 (суддя Грабець С.Ю.) позов задоволено повністю. Визнано укладеним договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки №374 від 01.06.2011 в редакції, викладеній у резолютивній частині рішення.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 (колегія суддів у складі: Станік С.Р. - головуючий, Дикунська С.Я., Тарасенко К.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що між Вишгородською міською радою (орендодавцем) та ПрАТ "Київсоцбуд" (орендарем) 01.06.2011 укладений договір оренди земельної ділянки №374, згідно з умовами якого позивач зобов`язувався передати відповідачу в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 7,6971 га, розташовану за адресою: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка, цільове призначення - для будівництва багатоповерхових жилих будинків, кадастровий номер - 322181010001:198:01:03 (далі - земельна ділянка), а відповідач зобов`язувався прийняти її та вчасно сплачувати орендну плату.

Укладений між сторонами договір зареєстровано в управлінні Держкомзему у Вишгородському районі Київської області в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за № 322180004000067 від 06.06.2011.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що договір укладено на 15 років.

Згідно з п. 4.1 договору визначена цим договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який відповідач вносить позивачу за користування земельною ділянкою у грошовій формі.

Відповідно до п. 4.2 договору річна орендна плата за земельну ділянку, згідно з рішенням Вишгородської міської ради від 06.04.2011 №4/10 "Про орендну плату за землю у м. Вишгороді", встановлюється у розмірі 3 (три) відсотки від її нормативної грошової оцінки.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що зміна грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством України.

Згідно з п. 4.6 договору розмір орендної плати змінюється за умови зміни нормативної грошової оцінки землі, на підставі прийняття Вишгородською міською радою відповідного рішення, але не частіше, ніж один раз у рік.

Між Вишгородською міською радою та ПрАТ "Київсоцбуд" 31.01.2017 укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки №374 від 01.06.2011, згідно з яким змінено п. 4.2 договору та викладено його в наступній редакції: "4.2. Річна орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 4% від її нормативної грошової оцінки".

Вишгородською міською радою 21.06.2019 прийнято рішення №53/7 "Про орендну плату за землю у м. Вишгороді", відповідно до якого затверджено Положення про оренду земельних ділянок у м. Вишгороді та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки (далі - Положення).

Відповідно до п. 7.8. Положення ставка орендної плати за земельні ділянки з цільовим призначенням "Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку" (код 02, підрозділ 02.03) становить 12% від грошової оцінки землі.

Позивач 15.04.2020 звернувся до відповідача з листом №2-29/612 щодо необхідності внесення змін до договору оренди земельної ділянки №374 від 01.06.2011, посилаючись, зокрема, на ст. 288 Податкового кодексу України, ст. 12 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 21-23 Закону України "Про оренду землі", рішення Вишгородської міської ради № 53/7 від 21.06.2019, Положення про оренду земельних ділянок у м. Вишгород та порядку розрахунку орендної плати за земельні ділянки.

Відповідач від внесення змін до договору оренди земельної ділянки №374 від 01.06.2011 відмовився, вважаючи, що рішення Вишгородської міської ради №53/7 від 21.06.2019 не може бути законодавчою підставою для зміни розміру орендної плати, про що зазначено у листі № 06/19-01-20 від 19.06.2020.

У зв`язку з наведеними обставинами, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.

Заперечуючи проти укладення вказаної угоди відповідач посилався на те, що положеннями укладеного між сторонами договору не передбачено ні права позивача на односторонню зміну умов договору щодо розміру орендної плати, ні такої підстави для внесення змін до договору, як прийняття відповідачем рішення про зміну орендної плати (у відсотках від нормативно-грошової оцінки). Крім того, позивач не обґрунтовує наявність будь-якого юридичного складу, визначеного ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України, що могло б бути підставою для внесення змін до договору.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що умовами договору була передбачена така підстава зміни розміру орендної плати, як зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Рішення Вишгородської міської ради "Про орендну плату за землю у м. Вишгороді" №53/7 від 21.06.2019 прийнято у встановленому законом порядку, тому вимога позивача про визнання укладеним договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки №374 від 01.06.2011 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів прийняття Вишгородською міською радою чи її виконавчим органом рішення про проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок), а також рішення уповноваженого органу про затвердження нормативної грошової оцінки земель та введення її в дію станом на момент ініціювання позивачем внесення відповідних змін до договору. При цьому сторони договору не передбачили можливості перегляду і зміни розміру орендної плати у разі прийняття позивачем рішення про встановлення місцевих податків і зборів, а відповідне рішення уповноваженого органу (у цьому випадку рішення Вишгородської міської ради Київської області від 21.06.2019 № 53/7) може бути самостійною підставою для внесення змін до договору оренди, якщо сторони цього договору визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для внесення змін до нього. У зв`язку з недоведеністю позивачем прийняття рішення про проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та затвердження такої оцінки і введення її у дію (набрання чинності) станом на момент ініціювання внесення відповідних змін до договору та звернення з відповідним позовом у цій справі, апеляційний суд не прийняв до уваги витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 02.04.2020 №1636 (на підставі якого був здійснений розрахунок розміру орендної плати), оскільки вказаний витяг - не може вважатися належним та допустимим доказом зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка виступає предметом договору від 01.06.2011 (з урахуванням додаткової угоди від 31.01.2017). Також апеляційним судом зауважено, що рішенням Вишгородської міської ради від 14.07.2020 № 65/1 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Вишгород" затверджено нормативну грошову оцінку земель м. Вишгорода, встановивши середню базову вартість 1 квадратного метра земель м. Вишгород у розмірі 232,11 грн/м2, проте вказане рішення набуває чинності з 01.01.2021. При цьому, як свідчать матеріали справи, з відповідним позовом у справі № 911/3059/20 позивач звернувся 09.10.2020 (згідно з відомостями поштового штемпеля на конверті, в якому позов скеровано до суду першої інстанції), тобто до набрання чинності вказаним рішенням, яке в свою чергу, не виступало підставою заявленого позову, а позов ініційовано позивачем саме з тих підстав, що станом на момент направлення листа № 2-29/612 від 15.04.2020 та звернення з відповідним позовом відповідач не погодився укладати додаткову угоду внаслідок прийняття рішення Вишгородською міською радою Київської області від 21.06.2019 № 53/7 "Про орендну плату за землю".

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята за помилкового тлумачення п. 4.6. договору щодо підстав зміни розміру орендної плати, і апеляційним судом не застосовано п. 3 ч. 1 ст. 15, ст. 30 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 632, 651 ЦК України, що підлягали застосуванню у цьому спорі.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - апеляційний господарський суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.04.2018 у справі № 910/7905/17, від 14.02.2018 у справі № 910/10936/17, від 20.09.2018 у справі № 911/3626/17.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.09.2021 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 16.08.2021.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 13.08.2021 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить оскаржувану постанову залишити без змін, посилаючись на правильність викладених у ній висновків та помилковість доводів скаржника, та зазначає, що зазначені у касаційній скарзі постанови Верховного Суду, на неврахування висновків яких посилається скаржник, прийняті у правовідносинах, відмінних від розглядуваної справи.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.09.2021 зупинено касаційне провадження у справі № 911/3059/20 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 635/4233/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2021 поновлено провадження у справі та призначено розгляд касаційної скарги на 13.01.2022.

До Верховного Суду 29.12.2021 від відповідача надійшли пояснення у справі, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження скаржник посилався на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 16.04.2018 у справі № 910/7905/17, від 14.02.2018 у справі № 910/10936/17, від 20.09.2018 у справі № 911/3626/17).

Так у справі № 910/7905/17 приватне підприємство "Видавничий дім "Відомості" звернулось до суду з позовом до Київської міської ради про внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати, посилаючись на приписи ст.ст. 632, 651 ЦК України, ст. 288 Податкового кодексу України та ст.ст.21, 23, 30 Закону України "Про оренду землі". Позовна заява обґрунтована тим, що у зв`язку з прийняттям Київською міською радою рішення від 12.12.2016 №554/1558 "Про бюджет міста Києва на 2017 рік", яким змінено розмір мінімальної орендної плати для даного виду землекористування з 10% до 3,6%, орендар на підставі підпункту 4.8 договору оренди має сплачувати орендну плату відповідно до нової (нижчої) орендної ставки.

Залишаючи без змін оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 16.04.2018 зазначив таке.

Частиною 1 ст. 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки, тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (ч.ч. 1 та 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі").

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, з урахуванням положень ст. 632 ЦК України, ст. 288 Податкового кодексу України і ст.ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі" нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Виходячи зі змісту ст.ст. 632, 651 ЦК та ст. 30 Закону України "Про оренду землі" слід дійти висновку про те, що за загальним правилом зміна умов договору, в тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності такої згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону.

Згідно з пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

З огляду на те, що за змістом пункту 288.5 статті 288 ПК та статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то згідно з пунктом 4.8 договору оренди від 14.07.2004 (в редакції від 27.12.2015) підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами цього договору, має бути саме законодавча зміна граничного (мінімального чи максимального) розміру цієї плати або зміна розміру земельного податку, а не щорічне визначення рішенням Київської міської ради, яким затверджується бюджет міста Києва на відповідний рік, розміру орендної плати за землю шляхом можливого запровадження нових орендних ставок в залежності від видів економічної діяльності землекористувача.

Судова палата, враховуючи той факт, що ані в рішенні Київської міської ради від 12.12.2016 №554/1558 "Про бюджет міста Києва на 2017 рік", ані в рішенні Київської міської ради від 21.12.2017 №1043/4050 "Про бюджет міста Києва на 2018 рік" та в додатках 10 до цих рішень не зазначається про встановлення мінімального або максимального розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності м. Києва, дійшла висновку про те, що Київською міською радою в рамках її повноважень визначаються середньозважені (регульовані) орендні ставки, які знаходяться в межах між мінімальним (3% від нормативної грошової оцінки) та максимальним (12% від нормативної грошової оцінки) розмірами орендної плати за землю, які, в свою чергу, встановлені законодавчо - статтею 288 ПК.

Проаналізувавши рішення Київської міської ради від 12.12.2016 №554/1558 "Про бюджет міста Києва на 2017 рік", у зв`язку з неоднаковим тлумаченням змісту якого та умов договору оренди земельної ділянки від 14.07.2004 між сторонами власне і виник даний спір, судова палата вважала, що це рішення може бути самостійною підставою для внесення змін до договору оренди, якщо сторони цього договору визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для внесення змін до нього , що відповідає принципу свободи договору, встановленому статтями 3, 6, 627 ЦК.

Підстав для відступу від вказаних висновків Велика Палата Верховного Суду не вбачала у постанові від 16.04.2018 у справі № 635/4233/19.

Колегія суддів погоджується з даним висновком та зазначає, що у справі № 911/3059/20 апеляційним господарським судом встановлено, що сторони договору не передбачили можливості перегляду і зміни розміру орендної плати у разі прийняття позивачем рішення про встановлення місцевих податків і зборів.

При цьому враховуючи зміст пункту 4.6 договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підставою для перегляду розміру орендної плати, визначеної за умовами цього договору, має бути саме зміна нормативної грошової оцінки землі, а не визначення у додатку до рішення органу місцевого самоврядування розміру орендної плати за землю шляхом можливого запровадження нових орендних ставок залежно від видів економічної діяльності землекористувача.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що у зв`язку з недоведеністю позивачем прийняття рішення про проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та затвердження такої оцінки і введення її у дію (набрання чинності) станом на момент ініціювання внесення відповідних змін до договору (зокрема, станом на момент направлення листа № 2-29/612 від 15.04.2020, звернення з відповідним позовом з підстав прийняття рішення Вишгородської міської ради Київської області від 21.06.2019 № 53/7, складення витягу від 02.04.2020), витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 02.04.2020 №1636 (на підставі якого був здійснений розрахунок розміру орендної плати) не може вважатися належним та допустимим доказом зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка виступає предметом договору від 01.06.2011 (з урахуванням додаткової угоди від 31.01.2017).

Крім того, рішенням Вишгородської міської ради від 14.07.2020 № 65/1 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Вишгород" затверджено нормативну грошову оцінку земель м. Вишгорода, встановивши середню базову вартість 1 квадратного метра земель м. Вишгород у розмірі 232,11 грн/м2, проте, вказане рішення набрало чинності з 01.01.2021. При цьому, як свідчать матеріали справи, з відповідним позовом у справі № 911/3059/20 позивач звернувся 09.10.2020 (згідно з відомостями поштового штемпеля на конверті, в якому позов скеровано до суду першої інстанції), тобто до набрання чинності вказаним рішенням, яке в свою чергу, не виступало підставою заявленого позову, а позов ініційовано позивачем саме з тих підстав, що станом на момент направлення листа № 2-29/612 від 15.04.2020 та звернення з відповідним позовом, відповідач не погодився укладати додаткову угоду внаслідок прийняття рішення Вишгородською міською радою Київської області від 21.06.2019 № 53/7 "Про орендну плату за землю".

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову, а прийнята у справі № 911/305920 постанова апеляційного господарського суду постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 910/7905/17 не суперечить.

При цьому посилання скаржника не неправильне тлумачення апеляційним господарським судом умови п. 4.6. договору оренди землі спростовуються текстом вказаного пункту договору, і Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що враховуючи зміст пункту 4.6 договору підставою для перегляду розміру орендної плати, визначеної за умовами цього договору, має бути саме зміна нормативної грошової оцінки землі, а не визначення у додатку до рішення органу місцевого самоврядування розміру орендної плати за землю шляхом можливого запровадження нових орендних ставок залежно від видів економічної діяльності землекористувача.

В свою чергу, зміна розміру орендної плати (у відсотках від нормативної грошової оцінки), оформлена додатком до рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на відповідний рік, не може вважатися законодавчою підставою для внесення змін до договору в частині розміру орендної плати, оскільки ці рішення законодавчо не встановлюють граничних (мінімального та максимального) розмірів орендної плати за земельні ділянки комунальної власності. Подібний за змістом висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 924/328/19.

В свою чергу, правовідносини у справах № 910/10936/17 та № 911/3626/17 є відмінними до тих, що склалися у справі № 911/3059/20, оскільки у них можливість зміни умов договору, зокрема у разі зміни розміру орендної плати, була прямо передбачена самим договором, на відміну від справи № 911/3059/20, а тому вказані справи є відмінними за встановленими їх фактичними обставинами.

Враховуючи викладене та межі перегляду справи в касаційній інстанції, встановлені ст. 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що постанова апеляційного господарського суду винесена з додержанням норм матеріального і процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, а тому підстав для її скасування немає.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Вишгородської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі № 911/3059/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.