Постанова

від 21.12.2021 по справі 910/2958/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2021 р. Справа№ 910/2958/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Тищенко А.І.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 21.12.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 11.11.2020 (повний текст рішення складено 25.11.2020)

у справі №910/2958/20 (суддя Балац С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА"

про визнання договору недійсним та стягнення 303 838,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА" (далі - відповідач) про визнання договору недійсним та стягнення 303 838,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між сторонами спору договору поставки від 11.10.2019 № U1110/19 суперечить приписам статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки вчинений сторонами за відсутності рішення загальних зборів учасників позивача про вчинення такого правочину, що враховуючи положення статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання такого договору недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА" 28 650 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

Не погодившись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20, обґрунтовуючи клопотання тим, що в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину рішення, а повний текст рішення так і не було отримано позивачем та з підстав зазначених в клопотанні про поновлення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення не повністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував позицію Верховного Суду України в постановах від 20.02.2018 у справі №906/100/17 та від 12.06.2018 у справі №927/976/17 яка закріплює, що якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Також скаржником до апеляційної скарги додано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та про дослідження таких доказів судом апеляційної інстанції, до якого додано лист вих. № 372 від 16.03.2021. В обґрунтування зазначеного клопотання останній зазначає, що позивач вважає, що інформація, що міститься у зазначеному листі, є важливою для повного та всебічного розгляду апеляційної скарги, та не могла бути досліджена раніше, з огляду на те, що цей лист було отримано лише після винесення рішення суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2958/20.

Від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/2958/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА" про визнання договору недійсним та стягнення 303 838,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

Від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2021 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20. Відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20. Призначено справу до розгляду на 08.09.2021.

16.07.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Головуючий суддя Куксов В.В. перебував у відпустці з 14.07.2021 по 20.08.2021.

Суддя Яковлєв М.Л. перебував у відпустці 02.08.2021 на 01.09.2021.

05.08.2021 від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 залишити без змін.

У своєму відзиві відповідач звертає увагу на те, що позивачем на адресу відповідача було направлено претензію від 28.10.2019, в якій позивач підтвердив факт укладання Договору, та зазначив, що: у зв`язку із мінуванням виробничої потреби Замовник (позивач) не вбачає необхідним замовляти та надавати заявку на відвантаження (поставку) до Постачальника продукцію згідно специфікації до зазначеного вище договору .

16.08.2021 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла відповідь на відзив в якому останній зазначає, що статут позивача містить посилання на те, що правочин, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, може бути схвалений у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення. Таким чином, ні часткова оплата за договором, ні заявка про поставку, на яку посилається відповідач у своєму відзиві, не можуть вважатися схваленням спірного договору, адже також вчинялися без надання на це повноважень директору позивача у передбаченому законом та статутом порядку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

07.09.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів та огляд їх оригіналів у судовому засіданні, до якого додано копію заявки № 1 до договору поставки № U1110/9 від 11.10.2019. В обґрунтування зазначеного клопотання останній зазначає, що вказаний доказ відповідачем було отримано лише 10.02.2021, тобто, вже після розгляду справи судом першої інстанції, а також ту обставину, що позивач подав новий доказ на стадії апеляційного розгляду справи, відповідач не мав можливості надати такий доказ раніше.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" про відкладення розгляду справи. Відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 на 22.09.2021.

08.09.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення та про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Головуючий суддя Куксов В.В. перебував у відпустці з 13.09.2021 по 17.09.2021.

08.09.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про відкладення судового розгляду справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 у зв`язку перебування судді Шаптали Є.Ю. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/2958/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2021 для розгляду справи №910/2958/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Тищенко А.І., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" про проведення судового засідання у режимі відео конференції поза межами приміщення суду - задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 до розгляду на 10.11.2021

У зв`язку із перебуванням судді Тищенко А.І. з 01.11.2021 по 15.11.2021 на лікарняному та з 16.11.2021 по 19.11.2021 у відпустці, судді Яковлєва М.Л. з 18.10.2021 по 15.11.2021 на лікарняному, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 призначено справу до розгляду на 01.12.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 до розгляду на 21.12.2021.

08.12.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення та про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" про проведення судового засідання у режимі відео конференції поза межами приміщення суду - задоволено.

Представники учасників апеляційного провадження з`явились в судове засідання 21.12.2021 та надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.

Колегія суддів вказує на те, що статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 4 та 5 ст. 80 ГПК України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, ст. 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз положень ст. ст. 80 та 269 ГПК України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17).

За таких обставин суд апеляційної інстанції не приймає до розгляду докази, надані позивачем, а саме лист вих. №372 від 16.03.2021.

Водночас, колегія суддів вважає за можливе долучити до матеріалів справи додану відповідачем до матеріалів справи копію заявку №1 до договору поставки №U1110/19 від 11.10.2019, оскільки даний доказ існував на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції, та був отриманий відповідачем лише 10.02.2021.

В судовому засіданні 21.12.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників учасників апеляційного провадження, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, між позивачем, як замовником, та відповідачем, як постачальником, укладено договір поставки від 11.10.2019 № U1110/19 (далі - Договір/оспорюваний правочин), відповідно до предмету якого відповідач зобов`язується поставити та передати у власність позивача обладнання, а позивач зобов`язується прийняти обладнання та оплатити його на умовах Договору (п. 2.1 Договору).

Так позивачем, здійснено сплату на користь відповідача суми попередньої оплати за Договором в розмірі 303 838,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 15.10.2019 № 215, яке наявне в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії.

Пунктом 11.1 статуту позивача (затвердженого загальними зборами учасників позивача, оформлених протоколом від 09.11.2018 № 2) визначено, що рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.

Позивач стверджує, що оспорюваний правочин має бути визнаний судом недійсним, оскільки вчинений від імені позивача за відсутності рішення загальних зборів учасників останнього, що є порушенням пункту 11.1 статуту.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за Договором в розмірі 303 838,00 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що при укладенні та підписанні оспорюваного правочину керівник позивача мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки згода на укладення оспорюваного правочину та його виконання зі сторони позивача не обмежена ні судовим рішенням, ні законом, ні іншими способами та не обмежене загальними зборами учасників як відповідача, так і позивача, в розумінні пунктів 1.1 та 1.2 оспорюваного правочину.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно приписів статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 названого Кодексу.

Згідно загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Приписами частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, пунктом 1.1 Договору визначено, що сторони гарантують, що на момент укладення Договору, жодним чином, ні законом, ні іншим нормативно-правовим актом, ні судовим рішенням, ні іншими способами жодна зі сторін не обмежена в праві укладати та виконувати мови Договору або подібні угоди.

Положеннями пункту 1.2 Договору передбачено, що сторони підтверджують, що укладення та виконання Договору не суперечить нормам законодавства України та укладення Договору не обмежене загальними зборами учасників постачальника (відповідача) та замовника (позивача).

Водночас, колегія суддів не погоджується із висновком суду, що при укладенні та підписанні оспорюваного правочину керівник позивача мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки згода на укладення оспорюваного правочину та його виконання зі сторони позивача не обмежена ні судовим рішенням, ні законом, ні іншими способами та не обмежене загальними зборами учасників як відповідача, так і позивача, в розумінні пунктів 1.1 та 1.2 оспорюваного правочину, з огляду на таке.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента; вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Водночас, як вбачається зі змісту п. 11.1. Статуту позивача, рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно зборами учасників.

Також, як вбачається із матеріалів справи, відповідно до фінансової звітності позивача (баланс на 31.12.2018) від 01.01.2019 вартість його активів складає 65 000,00 грн.

Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази волевиявлення позивача в контексті п. 11.1. Статуту, висновок суду першої інстанції, що при укладенні та підписанні оспорюваного правочину керівник позивача мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки згода на укладення оспорюваного правочину та його виконання зі сторони позивача не обмежена ні судовим рішенням, ні законом, ні іншими способами та не обмежене загальними зборами учасників позивача, в розумінні пунктів 1.1 та 1.2 оспорюваного правочину. - є передчасним, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо необхідності його виключення з описової частини рішення суду.

В той же час, колегія суддів вважає, що неправильність висновків суду першої інстанції щодо підстав відмови у позові не призвела до неправильного вирішення спору, з огляду на таке.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17.

Щодо посилань скаржника на п. 11.6 Статуту, колегія суддів зазначає, що зі змісту норми частини першої статті 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 зі справи №904/2178/18).

При цьому, при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 зі справи № 910/8794/16).

Послідовна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/11079/17, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 19.06.2019 у справі №904/9795/16, від 01.10.2019 у справі №910/8287/18, від 24.02.2021 у справі № 926/2308/19, від 18.02.2021 у справі №924/658/20, в ухвалі від 11.06.2020 у справі 915/1602/19 тощо.

На переконання колегії суддів факт часткової оплати за оскаржуваним договором, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №215 від 15.10.2019, з призначенням платежу: передплата за товар зг. Договору № U1110/19 від 11.10.2019 та рах. №92 від 11.10.2019 у сумі 253198,33 грн., ПДВ - 20% 50 639,67 грн., є належним та допустимим доказом схвалення оскаржуваного правочину.

Водночас колегія суддів звертає увагу на наявну в матеріалах справи довіреність від 15.10.2019, якою уповноважено Станішевського Олександра Ігоровича на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА" цінностей згідно рахунку на оплату №92 від 15.10.2019.

Також, колегія суддів звертає увагу на наявну в матеріалах справи Заявку №1 до Договору № U1110/19 від 11.10.2019, в якій зазначається На виконання договору поставки № U1110/19 від 11.10.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЙРКЛІМ УКРАЇНА", та у зв`язку із здійсненою Замовником оплатою за Договором, замовник просить поставити Обладнання згідно даного замовлення та вищевказаної оплати, а саме: Кондиціонер СН-S09FVX WI-FI в кількості 17 штук .

Зважаючи на все вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що своїми діями позивач схвалив оскаржуваний правочин, а тому таке схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Окремо, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наявну в матеріалах справи претензію вих. № 2810/3 від 28.10.2019, з якої вбачається, що позивачем підтверджено факт укладання Договору, проте, останнім зазначено, що: у зв`язку із мінуванням виробничої потреби Замовник (позивач) не вбачає необхідним замовляти та надавати заявку на відвантаження (поставку) до Постачальника продукцію згідно специфікації до зазначеного вище договору .

За приписами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Таким чином, цивільне законодавство обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи.

Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття "розумність і справедливість". При цьому згідно з обмежувальною функцією добросовісності, правило, обов`язкове для сторін, не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за певних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.

Водночас, принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм.

Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Крім того, колегія суддів вважає, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Оскільки матеріалами справи встановлено, що позивачем своїми конклюдентними діями було схвалено оскаржуваний правочин, судова колегія дійшла висновку, що наявність даного спору свідчить, що позивач діє всупереч своїй попередній поведінці.

Зважаючи на вищевикладене, позовна вимога про визнання договору поставки №U1110/19 від 11.10.2019 задоволенню не підлягає.

Водночас, позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за Договором в розмірі 303.838,00 грн. задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, що у задоволенні позовної вимоги слід відмовити.

Приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Щодо доводів скаржника, що розгляд справи був лише у суді першої інстанції, що в свою чергу свідчить про те, що справа не була великої складності, а тому витрати на правову допомогу є неспівмірними з реально виконаною роботою, колегія суддів зазначає таке.

В матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 16.12.2019 № 16-12-19, укладений між відповідачем та адвокатським об`єднанням "КУТОВОЙ І ПАРТНЕРИ", а також договір про співробітництво у сфері надання правової допомоги від 23.04.2019 № 23-04-19, укладений між адвокатським об`єднанням "КУТОВОЙ І ПАРТНЕРИ" та адвокатом Мазарюк С.С.

Так відповідачем, в підтвердження здійснення оплати наданих послуг за вказаним договором подані до суду першої інстанції: акт про надання юридичних послуг від 10.11.2020 на суму 28 650,00 грн. та платіжне доручення від 10.11.2020 № 1286, з якого вбачається, що відповідачем здійснено перерахування на користь вказаного адвокатського об`єднання 28 650,00 грн. в якості оплати за договором про надання правової допомоги від 16.12.2019 № 16-12-19.

Зважаючи на вищевикладене, твердження скаржника про не складність справи є його суб`єктивними судженнями, які колегією суддів залишаються поза увагою, відтак, суд першої інстанції обґрунтовано поклав витрати відповідача на правову допомогу в сумі 28 650,00 грн. - на позивача, відповідно до приписів пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, з підстав викладених в мотивувальній частині даної постанови.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Нормою ст. 277 ГПК України передбачено, що підставами для зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, враховуючи, що господарський суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення зробив висновки, які не в повній мірі відповідають обставинам справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України та змінити мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення та з врахуванням норм ст. 269 Господарського процесуального кодексу України викласти її в редакції даної постанови.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276. 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК ПАРУС" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/2958/20 - залишити без змін

Матеріали справи №910/2958/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.01.2022. (після виходу суддів Тищенко А.І. та Яковлєва М.Л. з відпусток).

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді А.І. Тищенко

М.Л. Яковлєв