Ухвала

від 18.01.2022 по справі 642/5039/14-к

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №642/5039/14-к Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження №11кп/818/25/22 Доповідач: ОСОБА_2 Категорія: ч.2 ст.190, ч.5 ст.27, ч.1 ст.366,

ч.2 ст.289, ч.1 ст.357 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

-головуючого ОСОБА_2 ,

-суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

-при секретарі ОСОБА_5 ,

-за участю прокурора ОСОБА_6 ,

-захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

-обвинуваченого ОСОБА_10 ,

-потерпілого ОСОБА_11 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вприміщенні судув м.Харкові кримінальне провадженняза апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні, обвинуваченого ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 27 липня 2018 року, -

УСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, українця, громадянина України, працюючого машиністом баштового крану, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

-17.08.2012 року Московським районним судом м.Харкова за ч.1 ст.191, ч.3 ст.191 КК України на 3 роки позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України з іспитовим строком 3 роки і забороною займати посади і займатися діяльністю пов`язаною з розпорядчою та фінансово-господарською діяльністю строком на 1 рік,

засуджено:

-за ч.2 ст.190 КК України на 1 рік позбавлення волі;

-за ч.5 ст.27, ч.1 ст.366 КК України на 1 рік обмеження волі з позбавленням права займати посади пов`язані з виконанням адміністративно - господарських функцій строком на 2 роки;

-за ч.2 ст.289 КК України на 6 років позбавлення волі без конфіскації належного майна;

-за ч.1 ст.357 КК України на 1 рік обмеження волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_10 визначено покарання 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов`язанні з виконанням адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки без конфіскації майна.

На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Московського районного суду м.Харкова від 17.08.2012 року і призначено ОСОБА_10 остаточне покарання 6 років 3 місяці позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки без конфіскації майна.

Як установив суд, ОСОБА_10 в червні 2013 року, точна дата не встановлена, познайомившись з ОСОБА_11 і знаходячись за адресою АДРЕСА_2 , достовірно знаючи, що у ОСОБА_11 в приватній власності знаходиться автомобіль марки «Audi A-6» державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю згідно висновку експерта №4361 від 28 квітня 2014 року 19346 грн. 39 коп., який необхідно розмитнити та зареєструвати, переслідуючи корисливі мотиви, умисно, з метою заволодіння даним транспортним засобом, увійшов до нього в довіру, запропонувавши за винагороду оформити належним чином даний автомобіль, не маючи наміру цього робити насправді.

Здійснюючи свій злочинний намір в червні 2013 року, точна дата не встановлена, в денний час доби ОСОБА_10 , шляхом зловживання довірою, під приводом надання послуг з оформлення автомобіля, знаходячись за адресою м.Харків вул.О. Вишні, 8 ввів в оману ОСОБА_11 , незаконно заволодів його автомобілем марки «Audi A-6» державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 19346 грн. 39 коп., звернувши його на свою користь, вчинивши вказаний злочин повторно.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, в червні 2013 року, точна дата не встановлена, ОСОБА_10 , познайомившись з ОСОБА_11 і знаходячись за адресою АДРЕСА_2 , достовірно знаючи, що у ОСОБА_11 в приватній власності знаходиться автомобіль марки «Audi A-6» державний номерний знак НОМЕР_1 , який необхідно розмитнити та зареєструвати, переслідуючи корисливі мотиви, умисно, з метою заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами ОСОБА_11 , увійшов до нього в довіру, і запропонував за винагороду у розмірі 3700 доларів США оформити належним чином даний автомобіль, не маючи намір цього робити насправді, розраховуючи одразу звернути гроші на свою користь.

Здійснюючи свій злочинний намір у червні 2013 року, точна дата не встановлена, в денний час доби ОСОБА_10 , шляхом зловживання довірою, під приводом надання послуг з оформлення автомобіля, знаходячись за адресою м.Харків вул.О.Вишні 8, ввів в оману ОСОБА_11 , який передав йому 1900 доларів США для оформлення і розмитнення вказаного транспортного засобу, якими ОСОБА_10 заволодів і звернув на свою користь.

18 червня 2013 року в денний час доби, знаходячись за адресою м.Харків вул.О.Вишні, 8 ОСОБА_11 передав на вимогу ОСОБА_10 додатково для оформлення та розмитнення вказаного автомобіля 14580 грн., якими ОСОБА_10 також заволодів і звернув на свою користь.

Всього, ОСОБА_10 , зловживаючи довірою, заволодів грошовими коштами ОСОБА_11 в сумі 1900 доларів США (що за курсом НБУ складає 15186 гр. 70 коп.) та 14580 грн., в загальній сумі 29766 грн. 70 коп., звернувши їх на свою користь, вчинивши злочинні дії повторно.

Продовжуючи злочинну діяльність, в червні 2013 року (точна дата не встановлена) ОСОБА_10 , познайомившись з ОСОБА_11 і знаходячись за адресою АДРЕСА_2 , достовірно знаючи, що у ОСОБА_11 в приватній власності знаходиться автомобіль марки «Audi A-6» державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю згідно висновку експерта №4361 від 28 квітня 2014 року 19346 грн. 39 коп., який необхідно розмитнити та зареєструвати, переслідуючи особисті інтереси, з метою отримання можливості в подальшому використовувати добутий злочинним шляхом автомобіль на власний розсуд, умисно, переслідуючи намір заволодіти шахрайським шляхом автомобілем «Audi A-6» державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_10 увійшов до нього в довіру, і запропонував за винагороду у розмірі 3700 доларів США оформити належним чином даний автомобіль, не маючи намір цього робити насправді, розраховуючи одразу звернути гроші та автомобіль на свою користь.

Здійснюючи свій злочинний намір у червні 2013 року, точна дата не встановлена, в денний час доби ОСОБА_10 , шляхом зловживання довірою, під приводом надання послуг з оформлення автомобіля, знаходячись за адресою м.Харків вул.О.Вишні 8, ввів в оману ОСОБА_11 , який передав йому пакет документів на автомобіль марки «Audi A-6» державний номерний знак НОМЕР_1 : технічний паспорт № НОМЕР_2 , договір страхування на вказаний автомобіль, договір купівлі-продажу автомобіля, укладений між ОСОБА_11 та фірмою «Єврохолдинг», довіреність на право керування автомобілем марки марки «Audi A-6» державний номерний знак НОМЕР_1 , якими він заволодів в своїх особистих інтересах, шляхом шахрайства.

Крім того, в листопаді 2013 року з метою шахрайського заволодіння грошовими коштами, що належать ПАТ «Підприємство Вторсплав», яке здійснює діяльність на дільниці, розташованій в м.Харкові по вул.Достоєвського,13, ОСОБА_10 вступив в злочинну змову з директором ТОВ «Трубопрофіль» ОСОБА_13 (засудженого вироком Ленінського районного суду м.Харкова 06.12.2017 року. Вирок набрав законної сили). При цьому вони розподілили між собою ролі.

Здійснюючи свій злочинний намір, ОСОБА_10 увійшов в довіру до посадових осіб ПАТ «Підприємство Вторсплав» увів їх в оману, переконавши їх, що ТОВ «Трубопрофіль» належить брухт металу в кількості 40 тон, який знаходиться на території колишнього дитячого табору «Вогник» за адресою м.Харківська область Дергачівський район с.Черкаська Лозова вул. Київське Шосе, 8, який насправді належить ПрАТ «ХНДПІ «Енергоатомтехніка».

Ввівши посадових осіб ПАТ «Підприємство Вторсплав» в оману в частині належності зазначеного брухту металу ТОВ «Трубопрофіль», ОСОБА_10 в попередній змові з ОСОБА_13 виготовили 13 листопада 2013 року договір поставки №164, специфікацію даного договору, завіривши печаткою підприємства ТОВ «Трубопрофіль».

Після підпису цих документів керівником ПАТ «Підприємство Вторсплав» ОСОБА_10 в групі з ОСОБА_13 виставили рахунок фактуру №СФ-87 від 14 листопада 2013 року на суму 60000 грн. за попередню оплату поставки 40 тон брухту металу.

Керівництво ПАТ «Підприємство Вторсплав» введене в оману ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , відповідно до договору №ДГ-164 від 14 листопада 2013 року на підставі рахунку-фактури №СФ-87 від 14 листопада 2013 року, платіжним дорученням №5734 від 15 листопада 2013 року перерахували на рахунок ТОВ «Трубопрофіль» № НОМЕР_3 в ПАТ «Банк Кіпру» 40000 грн., які були одержані цього ж дня ОСОБА_13 , переведені ним на його особистий картковий рахунок № НОМЕР_4 і зняті ним 15 листопада 2013 року.

Після чого, керівництво ПАТ «Підприємство Вторсплав», введене в оману ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , відповідно до договору №ДГ-164 від 14 листопада 2013 року на підставі рахунку-фактури №СФ-87 від 14 листопада 2013 року, платіжним дорученням №5776 від 22 листопада 2013 року перерахували на рахунок ТОВ «Трубопрофіль» № НОМЕР_3 в ПАТ «Банк Кіпру» 20000 грн., які були одержані ОСОБА_13 , переведені ним на його особистий картковий рахунок № НОМЕР_4 і зняті ним 22 листопада 2013 року.

Таким чином ОСОБА_10 в попередній змові з ОСОБА_13 , увівши в оману керівництво ПАТ «Підприємство Вторсплав», переконавши про наявність в ТОВ «Трубопрофіль» брухту металу, зловживаючи їх довірою, уклавши фіктивний договір, переконали ПАТ «Підприємство Вторсплав» провести попередню оплату за брухт металу, якого у власності не існувало, заволодівши грошовими коштами ПАТ «Підприємство Вторсплав» в сумі 60000 грн., спричинив матеріальні збитки, вчинивши ці дії повторно.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, в листопаді 2013 року, з метою складання завідомо неправдивих офіційних документів, для їх подальшого використання в заволодінні грошовими коштами, що належать ПАТ «Підприємство Вторсплав», яке здійснює діяльність на дільниці, розташованій у м.Харкові по вул.Достоєвського, 13, ОСОБА_10 вступив в злочинну змову з директором ТОВ «Трубопрофіль» ОСОБА_13 , який являється службовою особою і став пособником у вчиненні посадового підроблення.

Здійснюючи свій злочинний намір, ОСОБА_10 , надаючи поради, вказівки і діючи в групі з ОСОБА_13 , підготували фіктивний договір поставки №164 від 13 листопада 2013 року, в якому було зазначено, що ТОВ «Трубопрофіль» поставить належний йому металобрухт вартістю 60000 грн., якого в наявності в ТОВ «Трубопрофіль» не існувало та специфікацію до нього з зазначеним неіснуючим брухтом металу, при цьому вони поставили печатку підприємства ТОВ «Трубопрофіль» на вказаних документах. Після цього ОСОБА_10 своїми посередницькими діями надав дані документи в ПАТ «Підприємство Вторсплав», яке здійснює діяльність на дільниці, розташованій у м.Харкові по вул.Достоєвського, 13, де керівництво ПАТ «Підприємство Вторсплав» введене в оману підписало вказані документи, на підставі яких ОСОБА_10 в групі з ОСОБА_13 шахрайськими діями заволоділи грошовими коштами, що належать ПАТ «Підприємство Вторсплав» в сумі 60000 грн.

В апеляційнійскарзі,в редакціївнесених змін,прокурор укримінальному провадженні ставить питання про зміну вироку суду у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягає застосуванню та незастосуванні закону, який не підлягає застосуванню. Зазначив, що на сьогоднішній день сплинули строки притягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст.190, ч.2 ст.27, ч.1 ст.366, ч.1 ст.357 КК України, а тому останній відповідно до ч.4 ст.74 КК України може бути звільнений від покарання на підставах, передбачених ст.49 КК України. Указав, що згідно п.17 Постанови пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» відповідно до ст.55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання лише в тих випадках, коли вчинення злочину було пов`язане з посадою підсудного або із заняттям ним певною діяльністю. Якщо додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов`язковим, то воно застосовується лише до тих осіб, які обіймали посади чи займалися діяльністю, з якими було пов`язано вчинення злочину. До інших осіб, які були співучасниками злочину, не пов`язаного з їх діяльністю чи займаною посадою, додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не застосовується з наведенням у вироку відповідних мотивів. Просить визнати ОСОБА_10 винним та призначити покарання:

-за ч.2 ст.289 КК України - 6 років позбавлення волі без конфіскації належного майна;

-за ч.2 ст.190 КК України - 1 рік позбавлення волі та на підставі ст.ст.49, 74 КК України звільнити від покарання у зв`язку зі спливом строків давності;

-за ч.5 ст.27, ч.1 ст.366 КК України - 1 рік обмеження волі та на підставі ст.ст.49, 74 КК України звільнити від покарання у зв`язку зі спливом строків давності;

-за ч.1 ст.357 КК України 1 рік обмеження волі та на підставі ст.ст.49, 74 КК України звільнити від покарання у зв`язку зі спливом строків давності.

На підставі ст.71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Московського районного суду м.Харкова від 17.08.2012 року визначити ОСОБА_10 остаточне покарання 6 років 3 місяці позбавлення волі без конфіскації майна.

У спільнійапеляційній скарзі,в редакціївнесених доповнень,обвинувачений ОСОБА_10 та захисники ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 посилаються на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Указали, що:

-вина ОСОБА_10 за ч.2 ст.289, ч.1 ст.357 КК України не доведена у порядку, встановленому законом, оскільки:

?не надано належних та допустимих доказів наявності права власності, прав законного користувача або інших прав у ОСОБА_15 на автомобіль марки «Audi А-6» державний номерний знак НОМЕР_1 ;

?ксерокопія перекладу договору купівлі продажу транспортного засобу (а.с.26 т.1) не відповідає вимогам ч.3 ст.99 КПК України, оскільки відповідність її оригіналу не засвідчена відповідною повноважною особою згідно до встановленого законом порядку;

?стороною обвинувачення та потерпілим не були застосовані доступні правові процедури отримання оригіналу, або належним чином засвідченої копії договору купівлі-продажу автомобіля марки «Audi А-6» державний номерний знак НОМЕР_1 . Вважають, що надана прокурором ксерокопія перекладу договору є підробленим документом, оскільки відомості, що містяться в ньому щодо дати та місця укладення (30.04.2013 рік м.Каунас) спростовуються відомостями, які містяться в наданому прокурором листі Державної прикордонної служби України за вих.№0.254-12901/15-14 від 13.11.2014, згідно якого ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перетинав кордон України в пункті «Нові Яриловичі» 30.03.2013 о 10:49 виїзд, 30.03.2013 року о 15:20 в`їзд;

?в ході судового розгляду не було встановлено, що ОСОБА_10 діяв незаконно в розумінні отримання від потерпілого ОСОБА_15 ключів, документів, а також безпосередню можливість керування транспортним засобом. Зауважили, що момент виникнення у ОСОБА_10 умислу не повертати автомобіль потерпілому судом не встановлювався, що виключає можливість кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст.289 КК України.

- в діях ОСОБА_10 відсутній склад кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.1 ст.366 КК України, оскільки матеріали провадження не містять доказів, які б доводили наявність умислу та змови, як обов`язкової ознаки інкримінованих кримінальних правопорушень. Відзначили, що ОСОБА_10 , як і співробітники «Вторсплава» добросовісно помилявся в частині належності металобрухту ТОВ «Трубопровід», не був обізнаний про відсутність наміру у ОСОБА_13 виконувати укладений договір та не отримував грошових коштів, перерахованих за договором.

- судом безпідставно було відмовлено у задоволенні заявленого стороною захисту клопотання про допит у якості свідка ОСОБА_13 , який був безпосереднім учасником подій та обізнаний про всі обставини, які підлягають з`ясуванню та доведенню, що свідчить про неповноту судового розгляду. Наголосили, що при проведенні експертизи для порівняльного аналізу не були використані вільні зразки підпису ОСОБА_13 , а лише документи з начебто його підписом. Однак, автентичність підпису ОСОБА_13 під документами, наданими експерту в якості порівняльного матеріалу, органом досудового розслідування та судом не перевірялась. Крім того, допит ОСОБА_13 необхідний для з`ясування походження та змісту угоди №ДГ-164 від 14.11.2013 року на підставі якої ПАТ «Підприємство Вторсплав» були перераховані грошові кошти за платіжними дорученнями №5734 від 15.11.2013 року на суму 40 тис. грн та №5776 від 22.11.2013 року на суму 20 тис. грн. на рахунок ТОВ «Трубопрофіль» (т.1 а.с.190-191). Тобто,мова йдепро те,що суми40тис.грн.та 20тис.грн.,були перерахованіТОВ «Трубопрофіль»на підставііншого документу,а нетого,який бувзалученим доматеріалів тадослідженим вході досудовогорозслідування,судового розглядута наякий судпосилається приухваленні вироку(Договір№164від 13.11.2013року). Судом першої інстанції не з`ясовані підстави та обставини підписання платіжних доручень генеральним директором ПАТ «Підприємство Вторсплав» ОСОБА_17 . Таким чином, судом першої інстанції не з`ясована роль ОСОБА_10 у виготовленні Угоди №164 від 14.11.2013 року, на підставі якої були перераховані кошти від ПАТ «Підприємство Вторсплав» до ТОВ «Трубопрофіль», а відповідно і заподіяна матеріальна шкода. Також не встановлена можливість підроблення безпосередньо ним договору №164 від 13.11.2013 року та рахунку фактури №СФ-87 від 14.11.2013 року;

- у п.4.1 Договору №164 від 13.11.2013 року (а.с.245 т.1) зазначено: «оплата стоимости продукции осуществляется Покупателем в национальной валюте Украины, в безналичной форме, путем перечисления денежных средств на текущий счет Поставщика в течении 5-ти дней с момента поставки продукции, на основании приёмосдаточных актов (ф.№19)». Тобто, зміст договору є прямо протилежним свідченням, що були надані органу досудового розслідування та суду генеральним директором ПАТ «Підприємтво Вторсплав» ОСОБА_17 та начальником економічного відділу цього ж підприємства ОСОБА_18 , оскільки, вони вказували, посилаючись на цей договір, що умовою поставки металобрухту була саме передоплата його вартості. Зауважили, що судом не було з`ясовано питання наявності або відсутності актів Ф.№19, як того вимагає договір. Вважають, що висновок суду в частині доведеності вини ОСОБА_10 спростовується змістом Договору №164 від 13.11.2013 року;

- платіжні доручення №5734 від 15.11.2013 року на суму 40 тис. грн. та №5776 від 22.11.2013 року на суму 20 тис. грн. на рахунок ТОВ «Трудопрофіль», на підставі яких, у тому числі, судом першої інстанції було зроблено висновок про доведеність вини ОСОБА_10 , підтверджують, що підставою для перерахування грошей була інша підстава, яка не досліджена судом, а не Договір №164 від 13.11.2013 року на який посилається суд у вироку;

- досудове розслідування у провадженні було проведено не уповноваженим на це органом. Відзначили, що прокурором та слідчим питання територіальної підслідності не вирішувалось. Вирішено в порядку ст.216 КПК України лише питання предметної підслідності, що підтверджується копією постанови від 22.01.2014 року. Суд першої інстанції, як наслідок, не вирішив питання підсудності у підготовчому судовому засіданні та розглянув кримінальне провадження, що не підсудне Ленінському районному суду м.Харкова.

Просять вирок суду скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого та захисників, які підтримали свою спільну апеляційну скаргу; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора частково та заперечував проти задоволення спільної скарги сторони захисту, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга сторони захисту задоволенню не підлягає.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні ним кримінальних правопорушень за обставин, викладених у вироку, кваліфікація його дій за ч.2 ст.190, ч.5 ст.27, ч.1 ст.366, ч.2 ст.289, ч.1 ст.357 КК України ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку і належним чином досліджених у судовому засіданні доказах та є правильними.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, не містять у собі необхідних та достатніх підстав для скасування чи зміну вироку і спростовуються сукупністю доказів.

За епізодом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289, ч.1 ст.357 КК України:

Так, у суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_11 показав, що 30 березня 2013 року він доставив із Білорусії на територію України автомобіль марки «Audi A-6», державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований у Литві. Правовстановлюючі документи на автомобіль були оформлені безпосередньо на нього. Автомобіль проходив митницю. Деякий час він пересувався на автомобілі у місті Харкові, а потім поставив його у свого знайомого ОСОБА_19 . ОСОБА_10 , який був знайомий із ОСОБА_19 , побачив у дворі ОСОБА_19 зазначену вище машину і запропонував розмитнити її за плату 3700 доларів США. 17 червня 2013 року він, ОСОБА_11 , та ОСОБА_10 зустрілися вдома у ОСОБА_19 за адресою: АДРЕСА_2 . 18 червня 2013 року, вони зустрілися за тією ж адресою, де він, ОСОБА_11 , у присутності Кошивських і ОСОБА_20 , передав ОСОБА_10 грошові кошти у сумі 1900 доларів США, а також передав автомобіль та пакет документів в оригіналі (Договір купівлі-продажу, посвідчення про відрядження, шляховий лист легкового автомобіля, техпаспорт, Договір страхування). Потім йому почали поступати телефонні дзвінки щодо необхідності сплати остаточної суми. У зв`язку із чим 18 серпня 2013 року, за тією ж самою адресою, він знову зустрівся з ОСОБА_10 та у присутності Кошивських і ОСОБА_20 , передав ОСОБА_10 грошові кошти в сумі 14580 грн. ОСОБА_10 після отримання грошей пообіцяв все зробити. Після цього він телефонував ОСОБА_10 , щоб дізнатися, що там з автомобілем та, коли отримає свій автомобіль, однак ОСОБА_10 конкретної інформації не надавав, лише сказав, що автомобіль знаходиться на майданчику у ДАІ., а згодом обвинувачений зник. У зв`язку з цим він звернувся до Холодногірського ВП ГУ НП в Харківській області із відповідною заявою.

Свідок ОСОБА_21 показав, що в травні-червні 2013 року до нього звернувся його знайомий ОСОБА_11 з проханням поставити у нього у дворі свій литовський автомобіль марки «Audi A-6» та розповів, що має труднощі щодо його оформлення на території України. ОСОБА_21 розповів про проблему ОСОБА_11 своєму знайомому ОСОБА_10 , який запропонував свою допомогу у вирішенні цього питання та зазначив, що ніяких проблем з оформленням не буде, так як в нього є знайомі у ДАЇ. Він познайомив ОСОБА_11 з ОСОБА_10 і вони домовились про те, що ОСОБА_10 за 3700 дол. США оформить все необхідне по автомобілю. ОСОБА_11 спочатку віддав ОСОБА_10 1900 доларів США, потім на вимогу ОСОБА_10 , ОСОБА_11 надав обвинуваченому всі оригінали документів на автомобіль і решту грошей у розмірі приблизно 14800 грн., що було еквівалентно 1800 доларів США. Через деякий час, ОСОБА_10 сказав, що йому для оформлення потрібен автомобіль, і він, ОСОБА_21 , за проханням потерпілого, віддав обвинуваченому автомобіль. Свідками всіх розмов та подій були його, ОСОБА_21 , дружина та син. Зауважив, що все відбувалось на довірі і ніяких розписок вони не складали. Через деякий час, ОСОБА_10 зник.

Свідок ОСОБА_22 ( ОСОБА_23 )показала,що 30березня 2013року їїцивільний чоловік ОСОБА_11 придбав литовськийавтомобіль марки«AudiA-6».Так якавтомобіль небув офіційнооформлений, ОСОБА_11 ,звернувся до ОСОБА_21 з проханнямпоставити унього надеякий чассвій автомобіль,при цьомурозповів,що вінне можейого розмитнитита зареєструвати.Через деякийчас, ОСОБА_11 подзвонив ОСОБА_21 і повідомив,що внього єзнайомий ОСОБА_24 ,який зможейому допомогтиз оформленнямавтомобіля. ОСОБА_11 зустрівся зобвинуваченим вдомау ОСОБА_21 . ОСОБА_10 сказав,що внього кумпрацює уДАЇ,та вінзможе оформитиавтомобіль за3700дол.США,потерпілий надавна цезгоду,та вонидомовились,що оплатабуде складатисьіз двохплатежів.У їїприсутності ОСОБА_11 передав ОСОБА_10 грошові коштиу розмірі1900дол.США.Потім вониспілкувались потелефону,обвинувачений запевняв,що процесз оформленняавтомобіля йде.Через кількаднів, ОСОБА_10 подзвонив потерпіломуі сказав,що йомунеобхідний автомобільдля подальшогооформлення,який вінзгодомзабрав. Потім обвинувачений повідомив, що йому необхідні документи на автомобіль, і решта грошей у розмірі приблизно 14600 грн. ОСОБА_11 передав обвинуваченому гроші та оригінали документів, зокрема договір купівлі-продажу, договір страхування. Все відбувалось у присутності власників будинку,- членів сім`ї Кошивських. ОСОБА_10 згодом перестав відповідати на телефонні дзвінки.

Свідок ОСОБА_25 показала, що потерпілий ОСОБА_11 та його цивільна дружина, були приятелями їхньої сім`ї. ОСОБА_10 вона знає через свого чоловіка, ОСОБА_21 . Потерпілий ОСОБА_11 придбав литовський автомобіль та поставив його у них у дворі. ОСОБА_10 запропонував ОСОБА_11 свою допомогу в оформленні автомобіля, зазначивши, що ніяких проблем не буде, так як у нього є знайомий у ДАЇ. Вона, ОСОБА_25 , була присутня при всіх розмовах та діях, які відбувались між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 з приводу офіційного оформлення автомобіля. Вона бачила гроші та оригінали документів, які отримав обвинувачений від потерпілого, знає, що ОСОБА_10 приїжджав до них до дому і забрав цей автомобіль для подальшого його оформлення.

Яких-небудь даних, які б ставили під сумнів показання потерпілого ОСОБА_15 та свідків матеріали кримінального провадження не містять.

Згідно висновку експерта №4361 від 28.04.2014 року, середня ринкова вартість автомобіля «Audi А6» д.н. НОМЕР_1 станом на 01.06.2013 року складає 19 346,39 грн.

Доводи сторони захисту про недопустимість як доказу вищевказаного експертного висновку, оскільки він зроблений за відсутності автомобіля, є безпідставними.

Указаний висновок експерта складено з дотриманням вимог та у порядку, передбаченому «Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісник транспортних засобів» Затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.2009 року №133/5/1159, шляхом дослідження, аналізу та оцінки відповідних даних, необхідних і достатніх для вирішення поставлених перед експертом питань.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_10 за ч.1 ст.357, ч.2 ст.289 КК України, підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_15 , свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_26 , які в судовому засіданні чітко зазначили, що саме ОСОБА_10 обіцяв допомогти потерпілому з оформленням автомобіля марки «Audi A-6» державний номерний знак НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_15 на підставі договору купівлі-продажу, за сплату ним 3700 доларів США.

Крім того, кожен зі свідків підтвердив, що потерпілий, будучи введеним в оману ОСОБА_10 , передав йому грошові кошти у сумі 1900 доларів США, та 14800 грн., а також вказаний вище автомобіль та документи, підтверджуючі право власності на цей автомобіль.

Разом з цим, ОСОБА_10 після заволодіння транспортним засобом та документами щодо цього автомобіля, жодних дій направлених на виконання домовленості з потерпілим не зробив, викрадений автомобіль та документи не повернув та розпорядився ними на власний розсуд.

Доводи скарги сторони захисту про відсутність в матеріалах кримінального провадження будь-яких доказів, підтверджуючих право власності потерпілого на автомобіль, спростовуються наявною у матеріалах кримінального провадження ксерокопією договору купівлі-продажу вищевказаного транспортного засобу від 30.04.2013 року, укладеного між ЗАТ «Єврохолдінг» та ОСОБА_11 .

Що стосується доводів скарги захисту про те, що ксерокопія договору купівлі-продажу вищевказаного транспортного засобу не завірена відповідним чином, то колегія суддів зазначає, що саме заволодіння обвинуваченим оригіналів правоустановчих на автомобіль документів, у тому числі договору купівлі-продажу цього транспортного засобу шляхом шахрайства, є предметом розгляду цього кримінального провадження.

Крім цього, належність автомобіля марки «Audi A-6», державний номерний знак НОМЕР_1 , потерпілому ОСОБА_11 підтверджується також повідомленням Директора Департаменту митного аудиту та обліку осіб Державної Митної Служби України, вих.№10-19/19-02-02/8.19/1409 від 30.08.2021 р., згідно якого ввезення на територію України вищевказаного автомобіля здійснювалося 30.03.2013 року у зоні діяльності митного поста «Нові Яриловичі» Чернігівської митниці для особистого користування під керуванням громадянина ОСОБА_11 .

Посилання в апеляційній скарзі сторони захисту на невірно вказаний у договорі купівлі - продажу місяць укладення цього договору не свідчить про підробку ксерокопії цього документу та саме по собі не може свідчити про непричетність ОСОБА_10 до вчинених ним вищевказаних кримінальних правопорушень.

З урахуванням встановлених обставин справи, підтверджених вищенаведеними, належним чином дослідженими об`єктивними, належними, допустимими доказами, які не викликають сумнівів у їх достовірності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що умисел на незаконне заволодіння належного потерпілому ОСОБА_15 транспортного засобу у обвинуваченого виник одразу, як він дізнався про труднощі потерпілого щодо офіційного оформлення автомобіля, у зв`язку з чим зловживаючи довірою потерпілого, вчинив вищевказані дії на реалізацію свого злочинного умислу.

Тому, доводи скарги захисту про невстановлення у провадженні моменту виникнення моменту виникнення у ОСОБА_10 умислу не повертати автомобіль потерпілому, позбавлені підстав.

За епізодом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.5 ст.27 ч.1 ст.366 КК України:

Так,представник потерпілого ОСОБА_27 показав,що влистопаді 2014року ОСОБА_10 ,який ранішебув знайомийзі працівникомПАТ «Вторсплав»- ОСОБА_28 ,домовився проте,що підприємство,представником якоговін назвався(«Трубопрофіль»),може поставитибрухт чорнихметалів наадресу ПАТ«Вторсплав».Після цього ОСОБА_10 та ОСОБА_28 прибули доофісу підприємства,отримали Договір,який бувпідписаний генеральнимдиректором ПАТ«Вторсплав». ОСОБА_10 зазначив,що йомунеобхідно підписатиДоговір удиректора підприємства,яке безпосередньоздійснювало поставкуметалобрухту. Також він, ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_10 виїжджали наогляд металобрухту,який єу наявності. Згодом ОСОБА_10 приніс доПАТ «Вторсплав»Договір,підписаний директоромпідприємства тазавірений мокроюпечаткою підприємства,яке здійснювалопоставку. Передоплата за поставку металобрухту була здійснена платіжними дорученнями: першим платіжним дорученням було перераховано 40 000 грн., а другим 20 000 грн. Але поставка металобрухту всупереч вимогами Договору здійснена не була, а сума, яка була перерахована платіжними дорученнями, на рахунок ПАТ «Вторсплав» повернута не була.

Свідок ОСОБА_28 показав, що до нього прийшов ОСОБА_10 , нібито з фірми «Трубопрофіль» і запропонував металобрухт. ОСОБА_10 запропонував, що Договір буде складений з боку його фірми. Потім останній прийшов до ПАТ «Вторсплав» зі своїми документами, а він, ОСОБА_29 , в свою чергу, також підготував документи, які згодом були підписані сторонами. З боку ПАТ «Вторсплав» Договір був підписаний генеральним директором. Грошові кошти були перераховані платіжним дорученням, однак в установлений Договором строк, металобрухт до ПАТ «Вторсплав» поставлений не був, а ОСОБА_10 зник. Згодом ПАТ «Вторсплав» розпочало шукати фірму, з якої прийшов ОСОБА_10 , а виявилось, що ця фірма банкрут.

Свідок ОСОБА_30 показала, що вона працювала у ПАТ «Вторсплав», яке уклало Договір з «Трубопрофіль» про поставку металобрухту, за яким ПАТ «Вторсплав» сплатило грошову суму, однак Постачальник не поставив металобрухт.

Свідок ОСОБА_31 показав, що у 2013 році до інституту надійшло повідомлення від слідчого про те, що на території Дитячого оздоровчого табору, адреса: АДРЕСА_3 затримані особи, які фотографували цей об`єкт та представляли його як свою власність з метою продажу третім особам. Зазначив, що ніяких договорів вони з обвинуваченим, ПАТ «Вторсплав» не укладали, по базі даних таких договорів не має. Дитячий оздоровчий табір вони придбали для його відновлення, територія якого охоронялась.

Свідок ОСОБА_32 показав, що у 2013 році ОСОБА_10 запропонував йому порізати металевий паркан табору, розібрати об`єкт під демонтаж, попросив знайти кошти. Він звернувся за допомогою до ОСОБА_28 , той в свою чергу звернувся до свого директора. ОСОБА_10 самостійно їздив укладав договір. Гроші були перераховані, але до роботи вони так і не приступили. Також зауважив, що він з ОСОБА_10 їздили на об`єкт, він йому все показував та роз`яснював. ОСОБА_10 знав дорогу до табору. ОСОБА_10 запевнив його, що власник об`єкта його знайомий. Ніяких документів він не бачив. Пояснив, що він, ОСОБА_28 та ОСОБА_10 були зацікавлені в пошуках об`єктів для заробітку.

Свідок ОСОБА_17 показав, що він є генеральним директором ПАТ «Вторсплав», дільниця розташована по вул. Достоєвськогого м. Харкові. У 2013 році до нього звернувся його агент по постачанню ОСОБА_28 з проханням підписати договір по придбанню металобрухту з попередньою оплатою. Через бухгалтера підприємства були переведені грошові кошти двома платежами по 30000 грн. Відповідальною особою був ОСОБА_28 . Гроші підприємство перевело, але металобрухт так і не надійшов. ОСОБА_28 розповів, що власники об`єкту відмовились від виконання своїх зобов`язань. Також пояснив, що він ОСОБА_10 бачив один раз в бухгалтерії.

Свідок ОСОБА_33 показала, що вона працює фінансовим директором на ПАТ «Вторсплав». До її обов`язків входило укладання договору. Договір поставки металобрухту приносив ОСОБА_10 та ще один чоловік, ім`я якого вона не пам`ятає. Прав на майно свідок не перевіряла, це не входить до її повноважень. ПАТ «Вторсплав» перерахувало двома платежами грошові кошти по 30000 грн. на виконання своїх зобов`язань перед постачальником металобрухту. Зазначила, що після внесення суми, металобрухт до ПАТ «Вторсплав» так і не надійшов.

Свідок ОСОБА_34 показав, що він знайомий з ОСОБА_10 і на його, ОСОБА_34 автомобілі ОСОБА_32 та ОСОБА_10 виїжджали до піонерського табору «Вогник».

Винуватість ОСОБА_10 у вчиненнікримінальних правопорушень,передбачених ч.2ст.190,ч.5ст.27,ч.1ст.366КК України за який його засуджено, підтверджується також сукупністю наступних досліджених у судовому засіданні доказів, зокрема:

- договором поставки №164 від 13 листопада 2013 року, відповідно до якого ТОВ «Трубопрофіль» взяло на себе зобов`язання поставити брухт металу на ПАТ «Підприємство Вторсплав»;

- специфікацією до вказаного договору №164 від 13 листопада 2013 року з посиланням на характеристики брухту металу;

- рахунком-фактурою №СФ-87 відповідно до якої ПАТ «Підприємство Вторсплав» повинні перерахувати передплату за брухт металу в сумі 60000 грн. ТОВ «Трубопрофіль»;

- висновком експерта №68 від 17 березня 2014 року відповідно до якого відтиски круглої печатки ТОВ «Трубопрофіль» ідентифікаційний код 35633973 на договорі поставки №164 від 13 листопада 2013 року, на специфікації до договору поставки №164 від 13 листопада 2013 року, на рахунку-фактури №СФ-87 від 14 листопада 2013 року виконані печаткою ТОВ «Трубопрофіль»;

- висновком експерта №127 від 31.03.2014 року відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_13 в договорі поставки №164 від 13.11.2013 в графі «Поставщик», специфікації до договору поставки №164 від 13.11.2013 в графі «Ломосдатчик» та в рахунку фактурі №СФ-87 від 14.11.2013 строчці «Виписав (ла):» виконані не ОСОБА_13 , а іншою особою (особами);

Доводи сторони захисту про те, що при проведенні експертизи не були використані вільні зразки підпису ОСОБА_13 , як на підставу визнання цього висновку недопустимим, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки при проведені судової експертизи були використанні підписи ОСОБА_13 , які містилися в інших документах та підписані ним особисто, у тому числі під час загальних зборів ТОВ «Турбопрофіль».

До того ж, відповідно до постанови про призначення експертизи відібрати експериментальні зразки підпису ОСОБА_13 не надалося можливим, оскільки останній переховувався від органів досудового слідства.

- випискою з банківського рахунку ТОВ «Трубопрофіль» в «Банку Кіпру» з якої вбачається перерахування коштів як передплата за металобрухт в сумі 40000 грн. та 20000 грн.;

- платіжним дорученням від 15 листопада 2013 року відповідно до якого ПАТ «Підприємство Вторсплав» перерахувало кошти у сумі 40000 грн. ТОВ «Трубопрофіль» в якості передплати за металобрухт;

- платіжним дорученням від 22 листопада 2013 року відповідно до якого ПАТ «Підприємство Вторсплав» перерахувало кошти у сумі 20000 грн. ТОВ «Трубопрофіль» в якості передплати за металобрухт;

- протоколом проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_32 , який вказав на місце розташування дитячого табору «Вогник», куди його возив ОСОБА_10 , де мали намір вирізати металобрухт;

- протоколом впізнання особи, відповідно до якого свідок ОСОБА_28 впізнав ОСОБА_10 , як особу, котра звернулася до нього з питанням поставки металобрухту в листопаді 2013 року.

Посилання сторони захисту на здійснення платежів за іншою підставою, а не за договором №164, є хибними, та спростовуються даними, які містяться у платіжних дорученнях, відповідно до яких, призначенням платежу є передплата за металобрухт за договором №164.

Посилання сторони захисту на не проведення допиту ОСОБА_13 , як на неповноту судового розгляду і відповідно - як підставу для скасування вироку, є безпідставними, оскільки причетність ОСОБА_10 підтверджується саме сукупністю всіх доказів, які не викликають сумнівів у колегії суддів та є достатніми для підтвердження винуватості ОСОБА_10 .

Також позбавлені підґрунтя і доводи апеляційної скарги сторони захисту про порушення правил підслідності.

Згідно ч.1 ст.216 КПК України, кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст.190, ч.5 ст.27, ч.1 ст.366 КК України, віднесені до підслідності слідчих органів Національної поліції.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження досудове розслідування було проведено слідчим відділом Ленінського РВ ХМУ ГУМВС в Харківській області, тобто з дотриманням передбачених ч.1 ст.216 КПК України правил предметної (родової) підслідності.

Згідно ч.2 ст.218 КПК України якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він зобов`язаний протягом п`яти днів з дня встановлення таких обставин письмово повідомити про них прокурора та проводити розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.

Як слідує із матеріалів кримінального провадження, на підставі заяви ПАТ «Підприємство Вторсплав» в особі генерального директора ОСОБА_17 від 17.01.2014 року на ім`я прокурора Ленінського району м. Харкова, було розпочате досудове розслідування за ч.2 ст.190 КК України, підслідність якого постановою прокурора від 22 січня 2014 року було визначено за слідчим відділом Ленінського РВ ХМУ ГУМВС в Харківській області.

Зазначена постанова прокурора відповідає вимогам ст.110 КПК України, вона прийнята передбаченим у ч.2 ст.218 КПК України належним суб`єктом, містить належне мотивування прийнятого рішення та узгоджується з положеннями ч.2 ст.218 КПК України.

Таким чином, вищевказане рішення про визначення підслідності прийнято з дотриманням належної правової процедури застосування ч.2 ст.218 КПК України, а тому уповноважені особи слідчого відділу Ленінського РВ ХМУ ГУМВС в Харківській області діяли в межах своїх повноважень.

Під час розслідування кримінального провадження за ч.2 ст.190 КК України слідчим СВ Ленінського РВ ХМУ ГУМВС в Харківській області було виявлено вчинення ОСОБА_35 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.366 КК України, відомості про яке були внесені до ЄРДР і прокурор, який здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, своєю постановою від 04 квітня 2014 року визначив підслідність цього кримінального провадження за слідчим відділом Ленінського РВ ХМУ ГУМВС в Харківській області та об`єднав вищевказані кримінальні провадження в одне провадження.

Наведене свідчить про те, що досудове розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_10 за ч.2 ст.190, ч.5 ст.27, ч.1 ст.366 КК України здійснювалося з дотриманням належної процедури застосування ч.2 ст.218 КПК України і вимог ч.1 ст.217, ст.110 КПК України уповноваженими особами Ленінського РВ ХМУ ГУМВС в Харківській області, тобто належним органом, а тому одержані у кримінальному провадженні докази є допустимими.

З огляду на наведене, твердження апеляційної скарги сторони захисту про те, що судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_10 було здійснено Ленінським районним судом м.Харкова з порушення правил територіальної підсудності, також позбавлені підстав.

Оцінивши зазначені докази в їх сукупності, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, а кваліфікацію його дій, за ч.2 ст.190, ч.5 ст.27, ч.1 ст.366, ч.2 ст.289, ч.1 ст.357 КК України, правильною.

За таких обставин, підстав для задоволення спільної апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , колегія суддів не вбачає.

Разом з цим, згідно п.2 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Відповідно до ч.2 ст.49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.284 і ч.1 ст.285 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч.3 ст.285 КПК України у разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

Згідно ч.5 ст.74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбаченихстаттею 49цього Кодексу.

За змістом цих вимог закону слідує, що суд за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст.49 КК України, та за відсутності згоди підозрюваного, обвинуваченого звільняє обвинуваченого від покарання на підставі ч.5 ст.74 КК України.

Згідно ч.2 ст.12 КК України передбачені ч.1 ст.357, ч.5 ст.27, ч.1 ст.366 КК України діяння відносяться до кримінальних проступків які були вчинені ОСОБА_10 в червні 2013 року та 13 листопада 2013 року.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 листопада 2015 року ОСОБА_10 було оголошено у розшук, оскільки останній навмисно ухилявся від явки до Апеляційного суду Харківської області.

11 листопада 2016 року місцезнаходження обвинуваченого ОСОБА_10 було встановлено (т.2 а.с.198-201).

Таким чином, як з часувчинення кримінальнихпроступків, передбачених ч.1 ст.357, ч.5 ст.27, ч.1 ст.366 КК України так і з дня встановлення місцезнаходження обвинуваченого ОСОБА_10 передбачений ч.2ст.49КК Українип`ятирічний строкдавності станомна 18січня 2022року -закінчився.

Враховуючи, що обвинувачений в судовому засіданні заперечував проти звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження за його обвинуваченням за ч.1 ст.357, ч.5 ст.27, ч.1 ст.366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни вироку суду першої інстанції та звільнення обвинуваченого ОСОБА_10 від покарання, призначеного за ч. 1 ст.357, ч.5 ст.27, ч.1 ст.366 КК України.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити частково.

Спільну апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 , захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 27 липня 2018 року щодо ОСОБА_10 змінити.

Звільнити ОСОБА_10 від призначеного за ч.5 ст.27, ч.1 ст.366, ч.1 ст.357 КК України покарання на підставі ч.5 ст.74, ч.2 ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Вважати ОСОБА_10 засудженим:

- за ч.2 ст.190 КК України на 1 рік обмеження волі;

- за ч.2 ст.289 КК України на 6 років позбавлення волі без конфіскації належного майна.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_10 покарання 6 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Московського районного суду м. Харкова від 17.08.2012 року та визначити ОСОБА_10 остаточне покарання 6 років 3 місяці позбавлення волі без конфіскації майна з позбавлення права займати посади і займатися діяльністю, пов`язаною з розпорядчою та фінансово-господарською діяльністю строком на 1 рік.

У решті вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: