Рішення

від 19.01.2022 по справі 616/833/21

ВЕЛИКОБУРЛУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 616/833/21

Провадження № 2/616/45/22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"19" січня 2022 р. смт. Великий Бурлук

Великобурлуцький районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Подмаркової Ю.М.,

за участі: секретаря судового засідання - Непийвода А.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Новикова Є.В. ,

представника третьої особи - Юнакова Є.О.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до комунального закладу "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Вільхуватська сільська рада, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.

03.12.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до комунального закладу "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради" (далі КЗ "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради"), з вимогами:

- визнати незаконним та скасувати наказ КЗ "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради" № 206 від 08.11.2021 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 та допустити її до виконання посадових обов`язків на займаній посаді вихователя дошкільного підрозділу закладу;

- зобов`язати КЗ "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради" виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення її від роботи.

Позовна заява мотивована тим, що вона працює вихователем дошкільного навчального підрозділу КЗ "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради". 13.10.2021 директором комунального закладу "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради" було видано наказ про попередження працівників закладу про відсторонення від роботи №113-к, в якому зазначено, що "працівники КЗ "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільсьої ради", які не пройшли обов`язкове щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом Sars-CoV-2", можуть бути відсторонені з 07.11.2021. Зазначила, що 03.09.2021 нею була надана відповідачу довідка про наявність протипоказань та звільнення від щеплення від коронавірусної хвороби на два місяці. На момент видання оскаржуваного наказу її стан здоров`я не змінився, жодних покращень здоров`я не зафіксовано, отже, ризики побічних ефектів від медичного втручання, щеплення від COVID-19, наявні і на теперішній час. 09.11.2021 керівником КЗ "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради" було видано наказ № 206 від 08.11.2021, яким її було відсторонено від роботи "на строк до здійснення щеплення проти COVID-19". Зазначений наказ прийнято на підставі підзаконних нормативно-правових актів, що суперечить Конституції України та з порушенням встановленого чинним законодавством порядку. Окрім того, вказала що відповідачем порушено норми чинного трудового законодавства, національного законодавства в сфері захисту населення від інфекційних хвороб та законодавства про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення, міжнародно-правових актів, основ законодавства про охорону здоров`я України.

Враховуючи, що відповідач без законних підстав відсторонив її від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, просить суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Попередньо, сума невиплаченої середньої заробітної плати за один місяць незаконного відсторонення від роботи складає 9219,98 грн.

Позивачем зазначено, що вона не давала згоди на її відсторонення, про що свідчить відмітка на спірному наказі, не отримувала жодних попереджень та повідомлень від відповідача про зміну істотних умов праці у строк за 2 місяці до відсторонення.

Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Інші заяви по суті справи.

11.01.2022 від директора КЗ "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради" Новикова Є.В. надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено, що його прийнято на роботу керівником відповідно до контракту від 12.06.2020, затвердженого рішенням Великобурлуцької районної ради Харківської області від 12.06.2020 № 1034-VII. Проти задоволення позову заперечує, вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими. Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 09.12.2020 № 1236 з 19.12.2020 по 31.03.2022 на території України установлено карантин, діяльність закладу в цей період повинна відповідати протиепідемічним заходам. Наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, який набув чинності 08.11.2021, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, зокрема закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16.09.2011 № 595. ОСОБА_1 такої довідки не надала. 08.11.2021 набули чинності зміни до постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236, внесені постановою КМУ від 20.10.2021 № 1096 зокрема пункт 41-6 доповнено нормою щодо відсторонення працівників: 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Відповідно до пункту 2 статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб", статті 46 КЗпП, наказу № 2153 та постанови № 1096 ним, як керівником закладу загальної середньої освіти, було виконано норми наказу № 2153 та постанови № 1096 шляхом: письмового повідомлення працівників під підпис про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 з проханням надати в строк до 07.11.2021 документи, що підтверджують щеплення, або довідку лікаря про абсолютне протипоказання із зазначенням, що в разі ненадання документів працівник може бути тимчасово відсторонений; оформлення наказу про відсторонення працівників, встановлення строку відсторонення та умов про оплату праці (без збереження зарплати або із її збереженням) з обов`язковим ознайомленням працівників.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 08.12.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків, позивачем усунуто недоліки у справі.

Ухвалою від 17.12.2021 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду. Окрім того, до участі в справі якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, залучено Вільхуватську сільську раду.

Участь у справі сторін та інших учасників справи.

У судовому засіданні позивач наполягала на задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

ОСОБА_1 пояснила, що вона має ряд хронічних захворювань та протипоказання до вакцинації проти COVID-19. Відповідну довідку сімейного лікаря вона надавала. Вважає, що вакцинація проти COVID-19 не є обов`язковою і примушувати її до цього є протиправними діями. Внаслідок незаконного відсторонення вона була позбавлена конституційного права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. На її утриманні перебувають двоє дітей, яких вона виховує самостійно. Через відсторонення від роботи її та дітей було позбавлено засобів до існування.

Представник відповідача Новиков Є.В. просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснив, що відсторонення позивача відповідало вимогам чинного законодавства.

Представник третьої особи Юнаков Є.О. просив відмовити у задоволенні позовних вимог через їх безпідставність та необґрунтованість.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

01.04.2002 ОСОБА_1 було прийнято тимчасово на 0,5 ставки вихователя групи продовженого дня ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Вільхуватка Великобурлуцького району з оплатою згідно до законодавства, з 17.01.2012 ОСОБА_1 переведено на посаду вихователя Вільхуватського навчально-виховного комплексу Великобурлуцької районної ради з платою згідно зі штатним розписом, що вбачається з витягу з наказу № 52-ВК від 01.04.2002, наказу № 9-к від 16.01.2012 відділу освіти Великобурлуцької районної державної адміністрації та наказу № 3-К від 16.01.2012 Вільхуватського навчально-виховного комплексу Великобурлуцької районної ради Харківської області (а. с. 27, 28, 29).

На підставі рішення Великобурлуцької районної ради Харківської області № 749-VII ВІД 27.07.2018 назву закладу змінено на комунальний заклад "Вільхуватський ліцей Великобурлуцької районної ради Харківської області", в подальшому, на підставі рішення Вільхуватської сільської ради № 66-VIIІ від 29.01.2021 заклад перейменовано на комунальний заклад "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради".

Відповідні записи внесено до трудової книжки ОСОБА_1 (а. с. 30).

Наказом № 113-к від 13.10.2021 комунального закладу "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради" ОСОБА_1 було попереджено про те, що працівники, які не пройшли обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом Sars-CoV-2, про можливе відсторонення від роботи з 07.11.2021. З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 18.10.2021 (а. с. 26).

Наказом № 206 від 08.11.2021 комунального закладу "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради" ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09.11.2021 на строк до здійснення щеплення проти COVID-19. Пунктом 2 вказаного наказу встановлено, що оплата праці на період відсторонення не виплачується, так як працівники тимчасово увільняються від виконання своїх трудових обов`язків та не виконують роботу, відповідно до норм ч. 1 ст. 94 КЗпП та ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" (а. с. 24).

З довідки сімейного лікаря комунального некомерційного підприємства "Великобурлуцький центр первинної медико-санітарної допомоги" Великобурлуцької селищної ради від 31.08.2021 вбачається, що ОСОБА_1 звільнена від щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 терміном на два місяці (а. с. 25).

На підтвердження виконання своїх посадових обов`язків ОСОБА_1 надано копію посадової інструкції вихователя дошкільного навчального закладу, яка затверджена наказом 124 Вільхуватського навчально-виховного комплексу Великобурлуцької районної ради Харківської області 01.09.2016 (а. с. 31-35).

Згідно довідки Вільхуватської сільської ради № 02-30/2096 від 18.11.2021 вихователь ОСОБА_1 за період з 01.09.2021 по 08.11.2021 отримала дохід у розмірі 20480,73 грн (за вересень 2021 - 5612,16 грн, за жовтень 2021 - 12827,79 грн, за листопад 2021 - 2040,78 грн) (а. с. 36).

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами 1, 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 49 Конституції України встановлює, що держава, зокрема, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні X і Y проти Нідерландів (X and Y v. the Netherlands), п. 22, Series A № 91, ЄСПЛ нагадав, що фізична недоторканність особи охоплюється поняттям приватного життя , яке захищається статтею 8 Конвенції.

У рішеннях Y.F. проти Туреччини (Y.F. v. Turkey), заява № 24209/94, п. 33, та Соломахін проти України (Solomakhin v. Ukraine), заява № 24429/03, п. 33, ЄСПЛ вказав, що тіло особи стосується найбільш особистісного аспекту приватного життя і обов`язкове медичне втручання, навіть якщо воно є мінімальним, становить втручання у це право. Таке втручання призводить до порушення статті 8 Конвенції, якщо не доведено, що воно здійснювалось згідно із законом , переслідувало одну або більше законних цілей, визначених пунктом 2, та їхнє досягнення було необхідним у демократичному суспільстві .

У рішенні Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165, ЄСПЛ вказав, що приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру . Стаття 8 Конвенції захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом . Поняття приватне життя в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на приватне життя .

Згідно з практикою ЄСПЛ вислів згідно із законом у пункті 2 статті 8 Конвенції вимагає серед інших речей, що захід, про який йдеться, повинен мати підґрунтя в національному законодавстві (рішення у справі Олександра Дмітрієва проти Росії (Aleksandra Dmitriyeva v. Russia), заява № 9390/05, п. 104).

У пункті 266 рішення Вавржичка ті інші проти Чеської Республіки (Vavшiиka and Others v. the Czech Republic), заява № 47621/13) ЄСПЛ вказав, що оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство. Водночас, закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, щоб ті, кого вони стосуються, могли регулювати свою поведінку та, в разі необхідності, передбачити до розумного ступеню наслідки своєї поведінки.

Статтею 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно статті 46 КЗпП відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно статті 10 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; в) вживати передбачених Законом України "Про екстрену медичну допомогу", заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; г) виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Частинами 2, 3 статті 30 вищевказаного Закону визначено, що щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Статтею 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У статті 1 вищевказаного Закону встановлено, що календар профілактичних щеплень це нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Згідно частини 1 статті 13 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб для профілактичних щеплень застосовуються медичні імунобіологічні препарати вітчизняного та зарубіжного виробництва, зареєстровані в Україні в установленому законодавством порядку.

Стаття 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб визначає, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред`явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Статтею 7 вищевказаного Закону визначено, що підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема, усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно частини 1 статті 30 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення Кабінет Міністрів України відповідно до закону встановлює карантинно-обмежувальні заходи на території виникнення і поширення інфекційних хвороб та уражень людей.

Пунктом й статті 40 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення визначено, що головний державний санітарний лікар України у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. У поданні зазначаються: період і межі території встановлення карантину; перелік проведення необхідних профілактичних, протиепідемічних та інших заходів, які можуть бути проведені у зв`язку з введенням режиму надзвичайного стану і встановленням карантину, виконавці цих заходів; вичерпні тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, додаткові обов`язки, що покладаються на них.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України Про правовий режим надзвичайного стану надзвичайний стан може бути введений в разі виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (зокрема, пандемій), що створюють загрозу життю і здоров`ю значних верств населення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 17 вищевказаного Закону у разі введення надзвичайного стану з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 4 цього Закону, крім заходів, передбачених статтею 16 цього Закону, можуть також здійснюватися такі заходи, зокрема: встановлення карантину та проведення інших обов`язкових санітарних та протиепідемічних заходів.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ) від 16.09.2011 № 595 із змінами та доповненнями затверджено Календар профілактичних щеплень в Україні, Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, Перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Пунктами 1, 2, 3 Календаря профілактичних щеплень в Україні визначено, що цей Календар є нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.

Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби.

Розділ IV вищевказаного Календарю визначає конкретний перелік захворювань та відповідних категорій осіб за віком чи видом роботи, які підлягають щепленням на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. При цьому, цим розділом визначено, що ендемічна територія - територія, у межах якої протягом тривалого часу реєструються непоодинокі випадки захворювання населення певною інфекційною хворобою, а епідемічні показання - показання до проведення активної імунопрофілактики, що не передбачена вакцинацією за віком, у разі виникнення неблагополучної епідемічної ситуації або загрози її виникнення, а також при можливому ризику інфікування у випадку контакту особи з джерелом інфекції.

Крім того, у пункті 4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень вказано, що щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (в редакції, яка набула чинності з 08.11.2021) визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070).

Зазначений наказ МОЗ від 04.10.2021 №2153 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928, наказ набрав чинності 08.11.2021 - через один місяць з дня його офіційного опублікування 08.10.2021 в Офіційному віснику України.

Відповідно до п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вищевказаний пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України набрав чинності 08.11.2021, про що вказано у постанові від 20 жовтня 2021 р. № 1096.

Суд зазначає, що відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби за своєю суттю є терміновим запобіжним заходом у сфері трудових правовідносин, спрямованим на усунення від роботи тієї особи, перебування якої на роботі може становити небезпеку для її життя та здоров`я або для життя та здоров`я інших осіб. Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є суттєвим обмеженням права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України. З огляду на зміст статей 43, 49, 64 Конституції України, суд має оцінити відповідність відсторонення позивача від роботи національному законодавству в аспекті вказаних статей Конституції України у взаємозв`язку із нормами інших законів та підзаконних актів.

Крім того, тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку із цим, суд має оцінити чи було таке відсторонення передбачено законом в розумінні статті 8 Конвенції.

В даному випадку відсторонення позивача від роботи напряму пов`язане із введенням в Україні карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. У Переліку, який є додатком до наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, обов`язковість щеплення проти COVID-19 пов`язана саме із періодом дії карантину.

Згідно ч. 3 ст. 30 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я , ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , ч. 1 ст. 30 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення Кабінету Міністрів України надано повноваження запроваджувати карантин на певних територіях або на всій території України. Разом з тим, норми всіх цих трьох законів визначають, що таке повноваження має реалізовуватися Кабінетом Міністрів України відповідно до закону, тобто у порядку, встановленому законом.

Порядок встановлення карантину визначений статтею 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та пунктом й статті 40 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення . Ці норми чітко визначають, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. В свою чергу, головний державний санітарний лікар України наділений повноваженням вносити таке подання у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 4, а також пункту 4 частини 1 статті 17 Закону України Про правовий режим надзвичайного стану також видно, що встановлення карантину пов`язується із запровадженням режиму надзвичайного стану.

Отже, встановлення карантину на всій території України та введення відповідних карантинних обмежень можливе лише тоді, коли в Україні чи в окремих її місцевостях введено режим надзвичайного стану. На думку суду, правильність цього висновку додатково підтверджується характером та ступенем деяких обмежень, можливість запровадження яких передбачена ч. 4, 5 ст. 29, ст. 30 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , а також характером та ступенем деяких обмежень, які були фактично запроваджені постановою КМУ від 9 грудня 2020 р. № 1236 щодо запровадження карантину (суттєві обмеження права вільного пересування, права на підприємницьку діяльність, права на працю тощо).

В даному випадку в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану, проте Кабінет Міністрів України ввів карантин та запровадив для деяких працівників такі суттєві обмеження права на працю, які згідно статті 64 Конституції України допустимі лише за умови введення режиму надзвичайного стану. За таких обставин, тривале обмеження права позивача на працю у вигляді відсторонення від роботи внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19 не відповідає статтям 43 та 64 Конституції України.

Оцінюючи відповідність підстав та процедури відсторонення позивача від роботи іншим нормам національного законодавства України, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб працівники відсторонюються від виконання певних видів робіт лише тоді, коли вони відмовляються чи ухиляються від проходження обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. В даному випадку порядок проходження обов`язкових профілактичних щеплень встановлений Законом України Про захист населення від інфекційних хвороб .

Так, перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення визначаються відповідним календарем, що встановлено статтею 1 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб . Норми вказаного Календаря, який затверджений наказом МОЗ України, також визначають, що саме цей календар встановлює перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Розділ IV вищевказаного Календарю визначає конкретний перелік захворювань та відповідних категорій осіб за віком чи видом роботи, які підлягають щепленням на ендемічних територіях та за епідемічними показаннями.

Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень також чітко визначає, що щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні. Вказане положення прийнято на виконання вимог статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , де вказано, що порядок проведення профілактичних щеплень встановлює відповідний центральний орган виконавчої влади.

Однак, захворювання COVID-19 та щеплення проти нього відсутні у будь-якому із розділів Календаря профілактичних щеплень. На думку суду, встановивши перелік певних професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, МОЗ України повинен був внести вказане захворювання, а також строки щеплення проти нього до відповідного Календаря. Без внесення відповідного захворювання та строків щеплення проти нього до Календаря, щеплення проти такого захворювання не набуває статусу обов`язкового профілактичного згідно вимог Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб .

Наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 лише затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Проте, у наказі не вказано, що таке щеплення має бути внесено до Календаря профілактичних щеплень як обов`язкове.

Отже, щеплення проти COVID-19 не набуло статусу обов`язкового профілактичного.

Окрім того, зміст деяких положень оскаржуваного наказу про відсторонення позивача від роботи не відповідає фактичним обставинам спірних правовідносин, а також деяким нормам трудового законодавства.

Так, згідно оскаржуваного наказу позивач була відсторонена від роботи на строк до здійснення щеплення проти СОVID-19. Поряд з тим, щеплення від СОVID-19, відповідно до наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153, є обов`язковим лише на період дії відповідного карантину та в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Вищевказані недоліки у наказі про відсторонення від роботи додатково свідчать про порушення прав позивача.

Таким чином суд вважає за необхідне визнати незаконним та скасувати наказ директора КЗ "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради" № 206 від 08.11.2021 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Частиною другою статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як роз`яснено в п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України, якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Такий висновок щодо порядку обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідає правовій позиції Верховного суду з цього питання, то у справі № 501/2316/15-ц від 26.08.2020 року.

Отже, у даному випадку період вимушеного прогулу позивача складає період часу з 09.11.2021 по 19.01.2022 (з дня відсторонення особи від роботи по день ухвалення судом рішення про поновлення позивача на роботі).

Згідно довідки Вільхуватської сільської ради № 02-30/2096 від 18.11.2021 про доходи за останні два календарних місяці, що передують відсторонення від роботи, (якими у даному випадку є вересень 2021 року та жовтень 2021 року), позивачу було нараховано заробітну плату у вересні 2021 року в розмірі 5612,16 грн, в жовтні 2021 року 12827,79 грн, а всього 18439,95 грн, кількість робочих днів у зазначений період склала 42.

Будь-яких інших відомостей щодо кількості робочих днів позивача та фактично відпрацьованого ним часу у зазначений період сторонами суду не надано.

Підставою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 439,05 грн (18439,95 гривень : 42).

Таким чином, заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу за період з 09.11.2021 по 19.01.2022 складає 21513,45 грн (439,05х49 робочих днів).

В частині стягнення середнього заробітку належить звернути рішення до виконання негайно в межах платежу за один місяць.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно платіжних доручень № 27 від 15.12.2021 та № 28 від 15.12.2021 при пред`явленні позову до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1816,00 грн.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1816,00 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 282, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати наказ директора комунального закладу "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради" від 08.11.2021 № 206 в частині відсторонення вихователя дошкільного підрозділу ОСОБА_1 від роботи з 09.11.2021 на строк до здійснення щеплення проти COVID-19 та зобов`язати допустити її до виконання своїх трудових обов`язків.

Стягнути з комунального закладу "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.11.2021 по 19.01.2022 у розмірі 21513 (двадцять одна тисяча п`ятсот тринадцять) грн. 45 к. без урахування податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з комунального закладу "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Великобурлуцький районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Мілове Великобурлуцького району Харківської області, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;

відповідач - комунальний заклад "Вільхуватський ліцей Вільхуватської сільської ради", юридична адреса: 62620, с. Вільхуватка, Куп`янський район, Харківська область, вул. Синько, б. 31, код ЄДРПОУ 06718081;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Вільхуватська сільська рада, юридична адреса: 62620, с. Вільхуватка, Куп`янський район, Харківська область, вул. Синько, б. 28, код ЄДРПОУ 04399223.

Повний текст рішення складено 25.01.2022.

Головуючий: Ю.М. Подмаркова