Рішення

від 28.01.2022 по справі 233/5193/21

КОСТЯНТИНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

233 № 233/5193/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2022 року м. Костянтинівка

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Левчук О.О.,

з участю секретаря судового засідання Рамазанової В.Х.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача-адвоката Ісаєва Є.А.,

представника відповідача Ібрагімова Р.Н.о.,

представника третьої особи Чалікова Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Костянтинівка у загальному позовному провадженні справу №233/5193/21 за позовом:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1

до

відповідач: Новодмитрівського ліцею Костянтинівської міської ради, юридична адреса: Донецька область Костянтинівський район с. Новодмитрівка вул. Севастопольська, 1

третя особа: Управління освіти Костянтинівської міської ради, юридична адреса: Донецька область м. Костянтинівка проспект Ломоносова, 150

про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами до Новодмитрівського ліцею Костянтинівської міської ради, третя особа: Управління освіти Костянтинівської міської ради, у якій просить:

- визнати незаконним та скасувати Наказ від 08.11.2021 року №83-к Про відсторонення від роботи вчителя трудового навчання, інформатики, Захисту України Новодмитрівського ліцею Олексія Бамбалова ;

- поновити ОСОБА_1 на роботі відповідно до умов укладеного трудового договору;

- стягнути з Новодмитрівського ліцею Костянтинівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 року по день поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01 вересня 2014 року його було прийнято на посаду вчителя трудового навчання до Новодмитрівського навчально-виховного комплексу, який в подальшому було перейменовано в Новодмитрівський ліцей Костянтинівської міської ради. Підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , копія якої додається.

01 листопада 2021 року, від директора навчального закладу він отримав повідомлення Про обов`язкове профілактичне щеплення від СОVID-19 . Відповідно до якого його було повідомлено про необхідність надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19. У разі ненадання відповідної довідки його з 08.11.2021 року, буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

08.11 2021 року, прийшов до свого робочого місця він отримав Наказ від 08.11.2021 року №83-к Про відсторонення від роботи… , відповідно якого його відсторонили від виконання його професійних обов`язків без збереження заробітної плати, на час відсутності щеплення проти СОVID-19.

З зазначеним Наказом він не погодився, але до виконання своїх обов`язків все одно допущенний не був.

Вважає наказ про відсторонення від роботи незаконним та таким, що порушує його трудові, цивільні та конституційні права.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12.11.2021 року позов залишено без руху та надано строк для їх усунення.

15.11.2021 року надійшли документи по вище вказаній ухвалі суду.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15.11.2021 року провадження по цивільній справі відкрито та призначено попередній судовий розгляд по справі у судовому засіданні на 14.12.2021 року.

30.11.2021 року представником відповідача надано суду відзив на позовну заяву (а.с.32-34), з якого вбачається, що твердження позивача викладеними в позовній заяві Новодмитрівський ліцей Костянтинівської міської ради вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне:

Згідно зі статтею 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та статтею 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в Україні обов`язковими з профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

За змістом тієї ж статті передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження інших працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України.

Наразі наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти СОVID-19 підлягають працівники:

1)центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів;

2)місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів;

3)закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 №2070).

Відповідно до постанови КМУ №1236 керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1)контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021р. №2153;

2)відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу , крім тих. які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СОVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3)взяття до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу ; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відповідно до ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення Порушення правил щодо карантину людей , яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України Про захист населення від інфекційних хвороб , іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Директором Новодмитрівського ліцею Костянтинівської міської ради було вжити всі заходи щодо повідомлення Позивача про зміни в законодавстві та несприятливі наслідки, а також відповідальність за їх порушення. Неодноразово було запропоновано зробити принаймні одне щеплення в зручний час, але заявник свідомо відмовлявся від обов`язкової вакцинації, не надаючи жодних законодавчо підкріплених аргументів щодо підстав відмови

Таким чином, наказ Новодмитрівського ліцею Костянтинівської міської ради №83-к від 08.11.2021р. Про відсторонення від роботи вчителя трудового навчання, інформатики. Захисту України Новодмитрівського ліцею Олексія Бамбалова є правомірним та таким що відповідає чинному законодавчу України.

Відповідно до п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 №731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу, антикорупційної та тендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ №2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції Право на повагу до приватного і сімейного життя , а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Відтак, чинне законодавство з питань вакцинації пройшло належну процедуру узгодження, реєстрації та публікації, розроблено спираючись на міжнародний досвід, та не оскаржено в судовому порядку, а отже виключає можливість порушення конституційних прав та свобод Позивача.

Просили суд відмовити ОСОБА_1 в задоволені позовних вимог у повному розмірі та закрити провадження по справі.

01.12.2021 року представником третьої особи надано суду пояснення на позовну заяву (а.с.40-43), з якого вбачається, що ознайомившись із позовною заявою Управління освіти Костянтинівської міської ради вважає за необхідне викласти свої пояснення та аргументи щодо наведених Позивачем тверджень та мотиви їх відхилення:

Керуючись ст.46 КЗпП, ч.2 ст.12 ЗУ Про захист населення від інфекційних хвороб , наказом МОЗ Про затвердження Переліку професій виробництв та організацій, працівника яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням , п.41-6 Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020р., на підставі попереднього листа-повідомлення від 01.11.2021 р. за №021 Про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 , директором Новодмитрівського ліцею Костянтинівської міської ради було видано наказ №83-к від 08.11.2021р. Про відсторонення від роботи вчителя трудового навчання, інформатики. Захисту України Новодмитрівського ліцею Олексія Бамбалова .

Статтею 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили, тобто до моменту отримання щеплення

Обов`язковому відстороненню від виконання професійних обов`язків підлягають працівники та державні службовці, які свідомо відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, що визначенні постановою МОЗ №1236, яка регулює основні протиепідеміологічні вимоги й карантинні обмеження, а самі посадові особи визначені переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021р. №2153

Відповідно до Переліку, затвердженого наказом МОЗ від 4 жовтня 2021р. №2153, обов`язковим профілактичним щепленням підлягають працівники: 1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до п.14 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015р. №267, ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та ст.27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення уповноважують Міністерство затверджувати перелік професій де запроваджено обов`язкову вакцинацію проти нових інфекційних хвороб.

Положеннями чинного законодавства України передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

За змістом ст.7 ЗУ Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення зобов`язує роботодавця здійснювати відсторонення працівників за підстав, передбачених законодавством.

Ст.10 ЗУ Про охорону здоров`я : кожен громадянин має проходити обов`язкове профілактичне щеплення й за потреби сприяти в його отриманні. Адже профілактичні щеплення проводять не лише для захисту однієї особи від зараження певною хворобою, а для формування колективного системного імунітету.

Ст.3 ЗУ Про оплату праці заробітна плата сплачується за фактично виконану роботу. Якщо ж людину було відсторонено, роботу вона не виконує, тож і платню їй не нараховують.

Кодекс про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність роботодавця у розмірі від 34 до 170 тисяч гривень, якщо він не відсторонить працівника, зокрема й це буде порушення норм та вимог положень ЗУ Про захист населення від інфекційних хвороб .

Керуючись чинним законодавством України, не бажаючи настання несприятливих наслідків для свого підлеглого, директор Новодмитрівського ліцею Костянтинівської міської ради вжив усі належні заходи щодо попередження ОСОБА_1 про нововведення законодавства з питань вакцинації населення та відповідальність за його порушення. Однак, всупереч доведених вимог, відмовляючись від обов`язкової вакцинації, не надаючи належних аргументів щодо підстав такої відмови, позивач безпідставно порушив норми чинного законодавства України, що потягнуло за собою рішення про відсторонення особи від виконання службових обов`язків до моменту усунення підстав, що його спричинили.

Таким чином, Управління освіти Костянтинівської ради вважає наказ виданий директором Новодмитрівського ліцею Костянтинівської міської ради Русланом Ібрагімовим №83-к від 08.11.2021р. Про відсторонення від роботи вчителя трудового навчання, інформатики, Захисту України Новодмитрівського ліцею Олексія Бамбалова таким, що відповідає чинному законодавчу України та не порушує трудових, цивільних та конституційних прав ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні від 28 квітня 2021 року (CASE OF VAVRICKA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC) Європейський суд з прав людини підкреслив, що, на загальну думку, вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з точки зору витрат заходів у сфері охорони здоров`я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов`язання на Договірні Держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров`я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією. У світлі цих аргументів ЄСПЛ дійшов висновку, що обов`язок проходження вакцинації в Чехії є відповіддю національних органів влади на нагальну соціальну потребу в захисті здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від відповідних хвороб та недопущенні будь-якої тенденції зменшення рівня вакцинації дітей. Суд зрештою дійшов висновку, що оскаржувані заходи можуть вважатись такими, що були необхідними у демократичному суспільстві , а тому не вбачав порушення статті 8 Конвенції.

У рішенні від 15 березня 2012 року (СПРАВА СОЛОМАХІН ПРОТИ УКРАЇНИ , в якій заявник оспорював проведення вакцинації від дифтерії) ЄСПЛ зазначив, що у цій справі було втручання у приватне життя та таке втручання було чітко передбачено законом і переслідувало легітимні цілі охорони здоров`я. На думку Суду, порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання. Крім того, згідно з висновками національного суду, медичний персонал перевірив відсутність протипоказань до щеплення заявника перед тим, як його проводити, отже, було вжито необхідних запобіжних заходів, щоб гарантувати, що медичне втручання не завдасть шкоди заявникові тією мірою, якою це порушуватиме баланс інтересів особистої недоторканості заявника та інтересів охорони здоров`я населення. Отож Європейський суд з прав людини дійшов висновків, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. А відтак обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 №133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Відповідно до п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 №731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу, антикорупційної та тендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ №2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції Право на повагу до приватного і сімейного життя , а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Отже, спираючись на міжнародну практику, належну реєстрацію чинного законодавства та відсутність скасування останнього в судовому порядку, вважаємо твердження позивача про порушення конституційних прав та свобод безпідставними.

Просили суд відмовити ОСОБА_1 в задоволені позовних вимог у повному розмірі та закрити провадження по справі.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14.12.2021 зазначену цивільну справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 06.01.2022 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , позовні вимоги викладені у позовній заяві підтримав та просив їх задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Ісаєва Є.А. позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення аналогічні за змістом до обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги.

Представник відповідача Ібрагімов Р.Н.о. просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи Чаліков Н.І. просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінюючи докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді справи в судовому процесі на засадах змагальності, як того вимагає ст.12 ЦПК України, та у відповідності з ч.1 ст.81 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.15, 16 ЦК України, ст.4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В силу вимог ст.77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Судом встановлено, що сторони перебувають у трудових відносинах.

Позивач ОСОБА_1 з 01.09.2014 року працює на посаді вчителя трудового навчання у Новодмитрівському ліцею Костянтинівської міської ради, назви якого неодноразово змінювались, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та учасниками справи не оспорюється.

Відповідно до копії повідомлення Про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 01.11.2021р. №121, в якому позивачу було доведено до його відома вимоги ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , ст.46 КЗпП України, наказу МОЗ України №2153 від 04.10.2021 року щодо необхідності пройти щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19 до 08.11.2021 року та особисто попереджений про можливе відсторонення від роботи у зв`язку з ухилянням від такого щеплення.

Станом на 08.11.2021 року позивач ОСОБА_1 не надав документи про обов`язкове профілактичне щеплення проти CОVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до такого щеплення.

08.11.2021 року позивача ОСОБА_1 у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19 відсторонено від посади вчителя трудового навчання, інформатики та Захисту України на підставі наказу директора Новодмитрівського ліцею Костянтинівської міської ради № 83-к на час відсутності щеплення проти CОVID-19, без збереження заробітної плати та зі збереженням робочого місця.

Вказана обставина доводиться копією наказу директора Новодмитрівського ліцею Костянтинівської міської ради від 08.11.2021 року №83-к Про відсторонення від роботи вчителя трудового навчання, інформатики та Захисту України Олексія Бамбалова .

Зі змісту згаданого наказу вбачається, що правовими підставами відсторонення позивача від роботи стали ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб від 06.04.2000р. №1645-ІІІ, наказ МОЗ України № 2153 від 04.10.21 Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням , та п.41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020р. №1236.

Позивач доводить, що оскаржуваний наказ є протиправний, оскільки в ньому, зокрема, відсутні належні правові підстави. Вказує, що ст.46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення.

Відповідно до ст.46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Отже, вказана норма передбачає можливість відсторонення працівника від роботи в інших випадках передбачених законодавством.

Згідно із ч.2 ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, ч.2 ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб встановлений інший випадок відсторонення працівника від роботи.

Позивач стверджує , що підстава в інших випадках, передбачених законодавством , не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки наказ МОЗ України №2153 від 04.10.2021 року не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб - відсутні.

У преамбулі наказу МОЗ України №2153 від 04.10.2021 року визначено, що цей наказ прийнято з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики. У преамбулі Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який затверджений цим же наказом зазначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники відповідних підприємств, установ та організацій.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року №2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ №2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції Право на повагу до приватного і сімейного життя , а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація даного наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади , затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 №731).

Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ №2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. Позивач ОСОБА_1 суду не надав доказів, що він має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Правовий аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я видав наказ №2153 від 04.10.2021 року саме з метою запобігання поширення працівниками цих організацій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, тобто інфекційної хвороби, визначення якої закріплене абз.1 ч.1 ст.1 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб .

Викладене спростовує доводи позивача про те, що наказ МОЗ України №2153 від 04.10.2021 року не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Позиція позивача про те, що підстава відсторонення працівника від роботи, передбачена ст.46 КЗпП України, а саме в інших випадках, передбачених законодавством , не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки щеплення від гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками також є безпідставною.

Суд виходив з того, що за визначенням п.1 Календаря профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України 16.09.11 № 595, календар профілактичних щеплень в Україні - це нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Суд звертає увагу, що наказом не визначено, що це єдиний нормативно-правовий акт, яким встановлюється перелік таких щеплень або те, що іншими нормативно-правовими актами заборонено встановлювати обов`язкові профілактичні щеплення.

У позовній заяві ОСОБА_1 , як на підставу задоволення позовних вимог, посилається на те, що в порушення ст.7 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення - посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи.

Відповідно до абз.6 ч.1 ст.7 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Проте, порядок усунення від роботи працівників за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служб, встановлений абз.6 ч.1 ст.7 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення не пов`язаний з порядком, визначеним ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та є окремою підставою відсторонення працівника від роботи.

Також позивач вважає, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, так як cт.46 КЗпП України та cт.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб не містять порядку для відсторонення працівників, які не щеплені проти СOVID-19, а норма п.41-6 постанови КМУ №1236, яка містить вимогу про взяття до відома не містить імперативних приписів про порядок здійснення відсторонення працівників, а лише вказує на рекомендації до усвідомлення інформації, висловленої Кабінетом Міністрів України, що суперечить вимогам cт.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , яка вимагає, щоб відсторонення відбувались в порядку, встановленому законом. Постанова КМУ №1236 законом не являється та не може собою його підмінювати.

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Варто уточнити деякі процедурні моменти відсторонення від роботи.

В законодавстві відсутнє визначення поняття відсторонення від роботи , на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.

Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення Порушення правил щодо карантину людей, яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України Про захист населення від інфекційних хвороб , іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, - він може бути притягнений до адміністративної відповідальності у виді накладення штрафу на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП).

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Розглядаючи дану справу, суд зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст.8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті - тобто встановити, чи є втручання виправданим відповідно до закону і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява №47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п.266):

Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11 і 28473/12, §167, 15 листопада 2016р., з додатковим посиланням).

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України Про захист населення від інфекційних хвороб .

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п.272):

Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8.

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій - не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань.

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно доводів позивача про сумнівність ефективності вакцинування, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини, та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів .

Тому викладені доводи позивача є безпідставними виходячи з наступного.

Порядок відсторонення чітко визначений ст.46 КЗпП України. Так, за змістом вказаної норми відсторонення працівників від роботи здійснюється власником або уповноваженим ним органом у разі встановлення певних фактів. Відсутність інших умов порядку відсторонення не вказує на те, що такий порядок відсутній.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №761/12073/18 викладений висновок, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Позивач ОСОБА_1 був повідомлений директором Новодмитрівського ліцею Костянтинівської міської ради письмово (ознайомлений з ним 01.11.2021р., але з ним не згоден, в зв`язку із порушенням його конституційних прав та законів України, а.с.17) про необхідність педагогічним працівникам Новодмитрівського ліцею Костянтинівської міської ради пройти щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 до 08.11.2021 року та попередив про відсторонення з 08.11.2021 року працівників у разі ухилення від проходження такого щеплення.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не оспорював про те, що станом на 08.11.2021 року не подав відповідачу документів, що підтверджували б проведення ним щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або документів, які вказували на протипоказання до щеплення. Аргументує це тим, що він перебував на дистанційному навчанні.

08.11.2021 року директором Новодмитрівського ліцею Костянтинівської міської ради виданий наказ №83-к Про відсторонення від роботи вчителя трудового навчання, інформатики та Захисту України Олексія Бамбалова (а.с.15).

Викладене дає підстави для висновку, що порядок відсторонення позивача від роботи відповідачем дотриманий.

Серед іншого, позивач вказує на те, що Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження пов`язане із щепленням проти CОVID-19, встановлення ж такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України №10-р 2020 від 28.08.2020 року.

З цього приводу суд бере до уваги, що постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236, у редакції чинній на 08.11.2021 року, ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , ст.46 КЗпП України, неконституційними не визнавались, є чинними, у зв`язку з викладеним підлягають застосуванню.

Суд першої інстанції не уповноважений вирішувати питання щодо конституційності нормативно-правових актів. Крім того, Конституцією України прямо не заборонено відсторонення від роботи у разі ухилення або відмови від обов`язкового профілактичного щеплення.

Окремою підставою задоволення позовних вимог позивач ОСОБА_1 вказує на те, що зазнав протиправного втручання у його право на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що був позбавлений можливості заробляти собі на життя власною працею, а також був підданий дискримінації за ознакою стану здоров`я.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Вільний вибір та вільну згоду громадянина на працю можна визначити як свободу від примусу до праці, можливість самому розпоряджатись своїми здібностями до праці та самостійно приймати рішення відмовитись від певної роботи у разі, якщо умови роботи його не влаштовують. Законодавством України не встановлено обов`язок роботодавця чи держави забезпечити громадянина роботою з такими умовами, які він вимагає.

Згідно із ч.2 ст.2 КЗпП України, працівники мають право на здорові і безпечні умови праці. За змістом ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, крім випадків укладення між працівником та власником або уповноваженим ним органом трудового договору про дистанційну роботу.

Зважаючи на це, завданням держави та роботодавця є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права людини на працю та інтересами інших людей.

Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України Про освіту , керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти.

У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, іншим членам трудового колективу, які провели у встановленому державою порядку щеплення, дітей та інших учасників навчального процесу. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3 , 27 та 49 Конституції України . Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу.

Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі Соломахін проти України від 15 березня 2012 року, заява №24429/03).

У рішенні від 08.04.2021 року Європейський суд з прав людини у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява №47621/13) зазначив, що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8.

Визначаючи необхідність обов`язкової вакцинації в демократичному суспільстві суд дійшов висновку, що хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні органи влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань.

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач ЄСПЛ зазначив, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Викладені обставини також доводять, що позивач не була піддана дискримінації у зв`язку з ухиленням від щеплення.

Доводи представника позивача про те, що рішення Європейського суду з прав людини у справах Соломахін проти України від 15 березня 2012 року, Вавржичка та інші проти Чеської Республіки від 08.04.2021 року не можуть бути застосовані оскільки у цих справах Європейський суд з прав людини оцінював наслідки ухилення від щеплення перевіреними вакцинами, а вакцини, якими проводиться щеплення проти CОVID-19 в Україні не пройшли усіх циклів випробувань є безпідставними, оскільки до суду не подано доказів випробувань таких вакцин.

Таким чином, вимога держави про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Отже, право позивача ОСОБА_1 на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином, суд прийшов до висновку про відсутність в діях відповідача порушення права позивача на працю, передбаченого приписами ст.43 Конституції України, та інших нормативно-правових актів, а тому за таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про поновлення на роботі, слід зазначити, що Звільнення та відсторонення - це є два різних юридичних терміни.

"Звільнення" - це припинення трудового договору. "Відсторонення" - це тимчасовий захід, який не призупиняє, не скасовує і не припиняє дію трудового договору.

Відтак, "поновлення на роботі" - це відновлення дії трудового договору, тобто - скасування звільнення або скасування переведення на іншу роботу. Поновлення на роботі НЕ може застосовуватись як наслідок скасування відсторонення, оскільки трудовий договір не зупинявся.

В цьому випадку слід використовувати інший термін, а саме - "відновлення становища, яке існувало до порушення" (п.4 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України). Тобто, "відновлення доступу до роботи". Про яке позивач не ставить питання в своїх вимогах.

Оскільки позивача не звільнено, та не припинено з ним трудового договору і трудовий договір не зупинявся, про що не заперечував сам позивач, то вимоги позивача в даній частині є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи позивача ОСОБА_1 про порушення його медичної таємниці також є безпідставними з огляду на наступне , що відповідно до ст.40 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я під лікарською таємницею слід розуміти інформацію, яка стала відома медичним працівникам й іншим особам у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків про хворобу, медичне обстеження, огляд і результати, інтимну й сімейну сторони життя громадянина.

Відповідно до ст.286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Аналогічні за змістом вимоги містяться у ст.39-1 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я . Інформація про факт щеплення особи не міститься у переліку відомостей, які віднесені вищевказаними нормами до медичної таємниці.

Сертифікат вакцинації не несе лікарської або медичної таємниці, а є документом, що підтверджує певний факт, а саме факт вакцинації

Зважаючи на те, що судом не встановлено незаконності відсторонення його від роботи, у суду відсутні підстави для задоволення його вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки обставини, якими обґрунтований позов визнані судом безпідставними, суд доходить висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд враховує те, що на виконання ухвали суду від 12.11.2021 року позивач ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі 908,00 грн., а у зв`язку з повною відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , за вимогами ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір необхідно покласти на позивача.

Керуючись ст.39-1 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я , ст.286 ЦК України, ст.26 Закону України Про освіту , ст.46 КЗпП України, ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , ст.ст.12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Новодмитрівського ліцею Костянтинівської міської ради, третя особа: Управління освіти Костянтинівської міської ради, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до вказаного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням п.15.5. Перехідних положень ЦПК України.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 03.02.2022 року.

Суддя Костянтинівського

міськрайонного суду: О.О. Левчук